Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ТЕМА 13. КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ.



 

1. Культура та цивілізація: термінологічний аспект

2. Ключові компоненти та функції культури

3. Феномен цивілізаційного процесу

 

№1.

Поняття «культура» має два взаємодоповнюючі тлумачення. Перше походить від загальноприйнятого латинського слова «cultura» – піклування, обробка, виховання, розвиток. Менш відомим, хоча й більш давнім, є друге тлумачення: у друїдів (кельтських жерців) – «культ» – шанування, на Древньому Сході «ур» – світло, вогонь; а разом - шанування світла.

Уперше поняття культура вжив давньоримський оратор Цицерон (106 – 43 рр. до н.е.). Під культурою він розумів благотворну дію, яку мають заняття філософією на розум людини.

У середні віки культура асоціювалася з особистою досконалістю людини. У епоху Відродження культурною вважалася універсально розвинена, діяльнісна людина. Починаючи з епохи Відродження поняття «культура» входить в ужиток, стає широко вживаним. При цьому, культура осмислюється як щось протилежне «натурі», природі. Гердеру, що розглядав культуру як розвиток здібностей розуму людини, належить визначення культури як «другої природи».

У епоху Просвітництва (ХVШ ст.) культуру розуміли як втілення розумного начала, вимірюваного досягненнями наук і ремесел.

Культура – це сукупність цінностей, створених людиною. Культура є мовою, що об'єднує людство; середовищем, в якому зростає особистість.

Коли говорять про культуру, мають на увазі щось цінне для людини не як фізичної, а як духовної істоти. В силу цього під культурою мають на увазі цінності етичні, естетичні, релігійні. Їх називають духовними цінностями, а сфери їх функціонування – духовною культурою. Вони проникають і в сферу виробництва і в сферу побуту (наприклад, дизайн), тому є і поняття «матеріальна культура». Їх об'єднує те, що вони не лише створені людиною, але й існують для людини, тобто культура втілює в собі не лише працю, але й людську духовність.

Людина, як суб'єкт і як результат культурного процесу, живе і розвивається в суспільстві, тому культура це специфічно громадський спосіб життєдіяльності і саморозвитку людини. Це не лише сукупність результатів людської діяльності, але й сам її процес, а також відносини між людьми.

Сучасна культура формується як структура, що складається із способів життя або стилів життя. Існує загальний тип культури, який трансформується в різних прошарках суспільства, доходячи в цих трансформаціях до протилежності. Кожна культура народжує свою антикультуру, що є реальністю, в якій пануючі в суспільстві принципи не відкидаються, а виступають в іншій формі вираження. Наприклад, патологічний стиль життя, соціокультура зубожіння.

Разом з поняттям культури, у філософії, починаючи з ХVШ ст., став широко вживатися відомий вже в античності термін «цивілізація» (лат. civilis – цивільний, державний). Цивілізація - це певний тип соціальної організації суспільства, спрямований на відтворення, примноження громадського багатства і регламентацію цивільного життя.

В історії людства складалися різні типи цивілізацій. Відомий англійський дослідник філософії історії А. Тойнбі(1889 – 1975) стверджує, що нині існують п'ять цивілізацій: Західна, Східно-православна, Ісламська, Індуїстська і Далекосхідна. О. Шпенглер (1880 – 1936) цивілізацію визначає як завершальну стадію розвитку будь-якої культури : вона є свідченням її занепаду і деградації внаслідок урбанізації самого світу і машинізації людини. Помираючи, культура перероджується в цивілізацію.

У філософії та соціології виділяються чотири підходи до розуміння цивілізації: 1) ототожнення цивілізації і культури, коли ці поняття вважаються синонімами; 2) цивілізація тлумачиться як ідеал прогресивного розвитку людства; 3) цивілізація виступає як певна стадія в розвитку локальних культур; 4) цивілізації розглядаються як якісно різні етнічні (пов'язані з приналежністю до певного народу) громадські утворення, які характеризують рівень соціально-матеріального розвитку тих або інших регіонів планети.

Кожна цивілізація виникає в енергетичному полі культури. Цивілізації в історії могли різною мірою наближатися або віддалятися від культури, але ніколи не існували окремо від неї. Коли говорять про цивілізацію, її початок зв'язують з якісно новим етапом в розвитку матеріальної культури – використанням техніки. У науці відомий розподіл ранньої історії людства на дикість, варварство і цивілізацію. Початок останньої пов'язують з умінням застосовувати метали у виробництві.

Поняття культури і цивілізації, як зазначено вище, часто вживають як синоніми, але іноді їх протиставляють, заявляючи про ворожість цивілізації культурі. Уперше про це заговорив у XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо, який критикував цивілізацію за те, що людина живе в ній не природними, а нав'язаними їй цінностями, підкоряючись зовнішнім, а не внутрішнім, чинникам буття. У XIX ст. схожу думку висловлював Ф. Ніцше: прогрес народжує маленьку людину, чим далі просувається прогрес, тим більше зменшується людина. Мислителі ХХ – початку ХХI ст.ст. вже не сумніваються в тому, що, зробивши життя людини зручнішим, прогрес не зробив його щасливішим, але зробив головною проблемою культури бездуховність.

Створеними технічними засобами людство здатне знищити себе, тому збереження культури є одночасно й збереженням людства. А, отже, у людини немає альтернативи: майбутнє людства – це розвиток культури. Культура проявляється через розвиток людини як свідомої, творчої і самодіяльної істоти. Прогрес культури виступає як один із законів історії суспільства. Кожна культура, передусім, цивілізує суспільство і людину.

Кожен народ творить свою власну самобутню культуру, з урахуванням того факту, що кожна культура має стійкий, консервативний аспект – у вигляді традицій – і новаторський – у формі творчості.

 

№2.

В культурі виділяються чотири базові елементи, які передаються з покоління в покоління. Це цінності, норми, інститути і артефакти.

Цінності – це переконання про те, що є добро, істина, краса, справедливість тощо, які розділяють більшість членів цього суспільства.

Норми– це приписи, зразки поведінки, межі судження про речі і міра оцінки.

Інститути – це громадські структури (держава, армія, брак і сім'я та інші), за допомогою яких передаються культурні цінності і норми.

Артефакти – це предмети або явища, які виникли в результаті цілеспрямованої діяльності людини.

Багатовимірна сутність культури проявляється в її основних функціях: соціальній (гуманістичній), пізнавальній, аксіологічній, семіотичній, нормативній.

Соціальна або гуманістична функція проявляється в тому, що культура сприяє перетворенню, вдосконаленню, гуманізації людини і стосунків між людьми, а отже, одухотворенню суспільства.

Пізнавальна функція реалізується так: через культуру людина отримує знання про світ, про себе саму і про інших людей. Крім того, самоусвідомлення будь-якої культури неможливо без інтересу до іншої культури і без спроби її розуміння, без діалогу культур.

Аксіологічна функція виражається в тому, що культура визначає систему ціннісних орієнтирів в житті людини і суспільства.

Семіотична функція (семіотика – вчення про знаки і знакові системи) означає те, що культура закріплює через систему прийнятих в ній знаків і символів зміст її духовних і моральних цінностей.

Нормативна функція знаходить своє відображення в тому, що всередині культури формується регламент спілкування між людьми, норми і характеристики їх поведінки.

 

№3.

Зіткнення культури і цивілізації призводять до необхідності зрозуміти закономірності руху культурно-історичного процесу, співвіднести їх із закономірностями соціального розвитку в цілому.

Ідея розвитку суспільства, як правило, розглядається у зв'язку з громадським прогресом. Якщо виходити з того, що визначальним в розвитку суспільства є прогрес в продуктивних силах, то ідея прогресу виступає як універсальна, як закономірність розвитку суспільства від простих форм до форм складніших і досконаліших. Проте, якщо визначення рівня цивілізації по мірі розвитку її технічного потенціалу не викликає сумнівів, то з культурою справа йде не так однозначно.

Почасти культурна цінність того або іншого явища визначається його давністю. Іншими словами, справжні цінності культури визначаються часом.

Спроби виявити закономірності культурного процесу призводять до необхідності відповісти на наступні питання: що лежить в основі культури, що визначає стадії її розвитку, які взаємовідносини між її елементами, характер стосунків до інших культур.

Починаючи з епохи Просвітництва (XVIII ст.), на основі виділення об'єктивно властивих культурі тих або інших закономірностей, в науці склалися наступні основні концепції культурного процесу: еволюційна, дифузна, теорія культурних циклів.

Прибічники еволюційної теорії вважають, що культури еволюціонують, нашаровуються одна на одну, і можуть існувати лише шар за шаром. Еволюція в культурі та природі має загальні закономірності, але культура володіє власним енергетичним потенціалом, тому, припадаючи до культури, людина отримує позитивний або негативний заряд. Еволюціонізм наполягає в єдності культур. Різні культури є рівноцінними і рівноправними, і можуть бути зрозумілі тільки як частини такої єдності.

Диффузіонізм як культурологічна течія вважає, що культури не еволюціонують, а розливаються, взаємопроникають, утворюючи культурні кола або культурні автономії. Етнокультурна карта світу не співпадає з політичною. Основою культурної автономії виступають елементи, які роблять культурний тип стійким: мова, побутові звички, житлові будівлі, кераміка, одяг.

Теорія культурних циклів (культурно-історичної типології, локальних цивілізацій) виходить з того, що культура представлена різними типами культур, які змінюють один одного. Кожен тип має певну стійкість, проходить свій шлях і гине. Елементи, що роблять культурно-історичний тип стійким: мова, політична незалежність, культурна самобутність; багатство культури, що досягається через різноманіття її національних рис; збереження реліктових культур; відсутність запозичень в дитячому періоді культури.

Отже, різноманіття теорій культурного розвитку свідчить про складність осмислення закономірностей розвитку культури, а спроби їх виявлення часто пов'язані з конкретними кризовими ситуаціями, що переживаються культурою.

 

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.