Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Види правових норм





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, по своєму характеру така, що її наукове вирішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського (загально соціологічного) осмислення явищ правової дійсності.

Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв’язки. Найбільш загальними основами класифікації є їх поділ за такими ознаками:

За галузевою належністю, тобто за предметом і методом правового регулювання, всі норми класифікуються за інститутами і галузями права. У відповідності з цими об’єктивними розбіжностями законодавець видає кодифіковані акти, формулюючи тим самим галузі законодавства, що відповідають галузям права: норми державного права, норми цивільного права, норми адміністративного права, норми кримінального права, сімейного права і т. д.

За юридичною силою, тобто за актами, в яких норми права містяться, вони діляться на норми закону і норми підзаконних актів, причому за цією ознакою можлива подальша більш детальна класифікація.

За ступенем загальності змісту норми права діляться на норми-принципи, загальні норми і конкретні норми. Норми-принципи не містять яскраво виражених елементів норм права, вони є результатом нормативних узагальнень, виражають соціальний зміст всіх норм права даної групи. В деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати відносини, спеціально не врегульовані конкретними нормами. Так, наприклад, принципи цивільного права є безпосередньою основою для застосування аналогії права.

На відміну від норм-принципів загальні норми — це загальні правила, що конкретизуються в інших нормах. Так, положення ч.1 ст. 151 ЦК України, що містять поняття зобов’язання і основи його виникнення, є загальною диспозицією до багатьох інших норм, які регулюють різні види обставин, служать немов їх загальною частиною, а ч.2 цієї ж статті, яка встановлює, що зобов’язання виникають з договору і з інших основ, вказаних в цьому Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних[11,45]. Загальною нормою є ст.23 КК України, яка визначає види покарань, що застосовуються до осіб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове значення мають конституційні норми[6,21].

Близьким до поділу норм за ступеню формальної визначеності (ступені загальності) є їх ділення за формальними признаками на норми закону і норми підзаконних актів. В літературі вказано справедливе судження, що законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш розвинуті. За ступеню узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифіковані и окремі.

За характером (чи складом) правил поведінки (формі регулювання) правові норми можуть бути зобов’язуючими; правонаділяючими (дозволяють скоєння дій, що містяться в нормі); забороняючими (передбачають стримання від дій, що містяться в нормі, тобто є непрямою вказівкою на правило поведінки).

Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи є специфічно регулятивними в позитивному змісті. В адміністративному, природоохоронному, кримінально-виконавчому і інших галузях права переважне місце займають зобов’язуючі норми, в цивільному ж — правонаділяючі. Але немає таких галузей права, вміст яких вичерпувалось би однією групою норм. Навіть в кримінальному праві — системі забороняючих норм необхідним компонентом зобов’язуючі норми загальної частини, а норми про необхідну оборону і крайню необхідність — правонаділяючі.

Специфіка забороняючих норм полягає в тому, що вони формулюються як напівдиспозиції, тобто прямо не встановлюють правил позитивної поведінки, що є характерне для зобов’язуючих і правонаділяючих норм. Вони вказують лише на забороняючі дії, які не можна чинити, і тим самим — диктують правила поведінки. Тому в забороняючих нормах немає прямо виражених диспозицій. Статті кримінального кодексу, що вміщують дії, які кримінально караються, представляють собою гіпотези, які злились з диспозиціями. Але якщо їх брати разом з положеннями загальної частини, то характер диспозицій-заборон вимальовується повністю. Особливості кримінального закону зводяться до того, що заборона в ньому словесно не сформульований, але він в силу своєї загальновідомості логічно припускається.

Наприклад, кримінальне покарання за крадіжку власності означає заборонену дію. Як повинен вести себе суб’єкт, які йому слід вибирати установки, яким чином зорієнтувати себе в суспільній практиці — він повинен вирішити сам.

Аналізуючи соціальну природу норм права, приходимо до висновку про ведуче значення дозволів, оскільки вони передбачають встановлення державою зобов’язань і заборон. Це значить, що всі ці способи регулювання складають єдину систему, причому зміни в одній з норм права обов’язково вимагають коректування інших[8,58].

В соціальному плані домінуючий елемент правової норми полягає в тому, що вона що-небудь наказує, забороняє чи дозволяє. Якщо наказова норма поведінки одночасно щось забороняє чи дозволяє, вирішальним, найбільш суттєвим в ній все ж є те, що вона наказує. Цей домінуючий елемент правової норми завжди можна визначити. Можна виділити два змісти «дозволу»: в рамках зобов’язуючих чи забороняючих норм і вміщене в правонаділяючій нормі.

Очевидна умовність поділу норм права на вказані види. В процесі їх реалізації діючі суб’єкти завжди співвідносяться один з одним як носії прав і обов’язків. Без такого зв’язку норми права неможливо втілити. Однак цей поділ має і політичний, і правовий зміст. Він дає можливість з’ясувати, на чому зроблений акцент в поведінковій направленості норми. Звідси реальність існування зобов’язуючих, забороняючих і правонаділяючих норм. Неможна переступати об’єктивних кордонів цього розподілу.

В адміністративному праві домінують зобов’язуючі норми, в цивільному, сімейному, трудовому, земельному і ряді інших регулятивних галузей — правонаділяючі, в кримінальному — забороняючі. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства — зобов’язуючі, однак немало і забороняючих; більшу частину (права засуджених) складають правонаділяючі норми.

Для зобов’язуючих і забороняючих норм характерний тісний взаємозв’язок, перехід одних в інші. Правомочність юридичних осіб за цивільним правом — це в той самий час і обов’язки їх керівників за адміністративним правом. Нерідко зобов’язування і правонаділення, заборона и правонаділення як форми регулювання зливаються в одній і тій же нормі[7,26].

В законодавстві, в різних його галузях досить часто спостерігається вживання таких смислових оборотів: «як правило, не дозволяється», «як правило, може бути дозволено», «у виняткових випадках», «як правило, повинно бути ...» і т. д.

Подібні технічні прийоми дозволяють охопити нормами права різноманітні відхилення від загальних правил, які деколи неможливо наперед передбачити в усіх деталях. Тим самим розширюються кордони правової взаємодії, що забезпечується його гнучкість в різних ситуаціях.

И все ж таке поєднання форм регулювання слід віднести швидше до недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можливості для їх вільного трактування спеціальними суб’єктами, що виконують норми, оскільки смисловий зміст подібних оборотів вкрай невизначений.

Зобов’язуючі, забороняючі і правонаділяючі норми в свою чергу можуть бути класифіковані і за іншими різноманітними основами. Так, наприклад, заборони поділяють: за сферами суспільного життя — соціально-економічні, політичні, особисті; за функціональним призначенням — заборони в широкому і вузькому змісті; за характером і об’ємом правового матеріалу — інформативні і елементарні; за ступенем визначеності — абсолютні і відносні і т. п.[13]

Спеціалізовані норми не можуть служити самостійною основою для виникнення правовідносин, вони носять додатковий характер. I в залежності віт того яку функцію вони виконують, спеціалізовані норми поділяються на п’ять основних різновидів:

Загальні - це норми, напрямлені на фіксування в узагальненому вигляді визначених елементів відносин, що регулюються.

Дефінітивні норми чи дефініції це норми направлені на закріплення в узагальненому вигляді ознак даної правової категорії, вони закріплюють науково сформульовані поняття, визначення понять.

Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані правові принципи, задачі, цілі.

Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права вилучаються права, застарілі норми і вводяться нові.

Колізійні норми призвані вирішити зіткнення норм, вирішення конфліктних та передконфліктних ситуацій.

За ступіню активізації соціально корисної діяльності суб’єктів права норми права умовно можна поділити на звичайні і заохочувальні. В принципі всі вони «заохочують» таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доречне тому, що вони найчастіше спеціально направлені на стимулювання правомірної діяльності, такою, яку суб’єкти юридично не зобов’язані чинити. Заохочувальні норми мають чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ.

Заохочувальні норми - це різновид правонаділяючих чи зобов’язуючих норм. Діапазон їх дії в праві все більш розширюється, причому заохочення нерідко передбачаються і за звичайне виконання обов’язків.

Заохочувальні норми слід вважати нормами права, але виступаючі не як правила поведінки, а як державний призив до визначеної поведінки. При настанні відповідних умов у компетентного органу виникає не тільки право на застосування заохочення, але інколи і обов’язок заохочувати.

За способами встановлення правил поведінки норми права діляться на категоричні і диспозитивні. Перша формулює визначене правило поведінки, виключає який-небудь вибір, хоча може встановити як заборону, зобов’язання, так і дозвіл; друга надає суб’єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов’язків і встановлює правило на випадок, якщо суб’єкти не скористались своїми правами. Наприклад, ч. 1 ст. 128 ЦК України визначає, що право власності у покупця речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом чи договором[12, 37].

За технічними прийомами встановлення правила поведінки норми права діляться на визначені, бланкетні и відсилальні.

Визначені — безпосередньо містять опис правила поведінки в статті, в якій вона викладається.

Бланкетні норми - це такі правила поведінки, дія яких базується на змісті специфічних правил.

Відсилальні норми безпосередньо вказують на інші норми права як на умову своєї дії.

Також можна поділити на норми матеріального і процесуального права.

Норми матеріального права - регулюють змістову сторону реальних суспільних відносин, служать мірою юридичних прав і обов’язків їх учасників.

Норми процесуального права регулюють юрисдикційну процедуру (порядок) діяльності компетентних органів держави по втіленню і захисту норм матеріального права, прав і законних інтересів учасників суспільних відносин.

За часом дії юридичні норми можуть бути поділені на загальні норми і тимчасові. Загальні норми встановлюються на невизначений строк дії до їх відміни. А тимчасові норми встановлюються на визначений строк. Припустимо на час стихійного лиха чи на час військового стану.

За безпосереднім предметом впливу правові норми можна класифікувати на соціально-технічні і соціальні.

Соціально-технічні — регулюють використання людиною технічних засобів, сил природи (правила експлуатації технічних засобів, технологічні режими, стандарти, норми розходу сировини, норми в сфері охорони природи и т. д.). Будучи утвердженими компетентними органами, вони стають юридично обов’язковими і тим самим виступають регуляторами відносин між людьми. Їх значення в епоху науково-технічної революції і збільшення ролі права в укріпленні зв’язку науки з виробництвом зростає. Соціальні — регулюють суспільні відносини, суб’єктами яких є люди, їх колективи, суспільні організації и т. п.[2,31]

 

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.