Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Склад доходів та видатків бюджетів





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Бюджетний кодекс передбачає дві складові бюджету — загаль­ний та спеціальний фонди. Розмежування бюджету на дві частини зумовлено необхідністю посилення контролю за витрачанням коштів, що мобілізуються дер­жавою до централізованих фондів. Зі створенням спеціального фон­ду бюджету до його складу почали зараховуватися колишні позабю­джетні цільові фонди коштів, зокрема Фонд соціального страхуван­ня, зайнятості населення тощо. Це дало змогу оптимізувати систему державного контролю щодо витрачання коштів бюджету як держав­ного, так і місцевих.

До загального фонду бюджетувключаються всі доходи (за винят­ком тих, що надходять до центрального), всі видатки за рахунок надходжень до загального фонду бюджету, а також фінансування за­гального фонду. Фактично за рахунок коштів загального фонду фінансуються поточні потреби держави. Кошти, що мобілізуються до загального фонду бюджету, не мають конкретного цільового при­значення — вони формують централізований фонд держави, за ра­хунок якого уряд фінансує державні потреби, передбачені поточни­ми фінансовими планами.

До спеціального фонду бюджету включаються: бюджетні призна­чення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надхо­джень; гранти та дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами й видатками спеці­ального фонду. Джерела формування спеціального фонду визнача­ються виключно законами. Таким чином держава намагається усу­нути значні порушення щодо утворення окремими відомствами влас­них цільових фондів і несанкціонованого визначення джерел їх утворення. Особливістю спеціального фонду є те, що фінансування конкретних заходів може здійснюватися виключно в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.

Бюджетні доходи можна класифікувати за кількома підставами. Наприклад, за соціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи від господарської діяльності, від зовнішньо­економічної діяльності, від використання природних ресурсів, від державних монополій, митні платежі, збори та інші неподаткові пла­тежі тощо. За порядком зарахування до бюджету доходи поділяють­ся на власні, закріплені та регулюючі. Порядок зарахування доходів визначають Бюджетний кодекс, Закон про Державний бюджет та по­точні акти про бюджет місцевих органів влади.

Власні доходи бюджетів формуються за рахунок надходжень від власних джерел. Зокрема, згідно зі ст. 69 БК України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при ви­значенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

- місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

- надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

- плата за забруднення навколишнього природного середовища
у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

- плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у кому­нальній власності;

- податок на прибуток підприємств комунальної власності;

- платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення та інші.

Закріплені доходи — це доходи, віднесення яких до певного рівня бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України на довготривалій основі у розмірі територіального надхо­дження або у твердо фіксованому розмірі. Наприклад, закріпленим доходом бюджетів міст Києва та Севастополя є 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на те­риторії цих міст. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, належать плата за ліцензії на прова­дження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад, плата за торго­вельний патент на здійснення деяких видів підприємницької діяль­ності тощо.

Регулюючі доходи—це доходи, надходження яких до бюджетів ниж­чих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представниць­кий орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тоб­то зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бю­джетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Зако­ну про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.

Поряд з процентними відрахуваннями від територіальних надхо­джень загальнодержавних податків та зборів як основного методу бюджетного регулювання, в Україні застосовуються такі методи, як дотація вирівнювання та субвенція. Доходи можуть формуватися також за рахунок міжбюджетних трансфертів з місцевих бюджетів. Крім того, джерелом формування доходної частини бюджету можуть бути позикові кошти, потреба в яких виникає у зв'язку з неможли­вістю покрити необхідні бюджетні видатки за рахунок запланова­них надходжень.

За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові.Оскільки за своєю природою саме по­даткові платежі більшою мірою відповідають ринковій економіці, формування доходної частини бюджетів в основному зорієнтовано на податкові доходи.

Видатки бюджету— кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винят­ком коштів на погашення основної суми боргу та повернення над­міру сплачених до бюджету сум. Спрямування видатків здійснюєть­ся відповідно до завдань, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її дохода­ми, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Оскільки доходи бюджету завжди обмежені, держава фінансує пріоритетні видатки і лише за наявності залишків коштів може фінансувати інші потреби. Відповідно, у процесі виконання бюджетів відбувається коректування показників доходної та видат­кової частин.

Як і доходи, видатки бюджету можна класифікувати за рядом оз­нак. У першу чергу, склад видатків залежить від завдань та функцій

Відповідно до соціально-економічної кла­сифікації видатки поділяються на фінансування: національної економіки; соціально-культурних заходів; державних та муніципальних програм та інвестицій; утримання органів держав­ної та муніципальної влади, правоохоронних органів, судів, проку­ратури; на зовнішньоекономічну діяльність; на оборону тощо.

Оскільки основні функції управління державою, у тому числі за­безпечення національної економіки, регулювання фінансово-кредит­ної системи припадають на органи державної влади, відповідно знач­на частина видатків здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Виходячи з суспільних потреб, функцій та завдань держави, видатки Державного бюджету України було поділено за функціональними ознаками на десять основних груп:

1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5) охорона навко­лишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господар­ство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) ос­віта; 10) соціальний захист та соціальне забезпечення.

З державного бюджету фінансуються видатки, пов'язані з право­охоронною діяльністю, забезпеченням безпеки держави, на функ­ціонування судових органів, органів державної влади, податкової та митної служби тощо. За рахунок коштів державного бюджету фінан­суються заходи щодо утворення державних і фінансових резервів. У той же час аналіз звітів Рахункової палати України свідчить, що здебільшого органи державної влади не додержуються вимог, вста­новлених бюджетним законодавством. Зокрема, системного харак­теру набув протягом останніх років такий вид нецільового викорис­тання бюджетних коштів, як формування головними розпорядника­ми коштів непередбачених законодавством резервів за рахунок коштів Державного бюджету України.

За економічним змістом видатки поділяються на поточні, капі­тальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення.

Провідне місце у цій класифікації належить поточним видаткам, які забезпечують по­стійне фінансування завдань і функцій держави та органів місце­вого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджет­них установ, організацій та органів, що діють на початок бюджет­ного періоду; на фінансування затверджених національних або му­ніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.

У свою чергу капітальні видатки спрямовані на фінансування інве­стиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтво­рення. Серед капіталовкладень можна назвати кошти, що їх вико­ристовують на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобов'язання­ми та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації.

Принцип збалансованості, закладений у ст. 7 Бюджетного кодек­су, передбачає співвідношення обсягів доходів і видатків на відповід­ний бюджетний період. Цей принцип базується на нормах Консти­туції України, яка закріплює намір держави до збалансованості бю­джету України (ч. З ст. 95). Звідси виникає актуальне питання щодо дефіциту або профіциту бюджету.

Дефіцит бюджету— це сума, на яку рівень видатків бюджету пе­ревищує рівень надходжень. Його покривають шляхом утворення державного боргу, а також деякою мірою за допомогою інших коштів. Державний борг складається з коштів, позичених урядом для покриття бюджетного дефіциту, за винятком тих, що використову­ються на повернення боргу. Якщо сума надходжень більша за суми видатків, то різниця між ними називається позитивним сальдо або надлишком бюджету. Кошти, що утворюють позитивне сальдо, ви­користовують для зменшення боргу або для задоволення деяких інших потреб. Отже, бюджетний дефіцит — перевищення видатків бюджету над його доходами.

Профіцит бюджету це перевищення доходів бюджету над його видатками. Чинне законодавство передбачає, що профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу. Бюджетний кодекс передбачає можливість прийняття Державно­го бюджету України, а також бюджету АРК та міських бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом виключно у разі наяв­ності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Таким чином законодавство встановлює виключний пе­релік бюджетів, що можуть бути прийняті з дефіцитом і межі повно­важень органів державної та муніципальної влади.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.