Ускладнення, що можуть виникнути при постановці банок

Патологічна реакція на банки у вигляді:

– значного підвищення температури тіла (хворому треба дати антипіретики – анальгін, димедрол);

– відшарування верхніх шарів шкіри при її підвищеній чутливості з утворенням кривавих пухирців (пухирці змазати концентрованим розчином перманганату калію, який викликає їх швидке підсихання);

Порушення техніки постановки банок:

– опік від нагрітих країв банки;

– багрові пухирі, заповнені кривавою рідиною від довгого тримання банок, які легко лопаються і стають вхідними воротами для інфекції.

Слід обережно ставити банки важкохворим, виснаженим та хворим, що знаходяться у непритомному стані. У цих хворих ослаблена або відсутня чутливість шкіри і вони не можуть поскаржитися на виникнення будь-яких неприємних та болісних відчуттів, тому в них легко виникають ускладнення.

Компреси

Компрес – це лікувальна багатошарова пов’язка. Компреси бувають сухі та вологі. Вологі компреси можуть бути холодними, зігрівальними та гарячими.

Холодний компрес спричиняє місцеве охолодження тканин, звуження кровоносних судин, зменшує кровопостачання і біль. Холодні компреси рекомендуються на місця забиття, травм у перші години. Укусів комах, на перенісся при носовій кровотечі тощо.

Порядок виконання холодного компресу:

1. Беруть марлю або шматок чистого полотна і складають його у кілька разів;

2. Змочують холодною водою і відтискають;

3. Накладають на хвору ділянку.

Оскільки накладений компрес швидко нагрівається, його треба міняти через кілька хвилин. Частіше користуватися двома компресами: один накладають хворому, а другий охолоджують у воді. Для підтримання низької температури у воду кладуть лід. Після накладання компресу на шкіру зверху можна покласти міхур з льодом або снігом. Тривалість процедури 50–60 хвилин.

Примочки – різновид холодного компресу. Марлю або полотно, складене в кілька разів, змочують лікувальним розчином (настій ромашки, вода з оцтом – 1 столова ложка на стакан холодної води та інші).

Зігрівальний компрес складається з трьох шарів і закріплюючої пов’язки інайчастіше застосують як теплову процедуру. Він зберігає вологе тепло протягом багатьох годин і справляє тривалий лікувальний вплив на шкіру і підлеглі тканини. Під компресом утворюється замкнута волога камера, в якій температура водяної пари довгий час підтримується на рівні температури шкіри. Утворене тепло спричиняє приплив крові, що сприяє розсмоктуванню запального процесу, зменшенню венозного застою, спазму і болю.

Показання для накладання зігрівального компресу: запальні процеси гортані, суглобів, плеври, середнього вуха, інфільтрати після ін’єкції, забитті місця (через добу після травми), тромбофлебіт.

Протипоказання: гнійні захворювання шкіри, алергічні висипання, гіпертермія.

Необхідні матеріали: лоток, марля, вата, бинт, компресний папір, ножиці, 40˚ спирт етиловий.

Порядок виконання процедури:

1. Звільніть від одягу місце накладання компресу, огляньте його.

2. Перший шар, що накладається на хвору ділянку, вологий: марля необхідного розміру (на 3 см більше місця захворювання), складіть її в 6-8 шарів і змочують у водно-спиртовому розчині (2 частин води та 1 частини 96˚ етилового спирту)., відіжміть, покладіть її на потрібну ділянку тіла.

3. Накладають другий шар, що забезпечує герметизацію, це вощений папір або клейонка, якій на 2 см перекрив попередній шар з усіх боків.

4. Третій (утеплюючий) шар: біла або сіра вата, яку рівномірно накладають на 2 см більше попереднього шару.

5. Зверху накладають четвертий закріплюючий шар: бинтом щільно прибинтуйте усі попередні шари, але щоб пов’язка не обмежувала рухів і не здавлювала кровоносних судин.

Запам’ятайте! Компрес вважається накладеним правильно, якщо прокладка, що прилягає до шкіри, після зняття компресу волога і тепла.

6. Через 2 години перевірте правильність накладання компресу: просуньте вказівний палець під нижній шар компресу – якщо серветка волога та тепла, це означає, що компрес накладений правильно.

7. Залишіть компрес на 6-8 годин.

8. Після зняття компресу шкіру протріть серветкою, змоченою теплою водою, висушіть, накладіть суху теплу пов’язку.

9. Повторно накладати компрес можна не раніше як через 1 годину.

10. Дезінфікують обладнання.

11. Роблять відмітку про виконання процедури у листку призначень.

Іноді компрес роблять з 50% спирту (напівспиртовий). Дія його сильніше, оскільки відбувається подразнення тканин, але він швидше висихає, тому його знімають через 4–6 годин.

Гарячий компрес спричиняє розширення кровоносних судин, інтенсивне посилення кровообігу, знімає спазм судин, має виражену розсмоктувальну та знеболюючу дію.

Грілки

Грілка (сухе тепло) оказує місцевий зігріваючий ефект. При застосуванні грілки відбувається 1) рефлекторне розширення кровоносних судин шкіри і органів черевної порожнини; 2) подразнення шкірних рецепторів теплом та рефлекторно розслаблення м’язів внутрішніх органів, зниження порога больової чутливості і як наслідок – зменшення болю. Таким чином, основні дії сухого тепла грілки: миттєве зігрівання окремих ділянок тіла; зняття болю спастичного характеру; відволікаюча терапія.

Показання для застосування грілки: біль спастичного характеру (ниркові кольки, холецистит); хронічні захворювання органів черевної порожнини (виразкова хвороба); запальні інфільтрати; місцеве зігрівання окремих ділянок тіла (радикуліт, неврит) з метою відволікаючої терапії; порушення периферичного кровообігу (облітеруючий ендартеріїт, атеросклероз, хвороба Рейно).

Протипоказання: гострі запальні процеси в черевній порожнині («гострий живіт»), кровотечі різного походження, злоякісні та доброякісні пухлини, туберкульоз, тромбофлебіт, нагнійні та алергічні захворювання шкіри, перші години після травми, інфіковані рани, септичний стан хворого.

Необхідні матеріали для виконання навику: гумова грілка, рушник або пелюшка, гаряча вода (t 60º-70º С), водний термометр, гумові рукавички, вазелінова олія.

Порядок виконання процедури:

1. Заповніть грілку на 2/3 об’єму гарячою водою (60º-70º С).

2. Випустіть з грілки повітря (поклавши грілку на горизонтальну площину і піднявши верхній кінець до появи у горловині води) і закрутіть корок. Витріть грілку насухо.

3. Перевірте грілку на герметичність, опустивши корком донизу.

4. Загорніть її в рушник і прикладіть до тіла отвором догори.

5. Через 5 хвилин проконтролюйте, чи немає яскравої гіперемії під грілкою, спитайте пацієнта про самопочуття.

Запам’ятайте! При тривалому застосуванні грілки, щоб запобігти гіперпігментації шкіри, місце накладання грілки потрібно попередньо змастити вазеліновою олією.

6. Заберіть грілку після того, як охолоне.

7. Дезінфікують грілку після застосування.

8. Роблять відмітку про виконання процедури.

Електрична грілка має переваги перед водяною, бо вона сприяє поступовому наростанню теплової дії, тривалому застосуванню тепла, регулюванню необхідного рівня температури та рівномірного постійного тепла; вона м’яка і пластична. При користуванні електрогрілкою необхідно суворо додержуватися правил техніки безпеки: перевірити цілість електричного шнура, слідкувати, щоб грілка не була вологою, не накривати грілку ковдрою (це загрожує перегріванням та виникненням пожежі), не залишати хворого у непритомному стані.

Міхур з льодом

Застосування холоду належить до лікувальних процедур шкіри. Холод на місці його прикладання спричиняє звуження дрібних судин не лише шкіри, але й підлеглих тканин – зменшується прилив крові, сповільнюється кровообіг, знижується чутливість нервових рецепторів. Завдяки цьому основні дії холоду: протизапальне, зменшення болю, зупинка кровотечі.

Показання для застосування міхура з льодом: гострі запальні процеси, кровотечі, гіпертермія, після операцій, абортів, при укусах комах, забиття в перші години, в другий період гарячки.

Протипоказання – переохолодження організму, виснаження хворого, підвищена чутливість до холоду, паралічі, гостра затримка сечі, трофічні ураження шкіри, хвороба Рейно.

Необхідні матеріали: міхур з льодом, шматочки з льодом; рушник або пелюшка, лоток, пінцет. Мухін для льоду виготовляють з гуми або водонепроникної тканини з щільним корком.

Послідовність виконання процедури:

1. Покладіть міхур на столик, відкрийте корок, покладіть туди шматочки льоду або снігу, долийте холодної води, заповнивши міхур на 1/2-2/3 його об’єму.

2. Незаповнену частину міхура стисніть, витисніть повітря та закрутіть корок, витріть насухо міхур. Перевірте міхур на герметичність, опустивши його корком донизу.

3. Загорніть в рушник чи пелюшку заповнений міхур і прикладіть до місця застосування на 20-30 хв. при необхідності міхур використовують протягом тривалого часу: перерву роблять на 30-40 хв., а потім повторяють процедуру.

4. При необхідності маніпуляцію повторіть через кожних 10-15 хв.

5. Після закінчення процедури вилийте з пузиря воду, витісніть повітря, закрутіть корок.

6. Дезінфікують оснащення.

7. Роблять запис про виконання процедури.

Запам’ятайте! Не можна заморожувати воду, яка налита в міхур, в морозильні камері, оскільки поверхня утвореного конгломерату льоду велика, що може викликати переохолодження.

Світлолікування

Світлолікування –це використання з лікувальною метою променевої енергії. Фізична природа світла – ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні проміння. При опроміненні відбувається поглинання енергії білковими тканинами, що викликає прискорення руху електронів навкруги ядра. При дії короткого проміння електрони переходять на більш віддалену орбіту – відбувається накоплення енергії. Дія найкоротших промінь вибиває електрони за межі атому, що приводить до іонізації тканин (1 фаза – іонізаційний ефект). Внаслідок поглинення енергії відбуваються зміни у білкових тканинах – розщеплення останніх до амінокислот і утворення гістаміноподібних речовин з високою біологічною активністю (2 фаза – фотохімічний ефект). Нові біохімічно активні речовини через нервову систему змінюють функції органів і систем (3 фаза – фотобіологічний ефект).

Інфрачервоні промені (ІЧП)

Механізм дії: інфрачервоне проміння проникає в тканини на глибину 3–4 мм і викликає, в основному, обертовий і коливальний рух атомів та молекул, якій трансформується в теплову енергію і спричиняє судинну реакцію – короткочасний спазм з наступним стійким розширенням кровоносних судин, активною гіперемією і підвищенням місцевого кровопостачання. Під час ІЧ-опромінення виникає почервоніння шкіри – теплова еритема, яка через 30–60 хвилин зникає. Під впливом ІЧ-опромінення поліпшуються обміні процеси, знижується больова чутливість, знімається спазм судин, виводяться продукти метаболізму, розсмоктуються вогнища запалення.

ІЧ-опромінення використовують тільки у вигляді місцевої дії при лікуванні трофічних, хронічних і підгострих запалених процесах та больовому синдромі. ІЧ-опромінення оказує антиспастичну, обезболюючу, протизапальну дію. При малій інтенсивності підвищуються біологічні процесі в організмі, при більшої – протизапальний ефект.

Показання: гострі та хронічні інфільтрати, міозити, міальгії, в’ялозаживаючі рани, виразки.

Протипоказання злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба Ш стадії та інші.

Основні апараті інфрачервоного проміння: інфрачервоні лампи – солюкс, інфраруж і лампи Мініна.

Солюкс – переносна лампа з рефлектором, який відбиває інфрачервоні проміні, що утворюються в лампі з вольфрамовою ниткою розжарювання. Потужність лампи 200 Вт. Балон зроблений із звичайного скла і не пропускає ультрафіолетових променів. Тривалість процедури 10–30 хвилин щодня або через день.

Лампа інфраруж – дає переважно інфрачервоні промені. Спіраль, розташована на внутрішній поверхні лампи, нагрівається електричним струмом до температури 500^оС. Опромінюють місцево певні ділянки тіла, прогріваючи не тільки поверхні, але й глибокі тканини. Тривалість процедури 15–30 хвилин щодня або через день.

Лампа Мініна – складається з рефлектора і синьої лампочки, яка крім теплових променів випромінює й ультрафіолетові промені. Лампою Мініна опромінюють окремі ділянки тіла, тримаючи її у руках на відстань від тіла за почуттям тепла. Тривалість процедури 10–15 хвилин щодня або через день.

Ультрафіолетове опромінення (УФП)

Механізм дії: ультрафіолетове опромінення проникають в тканини на глибину 0,1–1 мм і активізує в організмі біологічні процеси, змінює структуру клітин (денатурацію і коагуляцію білкових молекул) і ДНК. Основні дії УФ-випромінювання: фотохімічна (утворення вітаміну D), бактерицидна, протизапальна, прискорює розвиток сполучної тканини і епітелізацію шкіри (підвищується її бар’єрна роль), знижує больову чутливість, стимулює еритроцитопоез, знижує артеріальний тиск на початку гіпертонічної хвороби, нормалізує ліпідний обмін.

При проведені ультрафіолетове опромінення слід пам’ятати, що світлова чутливість різних людей і навіть різних ділянок шкіри має індивідуальні коливання: найбільш чутлива до УФ-опромінення шкіра тулуба, найменш чутлива – шкіра кінцівок.

Показання до УФ-опромінення: захворювання органів дихання (бронхіт, пневмонія, плеврит); органів травлення (виразкова хвороба, гастрит, холецистит); шкіри (екзема, трофічні виразки); гіпертонічна хвороба, ревматизм, артрит, невралгія, міозит. Проводять УФ-опромінювання вагітним жінкам для профілактики рахіту у дітей, недоношеним дітям; для загартовування, оздоровлення, підвищення опору організму до інфекційних захворювань; особам, що працюють на півночі, в шахтах, метро для компенсації природної УФ-недостатності.

Протипоказання до УФ-опромінення: злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба Ш стадії та інші.

Найпоширеніше джерело УФ-випромінювання –газорозрядні лампи, зокрема дугова ртутна трубчаста лампа (ДРТ) з кварцовою трубкою, наприкінці якої впаяні вольфрамові електроди. Повітря з трубки викачане, а її порожнина заповнена парами ртуті і невеликою кількістю газу аргону. Після увімкнення лами електросітку в парах ртуті виникає дуговий розряд. Нормальний режим лампи встановлюється через 5–10 хвилин після увімкнення. Лампи ДРТ використовують у різних стаціонарних і портативних випромінювачах – ВУШ-1, ВПУ, БВД-9 та інші.

Техніка безпеки. При проведенні опромінення необхідно захищати очі хворого і персоналу захисними окулярами. Недостатній захист очей може призвести до розвитку гострого кон’юнктивіту внаслідок опіку ультрафіолетовими променям кон’юнктиви і рогівки очей (біль, світлобоязнь, сльозотеча, почервоніння кон’юнктиви). Симптоми утримаються протягом кілько діб, при цьому рекомендуються холодні примочки і очні краплі з дикаїном.

Послідовність визначення біодоз для хворого

1. Хворий надягає захисні окуляри

2. На ділянку, яку будуть опромінювати, накладають біодозиметр БД-2 (металева пластинка з 6 отворами, які закриваються пересувною заслонкою), для того, щоб визначити мінімальну інтенсивність опромінення, здатного призвести до утворення еритеми; інші частини тіла закривають простиралом.

3. Опромінювач з уже прогрітою ртутно-кварцевою лампою встановлюють перпендикулярно до поверхні місця опромінення на відстані 50 см.

4. Відкривають перший отвір біодозиметра і опромінює шкіру над ним протягом 30 с. Потім через кожні 30 с відкривають наступні отвори, продовжуючи опромінювати ділянки під відкритими раніше отворами., поки не будуть відкрити всі 6 отворів.

5. Через 24 години при огляді шкіри хворого виділяються еритемні полоси відповідно отворів біодозиметра.

6. Підраховують кількість еритемних полос і визначають час, який необхідно для утворення мінімально вираженої полоси: якщо у хворого з’явилось 3 полоси, то мінімальна біодоза складає 2 хвилини.

Запам’ятайте!1 полоса – 3 хв., 2 полоса – 2,5 хв., 3 полоса – 2 хв., 4 полоса – 1,5 хв., 5 полоса – 1 хв., 6 полоса – 0,5 хв.

Існують дві основні методики УФ-опромінення: загальну (всього тіла) і місцеву ( частину тіла або окремі ділянки). Загальне УФ-опромінення може бути груповим (з метою профілактики) та індивідуальним (для лікування).

Індивідуальне загальне УФ-опромінення починають з 1/4 –1/2 індивідуально визначеної біодози. Через кожні 2–3 процедури дозу збільшують у двічі і доводять в кінці курсу лікування до 2–3 біодоз. Процедури проводять через день.

Місцеве опромінення проводять еритемними дозами УФ-променів на відстані 50 см на площу не більше 600-800 см². В один день опромінюють лише одне поле, повторне його опроміння – через 2–3 дні у міру зменшення еритеми, але не більше ніж 5 разів.

Гідролікування

Гідролікування – це використання з лікувальною метою прісної води (гідролікування) і мінеральної води (бальнеотерапія). Лікування прісною водою складає обливання, обтирання, укутування, ванни, душ; бальнеотерапія – мінеральні ванни. Використання види з лікувальною метою обумовлено її властивостями: теплоємністю і теплопровідністтю.

Основний механізм дії води: вплив на шкіру температурного, механічного та хімічного факторів.

Температурний фактор. Залежно від температури води розрізняють ванни холодні (нижче ^оС), прохолодні (до 33 ^оС), індиферентні (34–36 ^оС), теплі (37–39 ^оС), гарячі (понад 40 ^оС). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хвилин залежно від температури. Наприклад, теплі та гарячі тривалістю 10–15–20 хвилин, холодні – 3–5 хвилин. Температурний фактор впливає на тепловий обмін організму хворого, а саме: змінюються потовиділення і дихання, перерозподіл крові, подразнення чутливості нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.

Ванни – це водні процедури, які приймають з гігієнічною, лікувальною та профілактичною метою. Ванни є загальні, коли у воду занурюють усе тіло, і місцеві – коли занурюють частину тіла: до попереку (половинні), таз, нижню частину живота і верхню частину стегон (сидячі або тазові), кисть і передпліччя (ручні), ступні та гомілку (ніжні) та інші.

Зокрема, при зануренні хворого в холодну ванну наступає спазм кровоносних судин шкіри і посилюються процеси обміну речовин, що призводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції; гаряча ванна спричиняє зворотні явища. Всі ці процеси залежать від температури води, поверхні тіла і тривалості процедури.

Прохолодні ванни мають тонізуючу дію, посилюють обмін речовин, стимулюють функцію серцево-судинної і нервової систем. Призначають прохолодні ванни при неврозах зі станом пригнічення, апатії, при зниженому апетиті тощо; протипоказані хворим похилого та старечого віку, особам, схильним до спазму судин.

