Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Класифікація і форма правочину щодо забезпечення виконання зобов’язань



Забезпечення виконання зобов’язань класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на:

1) особисті;

2) майнові (речові) види забезпечення виконання зобов’язань.

У разі встановлення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) кредитор покладається на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя чи гаранта), від яких має отримати задоволення своїх вимог у разі порушення зобов’язання боржником. При заставі ж та притриманні кредитор «вірить» не особі, а певному майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів.

Забезпечення може надаватися: 1) боржником за основним зобов’язанням (неустойка, завдаток); 2) третьою особою (гарантія, порука); 3) як боржником, так і третьою особою (застава).

Крім того, розрізняються види забезпечення виконання зобов’язань як такі, що 1) є мірами цивільно-правової відповідальності, та такі, які 2) не виступають ними. До перших належить неустойка та завдаток, стягнення яких можливе лише за наявності вини боржника. При реалізації застави, притримання, поруки та гарантії вина боржника немає значення, береться до уваги лише факт порушення останнім забезпеченого (основного) зобов’язання.

З огляду на функціональне призначення забезпечень останні поділяють на такі, що:

1) стимулюють боржника до належного виконання зобов’язання (неустойка, завдаток);

2) захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржником зобов’язання (порука, гарантія);

3) як стимулюють боржника до виконання зобов’язання, так і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржником зобов’язання (застава, притримання)[4].

Залежно від підстав класифікації можна вирізнити також такі види способів забезпечення виконання зобов ’язань:

1) за числом учасників:

а) двосторонні (кредитор, боржник);

б) багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа - гарант, поручитель);

2) за підставами встановлення:

а) за законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);

б) виключно договором (порука, гарантія);

3) за формою встановлення:

а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);

б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів);

4) за процедурою задоволення інтересів кредитора:

а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, утримання);

б) проводяться грошові стягнення (неустойка);

в) до відповідальності притягаються треті особи (поручитель, гарант)[14].

Таким чином, ми визначили критерії за якими класифікуються забезпечення зобов’язання, на нашу думку дана класифікація є необхідною, щоб повною мірою охарактеризувати забезпечення.

Згідно з ст. 547 ЦК України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі. У разі недотримання вказаної вимоги правочин щодо встановлення забезпечення є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК України). Такий підхід законодавця стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань можна пояснити намаганням якомога більше обмежити можливість необдуманих і спонтанних вчинків особи, яка обтяжує себе відповідним забезпеченням.

Простої письмової форми для правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань достатньо і тоді, коли правочин, з якого виникає основне зобов’язання, підлягає нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законом. Так, виконання зобов’язання покупця житлового будинку з оплати його ціни за договором, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, може бути забезпечене неустойкою (штрафом чи пенею), про що сторони можуть укласти окремий договір у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення[8, с. 550].

Разом з тим законом можуть бути встановленні вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення окремих видів договорів про забезпечення виконання зобов’язання. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Правочин може бути нотаріально посвідчений також на вимогу будь-якої із сторін[8, с. 550].

Правові наслідки недотримання нотаріальної форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання є загальними, а саме, ч. 1 ст. 219 ЦК України говарить, що у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним, а також ч. 1 ст. 220 ЦК України визначає, що якщо сторони недодержали вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, то такий договір є нікчемним.

Законодавство України передбачає реєстрацію певних правочинів щодо забезпечення виконання зобовязпнь. Це, як правило, стосується правочинів про встановлення тих способів забезпечення виконання зобов’язань, які накладають обтяження на майно боржника або третіх осіб, так звані забезпечувальні обтяження. Юридичне значення такої реєстрації може виявлятися в двох аспектах. По-перше, якщо законом передбачена обов’язкова реєстрація правочину (договір застави нерухомого майна, іпотеки), то він є вчиненим саме з моменту її здійснення (ч. 1 ст. 210 ЦК України), тобто, реєстрацією правочину обумовлюється його чинність. По-друге, навіть якщо реєстрація правочину щодо забезпечувального обтяження не є обов’язковою, на підставі реєстрації встановлюється приорітет обтяження, і задоволення прав чи вимоги декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного і того самого майна, здійснюється згідно з пріоритетом. За загальним правилом, зареєстроване обтяження має вищий пріорітет над незареєстрованим обтяженням[8, с. 550].

Слід також зазначити, що електронний документообіг є одним із пріоритетних напрямів розвитку у галузі інформаційних технологій. Укладення правочинів електронним шляхом обумовлено, перш за все, зручністю та економією часу і коштів. Ці правовідносини врегульовані Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис». Даними законами введено таке поняття, як «електронна форма документа».

Як випливає із змісту ст. 207 ЦК України, документ у письмовій формі може мати електронний вигляд поряд із паперовим. Таким чином, можна говорити про те, що електронна форма документає різновидом письмової форми.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа[35].

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора. Згідно з ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис – дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувала цих даних[36].

Тому, можна підсумувати сказавши, що кожен електронний документ є письмовим, але не кожен письмовий документ є електронним. Правочини можуть бути укладеними в електронній формі і це передбачено законодавством, але дане питання вимагає прийняття ряду відповідних нормативно – правових актів та приведення їх у відповідність до чинного законодавства України.

Отже, з вище наведеного матеріалу стає зрозумілим те, що всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі, а якщо вказана вимога є недотриманою, то правочин щодо встановлення забезпечення є нікчемним.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.