Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ВИСНОВКИ



Одне з найважливіших місць у сфері підприємницької діяльності посідає договір як документ, в якому фіксується факт укладення угоди і який свідчить про наявність у сторін прав і зобов’язань, обумовлених у ньому, а також передбачених вимогами відповідних нормативних актів. Для того щоб примусити боржника в повному обсязі й сумлінно виконувати взяті на себе зобов’язання, до нього застосовуються правові заходи, які в юридичній літературі об’єднані під назвою “способи забезпечення виконання зобов’язань”.

Способи забезпечення виконання зобов'язань - це передбачені законом або договором спеціальні заходи, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання під загрозою настання певних несприятливих наслідків шляхом наділення кредитора додатковими правами для попередження або усунення несприятливих для нього наслідків на випадок невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Існують такі способи забезпечення виконання зобов'язань: неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток, притримання та інші способи, передбачені законом або договором. Необхідність їх виконання пояснюється тим, що кредитор має особливий інтерес у тому, щоб бути впевненим у виконанні зобов'язань і в тому, щоб забезпечити собі встановлення збитків, на відшкодування яких він має право, в разі невиконання зобов'язання, нарешті, кредитор зацікавлений у тому, щоб спонукати боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для боржника наслідків у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Ще з давніх давен способи забезпечення виконання зобов’язань охороняють інтереси найменш захищеної сторони договору – кредитора. Специфіка цих заходів полягає в тому, що вони є додатковим зобов’язальним тягарем (щодо забезпечувального зобов’язання (основного), яке покладається на боржника з метою більш надійного захисту прав кредитора.

Таким чином, способи забезпечення виконання зобов'язань є потужним інструментом у руках кредиторів і держави, за допомогою якого вони регулюють цивільні правовідносини і впливають на недобросовісних боржників.

Тому, що способи забезпечення виконання зобов’язань у більшості випадків мають додатковий характер, вони не впливають на зміст і дійсність основного зобов’язання. Тобто, якщо з певних причин забезпечувальне зобов’язання припиняє свою дію, це не впливає на правовий характер основного зобов’язання, отже, воно залишається таким, що продовжує діяти.

У даній роботі ми, безумовно, не ставили собі за мету розглянути всі аспекти розвитку і дії способів забезпечення виконання договірних зобов’язань, а зупинилися лише на тих, які, на наш погляд, потребують певного теоретичного осмислення.

За результатами проведеного дослідження у дипломній роботі можна сформулювати наступні висновки, спираючись на завдання, які були поставлені на початку роботи, зокрема ми:

1) Визначили закономірності розвитку договірних зобов’язань, а саме, забезпечення виконання зобов'язань є важливим інститутом цивільного права у країнах різних правових систем. Цей правовий інститут сягає своїм корінням часів Стародавнього Риму, де зародились та отримали істотний розвиток такі способи забезпечення виконання зобов'язань, як застава, порука, завдаток та ін. Професор О. А. Підопригора зазначав, що римляни розробили досить широку систему правових засобів забезпечення зобов'язань. Сучасному цивільному праву, крім названих, відомі й інші способи забезпечення виконання зобов'язань. Всі вони, головним чином, застосовуються для забезпечення виконання саме договірних зобов'язань;

2) Дослідили сутність та правову характеристику зобов’язань у договірному законодавстві України. Договірні зобов'язання – це зобов'язання, що виникають на підставі договору і регулюють як майнові цивільні відносини (договірні цивільно-правові зобов'язання), так і господарсько-виробничі майнові відносини (господарсько-договірні зобов'язання). Внаслідок регулятивного характеру договірні зобов'язання опосередковують правомірну поведінку суб'єктів цивільних правовідносин, забезпечують її дотримання всіма учасниками цивільного обігу, а у разі порушення правил цієї поведінки – створюється можливість застосування відповідних заходів цивільно-правової відповідальності. Також зазначимо, що суб’єктами договірного зобов’язання є його сторони — кредитор і боржник (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Сторонами зобов’язання в більшості випадків є один кредитор і один боржник. Однак існують також зобов’язання, у яких може бути декілька кредиторів та/або боржників (ч. 2 ст. 510 ЦК України). Отже, визначимо договірне зобов’язання як правовий зв'язок між боржником і кредитором, що полягає в обов’язку боржника вчинити певну дію (дії) або утриматися від неї, і у відповідному йому праві кредитора вимагати від боржника виконання його обов’язку, поєднаному з обов’язком кредитора прийняти і підтвердити виконання;

3) Проаналізували поняття, класифікацію та правову характеристику способів забезпечення виконання зобов’язань.

Підведемо підсумок зазначивши коротко про кожний із способів забезпечення зобовязань, і почнемо з того, що важливе значення для регулювання договірних зобов’язань за участю як юридичних, так і фізичних осіб має неустойка, яка виступає найуніверсальнішим і найпоширенішим видом забезпечення виконання зобовязань, що у свою чергу зумовлює пильну увагу до такого виду забезпечення зобов’язань як науковців, так і суб’єктів підприємницької діяльності.

Поруку можна визначити як акцесорне зобов'язання, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором третьої особи (боржника) за виконання останнім його зобов'язання, а у разі його невиконання чи неналежного виконання - зобов'язується виконати зобов'язання боржника та (або) нести цивільно-правову відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки.

Гарантія є досить зручним інструментом погашення кредитних зобов'язань і дуже часто використовується кредиторами для зменшення фінансових втрат, тому попит на цю послугу зростає. Фінансові установи задовольняючи потреби клієнтів активно розвивають такий напрям як надання гарантій і контргарантій.

Завдаток є одним з найпоширеніших способів забезпечення зобов'язань, він є одним з видів забезпечення виконання зобов’язань за договором. Його визначено Цивільним кодексом України як грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником на рахунок платежів, належних за договором, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Стаття 572 Цивільного кодексу України дає поняття застави: «В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання борж­ником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого за­ставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ ника, якщо інше не встановлено законом (право застави)».

Суть притримання знаходить свій вираз у ст. 594 ЦК України, яка полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, належній передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у разі невиконання їм у строк зобов’язання із оплати цій речі або відшкодування кредитору пов’язаних із нею витрат і інших збитків має право утримати її у себе до виконання боржником зобов’язання;

4) Визначили проблемні питання щодо певних способів забезпечення виконання зобов’язань у договірному законодавстві України та запропонували шляхи їх вирішення, зокрема, для застави ми запропонували скасувати ч. 2 ст. 16 Закону України “Про заставу”, яка визначає, що “реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави”, оскільки вона прямо суперечить більш пізній нормі ч. 2 ст. 12 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, яка вказує, що “реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами”. Також є необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 4 ЗУ “Про заставу”, у якій вказано, що “предметом застави можуть бути майно та майнові права”, ми пропонуємо викласти її наступним чином: “предметом застави може бути майно, в тому числі майнові права”. Таким чином, знайшла б своє вираження ч. 1 ст. 190 ЦК України, відповідно до якої майнові права та обов’язки є різновидом майна.

А для притримання, ми можемо запропонувати вирішення проблем, наступним шляхом:

1) Закріпити положення про те, що правила про притримання застосовуються, якщо договором не передбачено інше, тобто щоб це була імперативна, а не диспозитивна норма;

2) Внести пряме посилання на статті 594-597 ЦК України в нормах, які регулюють окремі види договорів та передбачають право притримання. Наприклад, “продавець відповідно до статей 594-597 ЦК України має право притримати...” Тоді б це змогу ефективніше застосовувати правила притримання;

3) Чітко зазначити в ЦК України, що притримання має бути вчинене у письмовій формі також розкрити, що має на увазі законодавець говорячи, що предметом притримання є річ.

Отже, на основі вище сказаного можна з упевненістю стверджувати, що належне виконання цивільно-правових зобов’язань усіма учасниками цивільного обороту є запорукою стабільності, яка є одним з основних факторів, що повинні сприяти успіху економічних реформ України.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.