Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Передмова до книги «Планета золотокрилих».





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Знайомлячись з творчістю Галини Антонівни Круковської, одного разу в бесіді, розповідаючи про себе, вона сказала: «Я математик, для мене це було улюбленою професією і роботою, від викладача до директора школи – навчати дітей не тільки математики, але й доброті, правді, справедливості, вчити бути порядними людьми. А для душі і серця – педагогіка, психологія, соціологія, мистецтво і художня література, але найбільше вабив світ казок і легенд. Усім цим я живу і понині. Вслухаючись в багатогранний світ, душа моя вловлює дзвін казкових струн ».

Коротко, ємко і краще не скажеш про себе. Дійсно, у творчості Галини Антонівни значне місце займають легенди й казки – дивовижний витвір людського розуму. Занурюючись в чарівні світи, людина починає вірити в хороше майбутнє, оскільки саме в казці народжується й оживає мрія людини про щастя і чудеса. Твори Галини Антонівни – казки це чи легенди – судити може кожна людина по-своєму, тому що вони переплітаються між собою. Вони написані простою мовою і в перекладі з української на будь-яку іншу мову будуть сприйняті і зрозумілі, тому що несуть мир, спокій, прославляючи прекрасні риси людської душі. Герої виходять переможцями й інтуїтивно підказують, що в нашому житті все буде добре, незважаючи на труднощі. Вони живуть і діють в давньому казковому часі, але і близькі нам. У них викладається урок доброти, чесності, високої правдивості – це один з головних напрямків. Вважаємо, що казки та легенди Галини Антонівни будуть однаково цікаві для всіх віків, читані дітьми і дорослими. Їм належить стати відомими широкому колу читачів, і багато з них будуть жити вічно і зможуть увійти до світового фонду, як перевірені і визнані часом.

 

Зараз у світі панує невиправдана жорстокість, і заради грошей, наживи, матеріальних благ, умаляється духовність. Як ковток свіжого повітря, прохолодної води в спеку – казка «Планета золотокрилих» Галини Антонівни Круковської. Це казка-заповідь, казка-філософія і мораль для нас, сьогоднішніх. «Планета золотокрилих» – книга унікальна, неймовірна за силою віри в добро, любов, в чистоту помислів, у взаємодопомогу кожної людини один одному. Книга вчить і закликає нас, нарешті, побачити, що настав час, коли потрібно припинити чаклувати магічною паличкою, рубати голови дракону проливаючи ріки крові. І поки існує людство, воно потребує мрії, а, отже, йому не обійтися без казки, яка надихає, подає надію, вчить вірити і любити. Вона забавляє і втішає.

 

Кандидат філологічних наук,

доцент кафедри зарубіжної літератури

Вінницького державного

педагогічного університету

ім. М.Коцюбинського О.П.Кадочніков

 

 

ЛЮБИЙ ЧИТАЧУ!

Запрошую Вас до знайомства!

Дайте мені свою руку – я поведу Вас в чарівний світ казок, познайомлю зі своїми героями – звичайними людьми і чарівниками, королями і принцесами, красунями-принцесами і простими шляхетними дівчатами, ремісниками і чудовими майстрами своєї справи.

Я впевнена, що подорож Вам сподобається.

Ви ніби пройдете крізь часи і побуваєте у іншому вимірі, розкриєте таїну і збагнете суть людського життя. Адже про такі істини завжди хотіли дізнатись люди.

Ви запитаєте: «А звідки авторка все це знає?»

Відповідь проста: я теж чарівниця – вчитель математики. Як не дивно, уроки допомагають спостерігати казкових героїв у житті, адже саме математики – це великі фантазери, які дружать з іншими світами і можуть легко, долаючи відстані і простір, переселити своїх знайомих у інші країни й інші світи.

Тоді може це не казки?

Не помилимося якщо назвемо їх легендами.

Це казки та легенди нашого народу, нашої України. Народ, нація – це цілісний організм, міцно спаяний спільною історією, ДНК, непростим сьогоденням. Народ наш вічний. Він пройде через всі труднощі і буде жити.

Запрошую дітей та дорослих на уроки добра, щедрості «золотого» людського серця, душі і розуму.

 

 

«Відкриває Ангел двері

позолоченим крилом ... »

(Народна колядка)

 

е трапилося в країні, де немає жебраків, немає бродячих собак і бездомних кішок. У цій країні, як і належить на нашій планеті Земля, сонце зранку встає, а до вечора йде за горизонт. Тут і народилася казка, і все навколо: Сонце і Місяць, небо і зірки, річки і моря, поля і ліси, квіти і трави, і люди – стали чарівними.

Ось як це було ...

Знайомство

нгел присів відпочити на дах невисокого будинку. Він служив посильним між Королівствами сусідніх планет і встиг сьогодні проробити чималий шлях. Він ніс добру звістку, і це йому допомагало в боротьбі з сонячними вітрами, з потоками осколків старих планет і вимерлих зірок. Бували випадки, коли щастило більше, якщо потрапляла комета-попутниця, і Ангел не проти був прокотитися на ній, приберегти сили. Сьогодні ж випав нелегкий день, комет-попутниць не зустрів, і більше того, один з осколків боляче вдарив крило.

Ангел тепер був радий, що дістався до затишної улюбленої планети Земля із задоволенням відпочивав на даху будинку, розглядав і вслухався, що відбувається навколо.

Стояла осінь. Поблизу будинку ріс високий клен. Золоте листя його, здавалося, сперечалося з позолотою куполів храму, що виднівся з-поміж дерев. У дворі гралися діти – хлопчик і дівчинка. Вони розглядали форму, колір і візерунок осінніх барвистих листочків, плели вінки. Набирали в жмені запашне опале листя, підкидали його і стежили, з якої руки – лівої чи правої, довше всіх протримається в повітрі хоча б один листочок, при цьому загадували бажання. Якщо листок із руки, що загадали, довше протримається в повітрі, то бажання, звичайно, збудеться.

– Я хочу, щоб мої тато і мама були здорові і жили довго-довго,– сказала дівчинка і підкинула листя вгору.

– Я теж цього хочу. Нехай мої тато й мама будуть здорові і живуть завжди!– викрикнув хлопчик і кинув угору свій оберемок листя, які кружляли в повітрі. Легкий вітерець трохи допомагав їм, і діти, затамувавши подих, стежили за їх польотом.

– Ура, мої тато й мама будуть здорові!

– Здорово! Мої теж ніколи не будуть хворіти! – весело засміявся хлопчик.

Вони взялися за руки та почали кружляти. Спочатку повільно, потім все швидше і швидше, викрикуючи свої імена, розділяючи їх на склади, ось так:

– Світлана! Світ-ла-на! Світла-на! Світло-на! Світ-на! На-світ! Свєта! Свєт-на!

– Володимире! Во-ло-ди-мир! Волод-мир! Мир-і-влад! Волод-і-мир! Во-лод-і-мир! Волод-мир! Влад-і-мир! Влад-мир! В-мир! В-мир! Володимир!

Діти знову стали підкидати листя.

– Я хочу, щоб завтра не було контрольної роботи з математики, – загадав хлопчик.

– А я хочу, щоб в році був не один день народження, а п'ять!

– Ура! Моє бажання здійсниться!

– Моє також!

Вони кидали оберемками листя, обсипаючи, і, тікаючи один від одного, заливаючись сміхом. Загалом веселощі були в розпалі.

– Які цікаві веселі діти. Які у них славні бажання та ігри. Нумо я теж пограю з ними, – вирішив Ангел і перетворився на хлопчика.

Діти побачили його під кленом. Він був просто одягнений і, привітно посміхаючись, підняв із землі яскраво-жовтий кленовий листок, поклав на долоню і легенько подув на нього. Листочок неохоче відірвався від руки, повільно почав кружляти все швидше і швидше, вище і вище, поки не перетворився на очах у дітей в маленьку плямочку, і зник з очей.

