Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Поняття об’єкта злочину. Кримінально-правове значення об’єкта злочину.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з «Кримінального права. Загальна частина»

 

ТЕМА

“Об’єкт і предмет злочину”

 

 

Навчальний час _____ годин(и)

 

 

Для слухачів, курсантів, студентів

Навчально-наукових інститутів НАВС

 

Обговорено і ухвалено

на засіданні кафедри

26 травня 2013 р., протокол № 18

 

КИЇВ – 2013

Вид лекції: Інформаційна

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: ознайомити студентів, курсантів та слухачів із поняттям та характеристиками об’єкта злочину, науковими поглядами на визначення об’єкта і предмета злочину, класифікаціями об’єкта і предмета злочину, особливостей підходів щодо розуміння потерпілого від злочину, а також сформулювати практичні вміння та навички щодо правильного визначення об’єкта, предмета і потерпілого у злочинах певних видів.

2. Розвиваючі: розвити інтелектуальні здібності щодо розуміння різних наукових підходів щодо проблеми об’єкта та предмета злочинів, їх видів, місця і ролі потерпілого від злочину в системі вчення про об’єкт злочину, мислення щодо відмежування об’єкта від предмета злочину, а також предмета від засобів і знарядь вчинення злочину, визначити перспективи подальшого вдосконалення кримінального законодавства в цьому напрямку.

3. Виховні: сприя­ти формуванню наукового світогляду щодо об’єкта та предмета злочину.

 

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни:

«Теорія держави і права», «Історія держави та права», «Кримінальне право України. Загальна частина», «Судові та правоохоронні органи», «Адміністративне право України»

Забезпечувані дисципліни:

«Кримінальне право України. Особлива частина», «Порівняльне кримінальне право», «Теорія кваліфікації злочинів», «Кваліфікація злочинів, підслідних ОВС», «Кримінологія», «Міжнародне право»

Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність: електронний підручник «Кримінальне право України. Загальна частина»

 

Технічні засоби навчання: під час проведення лекції використовується мультимедійний проектор та комп’ютерна техніка.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

 

Вступ

1. Поняття об’єкта злочину. Кримінально-правове значення об’єкта злочину.

2. Класифікація об’єктів злочину.

3. Поняття предмета злочину та його місце у структурі складу злочину.

4. Потерпілий від злочину

 

Висновки

Рекомендована література:

 

1. Конституція України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст. 44) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

2. Кримінальний кодекс України 2001 року : за станом на 1 грудня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до кодексу : http://zakon1.rada.gov.ua.

3. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.. ; за ред. В. В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., перероб. і допов. – Х. : Право, 2010. – 456 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін.. ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – 5-те вид., переробл. та допов. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.

5. Кримінальне право України : [навч. посіб] / С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.; За ред. О. М. Омельчука. – К. : Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 с.

6. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. – К. : Атіка, 2001. – 544 с.

7. Кримінальний кодекс України : проект / Підготовлений за завданням Комісії Верховної Ради України з питань правопорядку і законності авторським колективом на чолі з професором В. М. Смітієнком; внесений народним депутатом О. Б. Маяковським на розгляд Верховної Ради в першому читанні // Іменем Закону. – 16 травня 1997. – № 20 (4946). – 16 с.

8. Кримінальний кодекс України : проект / Підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К. : Українська правнича фундація, 1994. – 152 с.

9. Уголовный кодекс Украины : научно-практический комментарий. Издание седьмое, переработанное и дополненное / Отв. ред. Е. Л. Стрельцов. – Х. : ООО «Одиссей», 2010. – 904 с.

10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – К. : Дакор, 2008. – 1428 с.

11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Юридична думка, 2008. – 1184 с.

12. Кузнецов В. В. Кримінальне право України : [посіб. для підготов. до іспитів] / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко; За заг. ред. д.ю.н. О. М. Джужи. – 4-е вид., доповн. та пероб. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2009. – 304 с.

13. Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми : [монографія] / Фріс П. Л. – К. : Атіка, 2005. – 332 с.

14. Постанови Пленуму Верховного Суду України (2002–2009 рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/623809DCB56E022BC2256C95003CF7EA?OpenDocument&Start=1&Count=300.

15. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина : навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / Грищук В. К. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2006. – 568 с.

16. Коржанский Н. И. Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / Н. И. Коржанский. – М., 1979. – 25 с.

17. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно правовой охраны / Н. И. Коржанский. – М., 1980. – 248 с.

18. Коржанский Н. И. Предмет преступления : учебное пособие / Н. И. Коржанский – Волгоград, 1976. – 55 с.

19. Коржанський М. Й. Об’єкт і предмет злочину : [монографія] / М. Й. Коржанський. – Д. : Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ ; Ліра ЛТД, 2005. – 252 с.

20. Коржанський М. Й. Об’єкт і предмет злочину : лекція / М. Й. Коржанський – К. : НАВСУ, 1997. – 112 с.

21. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Б. С. Никифоров. – М. : Госюриздат, 1960. – 229 с.

22. Таций В. Я. Объект преступления. Уголовное право Украины. Общая часть / В. Я. Таций. – Харьков : Выща школа, 1999. – 78 с.

23. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / В. Я. Таций. – Харьков : Выща школа, 1988. – 198 с.

24. Тацій В. Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України : навч. посіб. / В. Я. Таций. – Харків : Укр. ЮА, 1994. – 76 с.

25. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства : монографія / Гавриш С. Б. – К., 2002.– 636 с.

26. Фесенко Є. В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони.– К.: Атіка, 2004.– 280 с.

27. Костенко О. М. Культура і закон – у протидії злу : монографія / Костенко О. М. – К. : Атіка, 2008. – 352 с.

28. Лащук Є. В. Предмет злочину в кримінальному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Є. В. Лащук. – К., 2005.– 16 с.

29. Джужа О. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти) : навчальний посібник / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв. – К., 1994.– 51 с.

30. Сенаторов М. В. Потерпілий від злочину в кримінальному праві. Монографія / За наук. ред. В. І. Борисова.– Х.: Право, 2006.– 208 с.

31. Строган А. Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності : [навч. посіб.] / Строган А. Ю. – К. : Атіка, 2007. – 424 с.

 

32. Дзюба В. Т. Концептуальні засади кримінально-правової охорони потерпілого, жертви, постраждалого // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П. П. Андрушко, П. С. Берзін.– К.: Правова єдність, 2009.– С. 200–214.

Вступ

 

Наукова розробка питань про об’єкт злочину займає одне з головних місць у теорії кримінального права, оскільки від цього залежить правильне визначення кола суспільно небезпечних діянь та ступеня їх суспільної небезпечності, точна кваліфікації злочинів, а також встановлення критеріїв відмежування одних посягань від інших.

Встановлення об’єкта злочину має велике теоретичне та практичне значення. Однак проблема об’єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об’єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Досить сказати, що цій проблемі в науці зарубіжних країн приділяється мало уваги. Цьому сприяє те, що в Загальних частинах кримінальних кодексів низки країн або в розділах, які містять загальні положення кримінального законодавства, відсутні вказівки на об’єкт злочину (Японія, Австралія).

Загальні частини кримінальних кодексів низки країн містять норми, що вказують на об’єкт злочину. Наприклад, ст. 1 КК Франції визначає об’єкт злочину як “діяння, яке закони карають болісним або ганебним покаранням”. Як бачимо, об’єктом злочину закон зарубіжних країн називає власне злочин, а в деяких випадках правові норми.

У сучасній науці кримінального права України питання про об’єкт злочину поки що не знайшли свого остаточного вирішення, хоча й слід наголосити на тому, що найбільш поширеним є уявлення про цей феномен як суспільні відносини, на які посягає злочин та яким заподіюється шкода внаслідок такого посягання.

Свого часу дослідженням об’єктів злочинів та їх класифікації займалися такі видатні вчені, як С.С. Баршев, Я.М. Брайнін, Н.А. Бєляєв, Л.С. Бєлогриць-Котляревський, Е.В. Благов, Л.Є. Владимиров, С.Б. Гавриш, М.М. Гернет, М.А. Гельфер, В.К. Глістін, Ю.А. Демідов, М.Д. Дурманов, О.О. Жижиленко, М.І. Загородніков, Е.К. Каіржанов, О.Ф. Кістяківський, М.І. Ковальов, Г.Є. Колоколов, М.Й. Коржанський, В.А. Краснопєєв, Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, А.В. Кузнєцов, П.І. Люблинський, Ю.І. Ляпунов, П.С. Матишевський, В.Д. Набоков, Н.А. Неклюдов, Б.С. Нікіфоров, Г.П. Новосьолов, А.А. Піонтковський, І.В. Платонов, Є.Д. Синицький, В.Г. Смирнов, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, С.Н. Трегубов, В.М. Трубников, Є.В. Фесенко, І.Я. Фойницький, Є.А. Фролов, А.З. Хун, М.Л. Чубинський, М.Д. Шаргородський та інші. Безумовно, кожним з цих вчених був зроблений відповідний внесок у вивченні зазначеної проблематики, проте ряд питань й досі залишаються дискусійними. Це й зрозуміло: визначення об’єкта злочину дає можливість встановити те коло суспільних відносин, яким, в першу чергу, спричиняється шкода при суспільно небезпечному посяганні. Також юридичне значення об’єкта злочину полягає у тому, що він беззаперечно визнається обов’язковим елементом будь-якого складу злочину. Також ця позиція випливає з аналізу кримінального законодавства відповідних зарубіжних країн. Тому навіть вирішення питань про кваліфікацію якогось певного зло­чину неможливе без дослідження його об’єкта.

Даний аналіз має бути проведений поряд із дослідженням питань про предмет злочину та потерпілого від злочину. У свою чергу конкретизація об’єкта злочину дозволяє виявити ступінь і соціальні властивості заподіяної злочином суспільно небезпечної шкоди, підстави та критерії вибору об’єктів кримінально-правової охорони і засобів захисту, а також побудови кримінального закону і кваліфікації злочину.

Поняття об’єкта злочину. Кримінально-правове значення об’єкта злочину.

 

Кожен злочин завжди посягає на певний об’єкт, спричиняє
йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об’єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об’єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона даного об’єкта.

Вчення про об’єкт злочину є одним із ключових у кримінальному праві й містить ряд складних, дискусійних і цікавих питань. При цьому нагальним було та залишається визначення поняття об’єкта злочину. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. Перші дослідники об’єктом злочину визнавали:

1) суб’єктивні права особи (A. Feuerbach),

2) норми права в їх реальному бутті (М. С. Таганцев),

3) цінності, як умови здорового існування суспіль­ства (K. Binding),

4) охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага (H. Welzel) тощо.[1]

У подальших наукових працях під об’єктами злочинів розуміли подібні явища, зокрема, конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С. В. Познишев),[2] матеріальні та нематеріальні цінності (А. Н. Трайнін),[3] суспільні інтереси (Б. С. Нікіфоров),[4] охоронювані кримінальним правом блага (С. Б. Гавриш).[5]

Зокрема, Ф. Ліст, як вже наголошувалося, визнавав об’єкт злочину “захищений правом життєвий інтерес”. Таке визначення спиралося на реалістичну теорію права, яка була розроблена у другій половині XІ ст. німецьким криміналістом Р. Ієрінгом.

У середині XIX ст. була поширена нормативна теорія об’єкта злочину, що базувалася на формальному визначенні злочину. Відповідно до цієї теорії злочин є основа порушення норми права, отже, правова норма і є об’єктом злочину. Прихильником вказаної теорії був видатний криміналіст М. Таганцев, який у власному курсі присвятив третій параграф третього розділу об’єкту злочину, який так і назвав “Об’єкт злочинного діяння”. Поняття об’єкта злочину М. Таганцев визначив як: “... таковым является заповедь или норма права, нашедшая свое выражение во входящем в сферу субъективных прав, охраненном этой нормой интересе жизни”. З цього визначення випливає, що під об’єктом злочину необхідно розуміти не “голу норму”, а саме норму права в її реальному бутті. З’єднати норму права з її реальним змістом намагався ще один видатний український криміналіст Л. Бєлогриць-Котляревський, який писав, що: “об’єктом злочину з формальної сторони є норма, а з матеріальної – ті життєві інтереси або блага, які цими нормами охороняються”.

У кінці XIX ст., існувала й теорія суб’єктивного права як об’єкта злочину. Так, В. Спасович вказував, що злочин є протизаконне посягання на будь-яке право, настільки істотне, що держава, яка вважає це право однією з необхідних умов суспільного життя, при недостатності інших охоронювальних засобів захищає його непорушність покаранням.

Радянською наукою кримінального права була вироблена дещо інша концепція об’єкта злочину. Як стверджують науковці, вперше в юридичній літературі визначення об’єкта злочину дав А. Піонтковського (1924 р.): “суспільні відносини, які охороняються всім апаратом кримінально-правового примусу”. Відтоді ця позиція є домінуючою в сучасній теорії кримінального права.

