Організація прози

Самостійна робота № 14

“Cучасна проза”

Виконала

Студентка 1-А групи

Мадай Наталя

Викладач

Української мови та літератури

Слодовник С.І.

Львів 2012

План

1.Проза.

2.Історія прози.

3. Організація прози

4. Літературні жанри в прозі

5.Використана література.

Проза

Про́за (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається,) — мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Проза — один із двох основних типів літературної творчості. Поезія

Іноді термін про́за вживається як протиставлення художньої літератури взагалі (поезія) літературі наукової чи публіцистичній, тобто література, яка не належить до мистецтва.Спочатку в давньогрецькій літературі будь-яка художня словесність називалася поезією. Однак саме поняття художності у грецькій культурі було нерозривно пов'язано з ритмічністю, і, отже, велика частина літературних творів мала віршовану форму. Пізніше ритмічно організовану мову стали називати віршем, в протиставлення мови, не пов'язаної з ритмом. Давні римляни, продовжувачі грецької культури, стали називати її прозою. У Квінтіліана зустрічається вираз «oratio prosa», у Сенеки — просто «prosa» для позначення вільної мови, не пов'язаної ритмічними повтореннями.

Донедавна прозою (на відміну від поезії) вважали усі нехудожні словесні твори; подібний слововжиток спостерігається навіть у 20 ст. В українській літературі поняття прози як повноправного мистецтва слова поширилося у післяшевченківський період.Художня проза у власному розумінні цього слова — порівняно пізнє явище, яке інтенсивно формувалося ще з доби Відродження. У давній і середньовічній літературі проза мала специфічне призначення: у прозі творились, як правило, лише напівхудожні, «змішані» твори прикладного характеру (історичні хроніки, філософські діалоги, ораторські твори, описи подорожей тощо) або ж твори «низьких», комічних жанрів (фарси, деякі види сатири і т.ін.).
Проза тих часів — це так звана ритмічна проза, яка за своєю формою наближалася до вірша, сприймалася як своєрідне відгалуження поезії. Наприклад, у києво-руській прозі наявна послідовна ритмічна органцізація: текст членувався на більш-менш рівні відтинки (колони), котрі часто завершувалися (чи починалися)співзвучними дієслівними або іменниковими формами, що виступали прообразом рими. Лише починаючи з доби Відродження (в українській літературі значно пізніше) формується проза, а з доби Просвітництва вона посідає провідну роль у літературі.

Історія прози

У Стародавній Греції разом із поезією існувала і художня проза: міфи, перекази, казки, комедії. Ці жанри не розглядалися як поетичні, оскільки міф для древніх греків був явищем не художнім, а релігійним, переказ — історичним, казка — побутовим, комедія вважалася дуже приземленою. До нехудожньої прози відносили Стародавньому Римі і потім в середньовічній Європі проза знаходилася на другому плані, представляючи собоюлітературу побутову або публіцистичну, в протиставлення високохудожньої поезії. До другої половини середньовіччя становище стало поступово змінюватися. Разом з руйнуванням спочатку античного, а потім і феодального суспільства поступово зменшується кількість написаних поем, трагедій, од. У зв'язку з розвитком торгової буржуазії, її культурним та ідейним зростанням, на основі культури великих міст все більше ростуть і розвиваються прозові жанри. Виникають повість, новела, слідом за ними з'являється роман. Старі поетичні жанри, що грали основну роль у літературі феодалізму і рабовласницького суспільства, поступово втрачають своє основне, провідне значення, хоча аж ніяк не зникають з літератури. Однак нові жанри, які відіграють основну роль спочатку в буржуазних стилях, а потім і у всій літературікапіталістичного суспільства, явно тяжіють до прози. Художня проза починає сперечатися з поезією за ведуче місце, стає поруч з нею, а ще пізніше, у епоху розквіту капіталізму, навіть відтісняє її. До XIX століття письменники-прозаїки, новелісти і романісти, стають найбільш помітними фігурами в художній літературі, даючи суспільству ті великі типові узагальнення, які в епоху торжества поезії дали творці поем і трагедій.

Організація прози

Донині не розв'язано питання про формальну організацію художньої прози. Досить поширеною є думка, що за своєю організацією проза не має принципових відмінностей від повсякденного побутового мовлення. Її опоненти небезпідставно стверджують, що в прозових жанрах є своя складна і внутрішньо закономірна структура, яка принципово відрізняється від віршового ритму і при цьому усе ж виводить прозу за межі буденної мови (Гюстав Флобер, Антон Чехов, Михайло Коцюбинський, Ернест Хемінгуей та ін.), вимагаючи від автора не меншої напруги і майстерності, ніж вірш.

Художня своєрідність прози не вичерпується принципами зовнішньої організації мови. У прозі домінують суттєво відмінні способи та форми словесної образності від тих, якими користується поезія. Так, різні види тропів, які здебільшого мають велике значення для організації поетичного мовлення, у прозі посідають куди менш помітне місце.
Якщо в поезії джерелом «художньої енергії» є взаємодія, взаємовіддзеркалення словесних вимислів, здійснюване різними формами зіставлення слів (порівняння, метафора, метоніміятощо), то для прози найбільш характерною є взаємодія різних мовних планів: мови автора, оповідача, персонажів. Через взаємовіддзеркалення цих мовних планів здійснюється осмислення і оцінка зображуваного.

Художньо-словесна тканина у прозі (порівняно з поезією) постає більш «прозорою», що, здавалось би, відтворює певну життєву реальність безпосередньо. Разом з тим постійно відчутна образна сила митця, майстерність володіння словом, згармонійована точність і ясність мовних планів. Значно більшу роль у прозі відіграє сюжет, послідовний розвиток дії; предметнішими і більш визначеними є характери та обставини.

Поиск по сайту: