Що мають схожі музичні уподобання. + розумію, що було б важко змиритись, якби моя кохана людина слухала те, що я терпіти не можу.

— Наповніть свою душу світлом і все довкола вас зміниться...

& За що можна любити осінь? І чи любиш ти цю пору року? &

— За що Данте кохає Беатріче? За що звірі так люблять ліс? За що певні люди так пристрасно люблять певні міста? За що так більшість (а може і всі) людей любить Природу? За що можна любити весну, літо, осінь, зиму? Кожному своє, Іванно! Я думаю, що коли бачиш у чомусь/комусь щось прекрасне [внутрішню глибину чарівності], віднаходиш у чомусь/комусь щось таке нереально близьке і споріднене, згадуєш, що всі ми є самодостатніми частинками Світами і водночас частинками чогось цілого - ВСЕСВІТУ... Тоді й починаєш щось або когось любити... У даному випадку осінь... Адже все це у більшій чи меншій мірі є нашим відображенням у дійсності... Все дуже просто... Все ще залежить від того, як ти дивишся на осінь... Знаєш, візьми дві різні людини... Одна тобі знайде мільйони причин, аби ненавидіти осінь. Інша людина знайде тобі мільйони причин, аби можна було любити осінь... Все просто залежить від сприйняття людиною світу, а тим більше Природи, її циклів життя... Все це становить ЖИТТЯ... Ніч і день = одне ціле. Зима, весна, літо й осінь = одне ціле... Світло й Темрява = одне ціле.. Світло Темряви = Світла Темрява... Холод і тепло складають між собою укупі одне ціле. Все єдине... Все становить собою життя. Якщо все становить укупі собою все життя, тоді за що можна любити життя? Хіба не достатньо того, що воно вже є саме по собі? Хіба не достатньо його відчувати, аби любити? І чи люблю я життя у цей час, коли вересень, жовтень та листопад янголять в моїй душі гармонійний лад? Просто у кожен момент життя прекрасне, якщо це помічати. В осені стільки можна побачити чудового, що її просто не можна не любити... Як казала якась жінка (не знаю, хто саме), мовляв, скільки років тебе кохаю, а закохуюсь в тебе щодня... Так і з осінню... Кожен день можна щось у ній помічати чудесне і від цього неможливо у неї знову не закохатися... Будь то якийсь дощик, будь то якесь сонечко, що освітлює міста, села, поля, степи, ліси, яри... Будь то якийсь сильний вітерець, який зірвав з тебе капелюшка і він полетів, співаючи пісню вітру... Думаю, якщо я далі це буду теоретизувати, то віддалятися від запитання. Просто осінь можна любити лиш за те, що вона вже є. Хіба це не свято, що у світі є щось таке, яке люблять.

& Як ви собі уявляєте ангела? &

— Сутність, яка поєднує у собі згусток гармонійної сяйливої енергії. Ангел може набувати різну форму... Зазвичай перед людьми він постає в образі людей. Але це лише оболонка на матеріальному рівні реальності... Ангел може переміщатися у часі та просторі... Володіє підсвідомими, психологічними, біотичними, інтуїтивними здібностями...

& Який Ваш улюблений герой книги? &

Увійдіть у світлий світ доброзичливого й простодушного леґеня, кремезного та цілеспрямованого чоловіка, статечного й мудрого дідуся і проживіть разом із ним осінь, зиму, весну і літо, які тривають Вічність. Пори року, які наповнені подіями радісними, казковими, веселковими, тендітними, романтичними, запальними, пристрасними, творчими, ніжними, сяйливими, жвавими, незабутніми, щасливими, загадковими і божественно-чарівними; життя, коли кожен день відбуваються дивовижні відкриття, головне з яких – ти живий, ти дихаєш, ти відчуваєш! У житті є такі речі, які варто не лише побачити й почути, але й відчути...

«Мить, яка триває Вічність...» – класичний твір із платинового фонду світової літератури. Це одна із тих книг, які хочеться перечитувати знову та знову...

& Чи бували у вас такі моменти, що ви хотіли заховатися від цілого світу?

Що ви тоді відчували?‎ &

— Заховатися від цілого світу? Ні, Тіно, такого не було... Від цілого світу не сховаєшся. Просто час від часу виникали моменти, коли серце жадало рітріту (період особистого усамітнення для духовної чи психологічної роботи або просто поновлення своїх сил до 100 %, аби знову жваво взаємодіяти із суспільством). Просто потрібен був час, аби на самоті (дивне слово самота, коли знаходишся на лоні Природи і вона скрізь, але є те, що є) розкласти свої думки по поличкам і відновити певні сили. Адже неможливо весь час тримати увагу на внутрішньому та зовнішньому... Або ти спрямовуєш свою увагу на ЗОВНІШНЄ... Або ти спрямовуєш свою увагу на ВНУТРІШНЄ... Третього не дано... Можна розсіювати увагу на все це, тоді буде метушня і непоймищо... Тому і слід робити чергування. Коли треба чкурнути далеко за обрій, за село, за поля, за гори, за річки... А коли відчуваєш нагальну потребу практикування навичок екстраверта, який живе у вас... Всьому свій час. Час екстраверту, час інтроверту... Час дню і час ночі... І це прекрасно... Адже все стається вчасно, стається у свій час, має своє місце, укупі приносить гармонію Всесвіту, а деколи гармонія так зашкалює, що перетворюється на Кохання...

& А Ви вірите у щось надприроднє, у надприродні сили?

Якщо так, то у що? Якщо ні, то чому? &

— Так, я вірю у надприроднє, у надприродні сили... Надприроднє - це Порожнеча... Наприродні сили - Рівноважні Сили, які слідкують за рівновагою у всьому Всесвіті... Як це проявляється? Закони Мерфі... Коли чомусь надаєш надлишкове значення, тоді виникає порушення рівноваги на певному рівні... Наприклад... Ось ви стоїте на балконі третього поверху і якщо нахилитися добряче, то можна полетіти на землю і торкнутися бруківки... У людини може виникнути страх... Щось не так і вона опиниться на Землі. Але ж цей страх вносить дисбаланс... Ось тому виникають якісь сили, які людину або підштовхують вперед або затягують назад, аби вона не створювала дисбалансу... Так-так... Дисбаланс можна навіть творити невидимими думками, особливо в єдності мозку з душею, а не тільки лише видимими діями...

& Чи була подія,яка поділила твоє життя на До і ПІСЛЯ?‎ &

— Я б навіть сказав, Іванно, дві події... СМЕРТЬ І НАРОДЖЕННЯ. Вони справді поділили моє життя на ДО і ПІСЛЯ... Точніше одна подія поки що у мене сталася. Це ВЕСНА... А далі поживемо побачимо, коли прийде моя ЗИМА. Але все ж таки мій пророкувальний хист передбачає таку відповідь на ТВОЄ запитання.

& Людині дається доля при народженні,

чи все ж таки людина сама творець своєї долі?‎ &

— Людина вільна у своєму виборі... Або вона паперовий кораблик, або вона кораблик з власними вітрилами... Якщо людина вірить у те, що її доля залежить від тих чи інших обставин і те, що вона у неї написана наперед, тоді саме так для неї це буде. Ось так, Тіно! А якщо людина вірить у те, що вона творець своєї долі, тоді й це загадковим чином спрацьовує. У що віриш і твориш = те й отримуєш. Все просто... У Корані записано, що життя людини написане у книзі доль... Перша людина одразу прийме це твердження як фатальність і те, що вже написане... А інша людина прийме це з іншої точки зору... Ось є простір.... У ньому є безліч ліній... Це потенційні життєві лінії людини, яка проживає поточне життя на землі. Від її вибору залежить яким руслом і яким вектором буде просуватися людина по тій чи іншій лінії... Що зробив сьогодні, з тим і прокинешся завтра... Ось і вся згадка про карму долі людини у цьому житті... Людина - творець своєї долі... Думаю, що з моєї відповіді ви здогадалися, яку я мав на увазі відповідь на ваше запитання... Людина народжується творцем своєї долі... Ви вільні у своєму виборі! Кому подобається ця ідея і хтось глибоко нею пройнявся, то що залишається сказати? Крокуйте своїм Шляхом, прислухайтеся до свого голосу, творіть й залишайтеся щасливі на своєму Шляху. Хоча це смішно виглядає - залишатися нещасливим на своєму Шляху...

& Який найбільший урок Вам колись завдало життя? &

— Кохання – вічне...

& Розкажіть про найкращу вашу подорож... &

— Київська область... Я у дитинстві частенько нею подорожував. Влітку дідусь з іншими бджолярами вивозили свої пасіки на луги/поля/ в ліси... Згадую час, коли ми стояли неподалік від села Витачів. З одного боку перед нами простягалися поля і кільцева дорога, яка їх обіймала, а позаду нас стояв великий яр... І недалеко був вхід до лісу. Ми з дідусем ввечері прогулювалися навколо нашої пасіки. Також ми і до того лісу прогулювалися. Там, якщо далі пройти, то далі є вузенька доріженька. Вона східцями спускається донизу. Десь метрів 20 так спускається вона. Там невеличка ділянка десь у радіусі 3 метрів вільна, а все інше - закидана гілками. Там є маленька копалинка. З неї ключем б'є джерело - вода. Ми туди часто ходили по воду. Мені подобалися ті місця.

