Прийменник у системі синтаксичної деривації: первинні і вторинні прийменники, проблеми кваліфікації і семантичних обсягів.

І.І.Ковтунова зазначає, що синтаксичні синоніми повинні відрізнятися відтінками граматичного значення, а одним з факторів, що впливає на граматичне значення, зумовлюючи тим самим його численні відтінки, є граматичний показник - прийменник або сполучник. Незважаючи на це, прийменники не можна вважати синтаксичними синонімами, тому що вони - окремі слова. Не слід їх вважати і лексичними синонімами, оскільки їхні значення синтаксичні. Тому вивчення прийменників окремо з погляду значень і їх відтінків є неможливим і позбавлене сенсу.

У стилістичному плані прийменникам притаманні такі самі властивості, що й усім іншим словам, і в аспекті стилістичної синоніміки вони можуть розглядатися як лексичні синоніми. Хоча й стилістичне життя прийменників не слід вважати зовсім незалежним від життя конструкції. Стилістичне забарвлення і відтінок значення можуть бути взаємозалежними. Певне стилістичне забарвлення найчастіше має все словосполучення, а не прийменники окремо.

І навпаки, участь прийменників у створенні антонімічних пар абсолютизується при їхньому самостійному вживанні. Л.М.Мурзин поділяє компоненти контамінації на активні та пасивні. Пасивні – це нівельовані займенники, несемантичні сполучники, флексії роду та числа, прийменники та ін. Вони подані разом з реченнями, зумовлюються їх структурою та змістом. Тому не додають жодних додаткових значень. Здебільшого вони лише засвідчують те, що відбулася контамінація. За своєю суттю вони є маркерами утворення речення. Всі інші компоненти виконують узгоджувальні функції. За їхньої допомоги речення стає правильним, цілісним формально. Активні компоненти семантично значимі. Такими є, наприклад, прийменники з обставинними значеннями.

Окремої уваги вимагають словосполучення, в яких внутрішня форма зумовлюється прийменником. Такі конструкції досить продуктивні в українській мові, тим більше, що прийменник як частина мови досить широко спеціалізується на передачі різних обставинних значень. У прийменникових конструкціях найбільшою мірою виявляється специфіка мови.

У сучасній українській мові в семантично неелементарному реченні завжди наявна синтаксема, яка сигналізує про міжреченнєве перетворення. Так, складнопідрядне речення легко трансформується у просте. При цьому можна визначити такі моделі:

1. Причинова семантика реалізується у відмінково-прийменниковій формі типу від, з, у силу, внаслідок, в результаті + Р.в.; через, за, з огляду + Зн.в.; завдяки + Д.в.; за + О.в., пор.: Дитина заплакала, тому що боліла рана → Дитина заплакала від болю. Дівчинку поважали в класі, тому що вона старанна, наполеглива → Дівчинку поважали в класі завдяки старанності й наполегливості.

2.Семантика мети реалізується у відмінково-прийменниковій формі типу для + Р.в. Така синтаксема може співвідноситися з цілісною предикативною частиною, яка при цьому може характеризуватися формально-граматичною односкладністю. При перетворенні складнопідрядного речення у просте із синтаксемою мети використовуються такі первинні і вторинні прийменники: для, з метою, ради, заради, задля, в ім'я, в інтересах + Р.в.; на, по, під + З.в. спеціалізованим виразником семантики мети є інфінітив: Люди наполегливо працюють, щоб держава була могутньою → Люди наполегливо працюють заради могутності держави. Батько надіслав грош, щоб допомогти синові → Батько надіслав гроші для сина. Школярі поїхали на море, щоб відпочити і набратися сил → Школярі поїхали на море відпочити і набратися сил.

3. Синтаксема умови в семантично неелементарному простому реченні вимагає особливої уваги. Її треба розглядати поряд із синтаксемою часу. Загалом семантика умови реалізується аналітичними прийменниками (вторинними): в разі + Р.в.; на випадок + Р в.: Якщо затримається автобус, то дітям доведеться йти пішки → Уразі затримання автобуса діти підуть пішки.

Синтаксема умови щодо свого формального вираження характеризується широкою варіантністю, оскільким може реалізовуватися: а) дієприслівниковим зворотом: Коли діти навчаються в школі, то вони опановують основу наук → Навчаючись у школі, діти опановують основу наук; б) спеціальним прийменником під час. Коли йдуть вибори, забороняться розмовляти → Під час виборів забороняється розмовляти; в) Прийменником за + Р.в.: Коли на Русі існувало язичництво, люди поклонялися багатьом богам → За язичництва на Русі люди поклонялися багатьом богам.

4. Семантика часу виражається розгорнутою конструкцією, яка охоплює:

а) аналітичний прийменник і форму родового відмінка іменника: Коли виступав директор, то всі зааплодували → Після виступу директора всі зааплодували; б) прийменник по + М.в.: Коли закінчилися лекції, всі пішли на перерву → По закінченні лекцій всі пішли на перерву; в) прийменник по (що в цьому разі є дублетом прийменника після):по війні - після війни, по вечері - після вечері.

5. Синтаксема допусту за своєю ємністю дорінює вихідній предикативній підрядній частині. Вона регулярно реалізується поєднанням прийменника попри + Зн.в. до прийменника незважаючи + Зн в. Хоч на вулиці дув пронизливий вітер, ми вирушили на екскурсію до лісу → Попри пронизливий вітер на вулиці, ми вирушили на екскурсію до лісу.

Трансформація складносурядного речення у складнопідрядне зумовлює актуалізацію допустової семантики за умови наявності у першому протиставних відношень: Було сонячно, але люди не виходили на пляж → Люди не виходили на пляж, хоч було сонячно.

В окремих випадках допустова семантика виражається відмінково-прийменниковою формою всупереч, наперекір + Д.в.; незалежно від + Р.в.: Незважаючи на те, що ворог перемагав, партизани провели вдало операцію → Всупереч перемозі ворога партизани вдало провели операцію.

Література:

1. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка, 1980. – 288 с.

2. Деривация в речевой деятельности / Под ред. Л.П.Мурзина. – Пермь: Изд-во Перм, ун-та, 1990. – 144 с.

3. Ковтунова И.И. О синтаксической синонимике // Вопр. культуры речи. – Вып.1 – 1955. – С. 115 – 143.

4. Колодяжний А.С. Прийменник // Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За ред. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – С. 474 – 500.

5. Кононенко В.И. Синонимика синтаксических конструкций в современном русском языке. – К.: Наук, думка, 1970. – 143 с.

6. Кононенко В.И. Системно-семантические связи в синтаксисе русского й украинского языков. – К.: Вища шк., 1976. – 52 с.

7. Мурзин Л.Н., Шарина О.М. Деривация структур сложноподчиненных предложений в русском языке. – Пермь: Изд-во Перм, ун-та, 1971. – 52 с.

8. Плющ М.Я. Прийменник // Сучасна українська літературна мова / За ред. проф. М.Я.Плющ. – К.: Вища школа, 1994. - С. 291 – 296.

9. Степаненко М. Просторове значення прийменника за й семантична валентність простого двоскладного речення // Рідний край. – 2002. – № 1. – С. 40 – 45.

Поиск по сайту: