Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Проблема класифікації методів виховання та самовиховання.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Традиційно вважають, що знання методів і прийомів виховання, належне володіння ними визначають рівень педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника. З огляду на це, важливе значення для оволодіння цією майстерністю має класифікація методів виховання та самовиховання. У процесі розвитку педагогічної науки використовували різні підходи до неї та ЇЇ упорядкування.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів виховання В. О. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

■ методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, дискусії, переконання, навіювання, приклад;

■ методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: привчання, педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, тренування, створення виховних позицій, прогнозування;

■ методи стимулювання діяльності й поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;

■ методи самовиховання: самопізнання, самооцінка, саморегуляція.

Досить поширеною у педагогічній літературі є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості на поведінково-діяльнісну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери виховання. За цією ознакою, серед методів виховання виокремлюють:

■ переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.);

■ методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки учнів (Т. О. Ільїна, І. Т. Огородников);

■ методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю студентів;

■ методи організації діяльності й досвіду суспільної поведінки і діяльності вихованців;

■ методи усвідомлення цінностей суспільства, організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, стимуляції діяльності й поведінки, педагогічної підтримки (Н. Є. Мойсеюк).

В інших класифікаціях, окрім переконання, тренування, заохочення та покарання, йдеться також про навіювання. Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на: і) методи формування свідомості, 2) методи формування суспільне" поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, з) методи контролю й аналізу ефективності виховання (Ю. К. Бабанський)

 

28. Основні форми виховання у процесі навчання

Поняття «форма» означає, як ми зазначали, зовнішній вигляд, обрис. Форма виховання — це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма —у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту.
Зміст виховного процесу, як вже відомо, складають якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. В практичній педагогічній діяльності цей зміст втілюється в конкретну організацію, яка повинна йому відповідати. Невідповідність між змістом і формою, формою і змістом гальмує розвиток виховного процесу.
Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах. При цьому змінюється насамперед кількість дітей: одиниці, десятки, сотні. Тому першим критерієм аналізу форм виховання є критерій кількісний. За кількістю охоплених процесом виховання школярів форми виховання поділяються на індивідуальні, мікрогрупові, групові (колективні) і масові. Число вихованців у групі (колективі) коливається від 5—7 до 25—40, у масових формах верхня межа числа не обмежена. Груповими формами виховання є всі види групової навчально-пізнавальної діяльності учнів, наукових об'єднань, діяльність гуртків різного спрямування, групові бесіди, зустрічі, диспути тощо. Масові форми виховання бувають простими й комплексними. Прості — це ті, в яких зміст розкривається, в основному, за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустріч, розповідь та ін.) Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використаних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, КВК, тематичний ранок тощо).
Порівняння ефективності різних форм виховання свідчить, що перевагу мають індивідуальні і мікрогрупові форми виховання, завдяки можливості оперативно змінювати педагогічну тактику за зміни умов. Проте висока економічна вартість цих форм не дозволяє їх широко використовувати. Тому більшість сучасних виховних систем прийшла до використання групових (колективних) форм виховання, які за умови кваліфікованого педагогічного керівництва є досить ефективними і відносно не дорогими.Загальна характеристика форм виховання та їх класифікація

Аналіз педагогічної літератури і практики свідчить, що молоді вчителі найбільше труднощів зустрічають в організації виховної роботи в школі. Це, перш за все, пов'язане з недостатніми знаннями теорії і методики виховної роботи і відсутністю педагогічних умінь планувати й організовувати виховну роботу. Подолання цих недоліків полягає не лише в більш якісному засвоєнні педагогічної теорії, але й в оволодінні комплексом послідовних і цілеспрямованих дій, спрямо­ваних на організацію виховної діяльності. Поза практичною діяльніс­тю подолати ці труднощі неможливо.

Поняття "форма", "форма організації навчального процесу" подано в темі 13.

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу; композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов'язані зі змістом.

В педагогічній літературі і шкільній практиці інколи використо­вують поняття: "організаційні форми виховання", "виховні справи", "колективні творчі справи". При цьому також мають на увазі спроби організації виховного процесу, спроби доцільної організації колектив­ної та індивідуальної діяльності учнів. Широке розповсюдження одержало й визначення поняття "виховний захід".

Виховний захід– це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Певний формалізм у вихованні, що домінує тривалий час у шко­лі, викликав негативне ставлення до терміну "захід", бо він, як прави­ло, означає виставу, де єдиною активною людиною фігурував учитель. Між тим, це поняття може мати право на існування, якщо в процесі здійснення виховних дій у певній формі (захід) відбувається серія підготовлених і взаємопов'язаних дій, які заздалегідь сплановані і спрямовані на реалізацію виховної мети і, в процесі яких, в учнів формуються передбачувані новоутворення або розвиваються раніше набуті. В процесі їх колективного планування, підготовки і проведен­ня, створюється обстановка спільної творчості, пошуку спільної коле­ктивної справи, радісного чекання і переживання. Це сприяє розвитку особистості, колективу, колективних стосунків.

Виховний захід повинен реалізуватися як цілеспрямована взає­модія вчителя (класного керівника, вихователя) з кожним учнем, дитячим колективом в цілому, спрямована на вирішення визначених виховних завдань. У цьому випадку саме виховний захід є формою виховної діяльності, в якій цілеспрямовано поєднані окремі спроби її організації, що містять у собі мету, завдання, зміст, методи, засоби і прийоми.

В процесі цієї діяльності цілеспрямовано створюються такі ви­ховні ситуації в життєдіяльності колективу, які своїм змістом та емо­ційними виявами діють на особистість учня і тим самим сприяють вирішенню виховних завдань. Роль учителя (класного керівника, вихователя) – науково обґрунтовано керувати цим процесом, цілесп­рямовано створювати і конструювати ситуації, які є складовими клі­тинами виховного заходу.

Як відзначає І.П.Підласий: "Виховний захід — це сукупність різ­номанітних виховних впливів з відповідними матеріальними і духовни­ми умовами, що підпорядковані єдиній комплексній виховній меті, таких, що взаємодіють між собою і утворюють єдине ціле" [29. -Кн. 2, 146]. Система виховних заходів утворює виховний процес, подібно до того, як процес навчання складається з окремих уроків. Виховний захід – це відрізок виховного процесу.

Однак, останнім часом багато педагогів відзначають невідповід­ність цього поняття фактичній сутності виховної роботи; "захід" – передбачає певну фрагментарність, розрізненість педагогічних дій, несумісність з комплексним підходом. Процес виховання, що має характер формально пов'язаних між собою виховних заходів, компа­ній, не може бути успішним.

На думку І.П.Підласого, системність, комплексність, послідов­ність, неперервність виховання краще передає поняття "виховні спра­ви", якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики. Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності вихованців. Головною і найсуттєвішою рисою виховної справи є необхідність, корисність, реалізацію. Виховний процес скла­дається з ланок неперервних виховних справ.

Виховні справи мають колективний і творчий характер і нази­ваються колективними виховними справами (КВС) або колективними творчими справами (КТС). Колективні творчі справи, як відзначає один з їх засновників І.П.Іванов, – це спосіб організації яскравого, сповненого працею і грою, творчістю і товариськістю, мрією і радістю життя і, разом з тим, найважливіший виховний захід. У виховних справах зливаються форми, засоби і способи взаємодії вихователів і вихованців.

Основою виховних справ слугують два підходи – діяльнісний і комплексний. Перший потребує організації різноманітних видів діяль­ності школярів: пізнавальної, трудової, громадської, художньої, спор­тивної, ціннісно-орієнтаційної і вільного спілкування, а другий – органічного поєднання всіх видів діяльності. Діяльнісний підхід вка­зує напрямок виховання, а комплексний визначає характер його зміс­ту.

У будь-якій виховній справі виділяють наступні етапи: 1) визна­чення мети і завдань (аналіз ситуації, формування домінуючої і допо­міжних виховних завдань); 2) планування; 3) організація і підготовка; 4) безпосередня організація справи; 5) аналіз досягнутих результатів. Ці етапи визначають основні дії педагога при організації виховного процесу.

Кожна з форм виховної роботи вирішує цілком певні виховні за­вдання, використовуючи при цьому ті чи інші важелі розвитку особи­стості, інтереси та потреби школяра, формує на цій основі ті чи інші якості та вміння.

У процесі виховання форми виховної роботи повинні функціо­нувати в міцній взаємодії і забезпечувати досягнення єдиної мети. При цьому кожна з форм виховання передбачає єдність загального, особ­ливого і одиничного.

Загальне обумовлене тим, що всі форми виховної роботи спря­мовані на досягнення загальної мети — виховання та розвиток школя­рів. Спільність умов і мети визначає і спільність різноманітних форм виховної роботи – всі вони ґрунтуються на основі поваги до особис­тості, що виховується, визнання її індивідуальності, прав і свобод; спираються на потенційні індивідуальні можливості, внутрішню активність школяра в процесі його формування.

Особливе полягає в тому, що ті чи інші форми виховної роботи, як правило, здійснюються переважно в певному середовищі життєдія­льності школяра (навчальний процес, позакласна робота, краєзнавст­во, туризм).

Специфічне, неповторне в організації і здійсненні виховної дія­льності передбачає одиничне у змісті конкретної форми виховної роботи.

Осмислення одиничного і специфічного в змісті форм виховної роботи має важливе значення для планування та організації виховної роботи в школі. Це допомагає адекватно визначити місце кожної з цих форм у побудові єдиної системи виховання учнів, повніше й ширше використовувати можливості цієї форми, подолати практику дублю­вання та повторюваності форм виховної роботи, які ще зустрічаються. Це дозволяє визначити їх найбільш оптимальне поєднання, багато­гранність форм, варіативність та ускладнення однієї й тієї ж форми. При цьому варто враховувати, що специфіка форми виховної роботи обумовлена тим, що кожна з них організує специфічну суспільно-цінну діяльність школяра і вони не повторюють одна одну, а доповнюють. Кожна із них спрямована на задоволення, розвиток певних здібностей та інтересів особистості школяра. Специфіка форми полягає в тому, що саме у властивій їй організаційній діяльності з найбільшою повно­тою можуть бути реалізовані інтереси і потреби учнів.

Багатогранність форм виховної роботи, їх система відповідають багатогранності внутрішнього світу особистості, її всебічному розвит­ку.

В педагогічній літературі немає єдиного підходу до класифікації форм виховної роботи. Найбільш поширеною є класифікація організа­ційних форм виховання в залежності від того, як організовані учні: масові форми (участь всього класу), гурткова (групова) форма та індивідуальна.

Заслуговує на увагу підхід до визначення форм виховної діяль­ності, пов'язаної з напрямами виховної роботи класного керівника (вихователя). Наприклад, організації пізнавальної діяльності учнів найбільше відповідають такі форми: вікторина, аукціон знань, "Що? Де? Коли?", конкурс проектів, конкурс ерудитів, інтелектуальний конкурс, ділові ігри, турнір риторів, наукові конференції учнів, кон­курс винахідників та фантазерів, різноманітні форми роботи з кни­гою (читацькі конференції та ін.), усний журнал "Вчись учитись" та ін.

При реалізації завдань морального виховання і самовиховання широко використовуються такі форми: круглий стіл, прес-конференції, диспути, вечори запитань та відповідей, бесіди на етичні теми, про самовиховання, огляд літератури з різноманітних питань, літерату­рно-музичні композиції, акції милосердя, пошукова діяльність та ін.

Практика свідчить, що діяльності, пов'язаній з профорієнтаці­єю учнів, найбільше сприяють такі форми: зустрічі з представниками різних професій, екскурсії на виробництво, гра-конкурс "Чия професія краща?", "Як вибрати професію?", "У світі професій" та ін.

При організації естетичного виховання широко використову­ються: літературні та музичні вечори, "Час поезії", екскурсії в музеї та на виставки, прогулянки на природу, бесіди про музику та живопис, "Вчись цінувати красу рідної природи", шкільні дискотеки, свята мистецтв, огляди журналів, випуск рукописних журналів.

При організації фізичного виховання широко використовуються: ігри типу "Веселі старти", малі олімпійські ігри, туристичні походи та естафети, зустрічі з представниками різних видів спорту, спор­тивні вечори, бесіди про гігієну, здоров'я та фізичну культуру.

Вчителю варто пам'ятати, що одна й та ж форма може вирішу­вати декілька виховних завдань. Все залежить від її змістового компо­ненту. Наприклад, бесіда або літературно-музична композиція, при­свячена сьомій симфонії Д. Шостаковича – це не тільки розповідь про видатного композитора, але й про подвиг захисників міста-героя Ленінграда, про патріотизм народів колишнього Радянського Союзу в роки Великої Вітчизняної війни 1941 -1945 pp.

Складні й багатогранні завдання виховання можна вирішити тільки шляхом комплексного використання різноманітних форм орга­нізації виховного процесу. Чим різноманітніші за змістом форми організації виховного процесу, тим він ефективніший. Цю позицію чітко охарактеризував А.С.Макаренко. Він радив учителям пам'ятати, що організаційна форма сама собою не може бути ні хорошою, ні поганою.

Яка б форма виховання школярів не вибиралася вчителями, не можна обійтися без бесіди, розумного проникливого слова. Воно повинно бути змістовним, дохідливим, емоційним, палким, перекон­ливим і обов'язково пов'язаним з діяльністю, з практичною, конкрет­ною справою самих учнів. Дуже влучно про значення слова вчителя сказав В.О.Сухомлинський: "Як не можна виховати працелюбство самими словами про працю, так не можна виховати його без серйоз­них, розумних слів".

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.