Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

РОЗДІЛ ІІ. Структура правових норм





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Гіпотеза

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконає свою роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вони формуються, враховувати їх суспільні властивості, в гіршому випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, в нормі повинно бути передбачено і примусове здійснення примусу, інакше вона буде не нормою права, а побажанням. Тому норма права представляє собою єдність елементів - приписів, виконуючих всі вказані вище функції.

Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма – норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.

Найбільш актуальною є проблема структури норми-правила поведінки.

Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних (але не індивідуалізованих) суб’єктів в реальному суспільному житті є:

· норми-дозволяння;

· норми-приписи (зобов’язування);

· норми-заборони.

В теорії права докладно обґрунтовано дві різні концепції структури норми: двоелементна (двочленна, дволанкова) та триелементна (тричленна, три ланкова).

Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).

Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами, та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд[16].

 

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

· Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

· Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

· Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

· Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

· Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

· Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується дія правової норми;

· Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин[9,18].


2.2.Диспозиція

Диспозиція — це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Її значення у структурі права полягає у наступному:

· вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

· визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

· характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

· визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

· характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів:

· визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки(напр., жінці, яка працює і має двох та більше дітей до 15 років, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до семи календарних днів (ст. 182 КЗпП України.);

· відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти(напр.,якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, стягнення може бути зняте до закінчення одного року (ст. 151 КЗпП України);

· альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них(напр. жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП України).

II. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

· уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право»(напр., за згодою одного із батьків можуть прийматися на роботу особи, які не досягли 15 років (ст. 188 КЗпП України.);

· зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить»(напр., власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків і аварій на виробництві (ст. 171 КЗпП України.);

· забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається»(напр., при прийнятті на роботу забороняється вимагати документи, не передбачені законодавством (ст. 19 КЗпП України.)

III. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

· прості, що передбачають лише один варіант поведінки.

У разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості (ст. 24 КЗпП України);

· складні, що передбачають декілька варіантів поведінки.

(напр., покупець неякісного товару може або обміняти його, або повернути продавцю і отримати гроші.).

IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути:

· умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;

· безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин. Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик «кожного», вбачаючи в ньому будь-яку людину;

· захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми;

· незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня (напр., норма Конституції України про те, що Президент держави здійснює помилування засуджених за кримінальні злочини, не має санкції і не забезпечується засобами примусового характеру.)[15]

 

 

Санкція

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

· забезпечує реалізацію диспозиції;

· визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

· забезпечує повноваження порушених прав;

· забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

· має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому — санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій. Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії «санкція» визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці.

Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями:

I. За призначенням:

· охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф);

· відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений недієздатним, визнається недійсним);

· попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна).

II. За ступенем визначеності:

· абсолютно-визначені, у яких точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права(напр.,вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку тягне розірвання трудового договору (ст. 41 КЗпП України);

· відносно-визначені, де межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної(напр.,погроза вбивством працівникові міліції організованою групою карається позбавленням волі на строк від 7 до 14 років (ч. 4 ст. 345 КК України.);

· альтернативні, у яких названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовний орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається(напр.,погроза вбивством працівникові правоохоронного органу карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 345 КК України.).

III. За сферою застосування розрізняють:

· конституційно-правові;

· цивільно-правові;

· адміністративно-правові;

· дисциплінарні;

· кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють на:

· прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми(напр.,відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі появи на роботі у нетверезому стані (ст. 46 КЗпП України.);

· складні, що визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення волі з конфіскацією майна).

V. За спрямованістю негативних наслідків:

· особисті, які націлені на позбавлення певних прав(напр.,завідомо незаконне затримання карається позбавленням права обіймати певні посади на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років (ст. 371 КК України);

· майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру

(напр.,розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.)

 

Отже,основними елементами норми права є гіпотеза,диспозиція і санкція.

Гіпотеза – це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Диспозиція – це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Санкція – це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми[17].

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.