Розділ 2. Особливі риси планіровки міст Римської імперії, вплив їх розташування на сучасну географію міст

Римське містобудування залишило по собі великий спадок в усіх куточках колишньої імперії. З відмінним вмінням виявляти на завойованих територіях найбільш стратегічно важливі пункти римляни вибрали площі багатьох майбутніх європейських столиць – Лютеції Призіорум (Париж), Віндобони (Відень), Лондоніума (Лондон), Аквінкума (Будабешта), а також ряду майбутніх великих міст – Колонії Агріппіни (Кельн), Августи Вінделікорума (Аугсбурга), Августи Треверів (Трір), Аргенторати (Страсбург), Лугдуна (Ліона) та інших. Римляни розміщували міста вдало стосовно торгівельних шляхів [2]. У майстерності вибирати красиві, гармонійно вписані у навколишнє середовище місця римляни сильно поступалися грекам, але маючи велику кількість рабів і більш досконалу техніку, вони не рахувалися із затратами на вертикальну планіровку території, зривали пагорби, засипали тальвеги, будували мости і акведуки. Зате військово-стратегічне положення майбутніх міст вони оцінювали майже безпомилково.

Римські військові табори будувалися за єдиним планом: на перехресті двох перпендикулярних вулиць розташовувався суспільний центр з командним пунктом, вівтарем, сховищем казни. У чітко передбаченому порядку розміщувались довкола дома офіцерів, солдатів, склади зброї, продовольства, лазні; прямокутник табору оточувався стіною і ровом, заповненим водою. Як правило, військовий табір ставав ядром міського поселення. Так, наприклад, Аквінкум – центр римської провінції Нижня Паннонія – був побудований на правому березі Дунаю, у північно-західній частині сучасного Будапешту, у місці, що контролювало велику територію. Оцінив стратегічне положення Будайської височини і гори Геллерт, римляни змусили розволожене тут кельтське плем’я еравісків переселитися до берегової полоси, ближче до римських укріплень. У вісімдесяті роки першого століття у центрі сучасної Обуди, по сусідству з Аквініумом, отримавши ранг муніципія (місто, що володіє правом самоуправління) у 126 році, а у 194 році – колонії, тобто його жителям могло надаватися римське громадянство. Місто, яке має мощені дороги, водопровід, з рядом значимих будівель (палац намісника, храм Цезаря, суд, лазні і т.д., багаточисленні будинки чиновників і торговців), нараховував, за деякими оцінками, у II cт. 12-15 тисяч, а у першій половині III ст., можливо, 40-50 тисяч чоловік.

Крім багатьох військово-адміністративних центрів, серед міст Римської імперії важливе місце посідали торгові, портові, курортні та інші міста. Велике значення мали деякі провінції, особливо Афіни, які нараховували 160-180 тисяч жителів, і Александрія, число жителів якої досягало 0,5 млн [1, c. 37]; ці міста залишалися важливими культурними центрами імперії. Довгий час зберігав своє значення Пергам – столиця союзної Риму у той час держави. У III-IV сторіччях нашої ери помітного розквіту досягла Пальміра, що виросла в оазисі на караванних шляхах з Аравії до Сирії, з її знаменитим ансамблем вулиці Колон. У Північній Африці римляни, зруйнувавши Карфаген, побудували дуже цікаві для аналізу римського містобудування міста Тимгад і Ламгезис, у Лівані монументальним пам’ятником римського прагнення до величчя залишилися руїни Баальбека. Поблизу Риму розкопки Помпеї і Геркуланума, які були засипані при виверженні Везувія, можуть багато чого доповнити при аналізі характерних рис римських міст.

Додатки

План-реконстукція Марсового поля Рим за часів Ромула

У центрі міста лінією виділена Сервієва стіна

Поиск по сайту: