Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Проблеми економічного розвитку Фінляндії на рубежі ХХ-ХХІ ст.



Структура економіки Фінляндії

В структурі економіки за валовим національним продуктом переважає сфера послуг (61 %), па частку промисловості та будівництва припадає 35 %, сільського і лісового господарства - 6 %. Дещо інший вигляд має структура валового внутрішнього продукту (див. табл. 1).

Таблиця 1. Структура валового внутрішнього продукту, %

Джерело: State Institute of Statistics

Як уже згадувалося, сучасного рівня розвитку промисловості Фінляндія досяла завдяки надзвичайно інтенсивній індустріалізації, що мала у 70-х - 80-х роках вибухоподiбний характер. За темпами приросту валового національного продукту Фінляндія вийшла тоді на друге місце у світі після Японії. З'явилися реальні можливості інтенсифікації процесів інтернаціоналізації фінляндської економіки та впровадження високих технологій. Все це зумовило значні зміни у структурі промислового виробництва країни. Традиційні галузі промисловості (деревообробка, виробництво паперу і картону) доповнилися новими галузями із сучасними технологіями.

У зв'язку зі змінами, що відбулися в галузевій структурі промисловості, продукція лісопаперової галузі втратила домінуючу позицію у фінляндському експорті. Тепер понад 40 % експорту становлять товари машинобудування і лише близько п'ятої частини - продукція лісопаперової промисловості. Однак Фінляндія і надалі залишилась одним із найбільших у світі виробників і експортерів пиломатеріалів, паперової маси, фанери. Найголовніші центри лісопильної промисловості розташовані на південному березі озера Сайма (м.Лаппенранта), а також у гирлах лісосплавних рік Кюмійокі (м.Котка), Кокемяенйокі (м.Порі), Оулуйокі (м.Оулу), Кемійокі (м.Кемі). По цих ріках в наш час сплавляють лише четверту частину лісу, що переробляється, решту довозять переважно автотранспортом.

Великі фанерні заводи розташовані здебільшого у внутрішніх озерних районах країни в містах Ювяскюля, Куопіо, Лахті та ін. Центри меблевої промисловості зазвичай збігаються з центрами фанерної галузі. Найголовнішим центром меблевої промисловості Фінляндії є м.Лахті.

Підприємства целюлозно-паперової промисловості сконцентровані переважно в південно-східній частині країни (міста Кусанкоскі, Котка та ін.), а також у південно-західній частині Озерного краю (м. Тампере). Майже вся деревна маса переробляється на папір і картон всередині країни, а значна частина целюлози вивозиться за кордон.

Питома вага сільського господарства у загальному виробництві Фінляндії постійно зменшується. Так, частка сільського господарства у загальному випуску валового національного продукту зменшилася з 9,7 % у 1960 р. до 2,9% у 1997 р. Кількість зайнятих у сільському господарстві країни за той самий період зменшилась з 29, 5 % до 5,0 %. Таке скорочення пояснюється деякою мірою політикою держави, спрямованою на зменшення виробництва основних видів продукції до рівня самозабезпеченості, а також впливом єдиної сільськогосподарської політики Євросоюзу. Скоротилася і кількість фермерських господарств. Процес скорочення фермерських господарств супроводжувався зменшенням абсолютної кількості і частки малих господарств площею до 30 га і зростанням частки великих господарств площею понад 30 га. При цьому зросла й абсолютна кількість господарств площею понад 30 га.

Основна галузь сільського господарства Фінляндії - тваринництво, головним чином молочного напряму. Тваринництво дає 75 % доходів, які отримують у сільськогосподарському виробництві. У 1998 р. було вироблено 322 тис. т м'яса і птиці, 2301 т молока.

У Фінляндії розвинене і виробництво зерна. У 1997 р. було зібрано 464 тис. т пшениці, 47 тис. т жита, 2004 тис. т ячменю, 1243 тис. т вівса, а також викопано 754 тис. т картоплі. Однак 1998 і 1999 рр. більшість з наведених показників порівняно з 1997 р. значно скоротилися

Фінляндія - учасниця багатьох із кожного названого типу організацій. Чи не найважливішим елементом сучасної фінляндської зовнішньої політики є її активна участь в інтеграційних процесах у межах Європейського Союзу. Варто наголосити, що Фінляндія є повноправним членом Євросоюзу з 1 січня 1995 р., членом 00Н з 1955 р., Організації економічної співпраці і розвитку - з 1968 р., Північної ради - з 1956 р., має статус спостерігача в Західноєвропейському Союзі з 1995 р.

