Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Взаємовідносини християнства та імператорської влади в ІІ-IV ст. Перетворення Християнства на офіційну релігію.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Раннє християнство (1-4 ст н.е.) — період починаючи із смерті Ісуса Христа (приблизно на початку 30-х років I століття) до Першого Вселенського Собору в Нікеї (325 р.). Іноді термін «раннє християнство» вживається в більш вузькому сенсі християнства апостольського століття. Християнство виникло в Палестині в I столітті н. е. В його основі лежали вчення Ісуса Христа і віра в його воскресіння з мертвих. Виділення християнства як особливої​​, відмінної від юдаїзму, релігії супроводжувалася конфліктами, які супроводжувались протягом кількох десятиліть як з традиційним юдаїзмом того часу, так і всередині самої християнської громади. Існує схожість деяких ідей, вірувань та культових практик раннього християнства та сучасних йому апокаліптичних течій в палестинському юдаїзмі, таких як ессени. Серед дослідників немає також єдиної точки зору на те, якою мірою ранньохристиянська проповідь відтворює керигми Самого Ісуса.Розвиток християнських общин у І—III ст. привів до поступової зміни їхнього складу. Перші християнські общини в І ст. складалися переважно з пригнічених верств населення — рабів, збіднілих селян, міської бідноти. У III ст. у складі общини перебувала значна кількість римських багатіїв і провінційної знаті. Для управління общиною обирали пресвітерів. У II ст. посада помічника управителя називалася диякон (до ІІІ ст. це була єдина посада, яку могли обіймати також і жінки — дияконеси). До їхніх обов'язків входило управління віруючими та майном общини. Керівників общин, що склались у містах, називали єпископами, а в столицях і великих містах — архієпископами. Архієпископ Рима отримав особливий титул — папа. Він став на чолі всієї християнської церкви, яка перетворилася на велику й могутню релігійну організацію, значною мірою впливаючи на державні справи Римської імперії, а з IV ст. дістала підтримку імператорської влади. З приєднанням до общини римських аристократів і багатіїв християнська церква зосередила у своїх руках величезні багатства (той, хто вступав до общини, передавав їй своє майно), що посилювало її вплив у суспільстві та державі.2. Константин Перший Великий, його політика щодо християнстваЗа часів імператора Константина християнська церква мала найбільшу підтримку від влади. Вісімнадцятирічним майбутній імператор Константин бачив Діоклетіанові знущання над християнами. Хлопця виховували в атмосфері поваги до різних вірувань. Адже батько Константина вірив у бога Сонця Мітру, мати була християнкою. Імператор розумів, що багатобожжя не об'єднувало народ.Існує легенда , за якою в 312 р. перед однією з битв Константин побачив над прапором одного з легіонів зображення Христа з написом: «Цим переможеш». Він переміг. Ставши імператором, Константин витлумачив дивовижне явище перед битвою як Божий наказ. Прийняв християнство, а в 313 р. зробив цю релігію державною. Відтоді християнство завжди було союзником будь-якої державної влади й діставало від неї відповідну підтримку. Перетворення християнства на державну релігію сприяло канонізації церкви. Але землями Римської імперії ходило чимало пророків, які вільно тлумачили вчення Ісуса, чим заважали процесу канонізації. Щоб відокремити їх від більшості християн, церква утворювала для пророків монастирі, у яких вони могли проповідувати своє вчення обмеженій кількості слухачів. Під час становлення й початкового розвитку християнська релігія не мала єдиного тлумачення основних релігійних положень. Тому поряд з основним виникали окремі побічні тлумачення вчення Христа. Це призвело до утворення численних сект.Найвпливовішими серед них були докети, назореї, аріяни, монтаністи та гностики. Вони об'єднали вірних, які не погоджувалися з церковною владою та були незадоволені становищем у християнській церкві. Суперечки з керівництвом християнської церкви члени сект маскували незгодою в богословських питаннях. У II—III ст. між сектами та керівництвом християнської церкви точилася гостра боротьба: керівників сект відлучали від церкви, накладали на них покарання, усіляко переслідували. Найнебезпечнішою сектою для церкви були аріяни (назва походила від імені керівника секти, александрійського єпископа Арія). З часом аріянство об'єднало у своєму складі більшість ворогів церковної та імператорської влади.3. Перші собориКоли християнство поширилося далеко за межі Римської імперії, у 325 р. в місті Нікеї (Мала Азія) відбувся Перший Вселенський Собор. На ньому зібралися керівники церковних організацій усіх країн імперії. Собор рішуче засудив аріянство та заборонив цю секту.Другий Вселенський Собор відбувся в Константинополі в 381 p., де йшлося про уточнення рішень Нікейського Собору і боротьбу з численними сектами.Третій Вселенський Собор (Ефеський) проходив у 431 р. На ньому точилася гостра боротьба за владу над усією церквою. У 449 р. у тому ж місті було скликано Четвертий Собор, але його рішення не були визнані більшістю керівників церкви, тому 451 р. зібрався ще один Четвертий Собор у місті Халкідоні. На ньому було переглянуто деякі священні канони, змінено їхній зміст і тлумачення. 4. Християнство — державна релігія Римської імперії. Після перетворення християнства на державну релігію декілька десятків років вона співіснувала на території імперії зі старою, язичницькою релігією. Християнські та язичницькі храми стояли поруч, прихильники двох різних релігій виконували кожен свої обряди. Але цього християнству було вже замало — ставши панівною релігією, вона почала переслідувати язичників. На вимогу керівників церкви імператор Феодосій у 392 р. заборонив язичницьку релігію і наказав закрити її храми. Гонінь і переслідувань тепер зазнавали ті, хто вшановував старих римських богів — Юпітера, Марса, Юнону, Венеру, Нептуна. Вільна від суперництва, християнська релігія почала стрімко розвиватися та поширюватися.

ДІЯЧІ: Арістід, Юстин, Тертуліан та Кіпріан карфаген пресвітер, Оріген,

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.