Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сучасне суспільство живе в епоху перевантаження

інформаційними потоками, в епоху змін у всіх сферах життєдіяльності

людини, що потребують нових поглядів та підходів, нових винаходів та

програм. Розвиток суспільства у нових умовах неможливий без

підвищення творчого потенціалу особистості, стимулювання розвитку її

творчого мислення. Потреба суспільства у спеціалістах, які володіють

творчим мисленням, актуалізує питання про науково обґрунтовану

систему формування й розвитку цього типу мислення.

Сучасна освіта в контексті Болонського процесу, необхідності

змін навчальних програм та підходів до навчання, вимагає від учнів

самостійності та творчої активності, ініціативи, нестереотипних підходів.

Саме тому навчання прийомам творчого мислення є важливим завданням

сучасної системи освіти. Для цього необхідно розробити програми

розвитку творчого мислення особистості.

Суперечність між потребами суспільства й освіти у творчих

особистостях та недостатньою розробленістю засобів впливу на розвиток

творчого мислення детермінує необхідність інтенсифікації наукових

досліджень творчого мислення. Постає завдання створення спеціальних

програм, спрямованих на розвиток творчого мислення особистості, що

можуть бути застосовані у багатьох сферах життєдіяльності людини.

Перспективними в цьому відношенні є, на нашу думку, сучасні

концепції розвитку творчого мислення Едварда де Боно та Валентина

Олексійовича Моляко.

Період студентства є важливим етапом формування та розвитку

особистості у цілому. Важливе значення він має і у розвитку творчого

мислення людини.

Особливості прояву творчості в студентський період досить

суперечливі.

З одного боку, в цей період студент вирішує розумові завдання

відносно легко, швидко та ефективно. Він здатний досить легко

абстрагуватися від конкретного, наочного матеріалу і розмірковувати в

словесному плані. На основі загальних даних він будує гіпотези,

перевіряє або відкидає їх при вирішенні розумових завдань. Стикаючись

з необхідністю вирішувати задачу, яка для нього є новою, в більшості

випадків він прагне використовувати різноманітні підходи до її рішення,

прагнучи знайти найефективніший із них. Мислення студента

знаходиться на рівні формальних операцій і гіпотетичного міркування.

Мислення цієї вікової групи абстрактне і системне, воно рефлексивне__ студенти здатні усвідомлювати процеси власного мислення, розумові,

мовні і мнемічні стратегії. Студенти здатні проявляти гнучкість,

пластичність, вони готові до змін і відкриттів, до співпраці. Мислення

цієї вікової категорії відрізняється гнучкішими переходами у

взаємозв’язках образних, логічних і дійових компонентів.

Однією з основних характеристик мислення цього етапу розвитку

є комплексний характер розумових операцій при високому рівні

інтеграції різних видів мислення. Наприклад, результати теоретичного

мислення перевіряються практикою, під впливом якої відбувається

збагачення й теоретичного мислення. В той же час практичне мислення,

пов’язане з ситуацією, що безпосередньо сприйнята, відштовхується від

понять теоретичного мислення і так далі. А. О. Реан підкреслює, що

мислення в студентський період – це сплав практичного (наочно-

образного) та теоретичного (логічного) мислення.

Є наукові дані, які говорять, що один із оптимуму розвитку

теоретичного мислення доводиться саме на цей період.

Паралельно з розвитком мислення розвивається уява, увага, що

також є сприятливими чинниками прояву творчості.

Студенти поступово починають визнавати і навіть схвалювати

різноманітність думок. Вони поступово звикають до того, що люди

мають на це право, і розуміють, що будь-яка людина може, залежно від

контексту, підійти до одного й того ж явища з різних сторін. Студент

обмірковує протилежні думки, синтезує або інтегрує їх.

З іншого боку, оскільки в цей період “его” людини вже тісно

пов’язано з мисленням, то студентові стає важко насолоджуватися самим

процесом мисленням, у нього може падати мотивація до творчості і

зростати бажання працювати за шаблоном, оскільки так легше і

надійніше. Часто вирішення проблем може набувати однобічний

характер.

У студента формується яскраво висловлена особиста думка,

самостійно вибрана позиція.

Студент володіє величезним творчим потенціалом, який

необхідно розвивати і якому не можна дати згаснути.

Для мислення, як вищого психічного процесу, діяльність, якою

займається людина, має вельми істотне значення. Заняття творчою

діяльність є необхідною умовою формування умінь і навичок студентів

вирішувати проставлені перед ними проблемні завдання.

Виходячи з вищесказаного, розвиток творчого мислення в період

студентства стає особливо актуальним. Це дуже важливий період у

когнітивному розвитку людини, коли вона застосовує в житті свої

здібності думати, аналізувати і приймати рішення, що укладаються в

план його життя. Люди, які успішно справляються з цим, набувають

певної мірою особистісну незалежність.

Метою статті є аналіз ключових теоретичних положень концепцій

сучасного українського вченого В. О. Моляко та зарубіжного вченого__ Едварда де Боно, методів розвитку творчого мислення, розроблених

ними, що можуть бути застосовані для розвитку творчого мислення

студентів у навчальному процесі.

Розглянемо концепцію сучасного українського вченого

В. О. Моляко.

В. О. Моляко під творчістю розуміє процес створення чогось

нового для певного суб’єкта. Творчість, вказує вчений, притаманна

кожній людині. Творчу діяльність, на його думку, можна

охарактеризувати за такими параметрами, як суб’єкт (особистість)

творчості, продукт творчості, умови, в яких протікає творчий процес. У

творчості, вважає вчений, основними є оригінальність, новизна в

діяльності, відмінність від створеного, раніше вже відомого.

Основними характеристиками творчої особистості є, за Моляко,

прагнення до оригінального, нового, високий рівень знань та умінь

аналізувати явища, порівнювати їх. В. О. Моляко погоджується з

Л. Толстим, який говорить, що митець повинен зберігати дитячий погляд

на світ, на речі, природу, щоб кожен раз дивуватись, бачити нове і тим

самим спрямовувати й інших людей на сприйняття, бачення цього

нового.

Творча особистість, зазначає вчений, завжди проявляє

наполегливість у своїй роботі. В. О. Моляко підкреслює, що активна

психічна діяльність є обов’язковим фоном прояву творчості. Творча

праця вимагає активного експериментування, співвідношення,

зіставлянь, проведення окремих аналогій, комбінування елементів й

ознак.

Розглядаючи роль знань у творчому процесі, В. О. Моляко вказує,

що з одного боку, щоб створити щось, необхідно знати дуже багато, з

іншого боку, знання можуть призупиняти, гальмувати, заводити у

“глухий кут” загальновідомого.

В. О. Моляко вказує, що мисленнєвий процес людини проходить в

свідомій та несвідомій сферах. Творчий процес часто протікає на

неусвідомлюваному рівні, а в свідомість несподівано потрапляє лише

його кінцевий результат (здогадка). Великий масив інформації

переробляється за межами свідомості людини. При цьому виявляються

нові комбінації, нові образи.

Виходячи з визначення творчості, його специфіки, враховуючи

особливості видів людської діяльності, психолог виділяє такі види

творчості: наукова, технічна, літературна, ігрова, навчальна, військова,

творче керування, побутова, ситуаційна, комунікативна.

Головною характеристикою творчих можливостей людини в

рішенні нових задач В. О. Моляко вважає стратегію рішення –

суб’єктивну програму рішення нової задачі, що відображає головну

тенденцію в пошуковій діяльності. Згідно з вченим, поняття “стратегія”

рішення задачі охоплює всю структуру процесу рішення задачі: дії з

підготовки (розуміння умов), дії з планування (формування замислу) і дії з реалізації (перевірка задуму, експерименту). Всі ці дії суб’єкта

підпорядковуються провідній розумовій тенденції в його інтелектуальній

поведінці. Ця домінуюча тенденція і обумовлює стратегію. Розуміння і

задум є частинами стратегії. Але це ще не стратегія. Стратегія виникає

тоді, коли з’являється “третя точка опору” – упевненість у вірності

вибраного способу, адекватності задуму. В більшості випадків ця

упевненість є результатом більш-менш вдалого й чіткого прогнозу,

уявним “програванням”. В основі стратегії лежить план, задум,

послідовність, спрямованість пошуку, вибір з самого початку певних

орієнтирів.

Валентин Олексійович виділяє п’ять основних стратегічних форм

інтелектуальної діяльності, що реалізуються за допомогою конкретних

дій: стратегія пошуку аналогів/аналогізування (основана на діях, що

пов’язані з пошуком аналогів); стратегія комбінування (основана на діях,

що пов’язані з комбінуванням елементів); стратегія реконструктивних

дій (основана на діях, що пов’язані з реконструюванням, внесенням

нових елементів, створенням нових функцій); універсальна стратегія

(представляє собою майже гармонійне використання вище згаданих дій);

стратегія випадкових підстановок (основана на хаотичному,

нецілеспрямованому пошуку, на діях “всліпу”, без плану, чітких гіпотез).

Реалізуються стратегії за допомогою конкретних дій, сполучення

яких складає певну розумову тактику. В. О. Моляко виділяє шістнадцять

розумових тактик: тактика інтерполяції (включення у середину вже

існуючого якоїсь нової частини); тактика екстраполяції (зовнішнє

додавання певного елементу); тактика редукції (зменшення розміру,

швидкості тощо); тактика гіперболізації (збільшення розміру, форми,

швидкості та інших параметрів); тактика дублювання (використання у

новому вже дуже добре відомого); тактика розмноження (використання у

новому багатьох однакових деталей, чи коли одну й ту ж саму функцію

виконують декілька елементів); тактика заміни (повна заміна певного

елементу); тактика модернізації (пристосування чогось до нових умов),

тактика конвергенції (поєднання у елементі двох протилежних

особливостей чи структур); тактика деформації/трансформації (зміни

чогось, що не змінює сутності); тактика інтеграції (створення нового зі

знайомих частин, до того ж використовується декілька таких частин);

тактика базової деталі (використання однієї головної частини нового

продукту, що й виступає основою для подальшої побудови всіх інших

частин); автономізація (виділення у цілому якоїсь окремої частини, в якій

проводяться зміни, з послідуючою перебудовою інших частин); тактика

послідовного підпорядковування (виконання змін у механізмі (побудова,

перебудова) в певній послідовності по ланцюжку без пропусків, у

строгому порядку); тактика змішення/переміщення (перестановка

елемента у межах одного механізму); тактика диференціації (розділення

чогось на ряд самостійних одиниць, кожна з яких виконує свою

функцію).__

Для кожної стратегії характерні певні тактики. Так, для стратегії

комбінування характерні слідуючи тактики: інтерполяції, екстраполяції,

заміни, інтеграції, змішення. Для стратегії реконструювання: редукції,

гіперболізації, дублювання, заміни, модернізації, конвергенції, базової

деталі. Стратегії розмноження, автоматизації, послідовного

підпорядковування, інтеграції, диференціації використовуються у різних

стратегіях.

Стратегії особистісні, тактики – ситуативні. Стратегії корелюють

зі здібностями особистості, її спрямованістю.

В. О. Моляко вказує, що для того, щоб оволодіти вершинами

творчості, необхідно здійснити попередню підготовку – розвивати якості

пам’яті, сприйняття, уяви, мислення. До того ж необхідно бути

обізнаним у певній сфері діяльності, в якій створюється щось нове.

Перейдемо до аналізу концепції зарубіжного вченого Едварда де

Боно.

Едвард де Боно розглядає мислення у широкому значенні як

процес роботи з інформацією (як операційне вміння), що виникає у

проблемній ситуації, безпосередньо пов’язаний зі сприйняттям людиною

навколишньої дійсності, з її увагою, спирається на роботу пам’яті, уяви,

на _______знання (усвідомлювані та неусвідомлювані), пов’язаний з

особистісними характеристиками, з “его” людини та її емоційною й

мотиваційною сферами. Мислення знаходить свою реалізацію в мові та

мовленні. Але, як зазначає вчений, рівень розвитку мовленнєвих навичок

не може бути показником рівня розвитку мислення людини.

Де Боно провів кропітку роботу щодо вивчення видів мислення. У

1967 р. де Боно вводить поняття “латеральне мислення”.

Нами була розглянута етимологія слова “латеральний”. Так,

словник А. Ребера визначає латеральне мислення як евристику у

вирішенні проблеми, при якій індивід скоріше намагається розглянути

проблему під іншим кутом зору, аніж знайти пряме, “лобове” рішення.

Під латеральними мисленням Едвард де Боно розуміє

специфічний процес обробки інформації, спрямований на зміну існуючої

стереотипної моделі сприйняття навколишньої дійсності, створення

нових альтернативних підходів до розв’язання певної проблеми.

Основою креативності вчений вважає саме латеральне мислення.

На думку Едварда де Боно, ключовими характеристиками

латерального мислення є перегляд існуючої інформації та

усвідомлюваний пошук альтернатив. Метою – генерація нових ідей та

відхід від старих фіксованих стереотипів, внесення змін в аналіз

розв’язання задачі та в підходи до розв’язання проблеми. Основне

завдання – перебудова існуючої схеми, розв’язання задачі та пошук

ефективного розв’язання проблеми. Основні принципи: усвідомлення

домінуючої ідеї; пошук різних підходів до розв’язання задачі;

позбавлення від контролю логічного мислення; реалізація випадку;

усвідомлення того, що будь-яка точка зору є лише однією з багатьох__ можливих точок зору; відкладання в часі оцінки при прийнятті рішення.

Основні етапи латерального мислення: перший – усвідомлення недоліків

зафіксованих моделей; другий – набування навичок використання

латерального мислення. Латеральне мислення на різних етапах

розв’язання задачі включає складові логічного, конвергентного та

дивергентного мислення.

Де Боно пише про те, що при латеральному мисленні у процес

мислення включається робота свідомості та неусвідомлюваного. Вони

переплітаються, і в певний момент виникає новий продукт. Цей продукт

є “сирим”, він потребує подальшої праці над ним, подальшої розробки,

перевірки, удосконалення. Несвідоме у розумінні вченого не є несвідоме

у психоаналітичному сенсі, воно ближче до розуміння цього поняття

Я. О. Пономарьовим. Неусвідомлюване, на думку вчених, включає

певний досвід, знання, що не усвідомлюються людиною (“побічні

продукти”). Ці знання можуть переплітатись з усвідомлюваними

знаннями та приводити до появи нового продукту. Ця схема схожа зі

схемою роботи інтуїтивного мислення (з роботою “реле-ефекта”) у теорії

В. О. Моляко.

Згідно з де Боно та В. О. Моляко_______, у мисленнєвий процес людини

може втручатись певний елемент ззовні. Цей елемент, його ознаки

вступають у взаємодію з елементами, ознаками, з якими вже ведеться

розумова робота. При їх злитті й виникає новий елемент.

Творче мислення, підкреслює де Боно, охоплює ширшу область,

аніж латеральне. Латеральне мислення є ядром творчого. Творче

мислення пов’язане з артистизмом, талантом, емоційною чутливістю,

натхненням тощо. Для творчого мислення важливими є новизна й

оригінальність результату, для латерального – його ефективність. Нова

ідея в разі латерального мислення повинна бути логічно обґрунтована на

кінцевому етапі роботи.

Едвард де Боно розширює спектр параметрів творчого мислення.

Аналіз робіт ученого дозволяє нам констатувати, що ним були виділені

такі параметри творчого мислення: гнучкість, широта, оригінальність,

новизна, швидкість, альтернативність, чутливість до проблеми,

практичність нового рішення, його ефективність.

На основі своїх теоретичних концепцій учені розробили методи

розвитку творчого мислення особистості.

В. О. Моляко розробив унікальну систему впливу на творчу

діяльність суб’єкта, що водночас є навчально-тренінговою в цілому і

стимулюючою окремі цикли творчого вирішення задачі.

Розроблена вченим система, ґрунтується на циклах творчої

діяльності, на використанні основних стратегій і тактик, а також

включенні спеціальних прийомів ускладнення.

За виявленими В. О. Моляко стратегіями була дана назва системі

творчого тренінгу – “КАРУС” (це абревіатура назв стратегій (на російській мові): комбинирование – аналогии – реконструирование –

универсальный подход – случайные подстановки).

Методика “КАРУС” може використовуватись як індивідуально,

так і в групі. Вона передбачає різні модифікації залежно від умов

використання (контингент учасників, масштаб навчання тощо).

Тренінгова методика включає теоретичну і практичну частини. В

теоретичній частині розповідається про психологію творчості, творчу

особистість, засоби стимуляції творчої діяльності, а також дані про

конкретну діяльність. Власне методична частина включає інструкції і

рекомендації, інструкції і задачі на використання кожної з п’яти

стратегій, інструкції з використання прийомів ускладнення творчої

діяльності, а також загальні інструкції з проведення творчої гри,

організації творчого тренінгу на уроці, опитувальники і т. д. “КАРУС”

передбачає також низку методик, що стимулюють творчу діяльність

особистості, а також періодичне анкетування тих, хто приймає участь у

тренінгу, проведення вільного творчого пошуку і спеціальних

колективних рішень-дискусій.

У загальному вигляді використання методики “КАРУС” полягає в

наступному.

На першій стадії пропонується вирішити ряд задач, без яких би то

не було умов, тобто людина вирішує задачі так, як може робити це без

втручання і спеціального навчання. Ця стадія носить діагностичний

характер: важливо виявити як вирішує і чи вирішує взагалі людина

творчі завдання, якими прийомами вона користується, які методи

використовує тощо. Висновки заносяться до протоколу. Планується

основна лінія підготовки цієї людини.

На другій стадії пропонується нова серія задач. Вони подібні тим,

що вирішувались, але складніші. Пропонується почергово

використовувати стратегію пошуку аналогів, комбінування,

реконструювання, універсальну і випадкових підстановок. Не

обов’язково дотримуватись указаного порядку. У кожному конкретному

випадку слід орієнтуватись на індивідуальні особливості і можливості

учня: якщо він в якійсь мірі володіє стратегією пошуку аналогів, то слід

спочатку розвивати і закріплювати цю стратегію, а потім перейти до

іншої.

Потім даються вступні інструкції та по кожній стратегії

проводиться тренінг. Спочатку розповідається про сутність стратегії,

проводиться опитування за певними питаннями, що _______стосуються стратегії.

На основі відповідей даються індивідуальні поради. Потім

демонструється використання стратегії на конкретному прикладі

(приклад надається з урахуванням віку) і проводиться вирішення задач з

використанням певної стратегії. Отримані результати аналізуються. У

подальшій роботі цикли повторюються, але ускладнюються задачі.

Наприкінці вирішується контрольна задача і проводиться усна співбесіда, мета якої – з’ясувати, наскільки особливості стратегії є

засвоєними.

Коли працюють зі стратегією випадкових підстановок, то мова

йде не про навчання цієї стратегії, оскільки ми не маємо в своєму

розпорядженні логічно організованих прийомів, а про оволодіння

навичками знаходити виходи з безвихідних ситуацій, не здаватися при,

здавалося б, непереборних труднощах, не дивлячись ні на що. У

найпростішому вигляді реалізація цієї стратегії полягає у тому, що

людині пропонується віддатися вільному потоку думок, пробувати те, що

перше прийшло в голову, фіксувати випадкові образи, предмети,

принципи і намагатися їх застосувати до даної задачі. Певною мірою

застосування цієї стратегії нагадує методику “мозкового штурму”. Надалі

використовування стратегії випадкових підстановок слід пов’язувати з

більш цілеспрямованою, організованою розумовою поведінкою.

Наприклад, можна запропонувати учням відвідати виставки і знайти там

щось, що може бути використано (прямо або побічно) у новому рішенні.

Можна рекомендувати проглядати певні журнали, знайомитися з

товарами, що продаються в універмагах, дивитися певні телепередачі і

т. п. Найголовніше – дати установку на творчий пошук.

В. О. Моляко зазначає, що важливим у творчому процесі, з

психологічної точки зору, є використання ускладнених умов. Для цього

були розроблені певні методи: метод часового обмеження (ліміт часу);

метод випадкових заборон (на певному етапі забороняється

використовувати певний елемент); метод швидкісного ескізу (потрібно,

наскільки це можливо, частіше малювати все те що уявляєш в розумовому

плані); метод нових варіантів (вимога вирішувати задачу по-іншому,

знайти нові варіанти рішення); метод інформаційної недостатності (умови

даються не з усіма необхідними даними); метод інформаційної

перенасиченості (дається зайва інформація); метод абсурду (пропонується

вирішити задачу, що не може бути вирішена апріорі); метод ситуаційної

драматизації (вводяться певні зміні, що ускладнюють пошук: питання-

перешкоди, незвичайні вимоги тощо). Кожен із названих методів може

використовуватись з іншими та мати ряд модифікацій.

Система “КАРУС” може бути використана в будь-якому віці (у

відповідних модифікаціях) з урахуванням віку та індивідуальних

особливостей учнів.

Перейдемо до розглядання методів розвитку латерального

мислення, що запропонував Едвард де Боно.

На основі своєї теоретичної концепції Едвард де Боно розробив

методи розвитку латерального мислення. Ці методи розширюють сферу

сприйняття людиною проблеми, сприяють відходу від старих

стереотипних поглядів та формуванню вмінь і навичок генерування

нових підходів. Латеральне мислення, у свою чергу, сприяє

удосконаленню всього процесу творчого мислення.

У нашій роботі ми зупинились на деяких методах розвитку латерального мислення.

“Plus Minus Interesting” (PMI – плюс, мінус, цікаво) передбачає

при аналізі проблеми розглядання позитивних, негативних моментів та

цікавих сторін.

Метою “Consider All Facts” (CAF – розгляд усіх факторів) є

складання списку усіх факторів, що необхідно враховувати при

розв’язанні проблеми, їх розгляд та аналіз.

“Other People View” (OPV – погляд інших людей) передбачає

розгляд проблеми з точки зору тих людей, яких вона торкнулась, їхніх

поглядів, думок, позицій тощо.

Метою “Consequences and Sequel” (C and S – наслідки й результат)

є аналіз усіх наслідків дії або рішення з використанням певної шкали

часу.

Метою “Alternatives, Possibilities, Choices” (APC – альтернативи,

можливості, вибір) є цілеспрямовані спроби створення альтернатив при

розв’язанні проблем та створенні чогось нового.

“Aims, Goals and Objectives” (AGO – цілі, спрямування, задачі)

призначений для точного визначення, формулювання й вибору мети, якої

людина хоче досягти.

Метою прийому “ППВ” (пріоритети першочергової важливості) є

виділення певних пріоритетів при розв’язанні проблеми чи створенні

чогось нового.

Метод “Random Input” (метод випадкової стимуляції)

забезпечується випадковим предметом, словом, людиною, подією,

журналом і т. п. Випадковий стимул викликає асоціації, що входять у

контакт з асоціаціями самої проблеми, й дозволяє розв’язати її, створити

щось нове.

“Provocative Operation” (“PO” – провокаційна операція) є одним із

різновидів методу випадкової стимуляції. “PO” пропонується як

провокація та зовнішній стимул з нової сфери, що входить у контакт з

асоціаціями, пов’язаними з проблемою, яку необхідно розв’язати.

Методика “Six Thinking Hats” (“Шість капелюхів мислення”)

пропонує виконувати тільки одну розумову дію у певний відрізок часу:

збір об’єктивних фактів (білий капелюх), прояв емоцій, почуттів та

інтуїції (червоний), пошук позитивних сторін, переваг (жовтий), пошук

негативних сторін, недоліків (чорний), творчий пошук, генерування

нових ідей, альтернативних підходів (зелений), аналіз усього розумового

процесу, планування, визначення мети та висновки (синій). При

розв’язанні певної задачі людина почергово “працює” у тому чи іншому

капелюсі.

Методика “Six Action Shoes” (“Шість пар взуття способу дії”)

спрямована на структурування поведінки на шість окремих способів дії:

відповідальність за встановлений порядок та формальні процедури

(темно-сині флотські фірмові черевики), дослідження, збір фактів,

отримання інформації (сірі кросівки), робота в складних умовах, практицизм (коричневі робітничі черевики), дії у надзвичайних та

небезпечних умовах (помаранчеві гумові чоботи), турботливе ставлення,

співчуття, дбайливе ставлення до людських почуттів (рожеві капці), дії,

пов’язані з певним положенням, владою, лідерством (пурпурні чоботи

для верхової їзди).

Методика “Six Value Medals” (“Шість медалей оцінки”)

призначена для оцінки значення та відносної важливості різних факторів,

з якими людина має справу: цінність людини, міжособистісних стосунків

(золота медаль); цінність організаційних аспектів, факторів, що

стосуються цілей та призначення сім’ї, компанії друзів, суспільного

об’єднання тощо (срібна медаль); цінні аспекти, що стосуються якості

об’єкта (сталева медаль); новаторство та креативність (скляна медаль);

екологічно цінні аспекти у широкому сенсі (дерев’яна медаль); різні

аспекти сприйняття (мідна медаль).

Метод малюнків передбачає “ескізування” розумового процесу

при розв’язанні проблем.

Основною метою методу “А якщо…?” є всебічний аналіз

проблеми. Метод передбачає аналіз певних альтернативних варіантів

розв’язання проблеми або створення нового, розглядаються усі можливі

варіанти з використанням “А якщо…?”.

Таким чином, методи, що розробили В. О. Моляко та Е. де Боно

можуть бути використані в сучасній системі освіти з метою розвитку

творчого мислення особистості, посилення її креативного потенціалу,

формування вмінь та навичок вирішення проблем та створення нових

винаходів.

Розглянуті нами методи, що розробили вчені, можуть бути

покладені в основу програми розвитку творчого мислення студентів.

Перспективи подальших розробок убачаються у створенні

програми розвитку творчого мислення студентів, в основі якої буде

покладено концептуальні положення В. О. Моляко та Е. де Боно, методи,

що розробили вчені.____

 

23. Розвиток студентської групи, характеристика студентського колективу. Методика вивчення колективу академічної групи та складання психолого-педагогічної характеристики на неї.

Орієнтовна схема вивчення колективу академічної групи/. Загальні відомості про академічну групу

Кількість студентів, з них юнаків та дівчат. Віковий склад. Кількість киян та іногородніх. Які зміни відбувалися за час існування групи.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.