Заради справедливості слід зазначити, що в кримінально-правовій літературі з’являються й інші визначення об’єкта злочину, які, на нашу думку, не є ідеальними[6]. Безперечно, що на інтереси (блага, цінності) посягає не діяння, а винна особа, до того ж, інтереси (блага, цінності) є елементом суспільних відносин. Тому ми не треба плутати об’єкт злочину і предмет злочинного посягання. У цьому аспекті цілком справедливим є твердження В. Глістіна, що “інтересам завдається шкода тільки тоді, коли змінюється й зазнає шкоди субстанціональна їх основа – конкретні суспільні відносини, які охороняються нормою. Безпосередньо посягати на право або правове благо неможливо. Механізм завдання шкоди завжди пов’язаний із впливом злочинця на будь-які елементи суспільних відносин …”.

Інший автор – В. Трубников – не відмовляючись від трактування об’єкта як суспільних відносин, пропонує назвати їх “соціальною оболонкою” і представити у вигляді первинного об’єкта злочинних посягань, а реальні об’єкти – у вигляді вторинних, які перебувають у середині соціальної оболонки. Існує достатньо цікава позиція, що об’єкт злочину – це окремі особи або якась невизначена кількість осіб, чиї матеріальні або нематеріальні цінності, поставлені під кримінально-правову охорону, зазнають злочинного впливу, внаслідок чого цим особам завдається шкода або створюється загроза її завдання. Таку позицію підтримує й В. Туляков, який дійшов висновку про необхідність визнання об’єктом злочину конкретних фізичних осіб та інших соціальних громад, а предметом – належні їм соціальні блага.

Розвиваючи вказані вище позиції, Г. Новосьолов робить висновок, що об’єктом кожного злочину є люди – індивіди, їх малі чи великі групи (об’єднання), а також суспільство в цілому, а матеріальні чи нематеріальні цінності, які служать приводом відносин між цими особами, є предметом злочину. Безперечно, що таке визначення міняє місцями поняття об’єкта та предмета злочину, тому з цією позицію не всі науковці з ним погоджуються. Також незрозумілою є й така ситуація: якщо наявне жорстоке поводження з тваринами, то яким чином завдається шкода конкретній особі або невизначеному колу людей? Тому, на нашу думку, вказана позиція не є прийнятною.

Однак найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об’єкта злочину в якості суспільних відносин.[7]

Висновок про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному кримінальному законодавстві (наприклад, статті 1, 11, 111, 258, 377 КК). Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115–118, 146, 152, 162, 296, 332 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213, 223, 236, 240 КК).

Визнання суспільних відносин об’єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки – особу (як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров’я, волю, недоторканність, власність та інші законні права й свободи. Об’єктом кримінально-правової охорони є також і громадський порядок, громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України тощо. У ст. 1 КК наводиться перелік найбільш важливих, найголовніших об’єктів, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Проте повний і вичерпний перелік таких об’єктів міститься в Особливій частині цього Кодексу, де встановлюється і кримінальна відповідальність за конкретні посягання на них.

Завдяки об’єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст – суспільна небезпека. Стаття 11 КК закріплює, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об’єктом кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати об’єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо). В іншому разі це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної кваліфікації злочину.

Останнім часом у вітчизняній кримінально-правовій науці по­ставлено під сумнів визнання об’єктом злочину суспільних відносин і пропоновано замість цього інше – блага або соціальні цінності.[8] Так, Є.В. Фесенко вважає, що об’єкт – це “благо, цінності”. При цьому аналіз кримінально-правових норм показує, що законодавець використовує в деяких кримінально-правових нормах іноді категорію “інтерес” як об’єкт злочину. Так, у ст. 364 КК, що передбачає відповідальність за зловживання владою чи службовим становищем, інтереси служби, інтереси окремих громадян, інтереси юридичних осіб, державні чи громадські інтереси передбачені як об’єкт цього злочину. Поняття інтерес використовується й у інших статтях КК (ст. 365 КК – Перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 – Службова недбалість).

Щодо розуміння об’єкта через “цінності”, то такий аксіологічний підхід випливає насамперед із положень Конституції України (ст. 3), в якій найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. На цій підставі поняття «соціальні цінності» пропонується автоматично та беззаперечно перенести на ґрунт кримінального права. При цьому не зовсім враховуються історичні традиції, специфіка кримінально-правової галузі та її окремих інститутів.

Наприклад, в Особливій частині КК більш пріоритетною визнається охорона такого об’єкта, як національна безпека (розділ І «Злочини проти основ національної безпеки України»), а людське життя та здоров’я посідають лише друге місце (розділ ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи»). Крім того, замість конституційних термінів «людина» і «громадянин» у більшості розділів вживається узагальнюючий термін «особа» (розділи ІІ, ІІІ, ІV Особливої частини КК).

«Звичайно, що злочин посягає на суспільні цінності,– писав професор М. Й. Коржанський,– але яке практичне значення такого визначення об’єкта злочину, як його використати для визначення суспільної сутності злочину, його ознак, для кваліфікації злочину, для відмежування одного злочину від іншого? Ніякого практичного значення воно не має і мати не може. Це є загальна оцінка об’єктів уголовно-правової охорони, яку давали йому K. Binding і H. Welzel».[9] Водночас, в юридичній літературі уточнюється, що змістом (ядром) суспільних відносин є можливість певної поведінки суб’єктів.[10]

Отже, об’єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами кримінального законодавства. Зрозуміло, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для інтересів суспільства і держави відносини, яким злочинні посягання завдають або можуть завдати значної шкоди. Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, партійні тощо), а також правом заборонені (наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про вчинення злочину), не можуть бути об’єктом злочину.

Суспільні відносини завжди мають об’єктивний характер, існують поза і незалежно від людської свідомості, а отже, і незалежно від самого кримінального закону, і є первинними щодо нього. Більше того, суспільні відносини є первинними щодо самого злочину. Оскільки злочин завжди посягає на об’єктивно існуючий об’єкт, певну реальність, то він не може завдати шкоду тому, чого немає в об’єктивній дійсності.

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин:

а) суб’єкти (носії) відносин;

б) предмет, з приводу якого існують відносини;

в) соціальний зв’язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Суб’єктами суспільних відносин (учасниками відносин) можуть виступати держава, різноманітні об’єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Безсуб’єктних відносин у суспільстві бути не може. Якщо немає учасників відносин, то не існує й самих відносин, які завжди являють собою певні соціальні зв’язки, стосунки між їх учасниками. Чітке встановлення кола учасників суспільних відносин, тобто їх суб’єктивного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, дозволяє визначити та відокремити ті суспільні відносини, які виступають об’єктом того чи іншого злочину.

Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. Наприклад, в об’єкті такого злочину, як підміна чужої дитини (ст. 148 КК), остання є лише предметом відносин, що охороняються законом, а їх суб’єктами виступають батьки цієї дитини. Залежно від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято поділяти на дві основні групи – матеріальні (предметом яких є майно, тварини, рослини тощо) та нематеріальні (державна влада, духовні блага тощо). При цьому від поняття «предмет суспільних відносин» (як обов’язкового структурного елемента суспільних відносин) необхідно відрізняти поняття «предмет злочину» (як самостійної факультативної ознаки складу злочину), оскільки вони не є тотожними.

Соціальний зв’язок як зміст суспільних відносин – це певна взаємодія, певний взаємозв’язок суб’єктів цих відносин. Важливо зазначити, що соціальний зв’язок завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер. Так само, як і суспільні відносини, соціальний зв’язок має об’єктивний прояв, тобто існує у реальній дійсності. Ззовні соціальний зв’язок виявляється насамперед у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві тощо), а також в особливостях правового або соціального статусу громадян, у соціальних інститутах тощо. Ось чому для з’ясування сутності соціального зв’язку потрібно спочатку встановити зміст діяльності (поведінки) суб’єктів відносин.

З урахуванням викладеного зазначимо, що всі елементи суспільних відносин перебувають у нерозривному зв’язку між собою. При заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються, спотворюються всі інші. Механізм спричинення шкоди суспільним відносинам полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один із його елементів, руйнує їх у цілому.

Таким чином, об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Правильне встановлення об’єкта злочину має важливе теоретич­не та практичне значення. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об’єктові з’ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Усе це дозволяє дійти висновку, що вчення про об’єкт злочину є одним із ключових у кримінально-правовій науці.

Таким чином, об’єкт злочину має важливе практичне значення: для відмежування злочинів від інших правопорушень; для визначення соціальної сутності злочину; для визначення суспільних відносин, які потребують кримінально-правової охорони; для класифікації всіх злочинів; для встановлення характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину; для правильної кваліфікації злочину.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.