Дещо подібне джерело я знайшов якось у Львівській області. Це мені нагадало смак спогаду дитинства. Ось перший абзац, яким я маю честь з вами поділитися...

& «Багатство часто не приносить щастя.» (Ганна Медвідь) "Колір очей" Чи погоджуєтесь Ви із цим висловом? А що для Вас є щастям?‎ &

— Дивлячись що, дівчино, називати багатством. Якщо вона під багатством мала на увазі матеріальну складову життя, то я їх очохе потисну руку. Щастя взагалі річ поза часом і простором. Щастя - це стан... Стан самодостатності... Стан окриленості. Стан Божественного Спокою. Ось що, Тіно, становить щастя. Щастя - це коли твоя буденність стає для тебе святом. Ти скрізь бачиш дива. Навіть у простих речах, коли вітаєшся з кимось, носиш воду, рубаєш дрова, приймаєш їжу, укриваєш когось пледом, хто потребує тепла під часу сну, робиш поточні справи. Ніщо не зрушує твій спокій. Ти як на святі. Твоє життя - свято. Ти людина, яка несе з собою свято... Тобі нічого не потрібно для щастя. Ти нічого ні від кого не вимагаєш. Ти просто щаслива людина. Ти повністю приймаєш поточний момент життя. Ти ні на кого не злишся. Ти ні на кого не ображаєшся. Ти ні до кого не відчуваєш заздрості, ненависті і все таке. Ти просто ведеш свої справи. У тебе навіть немає часу обговорювати людей. Час, звісно, є, але ти не зацікавлений у тому, аби витрачати його на обговорення життя інших людей. У тебе своє життя. Ти просто пізнаєш себе і світ... Ти щасливий навіть тоді, коли тебе під три чорти відправляє та чи інша дівчина. Є те, що є... Ти щасливий за замовчуванням. Тебе хтось не сприймає? Є те, що є... Ти не виправдав чиїсь сподівань? Є те, що є... Ти мало проявив уваги певній людині й став поганим? Є те, що є... Ти до всього цього чіпляєшся? Ні... Адже є те, що є і немає того, чого немає. Чи варто чіплятися до всього, якщо ти щасливий? Просто зі співчуттям ставишся до неусвідомленості людини, яка тебе, наприклад, ненавидить або ще щось... Тобі не до цього... У тебе свої тут справи у житті. Кожна секунда цінна... Хіба варто її витрачати просто так у топку часу? Між іншим, я про щастя дещо писав у книзі «Шлях до себе»...

& Як гадаєте, ми колись досягнемо довершеності? &

— Ви і так довершені! Справді! Ось ви живете... Ось перед вами світ форм, в якому є ваші цілі, яких ви досягаєте... Досягаєте своїх цілей у світі форм (у світі набуття та втрат). Зверніть увагу на те, що у дужечках приховалося... Ми живемо у світі форм... Тут все хитке... Це лише тренувальний майданчик. Знайте же, що на більш глибокому рівні ви вже довершені! Просто збагніть це! Як тільки ви осягнете це на собі, тобто пройметеся повністю цією думкою, тоді в усьому, що ви робите, заграє весела й радісна енергія, яка тільки й чекає, аби ви випустили її на волю.

Будучи вільною особистістю від психологічного часу, ви більше не будеш переслідувати свої цілі з нещадною і непохитною рішучістю, що приводиться у дію страхом, злістю, невдоволенням і досадою або необхідністю кимось стати, а також бігти за довершеністю... Ви просто будете собою... Відчуваючи свою досконалість. А тут, у світі форм, ви лише будете згадувати і практикувати свої навички. Ви вже не будете шукати сталості там, де ї не знайти: у цьому світі форм (у світі народження і смерті). Ще раз зверніть уважно увагу на те, що у дужечках з'явилося на цей раз... Ви більше не будете вимагати від себе довершеності... Не будете вимагати довершеності від ситуацій, умов, місця вашого перебування або людей, які виправдали або не виправдали ваших очікувань... Ви просто будете ВІДАТИ, що ви довершені за замовчуванням... Поточний момент ідеальний сам по собі за замовчуванням...

& Як характер впливає на нашу долю? &

— Сприйняття людини постійно змінюється. Коли відбувається будь-яка подія і вона фактично людину чіпляє - сприйняття радикально змінюється. А відтак - і наші дії будуть іншими, сама людина змінюється. А отже і її характер... А це своїм боком вплине на нашу долю... Адже, як я написав вище, багато чого зміниться у нашому житті (думки, сприйняття, відношення, дії і все таке)...

Якщо довго слухати гучну музику - слух почне спотворювати звучання мить сьогодення. А якщо музика ще й неприємна - вийде маса негативу, щодо простого факту існування звуку.

Якщо вчасно не одягнути рукавичок взимку - чутливість рук стане точно іншою, що буде суворо впливати на те, як сприйматися все інше за допомогою чутливості рук.

Як тільки змінюється сприйняття будь-якого органу чуття, то змінюється сприйняття життя. Звідси легко видна винятковість "фізичного" життя. А також точно видно наскільки важливо сприймати все без втручання думок. Адже навіть легкі на сприйняття події можуть похитнути адекватне сприйняття ситуації. Зміниться трішечки наш характер, а там і доля... Зміниться не той характер, де люди кажуть, мовляв, ну й характер у нього... Ці слова просто означають, що людина не відповідає їх очікуванням. Характер - це зміниться ставлення людини до подій, явищ, відчуттів, почуттів, ставлення до себе... Зрештою, багато чого зміниться навколо людини і всередині людини... Такий собі ремонтик відбудеться у житті... А вже чи він ЄВРО чи ПРОСТО ремонт - це вже від зміни особистості залежиться...

Цікаво! Що ж буде, коли сприймати життя без суджень й думок?

P. S. Даруйте за те, що космонавта прибрав з відповіді... Просто тут ще є світлинка-іскринка, яка влучно передає суть вашого запитання. Ось як ви бачите я написав нову відповідь... У вас виникнуть нові думки, ви навіть щось для себе складете типу висновку з цього, щось приймете для себе, щось відкинете, і оновлені з новим так званим набором якостей (характером) будете йти видозміненою доріжкою свого життя...

& Кохання... Що воно таке? &

— І вам привіт, Ірино! Такий вечірній, сяйливий і щасливий натхненний "доброї ночі"... Кохання - це релікт... Це не тимчасовий яскравий спалах почуття або пристрасть... Це маленька лампадка, свічка, яка переростає у великий священний вогонь, якщо докласти певної уваги та зусиль до цього процесу... Кохання - це роки стосунків, в яких це почуття дедалі міцнішає... Це згуртована командна згуртованість, а не вічна боротьба протилежностей якоїсь там Інь та якогось Яна))) Це не "Отче Наш" за один присіст прочитати у Храмі... Цене переспати з людиною на одну ніч... Це вічна радість від того, що десь є та людинка. Вічна радість і бажання знову та знову прокидатися з тією людиною з одного дня в інший, не звертаючи увагу на роки... Коли любиш душу людини, а не макіяж... Любиш єство людини, а не форму... Любиш її посмішку, а не блиск її помади на вустах... Любиш її очі, а не туш на її повіках... Любиш її лице, а не маску на її обличчі... Любиш її, надаючи їй вибір, свободу, ні в чому її не утискуєш... Любиш її з намірами бачити щасливою... Любиш її просто так... Вже лише за те, що вона є... Аби зрозуміти що таке кохання, слід не просто прийняти це почуття, але й прожити його з іншою людиною до смерті... Прожити усі успіхи та провали з іншою людиною... Прожити всі зміни, які готує життя вам або коханій людині... Мати всередині якийсь радісний намір брати на себе відповідальність іншої людини... Якщо друг - це наче друге "Я", то уявіть, що ж таке кохана людина? І тоді двоє стають одним цілим... Двоє душ, а здається ніби одна... Вони настільки одне одного відчувають, що і не вірилось колись, що вони існували якось порізну двома світами... Ось мої скромні розмірковування про кохання... Краще запитайте це запитання у мене, коли у мене будуть діти, а тим паче онуки... Чи не перетвориться моя супутниця життя на фурію, диявола чи ще щось? Чи не буде у нас бажання депортуватися або телепортуватися від одне одного на захід або схід, на північ або південь... Якщо, кладучи руку на серце, я відповім "так", тоді я ЗНАЮ, що таке кохання на смак... Але, на жаль, не передам свої відчуття та досвід словами... Це залишиться при мені й піде в інший світ зі мною....

& Хочеться дізнатися про ваш досвід знайомств.