Прохолодні ванни готують наступним чином: спочатку у ванну наливають воду температурою 34–35 ^оС, а потім, додаючи холодну воду, знижують температуру води до необхідного рівня (32-33 ^оС). Тривалість ванни 2–5 хв. Коли хворий знаходиться в такій ванні , верхню частину його тулуба розтирають рушником. Після ванни хворого витирають зігрітим простиралом, надягають сорочку, закутують теплою ковдрою і вкладають у ліжко.

Гарячі ванни розширюють кровоносні судини шкіри, збільшують потовиділення, зменшують інтенсивність окисно-відновних процесів, тобто тепловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується. Призначають гарячі ванни при хронічних захворюваннях суглобів, периферичних нервів (радикуліт, поліневрит), порушеннях обміну речовин (подагра), приступах ниркової кольки. Гарячі ванни протипоказані хворим похилого та старечого віку, при серцево-судинних захворюваннях, гіпертензії, схильності до кровотеч, кахексії.

Гарячі ванни готують наступним чином: спочатку у ванну наливають воду температурою 34–35 ^оС, а потім додають гарячу воду, доводячи температуру води до необхідного рівня (40–43 ^оС). Тривалість процедури короткочасна 5–10 хвилин (гарячі ванни втомляють хворого, спричиняють загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови). Під час ванни і після процедури уважно стежать за станом хворого, в першу чергу за пульсом. Якщо під час процедури виникають загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови – хворого виводять з ванни, голову й обличчя змочують холодною водою. Після ванни хворого витирають рушником, тепло закутують і дають відпочити не менш 30 хвилин.

Теплі ванни зменшують біль, знімають м’язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліпшують сон. Температура води ванни 37–39 ^оС, тривалість процедури 15–20 хвилин.

Індиферентні ванни виключають тепловий фактор і залишають механічний та хімічний вплив на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект. Температура води ванни 34–36 ^оС, тривалість процедури 20–30 хвилин.

Механічний фактор – це давлення шару води, яке покращує лімфовідток, відтоку венозної крові, що поліпшує роботу серця.

Механічна дія ванни полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість її дихальних рухів, а також стисненні черевної порожнини. Для зменшення механічного впливу використовують пінові ванни (невралгії, ожиріння, шкірна сверблячка, клімактеричний синдром). Для посилення механічної дії використовують підводний душ – масаж, якій підвищує всі види обміну, особливо жировий і сольовий (ожиріння, захворювання опорно-рухової та периферичної нервової систем). Особливе значення має газові («жемчужні») ванни – бульбашки повітря окружають тіло у вигляді плаща, що сприяє на перерозподіл крові.

Хімічний фактор обумовлено компонентами, які розчинено у воді. Хімічні речовини, що осідають на поверхню шкіри, збільшують подразнення шкірних рецепторів, здійснюють вплив на зоровий і нюховий аналізатори.

Хімічна дія ванни визначається характером лікарських засобів, які додають до води. За своїм складом води можуть бути: прісними, запашними, лікарськими, мінеральними та газовими.

З лікувальною метою найчастіше використовують ванни з домішками газу (кисень, сірководень, радон, вуглекислота), мінеральними речами або спеціальних лікарських препаратів. Крім механічної та термічної дії мінеральні ванни справляють ще хімічний вплив на шкіру хворого. Пухирці газів, покриваючи шкіру, подразнюють її, рефлекторно спричиняють розширення капілярів, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Газові ванни сприятливо діють на серцево-судинну систему.

Сірководневі та радонові ванни призначають при захворюваннях периферичної нервової системи, артритах, деяких захворюваннях шкіри та периферичних судин. Температура води 36–37^оС, тривалістю 5–15 хвилин, курс лікування 12–18 ванн щодня або через день.

Скипидарні ванни застосують при захворюваннях периферичних нервів (радикуліт, неврит), суглобів (поліартрит, артроз), бронхопневмонії. Температура води 36–37^оС, тривалістю 10–15 хвилин, курс лікування 10–15 ванн через день.

