Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Економічна сутність податку на додану вартість та його роль в податковій системі України



З розвитком виробництва товарів тривалого використання розширювалася й сфера підакцизних товарів: до неї почали входити телевізори, мотоцикли, автомобілі, велосипеди, холодильники і т.д. Розширення асортименту споживаємої продукції обмежувало розвиток акцизів в специфічній формі. Запровадження нових акцизів на кожний товар або групу товарів (робіт, послуг) збільшувало затрати на збір податків. Динамічні зрушення в споживанні потребували відповідних змін в податковому законодавстві. Так виник універсальний акциз, який автоматично враховував всі зміни в товарному асортименті і котрим став оподатковуватись валовий оборот торгівельного або промислового підприємства. В більшості країн світу універсальний акциз в наш час використовується у формі податку на додану вартість.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Економічна сутність ПДВ полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва оподаткованих товарів (робіт, послуг).

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість - порівняно новий вид податку. Вперше він був ведений у Франції в 1954 р. економістом М. Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення - спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х - початок 70-х рр.) і дещо пізніше - в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово-розвинуті країни. Поряд з цим слід також зазначити, що даний податок й досі не запроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. У кінці 80-х - на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії ПДВ введено в 1992 р. [27].

Податок на додану вартість був уведений в Україні з 1 січня 1992 p. згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" від 20 грудня 1991 p. Декрет Кабінету Міністрів України «Про податок на додану вартість», що почав діяти з 1993 p., було підписано 26 грудня 1992 p. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997 pp. (до 1 жовтня 1997 p.).

З 1 жовтня 1997 p. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» від З квітня 1997 р. На жаль, податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часу прийняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотири закони, які вносили зміни щодо ПДВ. Усього ж з 27 червня 1997 р. по 24 березня 1998 p. було ухвалено 14 законів, згідно з якими вносилися певні зміни в Закон «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 p.

Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

Слід звернути увагу, що є особливості у визначенні бази (об'єкта) для обчислення окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов придбання товарів.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Існує три можливих ставки оподаткування — звичайна (20%), знижена (7%) і нульова (0%).

Реальними платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи - суб'єкти господарської діяльності; організації, установи, що не е суб'єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки зі своїх власних доходів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб'єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб'єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.

При цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб'єктів підприємництва залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив можна розглядати у двох аспектах.

По-перше, він пов'язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. На даному етапі сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів суб'єктів підприємництва, тобто має місце тимчасова іммобілізація оборотних коштів для сплати податків. У цьому разі необхідно врахувати такі чинники: умови оплати та обсяги придбання товарно-матеріальних цінностей, ставки й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених непрямих податків суб'єктам підприємницької діяльності.

По-друге, цей вплив пов'язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб'єктів підприємства, які реалізують товари, роботи, послуги. Непрямі податки, що надходять на рахунки суб'єктів підприємництва, використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг). При цьому, певний час, до перерахування в бюджет, непрямі податки можуть залишатися в розпорядженні (обороті) підприємств. Відтак необхідно враховувати: умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації товарів (робіт, послуг); ставки й пільги щодо непрямих податків; терміни їх сплати у бюджет.

Податком на додану вартість обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Непрямі податки з'явилися наприкінці XVIII століття, коли розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох напрямках - прямого й опосередкованого оподаткування. Непряме оподаткування одразу ж було піддано нищівній критиці, воно трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал-демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теорії оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося як явище об'єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямих податків стало неможливим.

Слід зазначити, що непрямі податки мають низку істотних переваг і насамперед у забезпеченні доходів бюджету. Непрямі податки сплачує багато платників за місцем створення нової вартості, ці податки різняться простотою обрахування [31, 209]; широка база оподаткування непрямих податків сприяє зростанню доходів бюджету, вилученню податку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності [31, 210]. Усі ці переваги непрямого оподаткування сприяли тому, що розвиток усієї системи оподаткування здійснюється як оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків залеж­но від економічних умов розвитку кожної держави.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в 70-80- х роках XX століття було обґрунтовано доцільність оподаткування лише доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває його головну ваду - кумулятивний (каскадний) ефект [43, 110].

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції і затратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарюючих суб'єктів [32].

Наочніше створення доданої вартості й нарахування ПДВ показано на рис.1.1.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, а фактично виплачується в сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії (ці величини вказані в табл.1.1, в графі 8). Кінцевий споживач оплачує товар за ціною, збільшеною на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

 

 

Фермер   Мірошник   Пекар   Булочник   Покупець

 

 

пшениця 40 грн., крім того ПДВ – 8 грн.   борошно 60 грн., крім того ПДВ – 12 грн.   хліб 80 грн., крім того ПДВ – 16 грн.   обслуговування 100 грн., крім того ПДВ – 20 грн.

 

 


ДВ=72-12-40-8=12 грн.   ДВ=96-16-60-12=8 грн.   ДВ=120-20-80-16=4 грн.

 

Рисунок 1.1 - Створення доданої вартості як об'єкту оподаткування [36].

 

Об'єкт оподаткування - додана вартість - створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної сировини і виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б результатом власної діяльності такої компанії, а базою податку на додану вартість вважалася б величина чистої суми продажу [32]. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана вартість дорівнює вартості остаточного продажу кінцевому споживачеві без податку на додану вартість.

Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

Базою податку на додану вартість є фактична (договірна) ціна товару чи послуги. У випадку, якщо звичайна ціна (ціна даного товару чи послуги за умови його продажу стороннім особам - які не мають жодних відносин з постачальником) перевищує фактичну більш, ніж на 20%, то базою оподаткування є звичайна ціна. Якщо товар чи послуга є імпортованою, то базою є договірна ціна, але не менша за митну вартість.

Слід мати на увазі, що до бази оподаткування включено всі податки - в тому числі і акцизний та митний збори.

Впровадження ПДВ в Україні й досі потребує вирішення питань, пов'язаних з об­ліком та реєстрацією платників, визначенням критеріїв опо­даткування окремих видів товарів, робіт та послуг, засобів виробництва продукції за договірними цінами та проданою в кредит.

Правове регулювання оподаткування податком на додану вартість здійснюється Податковим кодексом України.

Кодекс визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Платники податку (ст. 180) [2]:

1) будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

Фактично всю систему платників можна розділити на дві групи: юридичні та фізичні особи. Особа - це будь-яка із зазначених далі осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом або ні [2]:

- суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі підприємство з іноземними інвестиціями незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;

- інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;

- фізична особа (громадянин, іноземний громадянин або особа без громадянства), діяльність якої віднесено до підприємницької відповідно до законодавства, або та, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту.

Відповідно до міжнародних норм справляння ПДВ та необхідності створення єдиної бази даних про платників податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження з метою отримання Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість має 12-значний код. Оригінал свідоцтва видається у єдиному примірнику і зберігається на підприємстві як документ суворої звітності. Крім цього, можна одержати і необхідну кількість копій для своїх філій, торгівельних точок тощо. Це може бути звичайна ксерокопія, але обов'язково засвідчена у відповідній податковій адміністрації. Необхідною умовою реєстрації в якості платника ПДВ є також наявність у бухгалтера і директора особового ідентифікаційного номера громадянина-податкоплатника.

Після проходження вищезгаданої процедури реєстрації платники отримують право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг). Податкова накладна надається продавцем покупцеві за умови їхньої реєстрації як платників ПДВ та є документом, який дає право:

- продавцю на визначення податкових зобов'язань;

- покупцю на зменшення податкових зобов'язань протягом звітного періоду на суму ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат (податковий кредит).

Податкова накладна - один з найважливіших документів для осіб, зареєстрованих як платники податку на додану вартість. Вона є підставою для можливого отримання податкового кредиту у покупця та податкового обов'язку у продавця, її відсутність не дає права включення до податкового кредиту будь-яких витрат щодо сплати податку.

Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і має індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна виписується платником податку-продавцем товарів (робіт, послуг) у момент виникнення податкового обов'язку в двох примірниках. Оригінал видається покупцеві, а копія залишається у продавця [32].

Податкова накладна видається у разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцеві на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек або інший розрахунковий чи платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) і (або) прийняття платежу з вказівкою суми податку [2]. У разі порушення продавцем порядку виписки податкової накладної покупець має право звернутися до кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Вчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену в зв'язку з придбанням цих товарів. У разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцеві (не зареєстрованому як платник податку на додану вартість), включаючи постачання на експорт, продавець складає податкову накладну в двох примірниках.

Реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника ПДВ, яке здійснюється, як ми вже зазначили, шляхом вилучення з реєстру платників. Законом №4834 з 01.07.2012 р. вилучено одну з підстав для втрати статусу платника ПДВ. Це підстава пп. «и» п. 184.1 ПКУ: «обсяг постачання товарів/послуг платниками податку, зареєстрованими добровільно, іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становить менше 50 відсотків загального обсягу постачання». Отже, можна зробити висновок: ті платники ПДВ, що були добровільно зареєстровані за вже колишньою умовою абз. 1 п. 182.1 ПКУ, з 01.07.2012 р. не повинні стежити за тим, кому і на скільки продали. Якщо переважна більшість покупців буде неплатниками ПДВ або кінцевими споживачами, вже немає підстав для втрати статусу платника ПДВ за рішенням органу ДПС!

Відповідно до п. 184.2 ПКУ анулювання реєстрації здійснюється на дату:

1) подання заяви (на нашу думку, це стосується лише випадку анулювання реєстрації за самостійним рішенням особи) або підписання рішення про анулювання реєстрації, якщо у Свідоцтві про реєстрацію платника ПДВ не було визначено граничного строку дії (найімовірніше, це всі випадки анулювання реєстрації за рішенням органу ДПС);

2) зазначену в судовому рішенні;

3) закінчення строку дії Свідоцтва про реєстрацію платника податку;

4) що передує дню втрати особою статусу платника ПДВ.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з (ст. 185):

1) Постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

2) Постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

3) Ввезення товарів на митну територію України;

4) Вивезення товарів за межі митної території України;

5) Постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

 

 

Слід зауважити, що при визначенні бази оподаткування треба враховувати [46]:

- зміну суми компенсацій за продаж товарів (повернення проданих товарів, визнання боргу покупця безнадійним);

- вартість зворотної тари за договором (контрактом), яка не долучається до бази оподаткування;

- комісійну винагороду, яка є базою оподаткування з продажу товарів, що були у вжитку (комісійна торгівля).

У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької сировини нерезидента, у разі її поставки на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну такої готової продукції згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань. При цьому податок сплачується до бюджету покупцем у порядку, передбаченому для оподаткування товарів, що імпортуються, а відповідальність за сплату податку покупцем такої продукції несе вітчизняний її переробник.

Якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли протягом строків, установлених Кабінетом Міністрів України, але у строки не більше дванадцяти календарних місяців, з моменту отримання зворотної тари вона не повертається відправнику, вартість такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

У випадках коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з поставки вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку. Правила комісійної торгівлі та визначення комісійної винагороди встановлюються Кабінетом Міністрів України. У випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів.

У разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг) під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (послуг), але не нижче за звичайні ціни, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

З метою врахування принципу соціальної справедливості в механізмі обчислення податку передбачено звільнення від оподаткування низки операцій. Ці операції складають 5 груп:

1) операції соціального змісту;

2) операції закладів освіти;

3) послуги державних органів культури та охорони здоров'я;

4) окремі операції виробничого змісту;

5) інші операції.

Якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням. У разі коли внаслідок ліквідації основного фонду отримуються комплектуючі, складові частини, компоненти або інші відходи, які мають вартість, ліквідація таких комплектуючих, складових частин, компонентів або інших відходів проводиться за правилами, встановленими для ліквідації основного фонду.

При наданні послуг із транзитного перевезення (переміщення) товарів (вантажів, пасажирів) митною територією України база оподаткування розраховується виходячи з вартості послуг із такого транзитного перевезення (переміщення), наданих на митній території України (з урахуванням відстані від пункту першого перетину державного кордону України до пункту останнього перетину державного кордону України).

Порядок нарахування і сплати податку регулюється окремою статтею. Найбільш раціональним методом розрахунку податку на додаткову вартість є заліковий, використовуваний у більшості країн, що застосовують цей податок. Нараховується ПДВ таким чином, що основою числення його є вартість оподатковуваного обороту, тобто вартість реалізованих товарів (робіт, послуг), без включення в неї самого податку, при праві на відрахування податку, сплаченого постачальникам за придбані товари (роботи, послуги). У поняття «додана вартість» включаються суми, зв'язані з власним виробничим процесом підприємства і додані їм до «старої вартості» (реалізованої у використовуваній сировині, матеріалах, що комплектують і т.д.). Таким чином, додана вартість включає всі складові, котрі сформувалися на стадії власного виробництва й охоплюють прибуток, заробітну плату, відрахування на соціальне страхування, частину амортизаційних відрахувань (саме цієї стадії виробництва).

Числення і сплата податку на додану вартість за товари, завезені на територію України, здійснюється до і після митного оформлення на основі вантажної митної декларації, у якій нарахована сума податку виділяється окремим рядком. При надходженні імпортних товарів, увезених по цільовому призначенню і використовуваних не по чи призначенню з комерційною метою, ПДВ обчислюється виходячи з ціни їхньої реалізації з урахуванням податку на додану вартість, але не нижче їхньої митної вартості з обліком фактично оплачених сум митних зборів, мита, акцизного збору (за відповідні товари) і ПДВ.

Датою виникнення податкового зобов'язання з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, що приходиться на податковий період, протягом якого відбувається яке-небудь з подій, що наступило раніш:

- дата зарахування засобів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків як оплату товарів (робіт, послуг), предметів продажу, а у випадку продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата їх оприбуткування в касі платника податків, а при відсутності такий - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податків;

- дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У випадку продажу товарів (валютних цінностей) або послуг з використанням торгових автоматів іншого подібного устаткування, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваженим на це фізичною особою, датою виникнення податкового обов'язку вважається дата виїмки з таких торгових апаратів чи подібного устаткування грошового виторгу.

Суми податку, що підлягають сплаті в бюджет чи відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли в зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

1) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

2) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

3) календарному року, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Враховуючи господарську діяльність платника, визначаємо базу оподаткування (БО):

БО = СВ + П + ВМ + АЗ, де (1.1)

СВ - собівартість;

П - прибуток;

ВМ - ввізне мито;

АЗ - акцизний збір.

Обчислюємо суму ПДВ (податкові зобов'язання - ПЗ) за товарами, які підлягають продажу:

ПЗПДВ = (БО  20%): 100 (1.2)

Формуємо вільну або регульовану ціну:

В (Р) Ц = БО + ПДВ (1.3)

Визначаємо суму податкового кредиту (ПК) протягом звітного періоду:

ПК = ПДВтмц + ПДВоф + ПДВнма, де (1.4)

ПДВтмц - сума податків, сплачених платником в зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, у тому числі імпортних;

ПДВоф - сума податків, сплачених у зв'язку з придбанням основних фондів;

ПДВнма - сума податків, сплачених у зв'язку з придбанням нематеріальних активів.

Визначаємо суму ПДВ для сплати до бюджету (відшкодування з бюджету): [48]

ПДВ = ПЗ - ПК (1.5)

За умови, якщо митна вартість менша, ніж договірна (контрактна) вартість, для нарахування ПДВ застосовується договірна (контрактна) вартість [39].

Водночас, не дозволяється застосовувати нульову ставку податку щодо операцій із продажу товарів вітчизняними товаровиробниками за допомогою безмитних магазинів, якщо такі операції звільнені від оподаткування на митній території України. Підставою для отримання відшкодування є дані лише податкової декларації за звітний період.

Податок на додану вартість досить нейтральний до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар розподіляється рівномірно між усіма групами товарів і послуг, податок не впливає на поведінку платників, як учасників господарської діяльності, не примушує їх змінювати економічні рішення. Широка база оподаткування, яка включає товари, роботи, послуги забезпечує значні бюджетні надходження, а універсальні ставки полегшують обчислення ПДВ для платників і контроль податкових органів за повнотою та своєчасністю сплати податку до бюджету.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.