Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Моральне виховання школяра





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Питання теми:

1. У чому суть морального виховання, моральної культури особистості?

2. Які шляхи формування моральної культури школяра?

3. Які умови сприяють успіху морального виховання школяра?

 

Моральне вховання – це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на оволодіня школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навколишнього світу.

Моральна культура —це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної свідомості, розвитку моральних пючуттів, виробленні звичок моральної поведінки особистості.

Моральні норми —це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її. Слово «мораль» прийшло із Франції (morale — моральність), а до Франції — з Давнього Риму (moralis — моральний). У словнику В. Даля визначається як «правила для волі та совісті».

Вимоги до поведінки людини сформульовані в десяти заповідях «Ветхого завіту», серед яких:

1. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху і що у воді нижче землі, — не схиляйся перед ними і не служи їм.

2. Поважай батька і матір твою, щоб продовжити дні твої на землі...

3. Не вбивай.

4. Не прелюбодій.

5. Не проголощуй брехливого свідоцтва на ближнього твого.

б. Не бажай домівки ближнього твого".

Вимоги представлені також у двох заповідях Ісуса («Евангелие»). Друга з них говорить: «Полюби ближнього твого, як самого себе»'.

Таким чином, моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інше, які визначають характер поведінки людини.

Поняття «добро» відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хороший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоіть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Розкриваючи сутність поняття «добро»,' В.О. Сухомлинський пише: Добро – це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиреннієть до зла, — а це і є сама суть добра. Те, що повинно стати моральною серцевиною твоєї особистості, — моральна чистота, благородність, непримиренність до зла – залежить від того, як ідея добра стає твоїм переконання, суністю своєї душі — твоєю органічною потребою застосовувати на кожному кроці мірку оцінки того, що відбувається у світі... Мета виховання заключається в тому, щоб, морально вдосконалюючись, людина в своїх взаємовідносинах з іншими людьми перемагала зло»'.

Обов'язок —припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини — громадянський обов'язок, до сім'ї — сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки.' повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом. В.О. Сухомлинський писав: «Обов'язок перед Батьківщиною — святиня людини. Від нас, батьків та матерів, від вихователів залежить, щоб кожний юний громадянин дорожив цієї святинею, як дорожить чесна людина своїм добрим ім'ям, гідністю своєї сім'ї. Громадянські думки, почуття, переживання, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність — це основа людської гідності».

Совість —почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя спонукач доброго вчинку.

Честь —визнання вчинків, дій людини, її заслуг, що проявляється в шануванні, авторитеті і в той же час у прагненні людини до визнання і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності (честолюбство чи марнолюбство).

Гідність —передбачає усвідомлення особистістю своїх високих моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна пдність, власна гідність). «Щоб стати справжньою' людиною,. — говорив В.О. Сухомлинський, — учень повинен перш за все поважати самого себе, без цієї поваги, без любові до краси В самому собі немислима людська культура, немислима і нетерпимість до всього, що принижує людину... Це не самомилування, а гордість, чиста віра в добрий початок у самому собі»'.

Поняття «щастя» безпосередньо пов'язане з розумінням людиною сенсу життя,бо воно визначається як стан морального задоволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, для інших — мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкретної людини визначається сенсом ї1 життя, її потребами.

Для давнього філософа Епікура, моральний ідеал — мудрець, філософ, який знаходиться поза мирськими турботами і мужньо переносить страждання. Етика Платона будується на тому, що душа людини поділяється на розум, волю, чуттєвість. Доброчесністю розумного є мудрість, волі — мужність, чуттєвості — помірність.

Можна говорити про «споживчу» мораль, в основі якої — насолода, володіння речами, як сутність і зміст людського життя, «нігілістичну» мораль, яка характеризується спрямованістю на певне заперечення моральних і культурних цінностей суспільства. Ця мораль здебільшого знаходить вияв у зовнішніх формах: у задерикуватій поведінці, манерах одягатися тощо.

Образно відбиті різні життєві позиції людей у поемі А. Вознесенського «Ода». У шостій частині поеми поет вступає в діалог з чорним вороном:

 

...Внезапно черный ворон

примешался к разговорам,

вспыхнув синими очами,

он сказал:

«А на фига?!»

Я вскричал: «Мне жаль вас, птица,

человеком вам родиться б,

счастье высшее трудиться,

полпланеты раскроя...»

Он сказал: «А на фига?!»

«Будешь ты — великий ментор,

бог машин, экспериментов,

будешь бронзой монументов

знаменит во все края...»

Он сказал: «А на фига?!»

«Уничтожив олигархов,

ты настроишь агрегатов,

демократией заменишь

короля и холуя...»

Он сказал: «А на фига?!»

Я сказал: «А хочешь — будешь

спать в заброшенной избушке,

утром пальчики девичьи

будут класть на губы вишни,

глушь такая, что не слышна

ни хвала, и ни хула...»

Он ответил: «Все — мура...

жизнь была — а на фига?!»
Как сказать ему, подонку,

что живем не чтоб подохнуть,—

чтоб губами тронуть чудо

поцелуя и ручья!

Чудо жить — необъяснимо.

Кто не жил — что спорить с ним?

Можно бы — да на фига?

Отже, норми поведінки знаходять вияв у:

1. Ставленні людини до народу, Батьківщини, національної культури, історії, народних звичаїв, що дозволяє говорити про патріотизм людини, повагу до свободи інших народів. «Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачити її незалежною»'.

2. Ставленні до праці, національного багатства, природи. Серед багатьох цінностей людського життя праця займає особливе місце. Уже сам факт, працює людина чи є простим споживачем, визначає зміст її життя, розуміння щастя, добра. А. С. Макаренко говорив, що людина, яка не вміє нічого робити, викликає жалість і осудження. А К. Д. Ушинський вірно зазначав: якщо у людини не виявиться своєї власної праці в житп, то вона позбувається справжнього шляху, і перед нею відкриваються два інших, обидва однаково згубні: дорога невтомного незадоволення життям, похмурої апатії та бездонної нудоти або шлях добровільного непомітного самознищення, по якому людина швидко опускається до дитячих утіх чи скотинячої насолоди.

Праця, на думку К. Д. Ушинського, є єдине доступне людині на землі і єдине гідне її щастя. Позитивне ставлення до праці, конкретної справи проявляється в тому, чи працює людина із задоволенням, старанно, добросовісно, вміє переборювати труднощі. Таку людину характеризує зосередженість, зібраність, прагнення вкластися у відведений час, контроль за якістю виконання тощо.

Негативне ставлення до праці виражається в тому, що людина працює без захоплення, інтересу, губить багато часу на розмови, на «початок», не виявляє старання, якщо її не контролюють, не виявляє зібраності, зосередження і таке інше.

Відношення до національного багатства, природи здійснюється в процесі екологічного виховання, яке передбачає:

— формування системи наукових знань, ціннісних орієнтацій, поглядів і переконань„що забезпечують формування і необхідне ставлення школярів до оточуючого свпу на основі принципів моралі;

— виховання у школярів потреби свідомо дотримуватись екологічних норм і правил у власній поведінці;

— нетерпимість до проявів безвідповідального ставлення до навколишнього світу;

— формування навичок екологічної діяльності, які у школярів виявляються в діях, що проявляються у захисті, догляді і покращанні природного оточення, в пропаганді екологічних знань.

Як підкреслювалось в одній із публікацій «Учительской газеты» (14 березня 1995 р.), екологія як наука світоглядна вимагає додержання заповітів предків: «Не можна рвати траву — це волосся Матері-Землі. Не можна кидати у воду сміття — це очі Матері-Землі. Поки все це ми не згадаємо, природа не буде любити нас, евоїх дітей, за зневагу. Вона буде нас карати. А пам'ять повертається не так скоро, як хотілось би. Потрібні роки — захоплюватися і, граючи, осягати».

3. Про моральність свідчить і ставлення дитини до людей,всього живого, що дозволяє говорити про почуття дружби, любові, поваги до друзів, батьків, старших (чуйність, тактовність, повага, турбота про оточуючих людей, нетерпимість до проявів приниження, ображення особистості, несправедливості, гуманізм), про що так зворушливо пише В.О. Сухомлинський: «Опановуй головне в духовній культурі — культуру людських відносин, умій розрізняти в людині світле і темне...»'.

Дружні стосунки в класному колективі знаходять вияв у вмінні підтримувати один одного у важку хвилину, надавати допомогу, виявляти турботу та ін. Повага до старших виявляється у ввічливості, доброзичливості, тактовності, точності та обов'язковості, сором'язливості, яка припускає відсутність позерства (як показують опитування старшокласників, гордими хочуть бути 99,1 %, сором'язливими — 0,9 %).

У системі виховної роботи В.О. Сухомлинський визначив десять «не можна» у ставленні до старших. Дотримання цих заборон вважалось справою честі і гідності, порушення — ганьбою і моральною неосвіченістю:

— не можна ледарювати, коли всі працюють;

— негідно людської мудрості і розсудливості поспішно висловлювати сумнів у істинності того, що радять старші;

— не можна виявляти незадоволення, що в тебе,немає якоїсь речі;

— не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі;

— не можна робити те, що осуджують старші;

— не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе, та ін.'.

Особливої уваги заслуговують питання статевого виховання.

Його завдання:

— формування моральних стосунків між хлопчиками та дівчатками, юнаками та дівчатами;

— виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дружби, любовi;

— формування понять про біологічні та соціальні проблеми особистості;

— розвиток у дівчаток рис жіночності, у хлопчиків — рис мужності;

— підготовка юнаків та дівчат до шлюбу, створення здорової та щасливої сім'ї.

4. Норми поведінки знаходять також виявлення у ставленні людини до самої себе,що проявляється в чесності, правдивості, безкорисливості, великодушності, самоволодінні школяра, його дисциплінованості або: в зарозумілості, пихатості, честолюбстві, самолюбстві, байдужості до оточуючих, хвастливості, самовпевненості, самонадіяності.

Культура поведінки —

це дотримання основних вимог і правил

людського співжиття, вміння знаходити

правильний тон у спілкуванні з оточуючими.

Дисциплінованість —риса характеру, яка проявляється у свідомому дотриманні людиною норм і правил поведінки в школі та поза нею, чіткому та організованому виконанні обов'язків. Дисциплінованість характеризує не тільки ставлення до себе, але і до інших, справи, праці. Тому можна говорити про трудову, навчальну дисципліну, дисципліну виконання суспільних доручень, дисципліну власної поведінки (ввічливість, точність, ретельність).

Процес формування дисциплінованості, як зазначає Г.І. Щукіна, являє собою процес зміни мотивів, вчинків та поведінки від «я так хочу, мені так подобається» до «так потрібно, в цьому мій обов'язок»'. «Дисципліна, яка тримається на примушенні як у школі, так і в сім'ї, не прямо, але неминуче готує дітей до поневолення, диктатури, до фашизму. Тільки за допомогою волі можна підготувати до волі; тільки за допомогою співробітництва можна підготувати до соціальної гармонії і співробітництва, тільки за допомогою демократії можна підготувати до демократії»'.

Формуванню дисциплінованості як риси особистості сприяє:

— організація навчально-виховного процесу в школі (чітка підготовка і проведення уроків, навантаження школярів на уроці, активізація їх уваги, різноманітні засоби та прийоми; справедливість учителя, особистий приклад учителя);

— дотримання школярем режиму;

— індивідуальна робота вчителя з учнями, вивчення мотивів вчинків учнів тощо;

— зв'язок з родиною, співпраця школи і родини;

— правове виховання школярів, завдання якого полягають у тому:

— щоб школа забезпечувала оволодіння школярами системою знань з питань держави і права;

— щоб у школярів виховувати шанобливе ставлення до законів своєї держави, переконаність у необхідності їх виконання;

— щоб виховувати навички правової поведінки, потреби захищати інтереси і права своєї особистості, державні, суспільні;

— щоб виховувати активну громадянську позицію у вихованців, нетерпимість до порушників правопорядку.

Таким чином, правове виховання сприяє підготовці молодого покоління до виконання громадянських обов'язків у відношенні до держави, праці, сім'ї.

Кожна людина повинна знати норми і правила поведінки в суспільстві, свої права і обов'язки, основні положення про працю, одруження і сім'ю, громадянського і карного кодексів, законодавство про охорону здоров'я.

В умовах демократичної держави велике значення має ознайомлення з такими міжнародними документами, як: «Конвенція про права дитини», яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН (1989 р.), «Резолюція з прав людини» (1989 р.) та ін. У школі здійснюється правове виховання на уроках всіх дисциплін, а також при вивченні спеціального предмета «Людина і суспільство», в позакласній роботі.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.