Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Нематеріальні блага як об'єкти цивільного права





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Тема: ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

План

Загальні положення про об’єкти цивільних прав

Речі, їх класифікація

Гроші та валютні цінності

Цінні папери

Дії (результати робіт, послуги) як об'єкти цивільних прав

Нематеріальні блага як об'єкти цивільного права

1. Об'єктами цивільних прав визнаються матеріальні та немате­ріальні блага, стосовно яких між суб'єктами цивільного права ви­никають відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання.

Права та обов'язки суб'єктів цивільного права встановлюються, існують, реалізуються, змінюються та припиняються з приводу від­повідних об'єктів. Як правило, об'єкт набуває значення елемента структури цивільних правовідносин у випадках, коли він становить інтерес для учасників вказаних відносин. Цей висновок ґрунтується на тому, що об'єкти, зокрема природні, які не залучені у сферу люд­ської діяльності й інтересів, не можуть визнаватись елементом струк­тури цивільних правовідносин.

Якщо суб'єктивні права та кореспондуючі їм обов'язки складають і визначають зміст цивільних правовідносин, то матеріальні та нема­теріальні блага, які становлять правовий інтерес учасників названих правовідносин, визнаються їх об'єктом. Звісно, словосполучення «об'єкти цивільних прав» та «об'єкти цивільних правовідносин» не можуть бути повністю ототожнені, тому що мають різну сферу тер­мінологічного застосування. Однак за їх допомогою у цивільному праві термінологічно визначаються однакові різновиди матеріальних та нематеріальних благ. Сучасна доктрина цивільного права визнає множинність об'єктів цивільних прав і заперечує можливість існу­вання безоб'єктних цивільних правовідносин. Множинність концеп­туально визначена положеннями Розділу III ЦК і означає різноманіт­ність їх видів, обумовлену різноманіттям правових інтересів суб'єк­тів цивільного права. Виникнення та існування у цивільному праві безоб'єктних правовідносин неможливе.

Об'єктом цивільних прав є все те, з приводу чого суб'єкти вступа­ють у правовідносини. Основне функціональне призначення об'єктів цивільних прав полягає у задоволенні відповідних (побутових, ко­мерційних, державних, суспільних тощо) інтересів та визначених ни­ми суб'єктивних прав учасників цивільних відносин. Різноманітність цих інтересів обумовлює існування значної кількості об'єктів цивільних прав. У відповідності зі ст. 177 ЦК об'єктами останніх визнають­ся: речі, гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші матеріальні та нематеріальні блага.

Ст. 178 ЦК визначає оборотоздатність об'єктів цивільних прав. Оборотоздатністю визнається властивість об'єктів цивільних прав вільно відчужуватися або пере­ходити від однієї особи до іншої у порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав може бути вільною і обмеженою. Вільно оборотоздатні об'єкти можуть без обмежень переходити від однієї особи до іншої у порядку правонаступництва (переходу майна, майнових прав та обов'язків), спадкування (спадкового правонаступництва) або з інших підстав. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав може бути обмежена акта­ми цивільного законодавства, положеннями яких встановлюються відповідні межі їх участі в цивільному обороті. Н-д, класи­фікація одного з найпоширеніших різновидів об'єктів цивільних прав включає речі, обмежені в обороті. Обмежену оборотоздатність має також інформація. У відповідності з положеннями ч. 3 ст. 200 ЦК по­рядок використання інформації та захисту права на неї встановлюєть­ся законом. Н-д, обмежена можливість (а найчастіше немож­ливість) використання у цивільному обороті (шляхом оприлюднення у засобах масової інформації) може встановлюватись щодо інформа­ції, яка становить державну таємницю. Відповідні межі використання має комерційна таємниця, можливість встановлення та здійснення прав інтелектуальної власності на яку визначається положеннями глави 46 ЦК. У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 506 ЦК одним з різновидів майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю є виключне право дозволяти її використання. Межі і характер такого використання визначаються власником інформації, яка становить ко­мерційну таємницю.

Межі оборотоздатності об'єктів цивільних прав залежать від особ­ливостей їх правового режиму та визначаються встановленою зако­нодавством можливістю здійснення правочинів та інших юридичних актів, які спрямовані на їх передачу іншим учасникам цивільних від­носин. Н-д, подальша доля державного майна при ліквідації юридичної особи публічного права може визначатись відповідним актом органу державної влади, органу влади АРК. або органу місцевого самоврядування (ч. 4. ст 11 ЦК). За­конодавством можуть встановлюватись обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав, зокрема можливість продажу деяких видів диких тварин як особливого різновиду речей. Н-д, у відповід­ності з ч. 3 ст. 180 ЦК тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та по­рядку, встановлених законом.

Деякі об'єкти цивільних прав, зокрема речі, визнаються вилучени­ми з цивільногообороту, тобто можуть належати на праві власності лише визначеним законодавством учасникам цивільних відносин. Як приклад слід навести положення ст. 13 Конституції, відповідно до якої земля (за винятком земельних ділянок, які можуть перебувати у власності фізичних та юридичних осіб), її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українсько­го народу. Вказані та інші об'єкти, які вилучені з цивільного обороту, не підлягають вільній передачі від однієї особи до іншої на підставі цивільно-правових правочинів або з інших підстав. Вилученими з ци­вільного обороту можуть визнаватись й інші об'єкти цивільних прав. До них належить зброя (окрім спортивної та мисливської), бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини й інші подібні різновиди речей, право власності на які може належати лише державі Україна. Їх вилучення з цивільного обороту визна­чається необхідністю забезпечення державної та суспільної безпеки.

Взагалі необоротоздатними є об'єкти, які за своєю правовою приро­дою не підлягають відчуженню. Це, н-д, нематеріальні блага, які є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи (ч. 1 ст. 178 ЦК). Стосовно фізичної особи - це, зокрема визначені положеннями Роз­ділу II Конституції, та Книги 2 ЦК право на життя, охорону здоров'я, медичну допомогу, свободу, сім'ю, ім'я, його зміну та використання, особисту недоторканність, індивідуальність, особисте життя та його таємницю тощо. Необоротоздатними є також визначені положення­ми ст. 94 ЦК особисті немайнові права юридичної особи. Це, зокрема, право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспон­денції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі. У відповідності з ч. 2 ст. 178 ЦК види об'єктів цивільних прав, перебування яких у обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встанов­лені у законі.

Певні об'єкти можуть бути визначені як обмежено оборотоздатні. Обмеження їх участі у цивільному обороті полягає у тому, що права на них (зокрема, право власності) можуть бути передані іншій особі лише за умов, передбачених законом. Оборотоздатність об'єктів, об­межених у цивільному обороті, визначається особливостями вста­новленого для них правового режиму. Так, відповідні обмеження має правовий режим газової та мисливської зброї, вибухових, радіоак­тивних, наркотичних і психотропних речовин, сильнодіючих отрут тощо. Певні обмеження оборотоздатності встановлені законодав­ством для таких об'єктів цивільного права як земля, іноземна валюта, валютні цінності тощо. Ч. 2 ст. 178 ЦК встановлює, що види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасни­кам обороту або перебування яких в обороті допускається за спе­ціальним дозволом (обмежено оборотоздатні об'єкти), визначаються у порядку, передбаченому законом.

 

Речі

Речами у цивільному праві визнаються предмети матеріального світу, здатні задовольняти потреби учасників цивільних відносин завдяки своїм фізичним, хімічним, біологічним та іншим власти­востям, щодо яких між ними можуть виникати визначені їх воле­виявленням і не заборонені законом цивільні права та обов'язки.

Речі є одним і найпоширеніших у цивільному обороті видів об'єк­тів цивільних прав. Закріплення чинним законодавством України ви­черпного переліку речей неможливе і недоцільне. Су­купність встановлених законодавством способів та засобів регламен­тації відносин суб'єктів цивільного права стосовно відповідного їх різновиду називають «правовим режимом речей». Такий режим вста­новлюється у відповідних законах та підзаконних актах і визначає по­рядок набуття або примусового припинення прав на них у випадках, визначених чинним законодавством, а також особливості та межі здійснення речових прав. Зокрема, режим власності передбачає мож­ливість здійснення власником правомочностей володіння, користу­вання та розпорядження речами.

Речі становлять інтерес суб'єктів цивільного права завдяки своїм фізичним, хімічним, біологічним та іншим природним властивостям. Можливість безперешкодного та незалежного від волі і бажання сторон­ніх осіб використання цих властивостей у межах, визначених законом, обумовлює встановлення щодо них права власності та інших речових прав. Право власності на річ, з урахуванням наведеного, є одним з най­більш повних та автономних (незалежних від волі і бажання інших осіб) суб'єктивних цивільних прав. Речі відповідно до їх природних власти­востей та особливостей встановленого для них правового режиму по­діляють на такі види: нерухомі та рухомі; подільні та неподільні; визна­чені індивідуальними та родовими ознаками; споживні та неспоживні; головні речі та їх приналежності; речі, які складаються із складових час­тин; складні речі; продукція, плоди та доходи; майно; підприємство як єдиний майновий комплекс; тварини тощо.

Тварини (ст. 180 ЦК).

У відповідності зі ст. 180 ЦК тварини визнаються особливим об'єк­том цивільних прав. Вони можуть бути дикими та домашніми. Дикими є тварини, які живуть у природі у вільному стані. Такі тварини мо­жуть бути вилучені з вільного природного стану і використовуватись у зоопарках, дельфінаріях, океанаріях для наукового вивчення особ­ливостей їх поведінки та задоволення пізнавальних потреб громад­ськості. Дикі тварини використовуються також у цирках для дресиру­вання та участі у циркових виставах. Ті з них, які утримуються в домашніх умовах, вважаються одомашненими. Утримання у до­машніх умовах диких хижих тварин, вилучених з дикої природи, які належать фізичним особам на праві власності, на практиці визнається діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих. У випадку спричинення шкоди майну або здоров'ю оточуючих одо­машненими дикими тваринами майнову відповідальність несе їх власник або інша особа за правилами, встановленими для володільця джерела підвищеної небезпеки.

Для збереження популяцій рідкісних та зникаючих видів тварин в Україні створюються заповідники і заказники. На них поширюється правовий режим речей, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦК). Тварини можуть бути предметом відповідних цивіль­но-правових угод. У відповідності з ч. 2 ст. 181 ЦК правила поводжен­ня з останніми визначаються законом. Це обумовлене необхідністю забезпечення правового захисту тварин від негуманного, жорстокого поводження з ними. Законодавство деяких країн у таких випадках встановлює можливість примусового припинення права власності на тварину. Зокрема, ст. 242 ЦК Республіки Білорусь передбачає можли­вість примусового викупу домашніх тварин за умови неналежного (жорстокого, негуманного) поводження з ними. Правила щодо визна­чення долі затриманих бездоглядних домашніх тварин та порядок на­буття права власності на них встановлено статтями 340-342 ЦК.

Нерухомі та рухомі речі (ст. 181 ЦК).

Поділ речей на нерухомі та рухомі обумовлений перш за все їх фізичними властивостями. Нерухомі речі постійно знаходяться на одному і тому ж місці (земля, житлові будинки, інші будівлі, споруди тощо), а їх переміщення у просторі або неможливе зовсім, або може призвести до істотного знецінення останніх. Рухомі речі підлягають вільному переміщенню у просторі.

Нерухомими речами ч. 1 ст. 181 ЦК визначає земельні ділянки та все, що розташоване на них і нерозривно з ними пов'язане. Нерухо­мими речами законодавством визнаються, т.ч., об'єкти, пе­реміщення яких у просторі без їх пошкодження обо непропорційного знецінення є неможливим. Земельними ділянками є визначені відпо­відними межами частини земної поверхні (тобто її верхній поверхне­вий шар). Земні надра мають особливий правовий режим. Характер­ною ознакою нерухомих речей є тісний зв'язок із землею, що обу­мовлює їх значну вартість і особливий правовий режим. Нерухомі ре­чі, як правило, мають багато індивідуальних ознак, що визначають їх юридичну своєрідність. У зв'язку з цим нерухомі речі визнаються юридично незамінними.

Правовий режим нерухомої речі законодавством може бути поши­рений й на інші речі, які не обов'язково тісно пов'язані із землею. Зо­крема, правовий режим нерухомих речей може бути поширений зако­ном на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, кос­мічні об'єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстра­ції (ч. 1 ст. 181 ЦК). Встановлення щодо речей, основним призна­ченням яких є переміщення у просторі, правового режиму нерухомо­сті - один з прикладів юридичних фікцій у цивільному праві. Право­вий режим нерухомості поширюється на ці об'єкти у зв'язку з тим, що права на них також підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Обов'язковість державної реєстрації прав на нерухомість поясню­ється високою споживчою вартістю, а також соціальною та загально­державною значущістю цих об'єктів. Так, у відповідності зі ст. 182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, виникнення останніх, перехід і припинення підлягають дер­жавній реєстрації. Така реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо неї є публічною. Вона здійснюється відповідним державним органом, який зобов'язаний надавати уповноваженим органам інфор­мацію про реєстрацію прав на нерухоме майно у порядку, визначено­му законом. У відповідності з положеннями ст. 210 ЦК для право­чинів, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, остання є умовою їх чинності.

Рухомими визнаються речі, які вільно переміщуються у просторі без істотної шкоди задля їх господарського призначення. Правочини з такими речами не підлягають державній реєстрації і здійснюються суб'єктами цивільного права вільно, на їх власний розсуд.

Подільні та неподільні речі (ст. 183 ЦК).

Речі, які внаслідок поділу у натурі не втрачають свого господар­ського або іншого призначення, називаються подільними. Так, без шкоди для їх господарського призначення можуть бути поділені про­дукти харчування, паливо, сировина, більшість напівфабрикатів та матеріалів. Ці речі і після їх поділу можуть використовуватись за призначенням.

До неподільних належать речі, які при поділі втрачають первісне призначення або істотно знецінюються. Неподільними речами є, на­приклад, магнітофон, холодильник, автомобіль тощо. При виділі час­тки з майна, яке знаходиться у спільній власності двох або більше осіб (ст. 355 ЦК), щодо неподільних речей законодавство визначає наступні правила. У відповідності з ч. 2 ст. 364 ЦК, якщо виділ частки із спільного майна у натурі не допускається законом або неможливий у разі неподільності речі, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової чи іншої матеріаль­ної компенсації вартості його частки. Ст. 367 ЦК визначає можливість поділу майна, що є спільною частковою власністю, але не визна­чає особливостей його здійснення стосовно неподільних речей. На практиці у таких випадках неподільні речі за згодою співвласників можуть бути відчужені за оплатними правочинами, а одержані кошти підлягають поділу між співвласниками.

Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК).

У відповідності з ч. 1 ст. 184 ЦК річ визнається визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй притаман­ними властивостями, що вирізняють її з-поміж інших однорідних ре­чей та індивідуалізують останню у цивільному обороті. До визначе­них індивідуальними ознаками належать речі, які мають декілька характерних ознак, що індивідуалізують їх у цивільному обороті (н-д, годинник, магнітофон, автомобіль тощо); які мають багато ознак, що дозволяють відрізнити їх від інших речей (н-д, бу­динок, пароплав, супутник тощо); а також речі, єдині у своєму роді (н-д, скульптура або картина відомого автора, унікальна ан­тикварна річ тощо). У зв'язку з цими особливостями та у відповідно­сті з чинним законодавством речі, визначені індивідуальними ознака­ми, є юридично незамінними.

Визначеними родовими ознаками є речі, які мають ознаки, властиві усім речам того ж роду і вимірюються числом, вагою, мірою (н-д, 1 т борошна, 1 м3 деревини, 1 л молока, 1 м тканини тощо). Слід за­значити, що у деяких випадках речі, які за своєю фізичною сутністю на­лежать до родових, можуть вважатися індивідуально визначеними. Н-д, 15 мішків борошна, що мають позначки про їх належність від­повідному суб'єкту і складовані окремо, можуть визнаватися речами, визначеними індивідуальними ознаками. У відповідності з ч. 2 ст. 184 ЦК речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.

Правове значення поділу речей на визначені індивідуальними та родовими ознаками полягає у наступному. При фізичному знищенні речей, визначених індивідуальними ознаками, боржник звільняється від обов'язку передати їх кредитору в натурі, якщо це було передба­чено відповідним зобов'язанням, але зобов'язаний виплатити остан­ньому грошову компенсацію їх вартості. При загибелі речей, визна­чених родовими ознаками, боржник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що була предметом зобов'язання, іншою такого ж роду та якості.

Споживні та неспоживні речі (ст. 185 ЦК).

Речі, які внаслідок одноразового їх використання припиняють своє фізичне існування або переходять у інший стан, є споживними. При їх використанні за призначенням споживні речі споживаються повністю (н-д, продукти харчування, паливо тощо) або пере­творюються на іншу річ (н-д, сировина та напівфабрикати набувають значення готової продукції). Споживні речі можуть бути предметом договору позики.

Неспоживними називають речі, які використовуються за їх при­значенням тривалий час і втрачають свої споживні якості поступово (н-д, одяг, взуття, обладнання тощо). Неспоживні речі можуть бути предметом договорів майнового найму, оренди, побутового прокату, лізингу тощо.

Головні речі та їх приналежності (ст. 186 ЦК).

Речі можуть знаходитися у такому господарсько-цільовому зв'яз­ку, що одна з них є головною, а інша - її приналежністю (н-д, музичний інструмент та футляр до нього, автомобіль і комплект інст­рументів тощо). Приналежністю є річ, призначена для обслуговуван­ня іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність - не складова частина головної речі і у відповідних випадках може бути предметом самостійної угоди. Але у більшості випадків приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не визначено договором або законом (ч. 2 ст. 186 ЦК). Прина­лежність до головної речі вказується у стандартах, технічних умо­вах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції, стосовно котрої укладається відповідний правочин.

Складові частини речі (ст. 187 ЦК).

Більшість речей складаються з відповідної кількості складових частин. Такими складовими речі є окремі деталі її конструкції, які не можуть бути відокремлені від неї без її пошкодження або істотного знецінення. Н-д, будь-який побутовий прилад (пральна маши­на, холодильник, телевізор тощо) складається з відповідної кількості визначених його функціональним призначенням і технічними харак­теристиками складових. Відокремлення окремих частин (деталей), з яких він складається, може призвести до неможливості застосування останнього за призначенням і, як наслідок, істотного знецінення. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення самої речі. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Складні речі (ст. 188 ЦК).

Складними законодавство визначає певну сукупність речей, які у цивільному обороті та при їх використанні утворюють єдине ціле. Складні речі об'єднані єдиним господарським або споживчим при­значенням, що дає можливість використовувати їх за призначенням, як одну річ (н-д, меблевий гарнітур, столовий сервіз, колекція монет, марок тощо). Кожна з речей, з яких вони складаються, може використовуватися за призначенням й окремо одна від одної, але у цьому разі втрачає своє призначення як складова частина складної речі. Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі окремі речі, які її складають, якщо договором не визначено інше.

Продукція, плоди і доходи (ст. 189 ЦК).

Продукцією визнаються результати виробничої діяльності суб'єк­тів цивільного права. Продукція є результатом переробки сировини та напівфабрикатів у речі з готовими споживчими якостями, обумов­леними їх господарським призначенням. Право власності на продук­цію, якщо інше не передбачене законом або договором, належить власнику (власникам) підприємства як цілісного майнового комплек­су, з використанням якого її виготовлено.

До плодів відносять все те, що є результатом органічного розвитку самої речі (плоди фруктових дерев, інших рослин). Результатом жит­тєдіяльності тварин є їх приплід. Доходи- це, як правило, грошові кошти (інколи інші матеріальні цінності), які здатна приносити річ, перебуваючи у господарському обороті (орендна плата, дивіденди за акціями тощо). Плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать їх власникові, якщо інше не встановлено договором або за­коном (ч. 2 ст. 189 ЦК).

Майно (ст. 190 ЦК).

Майном як особливим об'єктом законодавство визначає окрему річ, їх сукупність, а також майнові права та обов'язки. Поняття «май­но» вживається у цивільному праві для термінологічного визначення як окремих речей, так і їх сукупності. Майном найчастіше визна­чається сукупність всіх матеріальних цінностей відповідного суб'єк­та, враховуючи речі, гроші, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Про майно йдеться у нормах, що визначають об'єкти пра­ва власності, спадкову масу, предмет договорів дарування, майново­го найму тощо. У такому ж значенні термін «майно» вживається та­кож у нормах, спрямованих на захист майнових прав особи (н-д, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим). Поняття «майно» використо­вують також для визначення окремих майнових прав і обов'язків осо­би або їх сукупності. У такому значенні цей термін застосовують у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'яз­ків юридичних і фізичних осіб (н-д, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб і спадкоємства, коли до правонаступ­ників переходять не тільки права, а й обов'язки).

Підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК).

Підприємством вважається єдиний майновий комплекс, що вико­ристовується для здійснення ПД (ч. 1 ст. 191 ЦК).У відповідності з ч. 2 ст. 191 ЦК до складу підприємства як єди­ного майнового комплексу входять всі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для то­варів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачене за­коном або договором. Незалежно від того, чи є у складі підприємства традиційне нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі, споруди то­що), як єдиний майновий комплекс воно визнається нерухомістю (ч. 3 ст. 191 ЦК).

Поширення режиму нерухомості на підприємство як єдиний май­новий комплекс обумовлене значущістю останнього у цивільному обороті, значною вартістю та необхідністю державної реєстрації правочинів щодо нього. Визнання підприємства як єдиного майнового комплексу нерухомим майном не означає, що режим нерухомості по­ширюється і на рухоме за своїми властивостями майно, а також зо­бов'язальні, особисті немайнові та виключні права, які можуть вхо­дити до його складу. Режим нерухомості поширюється тільки на підприємство у цілому як цілісний майновий комплекс, а не на окремі види майна, що входить до його складу. З моменту відчуження рухо­мих речей в результаті здійснення підприємством господарської діяльності чи з інших визначених законодавством підстав на них не поширюється режим підприємства як єдиного майнового комплексу. На нерухоме майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, поширюється загальний правовий режим, встановлений законодавством для нерухомості.

Підприємство як єдиний майновий комплекс (тобто сукупність майна, майнових та немайнових прав) є особливим об'єктом цивіль­них прав. Його особливості полягають у наступному. Як єдиний май­новий комплекс підприємство містить у своєму складі певну сукуп­ність об'єктів цивільного права. Кількість та склад цих об'єктів визначається статутними цілями діяльності підприємницького това­риства, відокремлене майно якої він складає. Підприємство як єдиний майновий комплекс має складну динамічну майнову структуру, що постійно змінюється в результаті здійснення ПД за вартістю, а також у якісних та кількісних показниках. Майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, пов'язане єдиним господарським призначенням, що визначається на­прямом його ПД, визначеним установчими документами.

Підприємство як єдиний майновий комплекс в цілому визнається матеріальним об'єктом цивільних прав, до складу якого у відповідно­сті із законом (ч. 2 ст. 191 ЦК) можуть входити нематеріальні за своєю правовою природою блага - особисті немайнові та виключні права. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних з вста­новленням, зміною та припиненням речових прав.

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.