Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Публічне та приватне право



Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне сягає ще часів Стародавнього Риму. Саме римські юрис­ти були першими, хто вважав цей поділ природним, оскільки він відображає природні відносини між державою і приватною осо­бою. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави (римські юристи не бачили різниці між поняттями «держава» і «суспільство»), а приватне — відби­ває інтереси окремих осіб.

Майже через тисячоліття на Заході відбулася рецепція рим­ського права разом з ідеєю про поділ права на приватне і пуб­лічне. І це було цілком закономірно, оскільки розвиток буржуаз­них ринкових відносин і формування громадянського суспільства об'єктивно викликали до життя ідею відокремлення приватного права і повернення до вчення про приватне і публічне право.

Такий поділ права дістав теоретичну підтримку в працях мис­лителів Західної Європи (Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля та ін.). Ідея поділу права була ґрунтовно роз­роблена на теренах дореволюційної Російської імперії відомими правознавцями Л. Петражицьким, М. Коркуновим, Г. Шершеневичем та ін. У тій чи іншій формі вона зберігається і сьогодні. Як­що в континентальній Європі ідея поділу права на публічне і при­ватне набула майже повного визнання, то в країнах англо-саксонської правової системи вона підтримується не всіма юристами і трактується по-іншому.

Протягом існування радянської держави офіційна юридична наука негативно ставилась до поділу права на публічне і приватне. Такий підхід був обумовлений ідеологією марксизму-ленінізму. У відомій записці Д. Курбському В. Ленін висловив свою жорстку позицію щодо приватного права. «Ми нічого «приватного», — пи­сав він, — не визнаємо, для нас все в галузі господарства є публічно-правовим, а не «приватним». Звідси — розширити застосування державного втручання у «приватно-правові» відносини; розширити право держави скасовувати «приватні» договори; застосовувати до «цивільних правовідносин» нашу революційну правосвідомість...». Ця ідеологія стала основою тотального одержавлення всієї правової системи.

Сьогодні, коли визнана і законодавчо закріплена приватна власність, коли Україна взяла курс на ринкові відносини, легалізація приватного права є природною і необхідною для формування громадянського суспільства, стимулювання приватно­підприємницької діяльності. Закономірно, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу права на приватне і публічне.

Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній сис­темі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі публічні інтереси, тобто інтереси суспільства, держави в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все — приватних власників. Тому сфери суспільних відносин, які пов'язані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Виходячи цього можна дати і їх визначення.

Публічне право — це сукупність норм, предметом регулю­вання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це пере­дусім норм конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право — сукупність норм права, предметом регу­лювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демо­кратії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна вла­да зобов'язана не тільки визнавати, але й захищати.

Між публічним і приватним правом нема неперехідних кордонів. Вони взаємопов'язані між собою. Ті функції, які вони виконують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне по­кликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, виникають змішані публічно-правові і приватно-правові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.

5. Сутність поняття «система законодавства», його співвідношення з поняттям «система права»

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає специфіку зовнішнього прояву (об'єктивації) норм права. Тобто ці дві юридичні категорії характеризують сутність одного явища — права, і співвідносяться між собою як форма і зміст.

В юридичній науці поняття «система законодавства» розглядається в широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому розумінні, система законодавства — це одна з форм існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання у статті нормативно-правових актів та інших правових приписів. Крім того, це система всіх виданих та впорядкованих державними органами, безпосередньо народом або уповноваженими суб'єктами нормативно-правових актів (законів та підзаконних нормативно-правових актів).

У вузькому розумінні система законодавства — це система всіх виданих парламентом або уповноваженими суб'єктами, у тому числі і народом на референдумі — законів. Іншими словами система законодавства є формою існування правових норм, засобом їх організації у правові акти.

Системі законодавства притаманна сукупність ознак, зокрема: це елемент більш широкої за обсягом правової системи; має вертикальну і горизонтальну будову; інтегративний характер, що проявляється у тому, що система законодавства одночасно виступає і джерелом права, і формою його існування.

Структура системи законодавства — це зумовлена системою права внутрішня організація нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об'єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами.

Галузь законодавства — це система нормативно-правових актів, об'єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Як правило, цілісності та узгодженості галузі законодавства надає кодифікований акт — кодекс. Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства, які регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. За юридичною силою нормативно-правових актів відбувається ієрархічна (вертикальна) побудова системи законодавства. Юридична сила нормативно-правових актів залежить від їх форми (закон чи підзаконний акт) та від підпорядкування в системі органів державної влади органу, який приймає ці акти. Конституція має найвищу юридичну силу. Далі йдуть конституційні закони, кодифіковані закони, звичайні закони та підзаконні нормативно-правові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм.

За галузевим принципом нормативно-правові акти розташовуються відповідно до предмета правового регулювання (горизонтальна структура системи законодавства). Однак в одних випадках галузі права повністю збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному — кримінальне; в іншому випадку — існує галузь права, а галузь законодавства ні (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства не існує), оскільки відсутній кодифікований нормативно-правовий акт. Крім того, на базі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, у конституційному праві існує виборче, інформаційне законодавство тощо.

Обсяг і внутрішня організація комплексного законодавства такі, що управління ним за допомогою одного активного центру, який очолює масив кодифікованого акта, — неможливе.

І нарешті, окремі галузі законодавства не мають відповідної галузі права, наприклад, законодавство про будівництво.

У федеративних державах виділяють федеральне законодавство та законодавство суб'єктів федерації, які внутрішньо мають горизонтальну та вертикальну структуру.

Важливим теоретичним і практичним завданням є встановлення співвідношення між системою права і системою законодавства. Взаємозв'язок цих систем полягає у тому, що ці дві повністю самостійні категорії є виразом права, його внутрішньої і зовнішньої сторони, є виразом сутності правової системи будь-якої держави, і тому з'ясування характеру їх співвідношення має важливе теоретичне і практичне значення. У першу чергу необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними за своєю природою категоріями. Система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації.

Система ж законодавства як результат діяльності законодавця має суб'єктивний характер, обумовлюється існуючими соціально-економічними умовами. Крім того, система права є первинною стосовно системи законодавства, оскільки виникає на її основі.

Система законодавства є лише одним із формальних проявів системи права, яка, у свою чергу, може знаходити відображення і у правових звичаях, правових прецедентах, нормативно-правових договорах та інших джерелах права. При цьому зміст системи законодавства є достатньо широким за обсягом, оскільки, на відміну від системи права, містить концепції, програми, стратегії тощо.

Важливим моментом у співвідношенні системи права і системи законодавства є дослідження галузі права і галузі законодавства. Тут також необхідно відмітити взаємообумовленість системи права і системи законодавства. Галузь права може розвиватися і функціонувати лише за наявності законодавчих актів, які регламентують певну сферу суспільних відносин. Інститут права забезпечує регулювання групи відносин і зовні, як правило, виокремлюється всередині нормативного акта у вигляді глави.

Порівняльний аналіз основних властивостей і ознак системи права і системи законодавства дає змогу визначити їх співвідношення схематично.

 

Система права Система законодавства
Відображає внутрішню будову права, його зміст Відображає зовнішню будову права, його форму
Змістом є сукупність норм права Змістом є сукупність нормативно-правових актів
Відображає стан розвитку суспільних відносин, тому має об'єктивний характер Відображає волю законодавця, тому суб'єктивна за характером
Норми права об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права Нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які, у свою чергу, поділяються на інститути законодавства
Первинним елементом є норма права, що завжди має чітку структуру (диспозиція, гіпотеза, санкція) Первинним елементом є нормативно-правовий акт
Структурні елементи(норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо Структурні елементи (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо


Визначення співвідношення системи права і системи законодавства дає можливість відокремити ці категорії від інших правових категорій, підвищити ефективність впорядкування законодавства.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.