Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

СТАТУТ ПІДПРИЄМСТВА



У статуті підприємства, згідно із Законом України «Про підприємства в Україні», зазначають:

а) власника і найменування підприємства, його місцезнаходження;

б) предмет і цілі діяльності;

в) органи управління, порядок їх формування;

г) компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, які мають право представляти інтереси трудового колективу (ради трудового колективу, профспілковий комітет та ін.);

ґ) порядок утворення майна підприємства;

д) умови реорганізації та припинення діяльності підприємств.

При найменуванні підприємства вказують його назву (завод, фабрика та ін.), вид підприємства (індивідуальне, колективне, державне тощо) та ін.

До особливостей діяльності підприємства (які теж можуть зазначатися в статуті) належать: положення про трудові відносини, які виникають на основі членства; повноваження, порядок створення ради підприємства; товарний знак та ін.

Основними структурними елементами статуту підприємства є такі розділи:

1) про загальні положення, предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності;

2) про зовнішньоекономічну діяльність;

3) про права підприємства (фірми), його майно;

4) про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством та його трудовим колективом;

5) про організацію та оплату праці;

6) про розподіл прибутків і компенсацію збитків;

7) про облік, звітність і контроль;

8) про припинення діяльності підприємства.

Надзвичайно важливими для майбутніх підприємців є знання про майно підприємства, зокрема про джерело його формування. Майно підприємства становить його основні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Основними джерелами формування майна підприємства є:

1) грошові та матеріальні внески засновників;

2) доходи, отримані від реалізації продукції, а також інших видів господарської діяльності;

3) доходи від цінних паперів;

4) кредити банків та інших кредиторів;

5) капітальні вкладення і дотації з бюджету;

6) доходи від роздержавлення та приватизації власності;

7) придбання майна іншого підприємства. При організації підприємства у сфері банківської діяльності або виробництва різних товарів тощо статут доповнюють окремими додатковими положеннями, зафіксованими у відповідних законах.

Статут підприємства затверджується власником (або власниками) майна — засновником (або засновниками) підприємства.

засноВНИЦЬКИЙ ДОГОВІР

Основними структурними елементами засновницького договору є розділи:

1) про предмет і мету діяльності підприємства;

2) про юридичний статус підприємства;

3) про статутний фонд і мого частку в загальному обсязі витрат;

4) про вклади учасників у речовій та вартісній формах, а також в уставному фонді;

5) про умови і порядок кредитування;

6) про передбачувані обсяги виробництва, в тому числі для експорту;

7) про порядок нагромадження і розподіл прибутку, податків на прибуток;

8) про права та обов'язки засновників;

9) про структуру управління;

10) про порядок оплати праці працівників;

11) про систему постачання і збуту продукції,

12) пре форми контролю за діяльністю підприємства та якістю продукції;

13) про комерційну тайну;

14) про відповідальність за порушення договору;

15) про порядок ліквідації підприємства.

 

Оскільки засновницький договір є одним з найважливішим нидів договору, тобто добровільного об'єднання двох або кількох осіб, їхнього майна, в якому кожен з учасників бере на себе певні зобов'язання щодо Інших учасників з мстою привласнення прибутку, то акцент у ньому роблять на загальних обсягах статутного фонду, часті кожного із засновників, її формі (натуральна або речова), а також на способах оплати за надані один одному товари, послуги або виконані роботи.

Важливу роль в установчому договорі відіграють також положення про форми відповідальності учасників за невиконання прийнятих зобов'язань, про порядок вирішення суперечок, умови розторгнення або продовження потворута їн.

Підписанню засновницького договору, як правило, передує ретельне комплексне техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємства і передусім таких сторін документа, як розрахунок статутного фонду, очікуваних прибутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

При створенні акціонерного товариства у засновницьких документах повинні бути відображені дані про види акцій, які випускають, їх номінальну вартість та кількість і співвідношення акцій різних видів.

Оскільки у засновницькому договорі особлива увага приділяється статутному фонду, розглянемо його сутність та шляхи формування.

Статутний фонд та його формування

Статутний фонд — сукупність матеріальних (речових) і грошових коштів та інших нематеріальних цінностей, які є постійним внеском його засновників — учасників у створене ними господарське товариство з метою забезпечення діяльності підприємства й отримання на цій основі прибутку,

Внесками засновників та учасників товариства у матеріальній формі с будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; у грошовій формі — грошові ресурси (в тому числі у вільно конвертованій валюті) тацінні папери; у формі нематеріальних цінностей — усі види майнових прав — на користування землею та іншими природними ресурсами, у тому числі інтелектуальною власністю (зокрема, використання винаходів у вигляді патентів і ліцензій, ноу-хау).

Статутний фонд може поповнюватися за рахунок частини прибутку від господарської діяльності, а також додаткових внесків учасників,

Порядок внесення і оцінка вкладів кожного засновника в статутний фонд визначаються засновницькими документами, Вартість майна при цьому оцінюють за цінами, які склалися на період заснування підприємства або відповідно до угоди між учасниками. Для оцінки товарно-матеріальних цінностей, які вносять до статутного фонду, створюють відповідну комісію з учасників підприємства. Водночас таку оцінку при організації спільного підприємства здійснюють у договірних цінах з урахуванням цін світового ринку. За ухвалою ради засновників учасники товариства можуть вносити вклади частинами або одноразово. Ця ж рада може прийняти спеціальну ухвалу про збільшення або зменшення статутного фонду. Збільшення його відбувається лише після внесення всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом України “Про господарські товариства”. Зменшення статутного фонду товариства у разі заперечення з боку його кредитовій не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набуває сили з дня внесення їх до державного реєстру. Так, у разі створення товариства з обмеженою відповідальністю розмір статутного фонду повинен становити не менше суми, еквівалентної 625 мінімальним заробітним платам. При цьому до уваги беруть ставку на момент створення даного товариства. Наприклад, згідно з першим рішенням Верховної Ради України, мінімальна зарплата становила 15 грн., а розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю — відповідно 9375 грн. Пізніше рішенням законодавчого органу України мінімальну заробітну плату було підвищено до 45 грн. і статутний фонд товариства збільшився до 28125 грн. А з червня 1998 р. мінімальна заробітна плата досягла 55 грн. внаслідок чого зросла величина статутного фонду. З 2000 р., мінімальна заробітна плата становить118 грн. Мінімальний статутний фонд відкритого акціонерного товариства — 1250 мінімальних заробітних плат.

Згідно із Законом України “Про господарські товариства” до моменту реєстрації такого товариства кожен ї учасників зобов'язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу, і цей внесок повинен бути підтверджений документами, виданими банківською установою. Учасник товариства зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства. У разі порушення цього положення учасник сплачує за час прострочення 10% річних з недонесеної суми. Винятком із цього правила можуть бути випадки, передбачені установчими документами. Внесення повного вкладу підтверджується свідоцтвом товариства.

Акціонерне товариство може збільшувати розміри статутного фонду, якщо всі попередньо випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижчою за номінальну вартість. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції, а також збільшенням номінальної вартості акцій. При цьому акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій.

Водночас збільшення статутного фонду не більше як на 1/3 може бути здійснене за рішенням правління, якщо це передбачено статутом. Зміни статуту, пов'язані зі збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані тим органом, який зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Зменшення статутного фонду акціонерного товариства здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини їх у власників та анулювання.

Якщо учасник товариства з обмеженою відповідальністю виходить з нього, то йому виплачують вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному фонді. Майно повертається учаснику цього товариства без винагороди. Водночас йому виплачують належну частину прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту виходу з нього учасника.

У разі зменшення статутного фонду акціонерне товариство відшкодовує зазнані при цьому збитки.

Крім відкритих акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю в Україні, згідно з чинним законодавством, можна заснувати закрите акціонерне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, повне та командитне товариства.

Перейдемо до розгляду механізму державної реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють у виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції та ін.) чи місцепроживанням суб'єктів бізнесу.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — необхідні такі установчі документи:

1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності. Таким рішенням за наявності двох і більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;

2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарювання);

3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує водночас зайвою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної реєстрації надає допомогу в заповненні картки;

4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників) підприємницької діяльності є юридична особа.

Орган державної реєстрації не має права вимагати інших документів або оформлених за іншими вимогами.

За реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їх підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству. За це несе відповідальність заявник.

Громадянин, який має намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку і документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред'являє документ, який посвідчує його особу.За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на яких повинен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстрацію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб'єкта підприємницької діяльності внесено до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Так, ідентифікаційний код індивідуального підприємства становить 100, приватного — 120, акціонерного товариства — 230, товариства з обмеженою відповідальністю — 240.

Після державної реєстрації відповідний орган у десятиденний термін подає по одному екземпляру реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Окремі філіали (відділення) або представництва, створені суб'єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про їх відкриття слід повідомити органи державної реєстрації та внести відповідну інформацію до реєстраційної картки.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а також на підставі рішення суду або арбітражного суду. Причиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством, неповідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання).

Якщо така зміна відбулася, то суб'єкт підприємницької діяльності у семиденний термін повинен у письмовій формі повідомити орган державної реєстрації, внести відповідні зміни до реєстраційної картки, а також подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення аналогічних змін.

Як зазначалось вище, наявність свідоцтва про державну реєстрацію дає право на відкриття розрахункового рахунка у банку. Розглянемо механізм цієї операції.

З метою відкриття поточного рахунка підприємство повинно подати в банк такі документи:

1) заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) копію зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або реєструючим органом;

4) копію документа про взяття підприємства на податковий облік;

5) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком;

6) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Позначка установи банку про відкриття рахунка ставиться на титульній сторінці кредитного договору.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.