Як була я в лужку, Мене покинули!

Виломила ніжку, («Кривенька качечка»)

Виразними, подекуди відверто еротичними мотивами чарівні казки перегукуються з любовними колядками, веснянками, гаївками, купальськими піснями. Мотив змія-воротаря перегукується з гаївками «Ворота», «Воротар», у яких за проходження через браму вимагається викуп або виконання певних умов. Інколи у таких текстах фігурує образ змія:

Ой піду ж я в ліс по калину. — Ходи, батеньку, з мене змія здійми,

Калино, малино, ягода червоно! — Hex той тобі здійме, хто тебе пійме...

Ой я за квіточку, змія — — Ходи, миленький, з мене змія здійми,

за ручечку Миленький прийшов, з мене змія зняв...

Калино, малино, ягода червоно!

Мотивами природної циклічності пронизана казка «Дванадцять місяців». Зустрічаються й описи святкових дійств. Наприклад, у казці «Сніжниця» є картина купальського обряду: «Наплели дівчата вінки, наклали вогнище у березі і просять у діда і баби Сніжниці стрибать через вогонь... Дівчата вінок на неї наділи й повели. Давай у березі стрибать через огонь та співати. Розігналася Сніжниця за ними. І як забігла на огонь — так тільки її й бачили! Там вона й розтопилась». У цьому виявляється зв´язок жанру із давньою міфологією. У даному випадку — уявлення про перемогу літа і сонячного тепла над зимовим холодом і снігом, втіленням якого є дівчина, зроблена зі снігу.

Існує багато інших прикладів зв´язку казки із міфом, текст або короткий виклад сюжету якого інколи включено у казкову оповідь. Казка «Яйце-райце» розпочинається міфом про давні часи царювання жайворонка і миші та їхню ворожнечу через пшеничне зерно, що переросла у війну між птахами та звірами. А елемент казки «Красносвіт» про народження хлопця-Красносвіта із золотого яйця є відголоском праміфу про народження світу із яйця. О. Потебня вказував на зв´язок із міфами мотивів, у яких небо постає як ріка, як твердий поміст, який може проломитися, як тік чи міст, на якому ведеться поєдинок між героєм та змієм.

Зв´язок казкової прози із демонологією виявляється в образах демонічних істот — чудовиськ, залежних мерців, чаклунів, магів тощо та описах їхніх дій. Героєві доводиться боротися проти зміїв, чарівників, чортів, які, з християнської точки зору, є втіленням нечистої, ворожої людині сили. Зрідка у творах трапляються розгорнуті демонологічні картини чи такі епізоди, як у казці «Царівна-відьма», де головна героїня щоночі йде в темний лісовий дім на оргію, а після своєї смерті щоночі встає в церкві з труни і з´їдає царського воїна-вартового. Лише одному воякові за допомогою поради дідуся вдається вести двобій з нею та її «помічниками» і вигнати з неї нечистого. Демонологічними мотивами зустрічі з чортом, відьмою, подорожі до пекла окремі тексти уподібнюються до легенд, бувальщин та пізніших за походженням соціально-побутових казок.

Чарівні казки тісно пов´язані з іншими казковими жанровими різновидами. До тваринного епосу вони подібні образами тварин-помічників, що вміють розмовляти, діють на користь людині, впливають на її долю. Найпоширенішими тут є тварини, птахи, земноводні, плазуни, культи яких існували у праслов´ян. Із кумулятивною казкою вони перегукуються і на рівні структури, і на рівні художньо-поетичних засобів. Елементами кумуляції є ланцюги зустрічей головного героя з представниками природи; з мешканцями лісу (коли одна чаклунка посилає його до своєї старшої сестри, та, у свою чергу, посилає до ще старшої сестри і т. д.), коли до героя в його подорожі по черзі приєднуються Скороход, Слухало, Стрілець, Об´їдайло, Обпивайло, Морозко та ін. їх введення в оповідь відбувається за законами кумулятивної казки, часто за допомогою діалогів, які щоразу повторюються. Подібні діалоги зустрічаються у картинах змієборства: «Слухай, ти, — говорить змій, — у тебе батько був?» — «Був.» — «Воли в нього були?» — «Були.» — «Орав він?» — «Орав.» — «А давав відпочивать?» — «Давав.» — «Ну, давай і ми відпочинемо». Героїкою та драматизмом, системою художніх засобів та прийомів чарівні казки споріднені з героїчним епосом (билинами, думами, легендами), а багатьма епічними, сюжетно-композиційними елементами, реалістичними картинами — з народною неказковою прозою. Чітко простежується вкраплення у казкову оповідь текстів малих жанрів — приказок та прислів´їв, приповідок, афоризмів, привітальних та прощальних формул, які збагачують структуру твору і посилюють колоритність його мови.

Чарівна казка як жанр є своєрідною контамінацією інших жанрів (від лат. contaminatio — змішання). Увібравши в себе елементи давніх та сучасних їй фольклорних різновидів, вона водночас стала основою та джерелом розвитку інших народнопоетичних жанрів. Будучи надзвичайно живучою, чарівна казка, яка на слов´янських землях зародилася задовго до християнської епохи (про що свідчить надмірне переповнення її язичницькими культовими елементами, поглядами на життя, мораль та людські стосунки), донесла до наших днів відлуння прадавніх вірувань, уявлень і традицій наших предків.

Поиск по сайту: