Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Проаналізуйте основні етапи історичного розвитку фінської державності.



За деякими даними, перші люди прийшли на територію Фінляндії відразу після завершення льодовикового періоду, тобто після танення льодовиків і підняття суші над рівнем моря. Ці люди належали до фінно-угорських племен. Спочатку вони проживали лише на морському узбережжі, їх основним заняттям було рибальство і полювання. Опісля відбулося проникнення племен вглиб країни. Виживання населення серед боліт, його вміння соціально зорганізуватися у важких природних умовах і визначило, якоюсь мірою, як уже згадувалося, назву країни та ім'я народу - Суомі.

Залишки поселень кам'яного віку розкидані по всій території сучасної Фінляндії аж до Полярного кола, хоча більшість зосереджена на морському узбережжі. Знахідки бронзового і залізного віків засвідчують високий рівень торгових і культурних зв'язків Суомі зі Сходом і Заходом. Але навіть на початку нашої ери населення на території сучасної Фінляндії не було цілісно зорганізованим.

У I-II ст. н. е. з'явилися перші писемні згадки про фінів у працях римського історика Тацита. В II ст. про фінів писав грецький учений Птоломей. У цей час, окрім полювання та рибальства, населення почало займатися землеробством і скотарством.

У середині Х ст. розрізнені племена фінно-угорської мовної групи об'єдналися, утворивши своєрідні союзи племен хяме (тавастів) і фінів (суомі) па південному заході та карелів на південному сході. Ці союзи племен часто ворогували між собою.

В епоху вікінгів (IX - XI ст.ст.) через південну частину території сучасної Фінляндії пролягав торговий шлях "із варяг у греки", що, безумовно, активізувало розвиток цієї території.

В середині XI ст. шведи під приводом поширення християнства організували до Фінляндії хрестові походи, внаслідок чого вони підкорили окремі фінські племена, ослаблені ворожнечею між собою. Однак при вторгненні у карельські землі шведи зіткнулися з новгородцями, котрі прагнули володарювати у цих місцях. Протистояння закінчилося підписанням Горіховського мирного договору 1323 р., за яким шведсько-новгородський кордон пролягав від Карельського перешийка через землі поблизу озера Сайма аж до північно-східннх границь Ботнічної затоки.

Понад 600 років тривало шведське панування у Фінляндії. Протягом цього періоду тут вкоренилися шведське право і суспільних устрій, який не знав феодалізму. Тому фінляндські селяни зуміли зберегти вільний дух і особисту свободу. Однак увесь цей час шведські магнати грабували фінляндську землю.

З середини XVI ст. Швеція втягнула Фінляндію у низку воєн. Спочатку фіни воювали на Сході, потім - у Балтійських країнах, а опісля - в Центральній Європі. У результаті Швеція стала могутньою країною, вона здійснила адміністративну реформу, обновила центральні відомства і губернське управління, систему освіти та систему торгівлі. Розширивши свою територію навколо Балтики, Швеція змогла відсунути східний кордон Фінляндії далеко на схід. Звичайно, цьому сприяла й слабкість Росії. Оскільки на високі посади в Фінляндії призначалися переважно шведи, відбулося активне проникнення шведської культури на територію країни, в тому числі у найвіддаленіші райони.

У 1581 р. здійснилася велика мрія фінляндського народу: Фінляндія була проголошена Великим князівством. У 1640 р. у м. Турку був відкритий університет. У цей період у країні зародилися нові міста. Однак радість тривала недовго. У II половині XVI ст. загострилася боротьба Швеції з Росією за панування на Балтиці. Мирний період Фінляндії обірвався кризою, голодом, а також новою Північною війною. Внаслідок цих подій Швеція втратила великодержавне положення. Росія відсунула східний кордон Фінляндії на захід від Виборга. Після короткої війни, що закінчилася у 1743 р., Росія приєднала до себе всю південно-східну частину Фінляндії. Наприкінці XVIII ст. Фінляндія бачилася як окрема держава в складі Швеції.

Російсько-шведська війна 1808-1809 рр. стала для Фінляндії однією з найважчих воєн, наполеонівською війною, внаслідок якої країна перейшла до складу Росії в якості автономного Великого князівства Фінляндського, що існувало з 1809 до 1917 рр. У цей час Фінляндія отримала широкі права внутрішнього самоврядування, завдяки чому утворилась Фінляндська держава з власними органами управління й економікою. Завойована Росією 1743 р., південно-східна частина країни була возз'єднана з Фінляндією. Новою столицею країни стало м. Гельсінкі, куди був переведений університет.

У Фінляндії в період автономії викристалізувалася національна політика, що сприяло розвитку промисловості, сфери освіти, будівництву залізниці, яка з'єднала різні частини країни.

Наприкінці XIX ст. Росія намагалася зміцнити свої позиції у країні. Це викликало шалений опір фінів. Політичне протистояння ще більше загострилося під час Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 р. Воно дещо згладилося після проголошення сеймом Фінляндії 6 грудня 1917 р. незалежності Фінляндії, яку змушені були визнати Росія і багато інших держав на початку 1918 р., але опісля розгорілося по-новому, перетворившись у громадянську війну в січні 1918р. У громадянській війні, що тривала до травня 1918 р., перемогла буржуазія.

Згідно з конституцією 1919 р., Фінляндія стала республікою. Першим президентом країни був вибраний К.Й.Столберг (1865 - 1952).

Наприкінці 1939 р. на Фінляндію напав Радянський Союз. Важка зимова війна закінчилася підписанням миру в Москві у березні 1940 р. Однак 1941 р. Фінляндія розпочала військові дії проти Радянського Союзу, які вона здійснювала впродовж 1941-1944 рр. Внаслідок цього Фінляндія була змушена віддати Радянському Союзу території в південно-східній частині країни і в Лапландії, закріплені за нею після підписання Московського миру у 1940 р., а також здати під військову базу СРСР Порккала-Удд. На зміну маршалу Маннергейму, вибраному президентом Фінляндії на завершальній стадії війни, до влади прийшов 1946 р. Й.К.Паасіківі (1870 - 1956), який намагався підтримувати добросусідські відносини з Радянським Союзом.

У 1952 р. в Гельсінкі відбулися Олімпійські ігри, а в 1955 р. Фінляндію прийняли в 00Н і в Північну раду. Отже, після Другої світової війни Фінляндія, проводячи політику нейтралітету, налагодила мирні відносини з багатьма країнами, будуючи надійні зв'язки як зі Сходом, так і з Заходом.

Про тогочасну роль Фінляндії на міжнародній арені засвідчує хоча б той факт, що в Гельсінкі 1975 р. була проведена Нарада з безпеки і співпраці в Європі, скликана за ініціативою Фінляндії.

Політичні та соціально-економічні процеси в Європі, започатковані у 1989 р., не могли не позначитися на внутрішній і зовнішній політиці Фінляндії. Вона стала повним членом Ради Європи, що якоюсь мірою засвідчило її зближення із Заходом.

Фінляндія, котра двічі, в 1969-1970 рр. та 1989-1990 рр. була членом Ради безпеки, зайняла провідні позиції у боротьбі за мир не тільки в Європі, а й в усьому світі. В межах політичних структур 00Н Фінляндія приєдналася до багатьох контрольних систем за розташуванням ядерної зброї та ракет, що управляються, з метою запобігання їх розповсюдженню. Вона зробила вагомий внесок у боротьбу з випробуваннями хімічної зброї та підземними ядерними випробуваннями.

Після розпаду Радянського Союзу на картi світу з'явилися нові незалежні держави. Фінляндія відновила в серпні 1991 р. дипломатичні відносини з незалежними Литвою, Латвією, Естонією, а згодом встановила дипломатичні відносний з усіма країнами, що утворилися після розпаду СРСР.

У 1992 р. Фінляндія подала заяву до Європейського Союзу з проханням про прийняття рівноправним членом у цю організацію. Вирішення цього прохання на початку 1995 р. дало змогу Фінляндії зайняти належне місце в співтоваристві західноєвропейських країн, що, на думку фахівців, відповідає її національній індивідуальності. Членство Фінляндії в Європейському Союзі позитивно позначилося на соціально-економічному розвиткові і, безумовно, на зовнішній політиці країни. Більшість фінів впевнені, що членство Фінляндії у цій міжнародній організації забезпечить країні безпеку.

У 1996 р. Фінляндія стала членом Женевської конференції 00Н з питань роззброєння. Впродовж роботи конференції вона вела активну боротьбу за повну заборону піхотних мін. Тепер Фінляндія прагне інтенсифікувати співпрацю з країнами, що розвиваються, з метою забезпечення прав людини, рівноправності та демократії.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.