Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Свято першого золотого пера.



лоща у Головного Собору була вже заповнена жителями планети. На них – легкий сірий одяг, що трохи розвівається від руху повітря. На головах тонкі золоті обідки, що підтримують волосся.

Ґанок, покритий яскраво-червоними килимами і прикрашений квітами, виглядав урочисто.

Королева Даяна сиділа в оточенні свити і гостей різних планет Всесвіту. Діти розглядали всіх. Тут теж було чому дивуватися. Стояли велетні, як визначили діти – люди до трьох метрів, і зовсім маленькі, кажучи словами землян, ліліпути. І треба сказати, що гості були скромно одягнені, зосереджено очікували початок свята. Вони тут не господарі, вони – гості.

Неголосно лунала музика. Світлана і Володимир слідом за Любомиром зійшли з коней і зупинились недалеко від трону Королеви, куди знаком запросив їх пройти молодий чоловік з її свити. Ось голосніше зазвучала музика. Королева піднялася з трону. Чудо з'явилося очам землян. Золота хмара м'яко опустилася на площу, закривши все легким золотавим туманом та вмить розсіялася. Сонце раптом піднялося і ніби опустилося нижче, освітлюючи все яскравим світлом. Гримнула музика невидимим оркестром.

О диво! За плечима кожного жителя проявилися, раніше невидимі, крила. Попереду стояли, Старійшини планети. Їх крила були золотими, не було жодної пір'їнки, не покритої золотом. Світлана поглянула на Любомира, що стояв поряд. Його крила були легкі і міцні і в них переливалися сотні золотих пір'їнок.

Ударили фанфари. Світлана і Володимир примружилися від сяйва, що засліпило їх. На очах у всіх, за плечима Королеви виростали потужні золоті крила. Вони ставали все більше, їх сяйво тисячами золотистих вогняних іскор спрямувалося вгору, піднімаючись вище, вище і злилося із золотом сонячного проміння. Королева підняла руку. Настала тиша.

– Жителі Гацелли, дорогі гості! Вітаю вас на нашому традиційному «Святі першого золотого пера». Сьогодні в крильцях наших маленьких громадян Гацелли загориться, засяє перше золоте пір'ячко. Прошу уваги! Свято вважаю відкритим! – сказала Королева і легко опустилася в крісло.

Тепер в повітрі лунав веселий марш. Всі хто стояли на площі, розступилися, звільнивши предовгий коридор, і у кінці його показалися люди.

– Зверніть увагу, – сказав Любомир до Світлани і Володимира, – папи і мами ведуть за руки своїх дітей до Королеви. Кожна дитина повинна розповісти, що ним було зроблено напередодні нашого улюбленого свята.

Батьки були, як і все доросле населення, одягнені скромно. Крила складені за спиною відливали золотом. Діти ж одягнені в яскраво-блакитний, яскраво-рожевий, жовтий, зелений одяг. За спиною кожної дитини були білі, пухнасті крильця. На головах вінки з усіх дивовижних квітів, що ростуть на планеті.

На ґанку Собору дітей зустрічали прекрасні феї зі свити Королеви Даяни і, узявшись за руки, піднімалися по східцях до трону Королеви.

Ось перша дитина біля трону. Даяна трохи нахилилася, погладила легенько дитину по голові й запитала:

– Як звуть тебе, миле дитя?

– Мене звуть Августина.

– Прекрасне ім’я. Розкажи нам про свої добрі діла, – лагідно поросила Королева.

– Зовсім недавно я побачила бабку з поламаним крилом. Вона сіла до мене на долоню й показала поломане крильце. Я вирівняла його, попросила у павучка клейкої павутинки, змастила, і воно знову стало здоровим. Бабка весело полетіла від квіточки до квіточки.

Світлана і Володимир перезирнулись: – Оце так мала, як чітко говорить!

– Розумниця, – сказала Королева і торкнулася рукою кожного крильця дитини. І блиснули, як промінчики сонця, в крильцях перші золоті пір'їночки.

Гримнув оркестр, феєрверком здійнялося над площею яскраве світіння.

– Спасибі, – сказала дівчинка, подала руку феї і спустилася вниз з ґанку, де її чекали схвильовані радісні батьки.

Тим часом до Королеви підходили інші діти. Світлана і Володимир вслухалися в слова вітання Королеви і звіти про свої справи. Деякі запам'ятовувалися особливо:

– Я вчора провів всю ніч на Землі поруч з хлопчиком. Він був один, було холодно. Я намагався обігріти його, – доповіла дитина.

– Я був на Землі, побачив красиву дівчинку. Вона плакала. Я осушив її сльози і вселив надію в її серце.

– Я був на Землі, бачив подорожніх у спекотній, сухій пустелі. Вони падали з ніг. Я змочив їх губи водою, намагався закрити своїми крилами від палючого сонця, допоміг швидше вийти з небезпечних місць, указав шлях до джерела.

– Я був на Землі...

«Оце так!» – подумала Світлана і поглянула на Володимира.

Слухаючи дітей, вони без слів розуміли один одного. У них, після пережитих життєвих ситуацій Кола Земних Перетворень, це добре виходило, і тепер вони думали про одне й те ж:

«Ось з далеких просторів Всесвіту летять до нас на Землю жителі інших планет, щоб допомогти осушити сльози скорботних, обігріти тих, кому холодно, напоїти, хто гине від спраги, розділити радість, вселити віру, наділити надією. А ми? Чи завжди ми бачимо страждання і радість ближнього? Чи замислюємося ми,коли ранимо словом тих, хто стоїть поруч? Ми, земляни!»

Ось остання дитина біля трону Королеви. Процедура явища першого золотого пера в легких пухнастих крильцях маленьких гацелліан закінчена. Батьки, узявши дітей за руки, вишикувалися перед ґанком Собору. І знову немов відкрилося небо, сонце перекинулося мільйонами променів на площу. Пролунав небесний хор. Все навколо купалося в золотистому сяйві. Земляни побачили, як розправилися золоті крила за спинами дорослих жителів Гацелли. Заіскрилися промінчиками сонця перші золоті пір'їнки в крильцях дітей.

А Королева?Світлана і Володимир завмерли перед побаченою ними красою Королеви. Легка сукня на ній була біліша за сніг і відливала в складках золотом. Волосся, що впало вниз майже торкалися яскраво-червоного килимового покриття, випромінювало неймовірне небесне світло. А крила? Крила Королеви здавалися тепер просто блакитним світінням, йшли в небесну далечінь, розсипалися там мільйонами іскристих точок. Все тріумфувало навкруги. Нарешті музика стихла. Королева Даяна почала тронну заключну промову:

– Жителі Гацелли, дорогі гості! Ось і закінчилося сьогодні наше прекрасне свято. Запалилися перші золоті пір'їнки в крильцях наших маленьких гацелліан. Поздоровляю батьків з цим днем. Дякую гостей, що прибули на наше Свято. Бажаю всім нескінченного здоров'я, сили. Нехай торжествує в усьому Всесвіті любов. А тепер в традиціях нашого свята… – раптом її слова заглушив шум тисячі птахів. Налетівши, вони сідали на виступи куполу Собору, на дахи будиночків, на плечі гацелліан. Звідкись з'явилися звірі. Одні з них заповнювали вільні місця на площі, інші переповняли вулиці, що ведуть до Собору. Почекавши трохи, Королева продовжила, – отже, в наших традиціях, в день Свята першого золотого пера, ми відстежуємо, чи не стало менше на планеті добра. Хвилюємося, чи не стало більше в серцях, у свідомості жителів нашої славної планети – зла. Розлилася тиша. Стало чутно: – Тік-так! Тік-так! Тік-так! Так! Так!...

«Годинник Вічності», – промайнуло у свідомості дітей.

– Тік-так! Тік-так! – почулося голосніше і ліворуч повисла на небі темна пляма. – Тік-так!

Раптом небо ніби піднялося, стало світліше і високо над площею з'явилися поглядам величезні терези.

– Небесні терези, – прошепотів Любомир. Зважують і допомагають стежити за станом справ на планетах Всесвіту. Важливо, щоб з кожним разом перевага була у бік добра.

–У одну з чаш терезів, ніби посипалися дивні істоти. Одяг їх був темний. Вони корчили личка, пищали, кричали, вищали, підхрюкували, голосно сміялися представляючись: Лінь, Грабіж, Байдужість, Скупість, Заздрість, Гординя, Нахабство, Брехня, Користь, Мстивість, Ненависть, Смуток, Безнадійність, Вбивство,Лицемірство, Лихослів'я, Наклеп, – лилися з вуст темних істот імена Нелюбові.

Чаша терезів швидко наповнювалася, показуючи перевагу. Але тут з’явилася на небі світла хмаринка і дощем полилася Любов. Були помітні істоти в білому одязі, переливаючись позолотою маленьких крилець. Музикою наповнювався простір, і лунали слова: – Доброта, Надія, Щедрість, Увага, Старанність, Повага, Веселощі, Щастя, Ніжність, Любов, Закон, Віра, Милосердя, Скромність, Вірність,Прощення, Відповідальність, Бережливість…– ось вже наповнена чаша, а потік добрих слів не закінчується.

Володимир і Світлана відчули, як теплом і світлом наповнюються їх серця. Ось вирівнялися чаші терезів, і різко вниз стала опускатися чаша Любові. Овації заглушили музику. Чаша Нелюбові піднялася високо, високо.

– Дорогі мої співвітчизники! Шановні гості! Давайте всі разом подуємо в бік чаші Нелюбові . Хай вітерець нашого дихання віджене все недобре з нашої улюбленої планети. Прощай, Нелюбове! Хай живе Любов! Хай живе добро! – урочисто звучав голос Королеви Даяни. – Вітаю вас, жителі Гацелли! Любов торжествує на нашій планеті. З кожним разом повниться чаша терезів Любові, радує нас перевагою своєї сили. Так і триматимемося, благословляючи намічений нами шлях до добра. Знову оплески. Все навколо раділо. Але ось небо очистилося, стерлося бачення терезів і вже було нечутно голосу Годинника Вічності.

Сонце ще раз запалахкотіло над площею і заспокоїлось. Світлана і Володимир побачили, як згасає і золоте полум'я крил за спиною Любомира. Володимир звернувся до Ангела:

– Вітаємо тебе, Любомире, з чудовим святом. Спасибі тобі за все!

Любомир обійняв за плечі Світлану і Володимира.

– Що ж, друзі мої, я радий, що ви побачили наше свято. Але це, звичайно, не кінець.

Раптом діти побачили, що перед ними із-за обрію викотила куля. Вона стала швидко збільшуватися, наближаючись до місця, де знаходилися Світлана, Володимир і Любомир.

– Не хвилюйтеся! Це супутник нашої планети, як Місяць у планети Земля. Її назвали Фрейя на честь богині кохання і родючості. Вона відома в міфології землян. Про неї пишуть: «Рівних їй за красою не було і немає у всьому світі ні серед богів, ні серед людей, а серце її ніжне, м'яке і співчуває стражданню кожного. Вона володіє чарівною накидкою з пір'я сокола і золотим намистом...» Любить музику, квіти і прекрасних фей. А коли Фрейя плаче, то з її очей крапають сльози зі щирого золота. Одного разу, пролітаючи над Гацеллою, одна її сльоза впала до нас і перетворилася на золоту пір'їнку в крилі одного доброго гацелліанина. Відтоді за кожну добру справу в наших крилах з'являється золоте перо. Тому Гацелла – планета золотокрилих. І так, друзі, перед нами супутник нашої планети Фрейя. Він населений і керований, – пояснював дітям Любомир.

– Це дуже цікаво! – встиг промовити Володимир, і вони побачили, як блакитні промені перетнули весь простір і простяглися від супутника Фрейя до планети Гацелла. На очах здивованих дітей утворилися драбина величезної ширини, ніби поділивши Гацеллу навпіл і, звужуючись, піднімалася вгору до супутника. Зверху і знизу драбину заповнювали жителі. Розпластавши золоті крила, вони утворили сяючу дорогу від планети до супутника. Сонце Гацелли посилило світіння, і увесь простір залило одним золотим світлом. Почувся голос Королеви Даяни:

– Дорогі мої Світланочка і Володимире! Жителі планети Гацелли і супутника Фрейї зібралися тут, щоб сказати спасибі, за те, що погостювали у нас і побажати вам доброго шляху. Прощаючись, ми всі пригубимо келихи.

Діти побачили, що у всіх присутніх на святі в руках бокали, і знали, що іскриста рідина – вода.

Любомир подав келихи дітям. Випийте, це дасть сили подолати дорогу. Вода прохолодою торкнулася губ. Ковток, ще ковток…

 

Нам треба прощатися, як шкода. Вас чекають на Землі. Я проводжу вас до зірки, до нашого Маяка. Далі до Землі вас будуть супроводжувати, і оберігати від випадковостей Ангели, мої друзі. Коло Земних Перетворень не стане перешкодою на вашому шляху. Тепер у вас достатній запас знань, щоб жити гідно. Планета Земля з любов'ю відкриє вам свої двері, – сказав Любомир і запропонував підійти до Королеви Даяни, і з посмішкою протягнув Світлані букетик морозців. Так, так, тих самих земних і тихенько на вушко шепнув:

– Я приберіг квіти вашої бабусі для особливого випадку.

Вона стояла серед гостей, прибульців з інших планет. Помітивши наближення Володимира та Світлани, посміхнулася, запрошуючи підійти ближче. Королева по-материнськи провела рукою по русявому волоссю Володимира, злегка торкнулася золотавого волосся Світлани, помилувалася красою дівчинки і ласкаво із сумом сказала:

– Милі діточки, втомилися. Чимало нового. Для вас, земляни, небувалого. Розумію, надто багато вражень. Немало вами пережито починаючи з Кола Земних Перетворень.

– Порадувало вас свято?

– Так, так! Спасибі! Красиво! Прекрасно! – навперебій заговорили діти.

Королева трохи посміхнулася і продовжила:

– Я хочу вам сказати, дорогі земляни, в практиці нашої планети є два головні свята. Одне «Свято першого золотого пера» ви бачили, а друге «Свято становлення». Я постараюся пояснити призначення другого свята. У нас немає поняття старості, є дорослішання, накопичення мудрості. Ось сьогодні в крильцях маленьких гацелліан з'явилося перше золоте перо. Віками, як говорять земляни, накопичуватимуться ці пір'їнки добра і настане момент, коли в крилах спалахне позолотою остання пір'їнка. У кожного по-своєму. Хтось закінчить це накопичення через століття, через два, може через десять і більше віків. Час, коли золоті крила повністю сформувалися ми називаємо «становленням». І тоді Старійшини планети покидають Гацеллу. Вони розселяються на планетах Всесвіту, передають досвід розвитку Гацелли. Вивчають рівень їх розвитку, приносять назад на Гацеллу знання, аналізують і приймають необхідні рішення у використанні цих знань. На новоутворені планети, в залежності від природних умов, Старійшини несуть в долонях прості форми життя. Повторюю, несуть в долонях життя. Гацелліани з'являються на шляху і у жителів Землі. Вони вселяють доброту, щедрість, ощадливість, милосердя – все те, що узагальнює в собі Любов. І, звичайно, вони поруч у важкі доленосні моменти життя землян і в пам'яті багатьох людей живуть випадки цих добрих зустрічей.

Ось чому урочистий момент проводів Старійшин святкуються в усьому Всесвіті. Ви зрозуміли мене? Хочете ще щось запитати?

– «Так все незвичайно, важко відразу зрозуміти», – подумав Володимир і сказав:

– Спасибі. Ми усе життя пам'ятатимемо вас і обіцяємо зберегти і передати на Землю знання, які отримали.

– Спасибі, дорога Королево, – сказала Світлана і на очах її були сльози. І вона протягнула букетик Королеві. Узявши квіти, Даяна піднесла їх до лиця і потім притиснула до серця.

– Це історичний момент, – сказала Королева, – і він залишиться в пам'яті гацелліан вічно.

Далі вона повела руками, розділивши букетик навпіл і явилося диво. Дві кришталеві стели з'явилися по обабіч східців Собору. На кожній стояли букетики земних морозців, тільки листочки у них тепер смарагдові, а квіточки блакитного топазу. Шум оплесків заповнив увесь простір навколо Собору.

– Прощайте, дорогі земляни! Хай буде шлях додому неважким. Бережіть свою планету! Пам'ятайте, зберігайте, передавайте знання отримані вами. Вони прості, але незмінні і вічні. Гідність, Віра, Надія, Любов будуть завжди з вами.Всесвіт допоможе вам подолати будь-які життєві трудності.

Володимир поцілував руку Королеви.

– Прощавайте! – видихнула дівчинка.

Останній раз Світлана і Володимир оглянули все навкруги, щоб запам'ятати.

Золотом колихнули крила жителів. Світіння згасло. Прекрасне бачення розсіялася.

Над Світланою і Володимиром ясне небо Гацелли. Поруч стояли коні, готові зірватися з місця.

– Вперед! – скомандував Любомир.

Попереду він на своєму крилатому, ззаду Володимир і Світлана. І як тільки яскравіше заблищало світло Маяка – коні стали рідше постукувати копитами і зупинилися. Всі зійшли з коней. Любомир міцно потиснув руку Володимиру, поцілував світлу голівку Світлани, і сказав:

– Прощавайте! Невидимим у важкі моменти вашого життя я буду з вами. Тепер прийміть подарунки від Королеви Даяни.

Подав Любомир кожному по бурштиновій коробочці.

– Розкрийте! Розгляньте подарунки.

Відкрила Світлана коробочку, а там!.. На синьому оксамиті – перстень! Діамант блиснув різнобарв'ям іскор. Одягла Світлана його на безіменний пальчик лівої руки, глянула на камінь, а всередині – Королева Даяна зіткана з променів зірок відображених у камені, дивиться, посміхається. Зажмурила від щастя очі Світлана.

Володимир і Любомир мовчки спостерігали за нею.

– Тепер подивимося на твій подарунок, Володимире, – сказав Любомир.

Володимир розкрив свою коробочку, і всі побачили на червоному оксамиті діамантовий хрестик на золотому ланцюжку. Подивився і бачиться йому в неземному сяйві діаманту Головний Собор планети Гацелли. Поцілував дарунок і надів дорогу прикрасу на шию. Блиснув на грудях Володимира діамантовий хрестик.

– Друзі, подивимося в очі один одному. Прощавайте! – сказав Любомир.

Скочив на коня, помах крил і він ніби розтанув. Поруч з Володимиром і Світланою з'явилися два вершники. Мовчки допомогли дітям сісти на коней і натягли поводи. І ось вже через деякий час перед ними з'явилася планета Земля. Трохи уповільнили біг коні і побачили діти, як наближається до них біла хмара. Ближче, ближче! На хмарі – Старці Микола і Олексій й уся його прекрасна свита: феї Дарна, Софія, Анастасія, Эві, Майстер Іван і всі, хто був поряд з Володимиром і Світланою на обраному ними шляху випробувань і отриманні знань. Хмара зробила коло біля вершників. На ній стоять, махають руками і привітно посміхаються дорогі відтепер люди.

– Прощавайте! Ми запам'ятаємо вас! Спа-сі-бі! Спа-сі-бі! – прокричали Світлана і Володимир і подумали: «Отже, Коло Земних Перетворень пройдено. Здрастуй дорога Земля!»

Світлана і Володимир дивляться один на одного з неприхованим здивуванням. Повірять в диво, пережите ними, пізніше. Попереду у них життя. А зараз вони стоять один проти одного, не розтискаючи рук. Ось їхній двір, ось будинок, дорогий з раннього дитинства клен і трохи тривожний голос бабусі:

– Додому! Пора додому! Світлано, Володимире! Пора!

– Ми вдома?! – не то спиталася, не то сказала собі Світлана.

– Вдома, вдома! Вдо-ма! – крикнув голосно, як міг Володимир.

 

Епілог

ройшли роки. Світлана стала вчителькою. Кожного понеділка, рівно о шостій годині вечора, в затишному залі навколо неї збираються учні, «п'ятеро, принаймні», – як каже з посмішкою Світлана, проте зал кожного разу повний. Це її учні. Вона викладає літературу, а ввечері щопонеділка збираються, щоб поговорити на цікаві теми, поділитися з друзями тим, що дорого серцю. Хтось написав перший вірш, хтось вперше взяв у руки скрипку або гітару, чиєсь серце торкнув рукою Ангел Любові.

Світлана розповідає їм про далеку планету Гацеллу, про милі звичаї, про її мешканців, Королеву Даяну і часто дивиться в глибину світіння діаманту на персні – подарунок Королеви. Передає досвід і знання. Вчить вслухуватися в мереживо слів. Діти тягнуть і тягнуть до неї руки, відкривають серця і несеться: «Хочу сказати!» – і ллються нехитрі дитячі розповіді з досвіду вже пережитого ними.

Сьогодні зал повний. Столи по колу, свічки на всіх столах. Від білої, головної свічки по колу одна від іншої запалюються свічі перед кожним, хто прийшов сюди. І починається, починається свято спілкування, єднання сердець і душ.

Ось нечутно, як і завжди, Володимир відкриває двері до заповітної кімнати – затишний зал, де відбувається велике таїнство спорідненості думок і почуттів. Він священнослужитель і часто приходить сюди, мовчки сідає серед учнів, запалює свічку від полум'я свічки сидячого поруч і слухає. Вслухується в чарівне дійство, що відбувається навкруги і думає, яке прекрасне життя, як добре і ясно на душі, коли є на землі місце, куди можна ось так прийти і знати, що тебе тут розуміють і чекають.

 

Встає Світлана і оголошує:

– Тема сьогоднішньої нашої бесіди «Дружба». Давайте подумаємо які асоціації у вас викликають слова: друг, дружба, дружить.

Наступила тиша. Всі задумались і почали підніматися догори руки.

– Хочу сказати! –

– Хочу сказати!

– Що хоче сказати нам сьогодні Іллюша,– неголосно звернулася Світлана до учня, який підвівся із-за столу.

– Після того, як нам запропонували цю тему, я довго думав і, проаналізувавши стосунки близьких оточуючих мене людей, висловив своє ставлення до часто вживаних понять про дружбу. Несподівано народилася казка. Вона невелика. Я хочу вам прочитати її сьогодні.

Діти з цікавістю підтримали Іллю оплесками.

– Ми слухаємо тебе, Іллюшо, – промовила Світлана.

 

 

КАЗКА ПРО ДРУЖБУ

я незвичайна історія трапилася у Чудовій Країні. Стояла осінь. Дерева неспішно звільнялися від листя, і їх жовті ще густі крони ніжилися в променях теплого сонця.

У дворі будинку гралися двоє: хлопчик і дівчинка. Вони збирали опале листя з землі і довго розглядали кожен листочок.

Ах, який я знайшла листочок. Руслане, дивися, скільки в ньому кольорів. Листочок різнобарвний, це тобі! – сказала Дана.

– Я теж хочу подарувати тобі ось цей. Красивий?

– Так, дуже красивий. Спасибі, Русю. Ти знаєш, яке свято буде в хаті, коли я поставлю букет на столі в кімнаті.

– Здорово! Я подарую букет бабусі. Вона старенька і рідко виходить з дому. От зрадіє!

Так розмовляли діти, при цьому підкидали листя вгору, спостерігаючи як вони весело кружляють в повітрі. Було дуже весело.

Проте діти не знали, що за ними спостерігали дві феї. Вони були схожі одна на одну як дві краплі води. Тільки ось одна була дуже доброю, любила сміх, веселощі, ігри. І звали її Весела. Інша фея не дуже любила ігри, вони їй здавалися галасливими і не приносили радості. Вона весь час сумувала, і ім'я її – Сумна.

Обидві Феї були завжди поруч, Весела і Сумна.

– Які прекрасні діти! Я давно спостерігаю за ними. Це дуже виховані діти, вміють дружити, – почала розмову Весела.

– Ні! Ні! Люба сестрице, це бридкі діти! Вони збирають опале листя, і це сміття понесуть в будинок. До того ж вони багато говорять. Це дуже балакучі діти! – перебила Сумна фея.

– Ну що ти, сестро. Це добрі, милі діти, – сказала фея Весела.

– Не стану сперечатися з тобою. Ось зараз подивимося, чого варта ввічливість, доброта і дружба?! – швидко промовила Сумна фея і змахнула чарівною паличкою.

– Зупинись! – крикнула Весела фея, але було вже пізно.

Перед ними стояли чотири юнаки: Вітер, Дощ, Мороз і Сонце.

– Слухаємо тебе, дорога Сумна феє, – хором сказали хлопці.

– Я, викликала вас, щоб перевірити цих галасливих дітей, наскільки вони добрі. Поглянемо, які вони справжні друзі. Ха-ха-ха! – різко сказала Сумна фея.

– Почекай! Подумай, люба сестрице! Зупинись! – знову спробувала зупинити Весела фея свою сестру, але не встигла.

Подув сильний Вітер. Зірвав з клена все листя. Він закрутив вихором, пригнув клен. Страшно затріщали гілки. Перелякались діти. Заплакала Дана. Кинувся до неї Руслан.

– Не бійся! Швидко-швидко сховаємося біля дерева. Воно захистить нас. Ось клен, потужний, сильний і встоїть перед вітром. Притулися до стовбура ближче.

Тільки сховалися діти біля дерева – вітер стих. Не встигли вони зрадіти – хлинув на них проливний Дощ.

Зняла Дана з себе курточку, вона була з цупкої тканини, накинула на голову Руслану.

– Русю, ти добре сховався? – запитала Дана, поправляючи на ньому свою куртку.

– Спасибі. А ти? Сама краще, сховайся.

Дощ припинився так само несподівано, як і розпочався. Розступилися хмари. Виглянуло яскраве Сонечко.

Як добре. Як тепло. Наш одяг швидко зможе просохнути, – сказав хлопчик.

– Так, швидко просохне, – підтвердила Дана.

Сонце гріло все сильніше і сильніше, і настала нестерпна спека. До того ж діти зрозуміли, що вони знаходяться не в своєму дворі. Кругом гарячий пісок. Хотілося пити. В руках Руслана з'явилася пляшечка з водою. Це Весела фея намагалася допомогти дітям. Вода швидко закінчилася, залишився всього один ковточок.

– Пити! Хочу пити! – просить Дана.

– На, візьми воду, – Руслан передав Дані пляшечку з останнім ковтком води.

– Спасибі, – Дана пригубила, трохи змочила губи.

– Руся, візьми, попий теж, хоч крапельку, стане легше.

І тільки вона передала воду в руки Руслану, повіяв вітерець.

– Як добре! Ось вже зовсім не жарко, – сказала дівчинка.

– Я і не думав, що сонце може бути таким гарячим.

– Так, проте де ми? Що відбувається?

– Не можу зрозуміти.

Але вітер ставав все сильнішим і холоднішим. Спершу в повітрі з’явилися поодинокі сніжинки, а потім пішов густий, лапатий сніг. Затріщав Мороз. Він ставав все міцнішим і міцнішим. Стало важко йти. Діти підтримували один одного. Дана перша вибилася з сил.

– Все Русю, я не можу йти далі. Ти іди, залиш мене.

– Нізащо! – твердо сказав Руслан. Він зняв куртку. Намагався, як тільки міг, закутати Дану, а потім взяв її на руки.

Порив вітру кидав в обличчя колючий сніг. Руслан опустився на коліна.

– Все, у мене немає сил, щоб йти далі, – сказав він. Діти притиснулися один до одного міцніше. Над ними завила, затанцювала заметіль.

– Все, годі! Я не витримаю більше! Припини лякати дітей! – сказала Весела фея і продовжила, – мені доведеться змусити тебе голосно сміятися, співати і танцювати. Раз! Два! Три! Я вмикаю веселу музику.

– Почекай! Гаразд, ти права. Діти – дійсно справжні друзі. Як вони вміють підтримувати один одного, бач, які сміливі. Здаюся. Ти перемогла, Весела подруго.

І снігу вмить як не бувало.

Тепер змахнула Весела фея паличкою. Гримнула музика. Бачать діти, що перед ними палац. Взявшись за руки, вони піднялися по сходах, двері перед ними самі відчинилися. А там величезний зал, залитий світлом.

– Де ми, Русю?

– Не знаю.

Діти дивилися один на одного, не перестаючи дивуватися. Тепер хлопчик бачить, як Дана перетворилася на казкову принцесу. На ній красива бальна сукня, на голові сяє корона. Дана бачить Руслана принцом, у чудовому костюмі. Він, підійшовши, нахилив голову, запросив Дану до танцю.

Музика зазвучала гучніше. Вальс. Кружляють по залу легкі пари, пливуть над їх головами зірки.

Раптом все стихло, і діти побачили, що стоять у своєму дворі. У кожного в руках букет осіннього листя. Вони здивовано подивилися один на одного, весело засміялися і пішли по домівках.

 

Ілля закінчив читання.

– Спасибі, Іллюшо, прекрасна казка. А що ви, скажете відносно цього,– звернулася Світлана до дітей.

Піднялося десятки рук. Знову з усіх боків лунало: «Хочу сказати! Хочу сказати!». Обговорення було бурхливим.

Раптом Світлана звернула увагу на дівчинку, яка наполегливо піднімала руку.

– Ти щось хочеш сказати Ірочко, говори.

– Ви знаєте, а я теж написала про дружбу, тільки не знаю чи це правильно. Тому що це дружба з книгою. З перших днів у школі нам завжди говорять про дбайливе ставлення до книжки. Нерідко чуємо вислів: «Книга твій друг». От я і написала для своєї сестрички першокласниці невеличку казочку і назвала її «Чарівна книга».

– Послухаємо? – запитала Світлана.

– Так! Так! Звичайно! – пролунало у залі.

– Не хвилюйся Іринко, читай.

 

Чарівна книга

е сталося сонячним осіннім днем, коли листя на деревах ще не опало і красиво радісно розгойдувалося на гілочках, готове ось-ось зірватися і полетіти. Воно летіло, кружляло падаючи на доріжки в парку, на тротуари, під ноги перехожим.

Настуся поверталася додому після уроків. Задивлялася на всю цю осінню красу. Був веселий прекрасний настрій.

Раптом... Раптом Настя почула, наче хтось стогне і гірко плаче. Вона оглянулася. Нікого не видно. Знову чує:

– Ой! Ой! Ой!

Настя подивилася під ноги – що це? Прямо перед нею в брудній калюжі, після вчорашнього дощу, лежить книга.

– Книжечка?! – здивувалася Настя.

Вона згадала, як дбайливо тато ставить на полицю знову куплену книгу, як бабуся обережно вкладає закладки на потрібній їй сторінці. І нарешті наче почула голос Лариси Володимирівни, своєї улюбленої вчительки:

– Діти, книги треба берегти. Адже вони ніби живі, відкривають нам всі таємниці навколишнього світу. Будьте уважні до книг, зберігайте кожен прочитаний листочок. Книга вчить, як на світі жить.

В цей прекрасний, ясний день, серед великого міста, на тротуарі в темній холодній калюжі плаче книжка.

Не стала довго роздумувати Настя, стоячи над калюжею, обережно підняла книжечку, почекала, поки стече вода. Відійшла в бік, дістала з портфеля серветку і, як змогла, почала протирати мокрі сторінки. Закінчивши цю справу, поспішила додому.

– Мамо, бабусенько! Біда яка! Книжку хтось випадково кинув прямо в калюжу. Їй зовсім погано, вона мокра і брудна! – швидко промовила дівчинка.

– Та що ти?! Книжку образили? Книжка плаче?! Ну давай її сюди! – поспішила на допомогу бабуся.

– Так, Настусю, швиденько переодягнися, мий руки, пообідай і за роботу. Треба надати книжці швидку допомогу.

Довго бабуся і Настя клопоталися біля книги. Дбайливо поділяли мокрі сторінки, прокладали сухими серветками. Перев'язали книгу стрічкою посередині і підвісили на спинку стільця, увімкнули вентилятор.

Наступного дня перевірили, чи всі сторінки висохли. Мама дбайливо праскою прогладила кожен листочок, всі рвані місця проклеїли спеціальною прозорою плівкою. Поклали книгу на ніч під прес. Пресом послужила трилітрова скляна банка з водою. Полагодили понівечену обкладинку. Акуратно кольоровими фломастерами підновили малюнки і літери. Нарешті книгу дбайливо подали Насті:

– Прочитай назву книги!

Настя вчилася в першому класі, знала всі букви і гордо прочитала по складах:

– Ук-ра-їн-ські на-род-ні каз-ки! Ой мамо, бабусю. Ви чуєте, як звучить? На-род-ні!.. Рідні, ви розумієте мене рід-ні! Я правильно кажу?

– Молодець, розумничка ти наша! – сказала мама. – Можеш погортати сторінки і подивитися малюнки!

– Ой! Яка краса!

–Настусю, вчися читати швиденько. Книга дуже цінна! Тобі сподобаються казки. А тепер поставимо на полицю, нехай трошки почекає, скоро ти сама зможеш її прочитати.

Книжка стояла «лицем» в кімнату, і кожного разу, проходячи біля полиці, дівчинка поглядала на неї, і їй завжди здавалося, що книжечка трохи посміхається.

Минав час. Ось перший, другий клас, п’ятий – закінчені. Настя відмінниця, стала зовсім дорослою дівчинкою. І ось одного разу, проходячи біля книжкової полиці, Настя почула, неначе хтось її покликав:

– Насте! Насте! Нас-те-е-е!

Подивилася дівчинка на книги, що щільно стоять, і побачила серед них врятовану колись нею книжечку,зняла її з полиці. Це були «Українські народні казки».

– Так! Це та сама книжечка. – Настя посміхнулася і запитала книжку, – це ти покликала мене? Ти вмієш розмовляти? Цікаво!

– Я вмію розповідати, – поправила дівчинку книжка і додала:

– Сідай, відкривай книгу, почитаємо.

Настя відкрила книгу і ніби сонцем осяялася кімната. А букви так і переливаються. Перегорнула дівчинка сторінку, а там в лісі хатинка стоїть. Над нею розпласталася по небу веселка. На ґанку бабуся сидить, добра така, рукою дівчинці махає, посміхається і запрошує її до себе:

– Настусю, йди в наш світ, ми чекаємо на тебе. Пам'ятаємо доброту твою, ти наша рятівниця.

Дивується дівчинка. Ще перегорнула сторінку, а там, на широкій галявині жителі тієї казкової країни, всі добрі, не метушливі: кошлатий ведмідь стоїть на задніх лапах, а передніми простягає Насті величезний букет польових квітів. Метелики над квітами, бабки, бджілки кружляють. Далі стоять прекрасні лісові феї, принци та принцеси, лисички і зайчики, і, ще багато інших героїв казок, поки незнайомих Насті. Розуміє дівчинка, щоб впізнавати кожного жителя казкової країни, треба уважно прочитати всі казки.

–Спасибі, бабусю, за запрошення в країну чудову. Спасибі, вам, добрі герої книжки, ми з вами зустрінемося і потоваришуємо.

Закрила Настя книгу, але не поставила на полицю, а взяла з собою, поклала на свій стіл, де вона готувалася до занять у школі.

З цього дня, Настя, прийшовши зі школи, поспішала підготуватися якнайшвидше до уроків, відкривала заповітну книгу, читала і ставала свідком того, як доброта і любов, гумор і сміливість, умілі руки майстрів, віра і надія перемагали зло, відступали всі біди, нещастя. Книга дарувала спокій та радість. Читала і думала Настуся:

«Треба берегти книгу. Це друзі на кожному етапі життя. Вони дійсно відкривають вікно у світ, передають з покоління в покоління досвід людського життя. Книги вчать, забавляють і втішають».

Читання закінчено. Ірина з хвилюванням дивиться в зал. Діти підтримують її аплодисментами. Почалося обговорення. І знову руки тягнуться вгору:

– Хочу сказати!

В процесі обговорення обох казок згадуються пісні, вірші різних авторів, герої фільмів, казок.

І коли розмова досягає свого апогею, Володимир і Світлана зустрічаються поглядом, і кожен відчуває, як за їх спиною розправляються крила і бачать, як тонкими проміннячками спалахують перші золоті пір'їнки в крильцях дітей, що сидять навколо них.

– Хочу сказати! – лунають то в одному кінці, то в іншому дитячі голоси. І згадує Володимир світло планети Гацелли і раптом осяває його думка:

Ми, земляни – сестри і брати жителів далекої Гацелли. У кожного з нас є крила за спиною. І від нас залежить, чи будуть вони золотими.

Володимир слухає часом наївні, але дорогі серцю одкровення дітей і радіє, що якщо блищать перші пір'їнки в їх крилах – означає: в їх житті все правильно, і зерна знань, отримані Світланою там, на планеті Гацелла, на Крузі Земних Перетворень, падають у вдячний ґрунт і проростають Добротою, Радістю, Вдячністю і Любов'ю.

ЗМІСТ

 

Від автора....................................................................................................

Передмова до книги «Планета золотокрилих»………………………...

Знайомство. ... ... ... ... ... ... .....................................................................

Повернення Любомира. ..........................................…………………....

Політ. Коло Земних Перетворень. .....…………………………………..

Королівство веселих Чисел. …………………………………………..…

Чарівний дзвін. .......................................................................................

Таємниця золотого озера. ……………..………….................................

Світлана рукодільниця. ……………………………………………........

Золоте Серце. ..........................................................................................

Дуби–Чаклуни. .......................................................................................

Сукня для Царівни і золоті руки Майстрині. ........................................

Старий пічник. .......................................................................................

Перстень Королеви Зірок. .....................................................................

Королівство Принца Тумана. …………………………….....................

Живе озеро.……………………………………………………….………

Царство тітоньки Метелиці. …………………………………………….

Оповідь про Казкарку. …………………………………………….........

Цареве Городище. ………………………………………………..........

Королівство рожевих снів………………………………………………

Милослава – дочка купецька…………………………………………..

Казка із століття в століття……………………………………………..

Доля щаслива……………………………………………………………

Розповідь про білу горлицю і Царівну Надію………………………

Зачарований острів……………………………………………………

Як гукнеш, так і відгукнеться…………………………………………

Планета Гацелла. …………………………….. ………………...…….

Свято першого золотого пера. ……………………………………….

Епілог …….................................................................................................

 

 

ГАЛИНА КРУКОВСЬКА

 

 

Планета золотокрилих

КАЗКИ та ЛЕГЕНДИ

 

Книга не може бути передрукована, закладена в комп’ютерну пам'ять чи відтворена в будь-якій формі без попередньої письмової згоди видавництва

 

Літературний переклад з російської: Надії Декаленко

за редакцією: Анни Колотій

Текст: Галини Круковської

Обкладинка: Ірини Шимотюк, Дениса Абраменко

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.