Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Серцеві глікозиди



Глікозиди мають три основних механізми дії - позитивний інотропний, негативний хроногропний і нейромодуляторні ефекти.

Використовується дигоксин, що володіє оптимальними фармакодинамічними властивостями й доведеною клінічною ефективністю.

Застосування короткодіючих серцевих глікозидів для внутрішньовенного введення (Строфантин К) дуже обмежено: тільки у випадках загострення СН на фоні тахісистолічної форми фібриляції передсердь. І навіть у цьому випадку кращим виглядає відновлення синусового ритму.

Дигоксин у хворих ХСН завжди повинен застосовуватися в малих дозах: до 0,25 мг/д (для хворих з масою тіла більше 85 кг до 0,375 мг/д, а при масі тіла менш 55 кг до 0,125 мг/добу), коли він діє переважно як нейрогормональний модулятор з слабкою позитивною інотропною дією й не стимулює розвиток порушень серцевого ритму. У літніх хворих добові дози дигоксина повинні бути знижені до 0.0625-0,125 мг.

При фібриляції передсердь - дигоксин можна використовувати як засіб

«першої» лінії завдяки його здатності сповільнювати атріо-вентрикулярну провідність і знижувати ЧСС (а не через позитивну інотропну дію).

Предикторами успіху лікування глікозидами хворих із ХСН і синусовим ритмом є низька ФВ (<25%), більші розміри серця (кардіоторакальний індекс >55 %), неішемічна етіологія СН. Вигідним є сполучення серцевих глікозидів з

b-адреноблокаторами, при якому краще контролюється ЧСС, знижується ризик небезпечних для життя шлуночкових порушень ритму серця й зменшується небезпека загострення коронарної недостатності.

Антагоністи рецепторів до ангіотензину ІІ (АРА)

АРА, у першу чергу, призначаються хворим, які не переносять іАПФ.

На сьогодні кандесартан може застосовуватися в лікуванні хворих із ХСН зі зниженою ФВ нарівні з іАПФ. Титрування доз кандесартана проводиться за тими ж принципам, що й іАПФ. Стартова доза - 4 мг однократно на добу, що при стабільному АТ й відсутності ускладнень подвоюється кожні 3 -5 днів до досягнення дозування 16 мг однократно на добу. У хворих з високим рівнем АТ максимальне дозування - 32 мг однократно на добу. При вихідній гіпотонії (САТ менш 100 мм рт. ст.) терапію безпечно починати з дози 2 мг на добу.
З інших представників класу АРА можна з успіхом використовувати лосартан і валсартан. Стартова доза лосартана - 25 мг х 1 р / д. потім - 50 мг х I р / д і, нарешті, 100 мг х 1 р /д. Порядок підвищення дозувань такий же, як для іАПФ. Лосартан може попереджати розвиток ХСН, у тому числі у пацієнтів з діабетом і нефропатією, що висуває його в число препаратів для профілактики декомпенсації серцевої діяльності.

Дози валсартана, відповідно - 40 мг х 2 р/добу - 80 мг х 2 р/добу - 160 мг х 2 р/добу. Причому для валсартана показані позитивні ефекти саме високих доз.

 

Додаткові засоби в лікуванні ХСН
Статини
Для практичного використання рекомендується застосування терапевтичних доз препаратів, без прагнення досягти максимально переносимих дозувань:

  • аторвастатина 10 - 20 мг
  • правастатина 20 - 40 мг
  • розувастатина 5 - 10 мг
  • симвастатина 10 - 40 мг
  • флувастатина 40 - 80 мг

У хворих із ХСН ІІБ-Ш стадії, особливо при розвитку кардіального цирозу печінки, рівень холестерину може знижуватися, що є одним із предикторів несприятливого прогнозу. У цих випадках (при рівні загального холестеріну менш 3.2 ммоль/ л) від застосування статинів необхідно втриматися.

Антитромботичні засоби (Непрямі антикоагулянти)

Для запобігання тромбозів і емболії у пацієнтів із ХСН, що перебувають на постільному режимі, ефективним може бути лікування низькомолекулярними гепаринами (еноксипарином) по 40 мг/добу протягом 2 - 3 тижнів. Оральні непрямі антикоагулянти (синкумар, варфарин) обов'язкові для лікування хворих з фібриляцією передсердь і підвищеним ризиком тромбоемболії. Підвищений ризик реєструється у пацієнтів, що мають фібриляцію передсердь в сполученні з одним з наступних факторів:

  • літній вік;
  • наявність тромбоемболії в анамнезі;
  • відомості про інсульти й транзиторні порушення мозкового кровообігу;
  • наявність внутрісерцевих тромбів;
  • різке зниження ФВ (<35 %) і розширення камер серця (кінцево-діастолічний розмір >6,5 см);
  • наявність в анамнезі операцій на серце

Для зменшення ризику геморагічних ускладнень антикоагулянти повинні застосовуватися при ретельному контролі (раз на місяць) міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) (підтримка МНВ в межах 2,0-3.0) лікування антикоагулянтами.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.