Діти з цікавістю провели листок поглядом.

– Ти хто? Як тебе звуть? – запитав хлопчик.

«Так! Так! У мене звісно ж повинно бути ім'я. Моє ім'я?»– подумав Ангел і відповів:

–Любомир. Мене звуть Любомиром. А як звуть Вас? – Ангел, звичайно, знав, імена дітей, йому було все відомо, але знайомство є знайомство і потрібно дотримуватися порядку.

– Я Світлана.

–А я Володимир.

– Які прекрасні імена, – посміхнувся Любомир і, примруживши очі, співуче вимовив: – Світ-ла-на! Во-ло-ди-мир!

–Лю-бо-мир! – продовжив Володимир.

–Люб-о-мир! – засміялася Світлана.

– Знайомство – це дуже відповідальний момент. Роззнайомитися вже не можна, якщо люди знайомі, – серйозно сказав Володимир. – Значить, друзі, міцніше візьмемося за руки і поклянемося, що будемо завжди знай-о-мі! Закріпимо наше знайомство.

Діти взялися за руки і закружляли, швидко промовляючи:

– Світла-на! Любо-мир! Володи-мир! Зна-йо-мі!

Вони весело дружно сміялися. Нарешті кільце розірвалося, і діти впали на м'який осінній килим.

– Які гарні імена. Хто навчив вас так розділяти слова на склади?

– Навчила, бабуся Марія Іванівна, – відповіла Світлана. – Ми сусіди з Володимиром. Коли наші батьки зайняті роботою, то бабуся залишається з нами. Вона вчить вдумуватися в слова. Слова бувають добрі, ласкаві, красиві, миле слівце, або суворі, навіть страшні слова, – Світлана замислилася, а потім продовжила: – Ось, наприклад, слово «квітка». Як можна розділити на склади?

– Квіт–ка! Це так красиво! Квітка цвіте. Цвіт! Квіти – як кольори веселки, – подумав і сказав Любомир.

– А от слово «війна», – перебив Володимир.

– Навіщо ти так відразу «війна»? – образилася Світлана, і з занепокоєнням подивилася на Любомира.

– Ти права, «війна»! Вій–на! Вий–на! На–вий! Це сльози! Це страх! Горе!– відповів Володимир.

Діти замовкли і Любомир сказав:

– Розумниця ваша бабуся! У кожному слові є знак, є те чи інше почуття, є краса, з'єднання, усвідомлення нового або руйнування.

Разом наші імена несуть в собі Влад-світло-люб-світ-мир! Світло-люб-світ-влад-мир! Люби світ, мир! – тихо, задумливо продовжила Світлана.

– Світ! Любов! Мир! – зробив свої висновки Володимир.

– Так, молодці! – сказав Любомир і подумав про себе:«Які розумні діти і мудра бабуся».

Потім всі замовкли і Володимир запропонував:

– Давайте завжди кликати Світлану – Свєтною, мене Володимира – Влад, Владмир, тебе Любомире – Люб, Любмир. Так швидко і красиво. Нехай це буде знаком нашої дружби. Друж-би! Дру-зі! Друг! Ви згодні?

– Так! – погодився Любомир.

– Дуже добре, – відповіла Світлана.

– Моє ім'я для вас, друзі мої, Влад! – підсумував Володимир і запропонував: – Навчи нас,Любе, так запускати вгору листочки, щоб вони не падали на землю.

– Це не так складно. Будь ласка! Візьміть і покладіть на долоню по листочку. Тепер подумайте про те, що хочете, щоб він полетів угору, і уявіть якомога чіткіше, як це буде відбуватися. Уявили? Легенько подуйте на листочок. Раз! Два!І все! Готово!

І диво! Листочки зірвалися з долонь, спрямувалися вгору, закружляли над головами дітей. Летіли вище і вище, переганяючи один одного, поки не розтанули в небі.

– Чудово! – перевів дух Володимир і запропонував: – Пішли грати з нами!

Діти взялися за руки, закружляли на місці, потім, набираючи оберемками листя, стали обсипати один одного, заливаючись сміхом.

–Доженіть мене! Доженіть! – крикнула Світлана, обсипаючи Володимира листям, кинулася бігти.

Любомир дивився на дітей. Дівчинка здавалася такою легкою, і так красиво дзвенів її голос:

– Я біжу! Біжу! Наздожени мене! До-же-ни!

Здавалося, ось-ось вона відірветься від землі і побіжить по променю сонця, який пробивається крізь хмари.

– Нехай буде так! Світлана побіжить по цьому яскравому променю, підніметься над землею. Вище! Вище! Хай буде так! – подумав Ангел.

І побачив Володимир, як Світлана, розвівши руки в боки, біжить по променю вгору до палаючого кола вечірнього вже сонця.

– Свєтно! Свєтно! Почекай! Куди ти?! Я з тобою!

Володимир відчув, що пішла земля з-під ніг, і він летить слідом за Світланою.

– Я теж лечу! Лечу! Я за тобою, Свєтно! Ми летимо над землею!

– Тепер пора повертатися. Друзі мої! Пора повертатися! – не то покликав, не то наказав Любомир.

Мить, секунда – і Світлана та Володимир стояли поруч з Любомиром.

Почав обережно розмову Володимир, переглянувшись зі Світланою:

– Ми що, правда, піднялися над землею? Ти бачив, Любе?

– Так, бачив.

– Ти що чарівник? – запитала Світлана.

– Ні.

– Але це кружляння листя в повітрі, цей промінь сонця такий міцний, що по ньому можна бігти, відштовхуючись, як від землі. Це як? – допитувався Володимир.

– Любмире, ти звичайно чарівник, хоча і не хочеш нам розповідати про це? – образилася Світлана.

– Ні, друзі мої, я не чарівник! Вибачте, Свєтно, Владмире, що не представився вам відразу. Я Ангел.

– Але це не робить ситуацію зрозумілішою. Ангел – це як? – поцікавився Володимир.

– Так, Ангел. Служу посильним між Королівствами різних планет. Зупинився на вашій планеті Земля відпочити і побачив вас. Вибачте, але я чув ваші бажання. Мені дуже сподобалися ігри, і я захотів познайомитися з вами, пізнати вас ближче. От я і перетворився...

– Ось як? Ти вмієш літати і перетворюватися? – з подивом запитала Світлана.

Ангел посміхнувся і продовжив:

– Мені потрібно, на жаль, поспішати. Бажаю, щоб збулися ваші мрії і бажання. А батьки будуть здорові і довго житимуть на Землі. Головне, що ви цього дуже хочете. Тепер потрібно прощатися. Я завітаю до вас на зворотному шляху, якщо буде така можливість. Прощавайте!

– Пограй з нами ще трохи! Розкажи більше про себе. Ми не все ще зрозуміли. Почекай!

– Не можу! Потрібно поспішати! Потрібно летіти!

– Ми будемо чекати тебе. Прилітай швидше!

– Я повернуся, якщо буду знати, що ви чекаєте мене.

– Не йди! Ну будь ласка! З тобою так цікаво.

– Запам'ятайте, який сьогодні вечір. Подивіться навколо, друзі мої. Це вечір нашого знайомства. Погляньте, як горять у вечірніх сутінках листя клена, а як прощально палає янтарне сонце!

Діти подивилися в бік яскравого західного сонця. А коли озирнулися, то Ангела з ними вже не було. Стало порожньо і самотньо...

Світлана та Володимир мовчки дивилися один на одного.

– Світлано, давай нікому не будемо розповідати про те, що трапилося сьогодні з нами.

– Нікому! Ніколи! Поклянемося, Владе!

Діти схрестили мізинці і проговорили:

– Знайомство! Знай-ом-ство! Знак, Ом!

– Це звичайно не просто! Це був знак! – промовив Володимир.

– Нехай буде так! Ми будемо чекати на нього!

Вони ще постояли мовчки і розійшлися по домівках.

Вранці Володимир і Світлана пішли до школи. Вони загадково посміхнулися один одному при зустрічі, непомітно для інших подали знак, показавши мізинець на піднятій руці, «мовчимо». І переглянулися з усмішкою на устах, коли на уроці математики вчителька оголосила:

– Діти, мета нашого уроку сьогодні повторення пройденого матеріалу. Будьте уважні, тема не легка, потрібно серйозніше підготуватися до контрольної роботи, яку я проведу наступного уроку.

По класу пронісся подих полегшення – контрольна перенесена. Учні приступили до повторення. Олена Петрівна запропонувала:

– І так, починаємо. До дошки піде Володимир. Давай-но розв’яжи ось цю задачу. Так. Так. От молодець! Відмінно! Бажаю тобі завтра підтвердити свої знання під час контрольних завдань.

Повернувшись додому, Світлана була невимовно радісна і здивована, коли побачила святково накритий стіл. У вазі стояв букет осіннього листя, а посередині столу улюблений пиріг з яблуками та молодими волоськими горіхами.

– Бабусю, а що у нас за свято? Ти спекла мій улюблений пиріг?

– Сьогодні ясний сонячний день. Мий руки, переодягайся. Сідай, будемо пити чай, ніби у тебе день народження, – посміхнулася бабуся.

– Але у мене день народження вже був навесні. Хіба ти не пам'ятаєш?

– Ось печаль! Та хай буде хоча б п'ять днів народжень на рік. Головне, щоб був гарний настрій і на душі свято! Згодна?

– Згодна!

– До речі, подзвони Володимиру, запроси на чай.

– О, бабусю! Я забула розповісти тобі, що було сьогодні! Розумієш, перенесли контрольну роботу з математики. Ми весь урок повторювали. Викликали до дошки Володимира. Він марно боявся цієї контрольної. На дошці все написав та вирішив. Олена Петрівна похвалила його.

– Молодець Владмире. Як ти його назвала – Владмир? Що це тепер його так звуть?

– Так!Так звуть тепер!– засміялася Світлана.

– Який у вас сьогодні був гарний день, Володимире. Я завжди знала, що ти майбутній математик, – зустріла такими словами хлопчика Марія Іванівна.

–Хм, – засоромився Володимир. – Це Свєтна, поквапилася все розповісти? Та який з мене математик? Я завжди боюся контрольної роботи. Сьогодні якось випадково вийшло.

– Можливо! Можливо! Сідайте до столу і відсвяткуємо цю випадковість. Я зрозуміла, що Свєтна – це теж випадково?

– М-да! – стурбовано відповів Володимир, швидко глянувши на Світлану. – Це так по дружбі ми називаємо. Придумалося!

«Ось мало не проговорилися», – захвилювалися діти.

Час йшов. Кожного дня Світлана та Володимир виходили гратися у двір в очікуванні Ангела. Прикмети шукали у всьому: в останньому промінні сонця, в тіні клена, в тиші двору.

Осінь дихала в обличчя, кожним днем підсилюючись ​​прохолодою. Великий клен, свідок чарівної таємниці, прощався з останнім листям та здавався сумним і самотнім. Діти підходили до нього, щоб погладити його шорсткий стовбур. Дерево було холодним і сирим.

Були дні, коли сонце пробивалося крізь важкі хмари, розмалювавши гілки клена в бузково-рожевий колір. Світлана та Володимир вірили, що це добрий знак, обмінювалися посмішками і продовжували наполегливо вірити, що їх далекий друг Любомир неодмінно повернеться. Проте час ішов, але Ангела все не було і не було…

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.