Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ТЕМА 5. ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ: МАТЕРІЯ, РУХ, ПРОСТІР, ЧАС.



 

1. Буття як філософська категорія

2. Єдність і різноманіття світу

3. Рух, простір і час як атрибути матерії

 

№1.

Проблема буття являє собою фундаментальну світоглядну і методологічну проблему.

Вивчення категорії «буття» пов'язане із з'ясуванням змісту поняття «онтологія» (грецьк. ontos – суще та logos –вчення), тобто вченням про суще. Онтологія – це вчення про граничні, фундаментальниі підстави буття.

Буття (лат. esse – бути, є, існувати) – це одне з центральних понять філософії. Воно було введено давньогрецьким філософом Парменідом (VI – V ст.ст. до н.е.)

Загальною тенденцією в осмисленні проблеми буття була і залишається до сьогодні постановка питань про існування світу «тут і тепер», про його вічність і нескінченність. І якщо констатація того, що світ є, існує «тут і зараз», тобто наявний у просторі та часі, спирається на очевидні передумови, факти людського життя, то ідея про вічний світ, що не має кордонів, не випливає з безпосередніх спостережень, з конкретного досвіду людей. Звідси можна зробити висновок, що перший аспект проблеми буття пов'язаний з осмисленням суперечливої ​​єдності вічного і мінливого буття речей, станів природи, суспільства, людини.

Другий аспект проблеми буття пов'язаний з питанням про єдність світу. Буття світу як цілого невіддільне від буття у світі всього що існує. Світ у своєму існуванні утворює нерозривну цілісність, певну єдність.

Третій аспект проблеми буття зводиться до усвідомлення того, що світ є об'єктивною реальністю. Ця реальність виступає як сукупна (нерозчленована) цілісність, як єдине буття, що володіє власною логікою існування і розвитку. Частиною цієї реальності є життєдіяльність людей.

Необхідно відзначити, що не тільки природне, а й духовне, ідеальне слід розглядати як наявне, дане, як таке, що має характер особливої, суб'єктивної реальності.

Філософія трактує буття як категорію, що має загальний характер, що об'єднує все існуюче в світі. Буття – це існування чого-небудь взагалі. Воно включає в себе всі види матерії, з усіма видами ідей, поглядів, почуттів, установок.

Отже, за способом існування буття являє собою два види реальності: об'єктивну (матеріальну) реальність і реальність суб'єктивну (психічну), тобто світ свідомості.

Буття як всеохоплююче поняття має певну структуру. Не вдаючись у її детальний аналіз, відзначимо основні форми буття:

1. Буття речей, процесів і станів природи. Воно поділяється на стани природи, які: 1) виникли і існували до людини – на «першу природу», 2) на «другу природу» – речі зроблені людиною.

2. Буття людини. Яким би не було унікальним буття людини у світі речей і власне людське буття, воно має спільні риси з будь-якою річчю природи. Людина постає як річ серед речей. У той же час ідентифікація людини зі світом речей не зводить її сутність до фізіологічних процесів, що відбуваються в людському організмі. Власне людське буття включає в себе природно-біологічний, психологічний та соціально-історичний компоненти.

3. Буття духовне. Воно включає в себе буття індивідуалізованого і об'єктивованого духовного. Індивідуалізоване духовне – це, перш за все, самосвідомість. Її специфіка полягає в тому, що вона невіддільна від природно-біологічних процесів, але не зводиться до них, будучи за своєю суттю ідеальним (духовним). Духовне буття реалізується через форми суспільної свідомості, зокрема через філософію, мораль, політику. Окремі фрагменти духовного буття: ідеї, ідеали, норми, цінності, природні і штучні мови тощо, здатні зберігатися, вдосконалюватися і вільно переміщатися в соціальному просторі та часі.

4. Буття соціальне. Воно включає в себе буття окремої людини в суспільстві і буття суспільства. Тут переплетені матеріальне і ідеальне, перша і друга природа.

5. Віртуальне буття пов'язане з існуванням віртуальної реальності. Ця реальність являє собою штучну, синтетичну середу, що виникає в результаті взаємодії новітньої технології (комп'ютера) і відповідної інформації. Це можливий, створений людською творчістю світ, в якому люди роблять задані програмою дії і перетворення.

 

№2.

В категорії буття об'єднуються за ознакою існування дуже різні явища, предмети і процеси.

Виділяючи головні сфери буття: природу, суспільство, свідомість – мислителі всіх часів вважали, що розмаїття явищ, подій, процесів, включених в ці сфери, об'єднано певною загальною основою. Ідея єдності всього різноманіття світу отримала своє втілення в понятті «субстанція» (лат. substanctia – сутність, основа). Субстанцією, як спільною основою всього існуючого, може бути і дух, і матерія.

Історії філософії відомі два альтернативних тлумачення субстанції: ідеалістичне та матеріалістичне. Ідеалісти вважають, що в основі предметів і явищ лежить певна ідеальна субстанція у вигляді Божої волі, абсолютної ідеї, світового розуму (Платон, Гегель), комплексу відчуттів (Берклі, Фіхте), світової волі (Шопенгауер).

Древньокитайські, давньоіндійські та давньогрецькі філософи-матеріалісти під субстанцією розуміли матерію (лат. materia – речовина) у вигляді речовин природи, які зустрічаються нацчастіше: води, повітря, вогню, землі.

Матеріалісти XVIII ст. відзначали, що матерія це все те, що, впливаючи на органи чуття людини, викликає відчуття. Іншими словами, під матерією розуміли речовину.

У ХIХ – на початку XX ст.ст. багато матеріалістів, у тому числі марксистів, трактували матерію як філософську категорію використовувану для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, але існує незалежно від них. Фактично і це визначення розглядає матерію як речовину.

Враховуючи, що матерія існує не тільки у вигляді речовини (часток і макросистем, які володіють масою спокою) а й поля (гравітаційного, електромагнітного тощо, що не володіють масою спокою) і що поля, як правило, не фіксуються людськими відчуттями, а реєструються за допомогою спеціальних приладів, деякі дослідники намагаються уточнити поняття матерії (іноді говорять про «просторово-часовий контінуум»). В якості попереднього або операційного визначення пропонується наступне: Матерія – це об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і з'являється перед нами у вигляді речовини, поля та інших її об'єктивних станів.

Матерія постає як загальність, яка під час власних взаємоперетворень залишається, в кінцевому підсумку, тотожною самій собі, тобто об'єктивною, незалежною реальністю. Основною ознакою матерії як об'єктивної реальності виступає властивість «існувати незалежно від свідомості». У цьому відношенні свідомість вдруге, є похідним від матерії, є її особлива властивість.

Матерія невичерпна, існує в нескінченних видах і властивостях. Разом з тим вона має складну системну організацію. Будь-який об'єкт матеріального світу може бути розглянутий як система. Стійкі зв'язки і відносини між елементами системи утворює її структуру.

В останні роки розробляється нова генетична модель єдності світу. Відповідно до цієї моделі світ являє собою єдину цілісність, яка еволюціонує за своїми законами на основі загального вихідного субстрату (лат. substratum – основа) і в певному напрямку.

 

№3.

Серед різних властивостей матерії є такі, без яких вона не може існувати. Ці властивості називають атрибутами. До них відносяться такі невід'ємні властивості матерії як рух, простір і час.

Матерія у всіх своїх видах і формах знаходиться в русі. У найзагальнішому сенсі слова, рух – це будь-яка зміна взагалі. Він охоплює різні типи мінливості, що спостерігаються в об'єктивному світі, починаючи від переміщення об'єктів у просторі і закінчуючи процесами соціальної еволюції.

Рух є загальною властивістю матерії, способом її існування. Йому притаманні такі риси як об'єктивність, загальність, абсолютність, незнищенність і несотворімость.

Під об'єктивністю руху розуміється його існування незалежно від свідомості як внутрішня властивість матеріальних об'єктів. Властивість загальності пов'язана з відсутністю у світі матеріальних об'єктів, які не зазнають ніяких змін.

Розуміння абсолютності руху пов'язано з поняттям «спокій». Рух і спокій розглядаються як протилежності, пов'язані між собою. Спокій є моментом всякого руху, характеризуючи матеріальний об'єкт з точки зору його стійкості. Спокій минущий, тимчасовий, відносний, а рух постійний, вічний, абсолютний. Про спокій можна говорити тільки по відношенню до певної системі відліку (якщо мова йде про механічні зміни) або по відношенню до певної форми руху (якщо мова йде про інші типи змін).

Теза про нествореність і неможливість знищення руху випливає з самого визначення руху як атрибуту матерії. З нього випливає, що рух не може зникнути, а здатний переходити з однієї форми в іншу, зберігаючи свої кількісні та якісні параметри.

Основним видами матерії, які відрізняються за якістю, відповідають певні форми руху. Класифікація форм руху була розпочата Аристотелем, що виділив 6 видів руху. У Новий час Ф. Бекон виділяв 19 його видів. У XIX ст. Ф. Енгельс вказав 5 форм руху, кожна з яких пов'язана з певним матеріальним носієм. Ці форми руху наступні: механічний – матеріальний носій макротіла, фізичний – молекули, хімічний – атоми, біологічний – білки, соціальний – людина, матеріальне виробництво. На сьогоднішній день ця класифікація застаріла: механіка стала розділом фізики, був відкритий електрон, а разом з ним заявила про себе ядерна форма руху.

Сучасне уявлення про форми руху пов'язане з трьома видами або рівнями організації матерії: неорганічна природа, органічна природа, суспільство. Органічну природу характеризує, в першу чергу, фізична і хімічна форми руху, органічну – біологічна, а суспільство – соціальна. Крім цього, виділяють: геологічну форму руху (матеріальний носій – планета), гравітаційну (Сонячна система), космічну (Галактика) та ін.

Розглядаючи взаємозв'язок форм руху, слід виходити з того, що порядок розташування основних форм руху визначається ступенем зростання їх складності та генетичної обумовленості кожної наступної форми попередньої. Кожна вища форма руху являє собою природний продукт розвитку нижчих форм. Разом з тим кожна форма руху має свою якісну визначеність. Вона не зводиться ні до вищих, ні до нижчих, по відношенню до неї, формам. Наприклад, сутність людини не можна пізнати через вивчення біохімічних процесів, що відбуваються в живому організмі. У свою чергу, закономірностями соціального, не можна пояснити біохімічні, фізичні та інші процеси, що протікають в природі.

Простір – це форма буття матерії, яка характеризує протяжність, структурність складових її матеріальних систем.

Час – це форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у зміні і розвитку матеріальних систем.

До загальних властивостей, що характеризує простір і час як атрибутів матерії належать, передусім, об'єктивність і загальність.

До основних властивостей простору відносяться: тривимірність (довжина, ширина, висота), протяжність, однорідність і ізотропності (рівноправність усіх напрямків).

Час характеризується такими властивостями як: одномірність, незворотність. Він тече від минулого через сьогодення до майбутнього.

На закінчення слід зазначити, що уявлення про рух, простір і час постійно поглиблюються та розширюються.

 

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.