В складі 186 країн-членів Фінляндія входить у Конференцію 00Н з торгівлі та розвитку, створеної 1964 р., і систематично вивчає вплив національної і міжнародної політики на розвиток, приділяючи головну увагу проблемам ринку, управління, намагаючись розв'язувати їх, використовуючи старі повноваження в сфері економіки і нові, недавно отримані повноваження в сфері досліджень і технічної допомоги. Фінляндія входить і до Європейської економічної комісії 00Н (створена 1947 р.), мета санкціонування якої - сприяння розвитку і зміцненню економічних відносин між країнами-членами, між ними й іншими країнами, а також збір, оцінка і поширення економічної, технічної та статистичної інформації. Вона є країною-членом Міжнародного банку реконструкції і розвитку, створеного 1945 р., який здійснює банківське кредитування та технічну допомогу країнам-членам, і його філіалів - Міжнародної фінансової корпорації (створена 1956 р. з метою сприяння економічному зростанню країн-членів через підтримку підприємництва у виробничій сфері) та Багатостороннього агентства з інвестиційних гарантій (створене 1988 р., надає гарантії через страхування інвестицій).

Фінляндія входить також до складу таких міжнародних економічних організацій, як Міжнародний валютний фонд (IMF), Всесвітня торгова організація (WTO), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO), Продовольча і сільськогосподарська Організація Об'єднаних Націй (FAO), Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO), Міжнародне агентство з атомної енергії (IAFA), Всесвітня туристична організація (WTO), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСD), Міжнародне енергетичне агентство (ІFА), Агенство з ядерної енергії (NЕА), Організація зі співробітництва та безпеки в Європі (ОSCЕ), Європейський інвестиційний банк (EIB), Європейська патентна організація (ЕРО), Евріка (ЕUREKА), Європейське космічне агeнство (ЕSА), Європейська організація ядерних досліджень (СЕRN), Європейська конференція громадянської авіації (ЕСАС), Європейська конференція міністрів транспорту (ЕСМТ), Північна співпраця (NORDІС СООРЕRАТІОN), Рада держав Балтійського моря (CBSS), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕВRD) та ін.

Фінляндія належить до відносно невеликих країн, економіка яких дуже залежить від зовнішнього ринку. Їй довелося вести тривалу і виснажливу боротьбу за місце під сонцем на цьому ринку, що вимагало постійного врахування політичної ситуації та урегулювання залежно від останньої зовнішньоторговельної політики. Наприклад, після закінчення Другої світової війни в умовах реконструкції економіки і виплати репарацій (1945-1954 рр.) Фінляндія була змушена жорстко регулювати свої зовнішньоекономічні зв'язки через укладання спеціальних угод як зі старими (Великобританія, Швеція), так і з новими (Росія) торговими партнерами.

В 1955-1959 рр. у Фінляндії відбулася лібералізація торгівлі: поступово усувалися кількісні та валютні обмеження, що стало своєрідним відображенням демонтажу військової економіки і свідченням наближення до вільного ринку. Однак 1960-1973 рр. під натиском скандинавських сусідів і внаслідок об'єднання західноєвропейських країн у Європейську асоціацію вільної торгівлі перед Фінляндією гостро постало питання про власну модель участі в процесах західноєвропейської інтеграції. Затримка розв'язання цього питання загрожувала країні ізоляцією на світовому ринку. Першим кроком до пошуку такої моделі став вступ Фінляндії в Європейську асоціацію вільної торгівлі. У 1974-1984 рр. почалося формування "європейського економічного простору" через усунення тарифів на торгівлю промисловими товарами. Впродовж цього періоду Фінляндія проводила "стратегію колективного пристосування", яка мала забезпечити країні відповідне місце у цьому просторі.

Однак 1985 р. після появи Білої книги Європейського Союзу, де висвітлювалися наміри організації забезпечити свободу руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили в межах кордонів ЄС, Фінляндія опинилася перед новим вибором: продовжувати "стратегію колективного пристосування" чи забезпечити собі членство в ЄС. У цей час вибір зробити було непросто, адже Фінляндія здійснювала широку клірингову (взаємозалікову) торгівлю з колишнім СРСР, що вселяло надію на подальшу стабільність розвитку країни. Це був період "особливих відносин" між цими двома країнами.

Проте наприкінці 1990 р. у зв'язку з кризовими явищами за ініціативою колишнього Радянського Союзу кліринг був скасований, що зумовило "обвал" двосторонньої торгівлі Фінляндії та СРСР. Останньою краплею став розвал СРСР і припинення Договору про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу між Фінляндією і Радянським Союзом від 1948 р. У кінцевому підсумку вибір було зроблено: спочатку Фінляндія зміцнила взаємини з ЄС, а 1995 р. стала країною-членом цієї організації, отже, і частиною єдиного внутрішнього ринку Союзу. Так була підведена риска під епохою "східної торгівлі". Торгівля Фінляндії з Росією та іншими країнами колишнього Радянського Союзу стала частиною відносин ЄС з третіми країнами.

Тепер за кордон Фінляндія відправляє понад одну четверту її ВНП, причому понад 70 % цього обсягу припадає на західноєвропейські країни. Якщо експорт у країни ЄС 1995 р. становив майже 20 % ВНП, то тепер цей показник зріс до 50 %, і Фінляндія стала поряд з Бельгією, Нідерландами й Ірландією провідним внутрішнім експортером ЄС.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.