Хвойні ванни показані при функціональних розладах нервової системи (неврози, дратливість, безсоння). Температура води 36–37^оС, тривалістю для дорослих 15–30 хвилин, для дітей 7–10 хв., курс лікування 15–20 ванн через день.

Крохмальні ванни призначають при шкірних проявах ексудативного діатезу, вони зменшують свербіння і підсушують шкіру.

Температура води 37–38^оС, тривалістю для дорослих 30–45 хвилин, для дітей 8–10 хв., курс лікування 10–12 ванн щодня або через день.

Шавлійні ванни призначають, коли треба втамувати біль при захворюваннях і наслідках травм периферичних нервів, наслідках травм опорно-рухового апарату, при хронічних запальних процесах жіночої статевої сфери. Температура води 35–37^оС, тривалістю 8–15 хв., курс лікування 12–18 ванн щодня або через день.

Санітарно-гігієнічні вимоги до приміщення: приміщення повинно бути викладено кахлем, температура повітря в кімнаті не нижче ніж 25 ^оС, вікна – зачинені. Молодша медична сестра миє ванну мочалкою або щіткою з милом і гарячою водою, ополіскує дезінфікуючим розчином (1–1,5% розчином хлораміну або 0,5% розчином хлорного вапна, або 3% розчином лізолу) а потім – декілька разів ополіскує ванну гарячою водою.

Заповнюють ванну водою безпосередньо перед прийманням процедури: спочатку холодною, а потім гарячою. Температуру води вимірюють водяним термометром, не виймаючи його з води. Хворий сідає у ванну так, щоб спина опиралася в одну стінку ванни, а ноги – в другу. Якщо хворий не дістає ногами стінки ванни, то під ноги його підкладають щиток або спеціальне пристосування.

Догляд за хворим під час процедури. Для кожного хворого має бути приготовлений комплект чистої білизни, мило та чиста мочалка, яку кип’ятять після кожного хворого. В процедурному приміщені у шафі повинен бути набір необхідних медикаментів для надання першої допомоги при погіршенні стану хворого. При прийманні будь-якої ванни (гігієнічної чи лікувальної) хворого не можна залишати одного. Медична сестра повинна стежити за загальним станом хворого, його шкірними покривами та пульсом. Якщо хворий зблід, з’явилося запаморочення або він утрачає свідомість, необхідно за допомогою молодшої медичної сестри вивести хворого з ванни, витерти рушником, покласти на канапу з трохи піднятим ніжним кінцем, розтерти скроні і дати понюхати нашатирний спирт. При болі в ділянці серця дають валідол і терміново викликають лікаря.

Наряду з ваннами широко застосовують локальну дію мінеральних вод – лікувальне питво.

Лікувальна мінеральна вода відрізняється від звичайної води своїми фізико-хімічними властивостями:

1. Більш високою мінералізацією (м’яка, середня, висока мінералізація).

2. Іонним складом (гідрокарбонат, хлориди, сульфатні іони, іони натрію, калію, кальцію, магнію).

3. Належність мікроелементів (залізо, мідь, марганець, кремінь, миш’як тощо).

4. Належність мікрофлори (сапрофіти).

5. Належність органічних речовин (вуглеводів нафтового походження).

6. Визначений газовий склад (кисень, азот, вуглекислота, сірководню, радон).

7. Велике значення має концентрація іонів водню – рН води (сильнокислі, кислі, слабкокислі, нейтральні, слаболужна і лужна).

Найкраще всього приймати воду з джерела. При секреторній недостатності треба пити воду окремими ковтками , при гіперфункції – швидко; щоб отримати тормозний ефект – залпом, великими ковтками. Хворим із зниженою секрецією шлунка показано хлоридні, хлоридо-гідрокарбонатні, вуглеводно-хлоридні води у холодному вигляді (Миргородська, Карачаївська, Друскинська тощо). Хворим із підвищеною кислотністю рекомендуються води, що чинять тормозну дію – гідрокарбонатні,гідрокарбонатно-сульфатні води у теплому вигляді (Боржомі, Аршана тощо).

Поиск по сайту: