Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ.



Знання клінічної картини, особливостей діагностики опіків та відморожень щелепно-лицевої ділянки дозволить лікарю-стоматологу надати медичну допомогу щелепно-лицевим пораненим в повному обсязі на етапах медичної евакуації.

2.КОНКРЕТНІ ЦІЛІ:

2.1. Аналізувати етіологію опіків та відморожень ЩЛД.

2.2. Пояснювати механізм виникнення опіків та відморожень.

2.3. Запропонувати вирішення питань етіології опікової хвороби.

2.4. Класифікувати опіки та відмороження.

2.5. Трактувати дані додаткових методів обстеження.

2.6. Малювати схеми, графіки глибини опіків залежно від ступеня.

2.7. Проаналізувати можливі ускладнення опіків та відморожень ЩЛД.

2.8. Скласти план надання першої допомоги при термічних ушкодженнях та їх лікування на етапах медичної евакуації.

3.БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ, НАВИЧКИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін Отримані навики
1.Топографічна анатомія. Застосувати знання топографо-анатомічних особливостей щелепно-лицевої ділянки. Визначити локалізацію пошкодження та можливі ускладнення.
2. Гістологія. Знати гістологічну будову тканин щелепно-лицевої ділянки. Визначити локалізацію термічного ураження в шарах шкіри.
3. Пропедевтика внутрішніх хвороб. Володіти схемою курації хворого. Провести курацію хворого з термічними ураженнями обличчя.
4. Загальна хірургія та військово-польова хірургія. Визначення поняття “опік” та “відмороження”, клінічні ознаки цих пошкоджень та методи їх діагностики. Обсяг та порядок надання медичної допомоги пораненим з опіками та відмороженнями щелепно-лицевої ділянки. Визначити характер поранення, оглянути та обстежити пораненого, визначити чергу та порядок надання медичної допомоги, порядок та чергу евакуації пораненого.
5. Спеціальна військова підготовка. Знати принципи організації надання медичної допомоги пораненим на етапах медичної евакуації. Оформлювати первинну медичну картку пораненого та хворого.
6. Медицина катастроф.   Знати організацію надання медичної допомоги щелепно-лицевим пораненим в структурі цивільної оборони. Організувати надання першої медичної, долікарської та першої лікарської допомоги пораненим на етапах медичної евакуації

4.ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

4.1.Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін Визначення
1. Опік. Термічна травма.
2. Відмороження. Холодова травма.
3. Опікова хвороба. Патологічний процес внаслідок термічної травми.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Етіологія опіків.

2. Етіологія відморожень.

3. Патологічні зміни у тканинах при опіках та відмороженнях .

4. Класифікації опіків.

5. Клінічні особливості термічних опіків щелепно-лицевої ділянки.

6. Клінічні особливості хімічних опіків щелепно-лицевої ділянки.

7. Методи визначення глибини опіків.

8. Методи визначення площі опіків.

9. Особливості надання медичної допомоги щелепно-лицевим пораненим з термічними опіками.

10. Особливості надання медичної допомоги щелепно-лицевим пораненим з хімічними опіками.

11. Патогенез симптому взаємного обтяження при опіках та відмороженнях щелепно-лицевої ділянки.

12. Особливості ПХО опікової рани щелепно-лицевої ділянки.

4.3.Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Практичний тренінг з надання першої допомоги потерпілим з опіками обличчя.

2. Практичний тренінг зі складання плану обстеження та лікування потерпілих з опіками та відмороженнями на етапах медичної евакуації.

5.ЗМІСТ ТЕМИ:

Вплив високої температури, хімічних речовин та променевої енергії призводить до патологічних змін в тканинах – до опіків. В мирний час опіки зустріча­ються в результаті порушень правил техніки безпеки на підпри­ємстві або в побуті. Опіки обличчя та голови складають від 12,4 % до 24,5 % (за даними В.Д. Братуся, О.В. Шумова). В роки Великої Вітчизняної війни термічні опікові ура­ження частіше всього спостерігались у льотчиків, танкістів, при вибухах горючих матеріалів на складах. За даними Г.М. Іващенко, термічні опіки у льотчиків та танкістів складали біля 35 % всіх пошкоджень щелепно-лицевої ділянки. За статистичними даними військово-медичного управління Корейської народної ар­мії опіки напалмом складали 1-1,5 % всіх видів бойових пошкод­жень.

Опіки, в залежності від походження, розподіляють на 4 групи: термічні; хімічні; електричні; променеві.

За характером пошкодження шкіри та глибше розташованих тканин розглядають чотири ступені опіків:

І ступінь – характеризується інтенсивним почервонінням шкіри та незначним набряком;
П ступінь – відрізняється створенням на шкірі пухирів різного розміру з прозорою серозною рідиною;
Ш ступінь – Ш А ступінь: частина дерми з епітеліальними утвореннями – потовими, сальними залозами та волосяними фоліку­лами, не пошкоджена; – Ш Б ступінь: тотальний некроз шкіри.
ІV ступінь – некроз всіх тканин (обвуглювання тканин)

За клінічною картиною та тяжкістю пошкодження опіки розподіляють на: легкі та важкі.

До важких опіків відносять опіки III Б та ІV ступеню, що залишають спотворюючі рубці на обличчі та шиї, глибокі дефекти та деформації брів, повік, вушних ра­ковин, носа, губ, підборіддя та других частин обличчя.

Характеристика термічних опіків

Післяопікові зміни тканин обличчя, як правило, ведуть до серйозних порушень зору, функції нижньої щелепи та інши функціональні і косметичні дефекти. Більш за все пошкоджу­ються виступаючі частини обличчя – ніс, вушні раковини, губи, брови, вилицева частина, підборіддя. Термічні опіки всіх сту­пенів викликають у хворого почуття нестерпного пеку та різ­кого болю, яке посилюється при дотику до пошкодженої поверхні.

Після опіків обличчя І ступеню шкіра мало змінюється, інколи залишається пігментація. Опіки обличчя II ступеню з асептичною течією завершуються в кінці другого тижня лікування епітелізацією шкіри, яка дуже чутлива при доторканні і легко травмується. У випадках інфікування пухирів або травмованої поверхні при опіках обличчя IIступеню на місці грануляцій завжди залишаються гіпертрофічні рубці. Опіки III А та III Б ступе­нів супроводжуються інфекцією. Процес загоювання супроводжу­ється утворенням післяопікових рубців, які часто перетворюють­ся на келоїдні. На них, як правило, утворюються виразки, трі­щини. При ураженні повік можливі ускладнення у вигляді кон’юнктивітів. При опікових травмах обличчя одночасно з пошкоджен­нями других частин тіла, які супроводжуються змінами в орга­нізмі, необхідні спостереження відповідних спеціалістів.

Розміри поверхні опіку визначають у відсотках по відно­шенню до всієї поверхні тіла за допомогою “правила дев'ятки" та "правила долоні". "Правило дев'ятки” доцільно використову­вати при значних пошкодженнях поверхні тіла. Розрахунок для визначення слідуючий: поверхня голови та шиї – 9 %, нижні кінцівки – по 18 %, верхні кінцівки – по 9 %, передня поверхня тулуба – 18 %, задня поверхня тулуба – 18 %, проміжність та статеві органи – 1 % від загальної площі тіла. Більш точні результати одержують при використанні методики Постнікова. Площу опіку виміряють прикладаючи до поверхні опіку стерильну прозору плів­ку, на якій обводять контури пошкодженої поверхні. Потім плівку кладуть на міліметровий папір і підраховують площу опіку в ква­дратних сантиметрах. Процентне співвідношення визначають, вра­ховуючи загальну площу тіла, яка дорівнює 16000 см2 .

В харак­теристиці опіку (запис у медичних документах) вказують площу і ступінь пошкодження у вигляді відношення: в чисельнику приводять процент пошкодженої поверхні, в знаменнику – ступінь опіку.

Площу опікового пошкодження можна виміряти долонею – площа долоні дорівнює 1 % поверхні тіла.

Тяжкість опіків визначають за допомогою індексів, наприклад, індексу Франка: 1% площі поверхневого опіку дорівнює 1 ОД, 1% площі глибокого опіку – 3 ОД, ураження дихальних шляхів складає 30-45 ОД. Значення індексу Франка до 30 ОД відповідає легкому ступеню опіку, 31-60 ОД – середньому ступеню, 61-90 ОД – тяжкому ступеню, більш 91ОД – вкрай тяжкому ступеню.

При поверхневих опіках до 10-12 % поверхні тіла людини або при глибоких опіках 5-6 % поверхні тіла у дорослих опіки перебігають як місцеві пошкодження, в дітей та осіб похилого віку – 7-8 % та 3-4 % відповідно. При більш тяжких та розповсюджених пошкодженнях виявляються порушення органів та систем організму людини – розвивається опікова хвороба. В клініці опікової хвороби виділяють 4 періоди:

І. Опіковий шок;

ІІ. Гостра опікова токсемія;

ІІІ. Септикотоксемія;

ІV. Період реконвалесценції.

І період – опіковий шок – патологічний стан, виникаючий у відповідь на термічну (хімічну, електричні, променеву) травму, в основі якої існує нервово-больовий фактор. При опіковому шоці виділяють дві фази: еректильну (короткочасну) і торпідну (довготривалу). В першій фазі збудження ЦНС досягає дуже високого рівня. Хворі плаксиві, скаржаться на біль в зоні опіку, визначається тахі­кардія – пульс до 100 за хв., артеріальний тиск в межах норми.

В торпідній фазі потерпілий заторможений, не реагує на навколишні обставини, апатичний, шкірні покрови бліді, риси обличчя загострені, слизові оболонки синюшні, визначається тахікардія, артеріальний тиск знижений.

II період – гостра опіка токсемія, розпочинається через декілька годин після опі­кового шоку. Пульс частий, слабкого наповнення, артеріальний тиск знижений. Температура шкіри знижена, визначається загальмованість хворого, в'ялість, інколи коматозний стан. Спостері­гається ціаноз слизових оболонок та периферійних шкірних покривів (ніс, вуха, губів, щік). Констатується згущення крові.

III період – септикотоксемія, характеризується всіма ознаками сепсису: різкі температурні коливання, кахексія, порушення нервового статусу, загальмованість, зниження рівня гемоглобіну, токсичні речовини у крові та сечі, сповільнена епіте­лізація опікової поверхні, пролежні, пневмонія. Хворі помирають від виснаження та інфекційних ускладнень. У хворих з важкими опіками (ШБ-ІV ступені) може спостерігатись повна ареактивність стану.

ІV період – реконвалесценції, при сприятливому перебігу відзначається актив­ною епітелізацією грануляційної тканини, що заповнює раневу поверхню після відторгнення некротизованих ділянок. При значних опіках можливі виразки, які набувають хронічного перебігу.

Характеристика хімічних опіків

Хімічні опіки викликаються дією неорганічних кислот (сірчана, соляна, азотна), луг (негашене вапно, їдкий калій і натрій), солями важких металів (нітрат срібла) на відкриті ділянки тіла або слизової оболонки порожнини рота, ротоглотки, стравоходу. Глибина опіку залежить від концентрації та температури речовини, тривалості впливу. Механізм опіку кислотою заключається у тому, що кислоти змінюють біологічні рідини – колоїди клітин, відбувається дегідратація і коагуляція тканин, розвивається сухій некроз. Механізм опіку лугами заключається у тому, що луги утворюють із тканинами лужні альбумінати, омилюють жири, розвивається вологий некроз.

Хімічні опіки класифікують також по чотирьох ступеневої класифікації. При хімічних опіках не утворюються пухирі. Опікова хвороба розвивається рідко, але відбувається усмоктування в кров хімічних речовин і інтоксикація організму ними та їх метаболітами. Особливості хімічних опіків: опіки обмежені по площі, із чіткими межами, наявні сліди розтікання (подтеки) хімічної речовини, на слизової оболонці різка гіперемія, потім формуються ділянки некрозу, просочені ексудатом і покрити щільною плівкою фібрину, під плівкою гоїться рана, відторгнення плівки повільне.

Надання медичної допомоги та лікування опіків обличчя на етапах медичної евакуації

Перша медична допомога пораненим з опіками на полі бою складається з самодопомоги, взаємодопомоги, допомоги саніта­рів та санінструкторів. Перша чергова задача при наданні допомоги пораненим – припинення дії вражаючого фактору. Для цього необхідно швидко скинути палаючий одяг (шинель, плащ-палатку, бушлат та ін.). Якщо не встигли скинути одяг, то пала­ючу ділянку покривають щільною тканиною, а іноді використову­ють сиру землю, пісок та глину. Бігти при палаючому одягу не можна. Обливання водою тільки збільшує площу пошкодження. Погасити палаючий одяг можливо, якщо занурити потерпілого у воду (ставок, басейн та інш.).

Найважливіший елемент першої допомоги – усунення болю, що є протишоковим заходом. Вводять наркотичні аналгетики із аптечки індивідуальній. Це має бути зроблено перед всілякими маніпуляціями на поверхні опіку. Потерпілий сам чи за допомогою товариша вводить собі вміст шприца-тюбика. Потерпілим з тяжкими опіками це повинен зробити санітар чи санінструктор.

Щоб захистити опалені поверхні від забруднення і до­даткового пошкодження, слід накласти асептичну пов'язку (застосовують індивідуальний перев’язувальний пакет), при цьому одяг з опаленої ділянки не знімають, а розрізають над ділянкою пошкодження. Перед накладанням пов'язки не слід звільняти опа­лену поверхню від залишків одягу, намагатись видалити чи проколоти пухирі. Однак залишки запальної суміші, що не встигли згоріти, мають бути обережно видалені, в зв'язку з можливістю їх повторного займання.

Значній кількості поранених з опіками обличчя та тимча­совим осліпленням через набряк повік чи дію світлового випромі­нювання ядерного вибуху потрібно супроводження з поля бою.

На МПБ продовжується боротьба з кровотечею та шоком, вводяться знеболюючі препарати, антибіотики, і пораненого готують до евакуації на МПП.

При одночасному надходженні великої кількості поранених з опіками обличчя особливо важливим є медичне сортуван­ня. Насамперед виділяють поранених, які потребують невідкладної медичної допомоги (лікарської). До цієї групи відносяться потер­пілі з багатофакторними враженнями та різко вираженими ознаками порушення дихання, з отруєнням токсичними продуктами горіння і проявами судинного колапсу, а також опалені в шоковому стані. Невідкладним заходом є заміна пов'язки у потерпілих, у яких поверхня опіку і пов'язка забруднені радіоактивними речовинами вище допустимої дози. Відносно потерпілих з легким опіковим шоком обмежуються комплексом таких заходів: вводять внутришньом’язево або в вену аналгетики (1 мл 2 % розчину пантопону або 1 мл 2 % розчину промедолу) в поєднанні з антигістамінними препаратами (1 мл 2 % розчину діпразіну чи піпольфену), призначують відповідно пока­занням серцеві та дихальні аналептики (1мл 10 % розчину кофе­їну підшкірно, 1-2 мл кордіаміну підшкірно, 1 мл 0,06 % розчину корглікону в 20 мл 40 % глюкози у вену), спазмолітики (10 мл 2,4 % розчину еуфіліну у вену або 1 мл 12 % розчину у м'язи), да­ють випити: соляно-лужний розчин, білковий морс (розведений водою білковий гідролізат з добавкою 10 % розчину глюкози, аскор­бінової чи лимонної кислоти), гарячий чай чи каву. Всі ці захо­ди проводять в сортувально-евакуаційному відділенні.

Потерпілих з опіками, які потребують невідкладної допомоги направляють у перев'язочну, де вони отримують необхідний комплекс лікувальних заходів. Всім опаленим вводять правцевий анато­ксин. На МПП також проводять заходи, що сприяють безпеці подаль­шої евакуації.

Повний обсяг кваліфікованої медичної допомоги в ОМедБ чи ОМЗ передбачає: медичне сортування та здійснення заходів, що забезпечують можливість найскорішої евакуації легко обпечених та потерпілих з опіками середнього ступеню; комплексну протишокову терапію у обпалених, які поступили у стані опікового шоку і невідкладну реанімаційну допомогу потерпілим із враженням дихальних шляхів, отруєнням продуктами горіння вогневих сумішей, загальним перегріванням; лікування до видужання легко обпечених, підлягаючих затримці у команді видужуючих чи повернення їх в частини.

Усі потерпіли з опіками обличчя, які поступили із районів ядерного вибуху, підлягають дозиметричному контролю.

В ОМедБ проводять комплексну протишокову терапію у пов­ному обсязі до остаточного виведення потерпілого із стану опікового шоку. В протишоковій палаті головні лікувально-діагностичні заходи здійснюються в такій послідовності: оцінюють загальний стан потерпілого (притомність, пульс, дихання, АТ, ректально-шкірний градієнт температури), уточнюють, по можливості, площу, глибину та локалізацію опіку; вводять знеболюючі, седативні та серцеві засоби; здійснюють внутрівенне вливання рідин і медичних засобів, застосовуючи венепункцію, венесекцію чи катетеризацію центральних вен, беруть кров для лабораторних досліджень; вводять постійний катетер в сечовий міхур для спостереження за динамікою діурезу на протязі всього періоду шоку; накладають пов'язки (при їх відсутності) на обпалену поверхню. При циркулярних опіках кінцівок, що призводять до грубого порушення та розладу місцевого кровообігу або крово­обігу тулубу, що в свою чергу порушує дихання, попередньо проводять декомпресивну некротомію; наносять повздовжні розрізи через всю товщину некротизованих тканин від проксимального чи дистального краю струпа для послаблення натягу тканин.

Температура повітря в палатах на рівні носилок повинна підтримуватись +23–+250С. При відсутності блювання дають теплий чай, соляно-лужний розчин, білковий морс. Напувати обпаленого слід невеликими порціями (50-100 мл).

Для попередження та лікування гострої ниркової недостат­ності призначають осмотичні діуретики (манітол, сечовина, тіо­сульфат натрію), еуфілін (5-10 мл 2,4 %), фуросемід (2 мл 1 % розчину внутрішньовенне та внутрішньом'язево). Корекцію мета­болічного ацидозу досягають введенням 150-200 мл 3-5 % розчину гідрокарбонату натрію.

Психомоторне збудження у потерпілих з тяжкими опіками знімають ін'єкцію оксибутирату натрію (10-20 мл 20 % розчину внутрішньовенне, дроперідолу (10-20 мл 0,25 % розчину внутрішньовенне). При гіпертермії вводять 1 мл 50 % розчину анальгіну внутришньом’язево чи 5 мл реопіріну і одночасно 5000 ОД гепарину, внутрішньовенне струйно переливають 700-800 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи плазми крові.

Туалет обпаленої поверхні на етапі кваліфікованої допомоги не проводять, за винятком випадків забруднення опікових ран радіоактивними речовинами, а також при необхідності заміни пов'язок у легко обпечених, залишених для лікування на даному етапі (в команді видужуючих). Особливо недопустимі які б то не були маніпуляції (за виключенням некротомії) на обпеченій поверхні у потерпілих, які знаходяться в стані шоку.

На цьому етапі медичної евакуації при опіках верхніх дихальних шляхів здійснюють трахеостомію, а також призначують іригації ротової порожнини лужними та дезінфекційними розчинами, змазують уражені ділянки слизової оболонки розчинами анестетиків. Харчування потерпілих організують з врахуванням змін у порожнині рота та глотки.

Особливу увагу треба приділяти обпеченим крилам носа, вушним раковинам, повікам. Оголені хрящі слід особливо ретельно ізолювати емульсією від навколишнього середовища, так як їх забруднення приведе до перихондриту та загибелі хряща.

Обпеченим, не потребуючим кваліфікованої допомоги по невідкладним показникам і підлягаючим евакуації в спеціалізо­ваний шпиталь, в сортувально-евакуаційному відділенні вво­дять аналгетики, антибіотики та симптоматичні засоби, контро­люють стан пов'язок, виправляють їх та дають пити.

Для лікування на місці залишають поранених, які можуть самостійно рухатись і обслуговувати себе з невеликими опіками І-II ступеню (2-3 % поверхні тіла) і строком лікування до 10 днів. Потерпілих з більш поширеними (до 40 % поверхні тіла) поверхневими опіками (І, II, ША ступенів) направляють в ВПШЛП, а поранених з середніми та тяжкими опіками (після надання їм необхідної допомоги в повному обсязі) евакуюють в спеціалізо­вані шпиталі.

Спеціалізовану медичну допомогу надають після ретельного огляду, уточнення характеру та тяжкості ураження. Лікування опіків І і II ступенів здійснюється в шпиталі для легкопоранених або у дерматологів, так як хірургічного лікування вони не потребують. При глибоких опіках на невеликих, функціональ­но пасивних ділянках обличчя показані ранні пластичні операції, в зв'язку з чим ця категорія обпечених повинна бути госпіта­лізована або у шпиталі для обпечених, або в спеціалізовані шпиталі для поранених в голову, шию та хребет, де знаходяться спеціалісти, які володіють прийомами первинної пластики.

У лікувальних установах шпитальних баз проводять першу заміну пов'язок та радикальну первинну хірургічну обробку ран. Для цього попередньо вводять наркотичні анальгетики. На почат­ку спиртом, бензином, 0,25 % розчином аміаку очищають шкіру навколо опіку. Потім з опікової рани вилучають частинки видимого забруднення, відшарований епідерміс, спорожнюють та розкривають великі пухирі. Найбільш забруднені ділянки обпеченої поверхні очищають марлевими кульками, змоченими в 3 % розчині перекису водню і обмивають розчином фурациліну чи новокаїну. Далі опікову рану осушують і закривають пов'язкою.

Подальше лікування обпечених поверхонь здійснюється відкритим чи закритим методом. У спеціалізованому військовому польовому хірургічному шпиталі проводяться ранні відновлювальні операції з викорис­танням місцевих тканин методом вільного пересадження тканин, а також використовують метод клаптика на ніжці. Проводиться фізіотерапевтичне, ортопедичне лікування та профілактика ран­ніх і пізніх ускладнень.

Важливим завданням спеціалізованої допомоги є оперативне лікування потерпілих з обмеженими (до 5-7 % поверхні тіла) глибокими опіками, що можуть повернутися в стрій. Для цього необхідне відновлення шкіряного покриття шляхом аутодермопластики.

Гранулювання ран губів та повік, як правило, викликає виворіт губ, крил носа. Враховуючи те, що пересаджені вільні шкі­ряні трансплантати будуть скорочуватись, що збільшить виворіт, перед пересадкою потрібно обтинати грануляції до нормальних тканин, мобілізувати краї рани та розсунути їх, що збільшить раневу поверхню – трансплантат повинен значно перевищувати недостаток шкіри. При цьому з метою збереження функції повік та губів треба прагнути зберегти мімічні м'язи. Там, де ці м'язи пошкоджені внаслідок опіку чи при недостатньо кваліфікованій некректомії, відновити їх функцію практично неможливо. Втрата функції мімічних м'язів викликає деформацію обличчя, що потре­бує довготривалого лікування. Ці потерпілі, а також ті, що мають опіки IIIБ-IV ступенів направляються в шпиталі тилу країни.

6. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

А. Завдання для самоконтролю (таблиці, схеми, малюнки, графіки):

1. Схеми будови шкіри для визначення глибини термічної травми.

2. Фото потерпілих з опіками та відмороженнями обличчя.

3. Схеми обстеження потерпілих з опіками обличчя.

Б. Задачі для самоконтролю:

1. Поранений одержав опік обличчя та шиї під час вибуху напалмової бомби. Непритомний. При огляді в ділянці спинки і крил носа, надбрівних дуг, вушних раковин і губів глибокий некроз тканин. На інших ділянках опікової поверхні епідерміс відшарований і лежить складками. Повіки обох очей розкрити не вдасться. Поставте попередній діагноз.

A. Опік напалмом обличчя та шиї II, IV ступенів.

B. Опік напалмом обличчя та шиї І, IV ступеня.

C. Опік напалмом обличчя та шиї II, III, ступенів.

D. Опік напалмом обличчя та шиї I, III, ступенів.

E. Опік напалмом обличчя та шиї III, IV ступенів.

(Відповідь: E.)

2. У OМедБ (ОМО) доставлений поранений через дві години після травми з осередку напалмового ураження. Пов'язки на обличчі, шиї, пензлях рук. Свідомість заплутана. Голос сиплий, тихий. Подих частий, гучний. На які першочергові заходи потребує постраждалий?

A. У зміні пов'язок.

B. У протишокових заходах.

C. У первинній хірургічній обробці ран.

D. У санітарній обробці.

E. У накладенні трахеостоми.

(Відповідь: B.)

3. У солдата, обпеченого полум"ям вогню, на фоні гіперемованої та набряклої шкіри обличчя виявлено різної величини пухирі, заповнені прозорою рідиною. Який ступінь опіку шкіри обличчя?

A.ІІ ступінь.

B. І ступінь.

C. ІІІ-А ступінь.

D. III-Б ступінь.

E. ІV ступінь

(Відповідь: A-)

В. Матеріали для тестового контролю. Тестові завдання з одиничною правильною відповіддю (α = 2):

2.1. Опіки в залежності від походження підрозділяють на:

A. Променеві та електричні.

B. Хімічні та термічні.

C. Променеві та термічні.

D. Електричні та хімічні.

E. Фізичні та хімічні.

(Правильна відповідь: Е.)

2.2. Наслідки перенесених опіків лиця ІІ ступеня з асептичним перебігом:

A. Спотворюючи рубці, деформація губ, брів, вух, крил носу.

B. Шкіра мало змінюється, інколи відмічається лущення та пігментація.

C. Епітелізація шкірних покривів, які вельми чутливі при доторкуванні і легко травмуються.

D. Гіпертрофічні рубці

E. Келоїдні рубці.

(Правильна відповідь: С.)

2.3. Що не відноситься до періодів опікової хвороби:

A. Опіковий шок.

B. Гостра опікова токсемія.

C. Септикопіемія.

D. Період реконвалесценції.

E. Хронічний опіковий сепсис.

(Правильна відповідь: Е.)

Г. Навчальні задачі 3-го рівня (нетипові задачі):

1. Потерпілий, 45 років, отримав|отримав| опік обличчя|обличчя,лиця| і шиї під час вибуху каністри з бензином. Непритомнів|знепритомнював|. Скаржиться на печію і відчуття|почуття| жару у області обпалених ділянок тіла. При огляді у області спинки і крил носа, надбрівних дуг, вушних раковин і губ глибокий некроз тканин. На решті ділянок опікової поверхні міхури|пузирі,пухирі| наповнені рідиною, місцями епідерміс відшарований і лежить складками. Повіки обох очей набряклі розкрити їх не вдається.

1. Поставте попередній діагноз.

2. Чим обумовлена нерівномірність опіку?

3. Де повинен лікуватися даний хворий?

(Відповідь: 1. Опік обличчя та шиї полум’ям II, III, IV ступенів.

2. Особливістю щелепно-лицевої ділянки.

3. В комбустіологічному центрі.).

2. Потерпілий 24-х років звернувся у клініку з опіком обличчя. Травму отримав в наслідок дії відкритого полум‘я. Скаржиться на біль та печію обличчя. При огляді: гіперемія шкіри обличчя, на ділянках підборіддя, носу, брів, лобу, вилиць спостерігаються пухирі з прозорою рідиною. Яка тактика лікаря по відношенню до пухирів під час ПХО? (Відповідь: Пухирі не розкриваються.).

3. Під час потрапляння на слизову оболонку порожнини рота лугу фельдшер промив її слабким розчином бікарбонату натрію. Чи правильною була його тактика? (Відповідь: Ні. Пояснити чому.).

7. ЛІТЕРАТУРА:

1. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; У 2т. – Т.2/В.О.Маланчук, І.П.Логвіненко, Т.О.Маланчук, О.Л.Ціленко – К.: ЛОГОС, 2011. – С. 151-159.

2. Рузин Г.П. Краткий курс лекций по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии / Геннадий Петрович Рузин – Киев: «Книга плюс», 2006 – С. 123-128.

3. Щелепно-лицева хірургія: підручник / О.О.Тімофєєв. – К.: ВСВ «Медицина», 2011. – С. 449-455.

4. Стоматологія надзвичайних ситуацій з курсом військової стоматології: [підруч. Для студентів ВМНЗ III-IV рівнів акредитації] / Г.П.Рузін, В.П.Голік, О.В.Рибалов, С.Г.Демяник. – Харків: Торнадо, 2006. – С. 147-153.

5. Опікова хвороба (патогенез і лікування). – Полтава, 2009. – 118 с.

6. Неотложная диагностика и лечебная тактика в ургентной хирургии: учебное пособие для студ. мед. ВУЗов и врачей-интернов / под ред. В.Д.Шейко – Полтава, 2007. – С. 83-94.

7. Ускладнення травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки: навч.-метод. посіб. для студ. стомат. факульт. вищих мед. навч. закладів IV рівнів акредитації та інтернів-стоматологів / Рибалов О.В., Ахмеров В.Д. – Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс»», 2011. – С. 95-99.

 


Міністерство охорони здоров’я України

Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

 

 

«Затверджено»

на засіданні кафедри

хірургічної стоматології

та щелепно-лицевої хірургії

з пластичною та реконструктивною

хірургією голови та шиї

 

Завідувач кафедри

д. мед. н. Аветіков Д.С.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ самостійної роботи студентів

під час підготовки до практичного

(семінарського) заняття

 

Навчальна дисципліна Хірургічна стоматологія
Модуль №
Змістовний модуль №
Тема заняття Семінар. Регенерація кісткової тканини, види. Загоєння кісткової рани. Методи оптимізації регенерації кісткової тканини. Поєднані, комбіновані та термічні ушкодження тканин щелепно-лицевої ділянки. Досягнення вітчизняних вчених, співробітників кафедри.
Курс ІV
Факультет Стоматологічний

 

 

Полтава – 2012




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.