Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Установчі документи юридичної особи.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Власне поняття "установчі документи" опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в установленому законом порядку є створення відповідної "установи", тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Незважаючи на наявність у філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи пакету документів, на підставі яких вони провадять свою діяльність, статусу установчих вони не мають.

На відміну від юридичних осіб, для яких характерна спеціальна правоздатність (характеризується тим, що юридична особа має право займатися лише тими видами діяльності, що зазначені в її установчих документах), фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності користується універсальною право-дієздатністю (тобто здатністю займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить законодавству). Виходячи з цього, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності діють не на підставі установчих документів, а на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Незважаючи на це, фізична особа не позбавляється обов'язку отримання ліцензій, патентів, дозволів на той вид діяльності, яким вона фактично займається (якщо, звичайно, така діяльність підлягає ліцензуванню, або для її здійснення, згідно із законодавством, вимагається певний дозвіл). Необхідно зазначити, що законодавство, крім поняття "установчі документи" (див., наприклад, ст. 4 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства"), вживає ще два поняття - "статутні документи" (див., наприклад, ст. 6 Закону України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність"), а також "засновницькі документи" (див., наприклад, ст. З Закону України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"). Вони є ідентичними, проте як теорія, так і практика йдуть шляхом визначення таких документів саме як "установчих".

Загальні положення щодо установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК України, ст. 57 ГК України та ст. 8 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-Р/ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ч. З якої до установчих відносить такі документи: 1) установчий акт; 2) статут; 3) засновницький договір; 4) положення. Наведений в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" перелік установчих документів стосується всіх юридичних осіб: юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також юридичних осіб, що такого статусу не мають. На підставі установчого акта діють установи - див. ч. З ст. 83, ст. 87 ЦК України; на підставі положення - юридичні особи публічного права (органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо) - див. ч. 2 ст. 83 ЦК України. Для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності характерна наявність двох документів, що належать до категорії установчих - статуту та засновницького договору.


 

44 Припинення юридичної особи шляхом реорганізації.

Згідно зі ст. 37 ЦК припинення юридичних осіб можливо шляхом ліквідації або реорганізації. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючої юридичної особи

однієї або більше нових юридичних осіб. У разі реорганізації юридичної особи всі її права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників), тобто здійснюється універсальне правонаступництво.

Законодавець виділяє декілька правових засобів реорганізації — злиття, поділ, приєднання, виділ та перетворення.

При злитті двох або більше юридичних осіб вони припиняють свою діяльність, а замість них створюється нова юридична особа, до якої переходять всі їх права та обов'язки.

При поділі на базі однієї юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, утворюються дві або більше юридичних осіб. Це поділ всього майна юридичної особи на підставі роздільного акта (балансу), згідно з яким частка майна і відповідні права та обов'язки реорганізованої юридичної особи переходять до новостворених юридичних осіб.

При приєднанні однієї або декількох юридичних осіб до іншої нова юридична особа не створюється, оскільки всі права та обов'язки юридичних осіб, які приєднуються, переходять до існуючої юридичної особи. Наприклад, згідно зі ст. 14 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» припинення діяльності державного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря (господарського товариства)

 

46.Порядок ліквідації юридичної особи шляхом банкрутства

Ліквідація юридичної особи - це його припинення, що не волоче виникнення нових юридичних осіб без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. У таких випадках до інших осіб переходить майно, що залишилося після припиняється юридичної особи, без зміни чисельності його учасників і характеру їх юридичної особи. Оскільки юридична особа створювалося для участі в майнових відносинах і до моменту ліквідації, як правило, бере участь у них, то при його ліквідації необхідно завершити майнові відносини з його участю.Підстави для ліквідації юридичної особи можна розділити на дві групи:1. Добровільна ліквідація2. Примусова ліквідація. У числі інших, до примусової ліквідації юридичної особи відносять рішення арбітражного суду про визнання юридичної особи (крім казенних підприємств) неспроможним (банкрутом), прийняте за заявою самої юридичної особи, або його кредиторів, або прокурора. 1Поняття «банкрутство» походить від італійських слів: banca - лава, стіл і rotta - поламана, надломанное, тобто неспроможність банкіра, крах банку.Легальне поняття банкрутства міститься у ст.2 Закону "Про неспроможність (банкрутство)", де неспроможність (банкрутство) визначається, як визнана арбітражним судом нездатність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів.Отже, сучасне поняття «неспроможності (банкрутства)» можна охарактеризувати наступними ознаками:по-перше, це нездатність боржника задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями, тобто нездатність розрахуватися за боргами з усіма кредиторами;по-друге, це нездатність боржника сплатити обов'язкові платежі - податки, збори та інші обов'язкові внески до бюджету відповідногорівня і в позабюджетні фонди в порядку і на умовах, що визначаються законодавством Російської Федерації;по-третє, стан неплатоспроможності боржника трансформується в неспроможність (банкрутство) тільки після того, як арбітражний судконстатує наявність ознак неплатоспроможності боржника, є достатньою підставою для застосування до нього процедур, передбачених Законом.Юридична особа вважається нездатним задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів, якщо відповідні зобов'язання і (або) обов'язок не виконані їм у протягом трьох місяців з дати, коли вони повинні були бути виконані.Закон дає і легальні визначення основних учасників відносин банкрутства. Так, боржник - це громадянин, у тому числі індивідуальний підприємець, або юридична особа, що опинилися не здатними задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів протягом терміну, встановленого цим законом. Кредитори - це особи, що мають по відношенню до боржника права вимоги за грошовими зобов'язаннями та іншими зобов'язаннями, про сплату обов'язкових платежів, про виплату вихідної допомоги і про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором.

Крім боржника і кредиторів закон виділяє цілу групу учасників (суб'єктів) даних правовідносин. Це «уповноважені органи» (представники держави), керівник боржника (одноособовий виконавчий орган), арбітражний керуючий та інші суб'єкти.

47.Черговість задоволення вимог кредиторів при ліквідації юридичної особи; при визнанні боржника банкрутом.

У випадках, передбачених Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.
Наслідки визнання боржника банкрутом (з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури) визначені в ст. 23 Закону. Серед них:
- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;
- відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними або становити комерційну таємницю;
- укладення угод, пов'язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому розділом III Закону;
- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника;
- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і в порядку, передбачених розділом III Закону.
У ході ліквідаційної процедури можливе укладення мирової угоди — домовленості між боржником і кредитором (групою кредиторів) стосовно відстрочки та (або) розстрочки платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Всі питання, пов'язані з укладенням мирової угоди, регулюються розділом IV Закону.
Етапи ліквідаційної процедури:
- прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора;
- призначення господарським судом за клопотанням ліквідатора членів ліквідаційної комісії;
- здійснення ліквідатором та членами ліквідаційної комісії наданих їм повноважень;
- визначення ліквідаційної маси;
- оплата праці, винагорода, відшкодування витрат арбітражному керуючому та іншим особам, залученим до процедур банкрутства;
- оцінка арбітражним керуючого майна банкрута;
- продаж майна банкрута ліквідатором на відкритих, закритих торгах чи на конкурсі (аукціоні);
- укладення договору купівлі-продажу майна банкрута між ліквідатором і покупцем;
- задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленої законодавством;
- подання ліквідатором до господарського суду звіту і ліквідаційного балансу;
- винесення господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу;
- повідомлення ліквідатором державного органу з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури;
- винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи — банкрута;
- виключення юридичного особи-банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Для деяких категорій суб'єктів підприємництва Законом встановлені особливості банкрутства. До їхнього числа відносяться: містоутворюючі підприємства; особливо небезпечні підприємства; сільськогосподарські підприємства; страховики; професійні учасники ринку цінних паперів; селянські (фермерські) господарства; відсутні боржники; громадяни.
Процедура банкрутства фізичних осіб — суб'єктів підприємництва істотно відрізняється від процедури банкрутства юридичних осіб. Так, якщо в ліквідаційну масу юридичних осіб включається все майно банкрута, то в ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства (ст. 379 Цивільного процесуального кодексу України і додаток № 1 до нього) не може бути звернене стягнення.
Якщо визнання юридичної особи банкрутом припиняє стягнення за будь-якими видами виконавчих документів, то визнання банкрутом фізичної особи припиняє стягнення за будь-якими виконавчими документами, крім документів на стягнення аліментів, а також з відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян, а також іншим вимогам особистого характеру.
Іншим для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, є порядок черговості відшкодування (задоволення вимог кредиторів).

 

 

48. Класифікація юридичних осіб: критерії, види

ЦК виділяє різні критерії класифікації юридичних осіб. 4.1 ст. 81 одним із критеріїв класифікації виділяє способи об'єднання осіб та (або) майна. Залежно від способів об'єд­нання осіб та (або) майна виділяються такі види юридичних осіб: юридичні особи, які об'єднують тільки осіб (об'єднання громадян, політичні партії, спортивні федерації, творчі спілки, благодійні організації, релігійні організації); юридичні особи, які об'єднують осіб та майно (виробничі кооперативи, споживчі кооперативи, колективні підприємства); юри­дичні особи, які об'єднують майно (товариства з обмеженою відповідальністю та додатко­вою відповідальністю, акціонерні товариства, приватні підприємства).
Залежно від способів створення ЦК виділяє: юридичних осіб приватного права, які створюються на підставі установчих документів (див. коментар до ст. 87 ЦК); юридичних осіб публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само­врядування (див. коментар до ст.ст. 167, 168 ЦК).
ЦК щодо розмежування юридичних осіб публічного та приватного права дає тільки один критерій, а саме: порядок створення, проте не тільки це є їх відмінною ознакою. Пу­блічні юридичні особи ще виконують певні функції держави, АР Крим, територіальної громади. Так, однією з функцій держави є здійснення правосуддя. Стаття 124 Конституції передбачає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами за­гальної юрисдикції. Відповідно до ст. 68 Закону «Про судоустрій України» суди є юридич­ними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України та своїм найме­нуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.
Юридичні особи публічного права можуть діяти на підставі типових положень. Так, відповідно до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування були створені центри соціальних служб для молоді, які належать до сфери їх управління і підпорядковуються, відповідно, органу виконавчої влади чи виконавчому органу сільської, селищної, міської ради. Центри соціальних служб для молоді визначено як спеціальні заклади, які діють на підставі Загального положення про центри соціальних служб для молоді, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1126 від 27.08.2004 р.
3. ЦК регулює тільки порядок створення, організаційно-правові форми, правовий ста­тус юридичних осіб приватного права (господарських товариств, виробничих кооперативів (див. коментар до ст. 87 ЦК). Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб пу­блічного права встановлюються Конституцією України та законами. Так, відповідно до Указу Президента України № 446/95 від 12.06.1995 року «Про Державну комісію з ціннихпаперів та фондового ринку» утворена Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Цей державний орган діє на підставі положення, затвердженого Указом ПрезидентаУкраїни від 14 лютого 1997 р. № 142/97.
4. Частина 4 ст. 81 ЦК встановлює, що юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом. Так, поділ може застосо­вуватися на підставах і в порядку, встановленому Законом України «Про захист економіч­ної конкуренції», якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Прийняті Антимонопольним комітетом України чи його територі­альними відділеннями постанови про примусовий поділ монопольних утворень (ст. 16 За­кону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності») є не рішеннями про реорганізацію юридичних осіб, а під­ставами для її здійснення на розсуд юридичної особи за умови усунення її монопольного становища на ринку (п.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/334 від 12.09.1996 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств)»

 

49. Загальна характеристика організаційно-правових форм юридичних осіб за ЦК.

Організаційно-правова форма юридичних осіб — це видова характеристика юридичної особи, в основі виділення якої лежить визначена в законі сукупність пов'язаних між собою ознак, що дають підставу вирізняти одну юридичну особу від іншої у зовнішньому прояві. ЦК виділяє тільки два види організаційно-правових форм, а саме: товариство та установи. Але існують окремі види організаційно-правових форм товариств чи установ. Так, ст. 120 ГК виділяє такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств, як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦК товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.Товариство може бути створено як однією особою, так і декількома особами. Однією особою може бути створене: товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю (відповідно до ч.І ст.ст. 140, 151 ЦК); акціонерне товариство (ч. 4 ст. 153 ЦК); благодійна організація (ст. 5 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації»); коман-дитне товариство (ст. 134 ЦК). Існують юридичні особи, стосовно яких законодавчими актами встановлено мінімальну кількість засновників (учасників, членів). Так, ст. 7 Закону «Про кооперацію» встановлює, що чисельність кооперативу не може бути меншою, ніж три особи. Закон «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлює, що фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками — торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення ко­мерційної і комісійної діяльності по цінних паперах. Залежно від мети діяльності та права учасників на отримання прибутку товариства по­діляються на підприємницькі та непідприємницькі (див. коментар до ст.ст. 84, 85 ЦК). ЦК вперше виділяє таку організаційну правову форму юридичних осіб приватного права, як установа. На відміну від товариств, де учасники мають право приймати участь в його управлінні, засновники установи не мають права здійснювати управління установою. Вони тільки мають право в установчому акті встановлювати структуру установи. Заснов­ник установи тільки бере участь в її створенні шляхом об'єднання (виділення) майна, яке передається установі для досягнення за рахунок цього майна певної мети. ЦК прямо не вказує на те, чи відноситься установа до підприємницьких чи непідпри-ємницьких юридичних осіб. Але посилання у ст. 86 ЦК на можливість установами здійсню­вати поряд з основною діяльністю і підприємницьку, дає підставу для висновку, що основна діяльність установи не має на меті отримання прибутку. ЦК є не єдиним законодавчим актом, який визначає правове положення окремих то­вариств та установ. Але норми ЦК є пріоритетними щодо інших законодавчих актів. І тому, коли ЦК регулює певні види правовідносин, які виникають у товариствах та установах, інші законодавчі акти не можуть суперечити кодексу.

50. Підприємницькі товариства та їх види.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товари­ства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, ко-мандитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, ак­ціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

1. Відповідно до ст. 42 ГК підприємництво *—це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємницькими товариствами визнаються лише ті товариства, які підпада­ють під дві такі ознаки: мета товариства — отримання прибутку; учасники, члени товари­ства — мають право на отримання прибутку від діяльності товариства.

ЦК дає перелік видів підприємницьких товариств, виділяючи такі: господарські товари­ства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою, відповідальніс­тю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) (див. коментар до ст.ст. 119, 133, 140, 151, 152 ЦК); виробничі кооперативи (див. коментар до ст. 163 ЦК). Але зазначений перелік не можна визнати вичерпним, оскільки існують й інші види юри­дичних осіб, в яких його учасники мають право здійснювати підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку та його розподілу між її учасниками.

Господарський кодекс виділяє такі види юридичних осіб, як підприємства (приватні, колективні, громадських організацій та ін.). Оскільки ЦК не виділяє такі види товариств, як підприємства, то саме ГК визначає правовий статус таких видів товариств.

 

 

51. Непідприємницькі товариства, їх види

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одер­жання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.1. Основною відмінністю між підприємницькими та непідприємницькими товариства­ми є мета їх діяльності та можливість отримання їхніми учасниками (членами) прибутку.Стаття 86 ЦК виділяє один із видів непідприємницьких товариств — споживче товариство, але відповідно до ст. 6 Закону «Про споживчу кооперацію» його члени мають право одер­жувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску. 2. Частина 2 ст. 85 ЦК передбачає, що правовий статус непідприємницьких юридичних осіб встановлюється законом. Сьогодні існує значна кількість законодавчих актів, які ви­значають статус окремих видів непідприємницьких товариств, зокрема:об'єднання громадян — добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод (Закон «Про об'єднання громадян»);політична партія — зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання грома­дян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (Закон «Про політичні партії в Україні»);благодійна організація — недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб (За­кон «Про благодійництво та благодійні організації»);професійна спілка — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єд­нує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяль­ності (навчання) (Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»);товарна біржа — організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійсню­ють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржевих угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій (Закон «Про товарну біржу»);організація роботодавців — громадська неприбуткова організація, яка об'єднує ро­ботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів (Закон «Про організації роботодавців»);торгово-промисловапалата — недержавна неприбуткова самоврядна організація, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання (Закон «Про торгово-промислові палати в Україні») та ін.

 

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.