Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

НАВКОЛО СВІТУ ЗА ВІСІМДЕСЯТ ДНІВ 7 страница





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

- За кого ви мене маєте? - запитав Фікс, пильно вдивляючись у Паспарту.

- Дідько вас візьми! Звичайно, за агента членів Реформ-клубу, якому доручено перевіряти маршрут мого пана, - це просто ганебно! Ось чому я нічого не сказав містерові Фоґґу, хоча вже давно вас розкусив!

- Він нічого не знає?.. - жваво запитав Фікс.

- Нічого, - відповів Паспарту, укотре спорожнюючи свою склянку.

Детектив утер рукою чоло. Він не наважувався продовжувати розмову. З чого почати? Омана Паспарту здавалася правдивою, та це лише ускладнювало виконання агентового плану. Було очевидно, що француз говорив щиро й аж ніяк не був спільником свого пана, а цієї співучасті Фікс і боявся найбільше.

«Отже, - подумав детектив, - коли він не спільник, то він мені й допоможе».

Й інспектор зважився вдруге. Час підпирав, тож іншого виходу він не бачив. Фоґґа треба було затримати в Гонконгу в будь-який спосіб.

- Слухайте! - швидко заговорив Фікс. - Слухайте мене уважненько. Я зовсім не той, за кого ви мене маєте. Я не агент членів Реформ-клубу.

- Он воно як! - протягнув Паспарту, глумливо дивлячись на нього.

- Я - поліцейський інспектор, маю доручення від столичної поліції...

- Ви... поліцейський інспектор?

- Так, і я це вам зараз доведу, - продовжував Фікс. - Ось мої повноваження.

Поліцейський агент дістав із портмоне свої документи й показав співрозмовникові повноваження, підписані начальником лондонської поліції. Оторопілий Паспарту, втративши дар мови, витріщився на Фікса.

- Парі містера Фоґґа, - продовжував Фікс, - лише привід, за допомогою якого він надурив і вас, і своїх колег із Реформ-клубу, бо він зацікавлений у тому, щоб забезпечити собі вашу мимовільну співучасть.

- Але в чому? - вигукнув Паспарту.

- Слухайте. Двадцять дев’ятого вересня з Англійського банку викрали п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів. Прикмети людини, що скоїла цей злочин, встановлено. Погляньте, вони достоту відповідають зовнішності Фоґґа.

- Ще чого! - закричав Паспарту, б’ючи своїм могутнім кулаком по столу. - Мій пан - найчесніша людина у світі!

- Ви впевнені? - заперечив Фікс. - Адже ви його зовсім не знаєте! Ви стали до нього на службу в день від’їзду, а виїхав він поспіхом, скориставшись безґлуздим приводом, навіть без речей, прихопивши з собою лише велику суму грошей. І після цього ви насмілюєтеся стверджувати, що він - порядна людина!

- Так! Так! - машинально повторював бідолашний парубок.

- Ви хочете, щоб вас арештували як спільника?

Паспарту схопився за голову - його було не впізнати. Він не смів глянути на поліцейського інспектора. Філеас Фоґґ - злодій! Він, рятівник Ауди, смілива й великодушна людина! А тим часом які жорстокі докази висунуто проти нього. Паспарту силувався відкинути всі підозри, що зродилися в його мозку. Ні, він не хотів вірити у причетність свого пана до цієї справи!

- Зрештою чого ви від мене хочете? - запитав він детектива, неймовірним зусиллям волі опанувавши себе.

- Ось чого, - відповів детектив. - Я простежив пана Фоґґа до Гонконга, але цього мало: я досі не одержав дозволу на його арешт, що має надійти з Лондона. Ви мусите допомогти мені затримати його в Гонконгу...

- Я? Щоб я...

- А я поділюся з вами премією у дві тисячі фунтів стерлінґів, обіцяною Англійським банком.

- Ніколи! - відповів Паспарту, вкотре спробував звестися і знову гепнувся на стілець, відчуваючи, що сили й розум зраджують його. - Містере Фікс, - вимовив він запинаючись, - якщо навіть усе, що ви мені сказали, правда... якщо навіть мій пан і є злодієм, якого ви розшукуєте... хоча я відкидаю це... я був... я в нього на службі... і я бачив, що він добрий і великодушний... Зрадити його!.. ніколи... за жодні скарби світу. Я не з того тіста зроблений!

- Ви відмовляєтеся?

- Відмовляюся.

- Будемо вважати, що я нічого вам не говорив, - сказав Фікс, - а тепер випиймо.

- То випиймо!

Паспарту відчував, що хміліє дедалі сильніше. Фікс, розуміючи, що треба у будь-який спосіб розлучити слугу й пана, вирішив його доконати. На столі лежало кілька люльок з опіумом. Одну з них Фікс уклав у руку Паспарту, той підніс її до губ, запалив і кілька разів затягнувся; під дією отрути його голова стала ніби чавунна і схилилася на стіл.

- Нарешті! - сказав Фікс, дивлячись на нерухомого Паспарту. - Наш пан Фоґґ не буде попереджений вчасно про відхід «Карнатика», а якщо він все-таки виїде, то принаймні без цього клятого француза!

І він вийшов із таверни, сплативши рахунок.

 

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ,

де Фікс входить у безпосередній контакт із Філеасом Фоґґом

 

Під час попередньої сцени, що становила серйозну загрозу долі містера Фоґґа, цей джентльмен прогулювався з місіс Аудою англійськими кварталами міста. Відтоді, як місіс Ауда прийняла його пропозицію супроводжувати її до Європи, йому доводилося турбуватися про всі дрібниці, конче потрібні для далекої мандрівки. Англієць його складу здатен без проблем здійснювати навколосвітню подорож із самим лише саквояжем у руках. Та жінка, звичайно, не може вирушати в далеку дорогу за подібних умов. Тому треба було придбати їй одяг і все для подорожі. Містер Фоґґ виконав цей обов’язок із властивим йому спокоєм і на всі вибачення й протести збентеженої такою ласкою молодої вдови незмінно відповідав:

- Це в інтересах моєї подорожі, це входить у мою програму.

Після закупів містер Фоґґ із леді повернулися в готель і пообідали за розкішно сервірованим столом. Потім трохи втомлена місіс Ауда піднялася до себе в кімнату, на англійський штиб потиснувши руку своєму незворушному рятівникові. А поважний джентльмен на весь вечір поринув у читання «Таймс» та «Ілюстрейтед Лондон ньюз».

Якби він був здатен хоч трохи дивуватися, то, напевно, його здивувала б відсутність Паспарту, який не з’явився до часу, встановленого для сну. Але, знаючи, що пакетбот на Йокогаму відпливає з Гонконга лише вранці наступного дня, містер Фоґґ не надав цьому великого значення. Вранці на його дзвінок Паспарту також не з’явився.

Що подумав поважний джентльмен, довідавшись, що його слуга взагалі не повернувся в готель, цього ніхто не може сказати. Містер Фоґґ обмежився тим, що взяв свій саквояж, послав попередити місіс Ауду й наказав найняти паланкін.

Була тільки восьма година. Повний приплив, яким мав був скористатися «Карнатик», щоб вийти у відкрите море, очікували пів на десяту.

Паланкін прибув до дверей готелю, містер Фоґґ і місіс Ауда зайняли місця в цьому комфортабельному екіпажі; багаж слідував за ними у візку.

За півгодини наші мандрівники були вже на пристані, і там містер Фоґґ довідався, що «Карнатик» відплив напередодні.

Містер Фоґґ, сподіваючись знайти заразом і пакетбот, і свого слугу, не знайшов ні того, ні того. На його обличчі не промайнуло й тіні досади, а у відповідь на тривожний погляд місіс Ауди він тільки вимовив:

- Збіг обставин, не більше.

У цю хвилину до них наблизився якийсь чоловік, що уважно спостерігав за ними здалеку. То був поліцейський інспектор Фікс. Він поклонився і сказав:

- Пане, ви, мабуть, як і я, один із пасажирів, що прибули вчора на «Рангуні»?

- Так, - холодно відповів містер Фоґґ. - Але я не маю честі...

- Даруйте мені, я розраховував знайти тут вашого слугу.

- А ви знаєте, де він? - жваво запитала жінка.

- Як? Хіба він не з вами? - з удаваним подивом сказав Фікс.

- Ні, - відповіла місіс Ауда. - Він не з’являвся від учорашнього дня. Чи не виїхав він без нас на «Карнатику»?

- Без вас, пані?.. - протягнув агент. - Даруйте за нескромне питання: ви, мабуть, мали відпливти на цьому пакетботі?

- Так, пане.

- Я також, пані, і тепер я в цілковитій безвиході. «Карнатик» закінчив ремонт завчасно і залишив Гонконг дванадцять годин тому, не попередивши нікого з пасажирів. Тепер доведеться чекати вісім днів до наступного пароплава!

Вимовляючи «вісім днів», Фікс відчув, як його серце радісно закалатало. Вісім днів! Фоґґ затриманий на вісім днів у Гонконгу! За цей час прийде ордер на його арешт. Нарешті доля усміхнулася представникові закону.

Його наче обухом по голові вдарили, коли він почув, як Філеас Фоґґ спокійно вимовив:

- Але ж у Гонконгу, опріч «Карнатика», мають бути й інші кораблі.

І джентльмен, запропонувавши руку місіс Ауді, попрямував до доку шукати судна, що відпливає.

Приголомшений Фікс поплентався за ним.

Та, мабуть, доля остаточно зрадила тому, кому досі так справно служила. Філеас Фоґґ упродовж трьох годин обійшов гавань уздовж і впоперек; він вирішив, коли треба, зафрахтувати спеціальне судно до Йокогами, але бачив лише кораблі, що тільки навантажували або вивантажували і, отже, не могли зняти з якоря. У серці Фікса зажевріла надія.

Однак містер Фоґґ не занепадав духом. Він продовжував свої пошуки, готовий добиратися навіть до Макао, аж раптом його зупинив якийсь моряк.

- Ваша милість шукає корабель? - сказав він, знімаючи капелюха.

- Ви маєте корабель, готовий до відплиття? - запитав містер Фоґґ.

- Так. Лоцманське судно номер сорок три, найкраще у всій флотилії.

- Гарний хід?

- Від восьми до дев’яти миль. Бажаєте глянути на нього?

- Так.

- Воно вдовольнить вашу милість. Адже йдеться про морську прогулянку?

- Ні. Про подорож.

- Про подорож?

- Чи візьметеся ви доставити мене до Йокогами?

По цих словах моряк витріщив очі й замахав руками.

- Ваша милість жартує?

- Аж ніяк! Я спізнився до відплиття «Карнатика», а мені конче треба бути в Йокогамі не пізніше чотирнадцятого, аби встигнути до відплиття пароплава на Сан-Франциско.

- Дуже шкода, але це неможливо.

- Я вам пропоную сто фунтів на день і премію двісті фунтів, якщо ви доставите мене вчасно.

- Це серйозно? - запитав лоцман.

- Цілком, - відповів містер Фоґґ.

Лоцман трохи відійшов. Він дивився на море, очевидно, борючись між бажанням заробити таку величезну суму і побоюванням вирушати в таку далеку путь. Фікс страшенно хвилювався.

У цей час містер Фоґґ, повернувшись до місіс Ауди, запитав:

- Ви не боятиметеся, пані?

- З вами, містере Фоґґ, ні! - відповіла вона.

Лоцман знову підійшов до нашого джентльмена, мнучи капелюха в руках.

- То як, лоцмане? - запитав містер Фоґґ.

- Ваша милосте, - відповів лоцман, - я не можу ризикувати ні моїми людьми, ні собою, ні вами, вирушаючи в таку тривалу подорож цієї пори року на судні водотоннажністю всього двадцять тонн. До того ж ми все одно не прибудемо вчасно, бо від Гонконга до Йокогами тисяча шістсот п’ятдесят миль.

- Усього тисяча шістсот.

- Ну, це те саме.

Фікс глибоко відітхнув.

- Але, - продовжував лоцман, - можливо, є інший спосіб залагодити цю справу.

Фіксові перехопило дух.

- Який? - запитав Філеас Фоґґ.

- Вирушивши до південних берегів Японії - у Нагасакі; відстань до цього порту - тисяча сто миль. Або навіть краще - у Шанхай, що за вісімсот миль від Гонконга. У такому разі ми не будемо дуже віддалятися від китайських берегів, що для нас досить вигідно, тим паче що морські течії тут спрямовані на північ.

- Лоцмане, - сказав Філеас Фоґґ, - я повинен сісти на американський пароплав у Йокогамі, а не в Шанхаї і не в Нагасакі.

- Чого б це? - запитав лоцман. - Адже пакетбот, що вирушає до Сан-Франциско, відправляється саме із Шанхая, а в Йокогамі й Нагасакі він робить лише зупинки.

- Ви впевнені у своїх словах?

- Абсолютно упевнений.

- Коли пакетбот відходить із Шанхая?

- Одинадцятого о сьомій вечора. Так що у нашому розпорядженні чотири доби. Чотири доби - це дев’яносто шість годин. Маючи середню швидкість вісім миль за годину, повне забезпечення всім необхідним і за умови, що триматиметься південно-східний вітер і море буде спокійним, ми зможемо подолати за цей час вісімсот миль, що відокремлюють нас від Шанхая.

- А коли ви можете відпливти?

- За годину. Треба встигнути запастися провізією і знятися з якоря.

- Питання вирішено... Ви власник судна?

- Так. Я - Джон Бенсбі, власник «Танкадери».

- Бажаєте аванс?

- Якщо це не обтяжить вашу милість.

- Тримайте двісті фунтів у рахунок плати... Добродію, - продовжував Фоґґ, повертаючись до Фікса, - якщо ви бажаєте скористатися...

- Пане, - без вагань відповів Фікс, - я сам хотів просити вас про цю послугу.

- Гаразд. За півгодини ми будемо на облавку.

- А що робити з нашим бідолашним Паспарту? - запитала місіс Ауда, яку дуже непокоїло зникнення француза.

- Я зроблю для нього все можливе, - відповів Філеас Фоґґ.

Схвильований і розлючений Фікс піднявся на лоцманське судно, а містер Фоґґ і його супутниця попрямували до поліцейського відділку. Там Філеас Фоґґ указав прикмети Паспарту й залишив достатню суму для його повернення додому. Ті самі формальності було виконано у французького консула, і потім паланкін після короткої зупинки в готелі, де забрали багаж, доправив мандрівників у гавань.

Пробило третю годину. Лоцманське судно № 43 було готове до відплиття: екіпаж перебував на облавку, припаси було повантажено.

«Танкадера» - чарівна маленька шхуна водотоннажністю двадцять тонн, струнка, вузька, з гострим носом. Вона скидалася на гоночну яхту. Її начищені мідні деталі блищали, залізні частини були нікельовані, палуба виблискувала білизною слонової кістки; усе вказувало на те, що судновласник Джон Бенсбі добре дбає про свій корабель. Обидві щогли шхуни трохи відхилялися назад. Вона несла клівери, фок, ґрот, бізань, а також марселі; коли дув попутний вітер, можна було напнути й додаткові вітрила. За гарного вітру шхуна розвивала велику швидкість і вже виграла кілька призів на змаганнях лоцманських суден.

Екіпаж «Танкадери» складався з її хазяїна Джона Бенсбі й чотирьох матросів. Усі вони були сміливі моряки, що в будь-яку погоду наважувалися виходити на пошуки кораблів і чудово знали море. Сам Джон Бенсбі, чоловік років сорока п’яти, чорний від засмаги, сильний, із жвавим поглядом і енергійним обличчям, досить упевнений у собі й чудовий знавець свого діла, був здатен вселити впевненість навіть найбільшому боягузові.

Філеас Фоґґ і місіс Ауда піднялися на облавок шхуни. Фікс був уже там. Через люк у задній частині судна мандрівники спустилися у квадратну каюту з нішами в стінах для ліжок. Посередині під яскравою лампою стояв стіл. У каюті було тісно, зате чисто.

- Шкодую, що не можу запропонувати вам нічого кращого, - сказав містер Фоґґ Фіксові, який мовчки поклонився.

Детектив переживав певне приниження, відчуваючи себе зобов’язаним цьому панові.

«Безперечно, - думав він, - цей шахрай досить чемний, але все-таки він шахрай!»

О десятій хвилині по третій на шхуні напнули вітрила й на гафелі замайорів британський прапор. Пасажири були на палубі. Містер Фоґґ і місіс Ауда кинули останній погляд на набережну з надією, чи не з’явиться там Паспарту.

Фікс навіть трохи занервував, бо випадок міг привести сюди нещасного молодого чоловіка, з яким він так негідно повівся, і неминуче пояснення завершилось би не на користь детектива. Та француза не було видно: без сумніву, він ще перебував у наркотичному дурмані.

Нарешті, Джон Бенсбі вивів судно у відкрите море, вітер понадимав усі вітрила, і «Танкадера» помчала вперед, підстрибуючи на хвилях.

 

 

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ,

де власник «Танкадери» ризикує втратити премію двісті фунтів

 

Подолати вісімсот миль такої пори року на судні водотоннажністю двадцять тонн - справа ризикована. Китайські моря дуже неспокійні, там трапляються жахливі бурі, особливо в періоди рівнодень, - а події відбувалися ще на початку листопада.

Звичайно, лоцманові, сподіваючись на величезну винагороду, яку йому призначили за кожний день шляху, було вигідніше доставити своїх пасажирів до самої Йокогами. Але така подорож була б украй нерозважною, і навіть спроба дістатися Шанхая - аж надто смілива, щоб не сказати зухвала. Однак Джон Бенсбі твердо й, мабуть, не без підстав цілковито покладався на «Танкадеру», що, ніби чайка, похитувалася на хвилях.

В останні години першого дня маршруту «Танкадера» пливла вздовж звивистих берегів Гонконга і за попутного вітру розвивала велику швидкість, чудово тримаючись на воді.

- Бачу, лоцмане, в мене навіть відпала потреба рекомендувати вам максимальну швидкість, - сказав Філеас Фоґґ, коли шхуна вийшла у відкрите море.

- Покладіться на мене, ваша милосте, - відповів Джон Бенсбі. - Ми поставили всі вітрила, які дозволяє нести вітер. Топселі нічого не додадуть, вони тільки перешкоджатимуть ходу судна.

- Це ваша справа, лоцмане, а не моя. Я цілковито довіряю вам.

Філеас Фоґґ, широко розставивши ноги й випрямивши корпус, стояв міцно, як моряк, і незворушно дивився на бурхливе море. Молода леді, що сиділа на кормі, почувалася схвильованою, вдивляючись у потемнілий у сутінках океан, з яким боролося тендітне судно. Над її головою надималися білі вітрила, що несли шхуну вперед, немов широкі крила. Підхоплене вітром судно, здавалося, летіло в повітрі.

Світ облягла ніч. Місяць вступив у першу чверть, і його слабке сяйво на туманному обрії невдовзі мало згаснути. Хмари зі сходу вже затягли частину небокраю.

Лоцман засвітив сигнальні вогні - неодмінна осторога у цих морях, адже поблизу їхніх берегів плаває багато суден. Корабельні зіткнення тут не рідкість, а на тій швидкості, яку розвивала шхуна, вона розбилася б при першому ударі.

На носі судна стояв задуманий Фікс. Він тримався осторонь, знаючи, що Фоґґ неохочий до розмов. До того ж йому було неприємно говорити з людиною, послугами якої він користувався. Інспектор думав про майбутнє. Він був певен, що Фоґґ не зупиниться в Йокогамі, а відразу сяде на пакетбот до Сан-Франциско, щоб досягти Америки, широкі простори якої обіцяли йому безпеку. План Філеаса Фоґґа видавався Фіксові напрочуд простим.

Замість того, щоб з Англії відпливти безпосередньо до Сполучених Штатів, як учинив би звичайний шахрай, цей Фоґґ зробив величезний гак і перетнув три чверті земної кулі тільки для того, щоб з упевненістю досягти американського континенту і, збивши з пантелику поліцію, спокійно тринькати гроші, викрадені з банку. Та що робитиме він, Фікс, на території Сполучених Штатів? Чи залишить він у спокої цю людину? Ні, тисячу разів ні! Доти, поки ухвалять постанову про видачу злодія, він і на крок не відступить від нього. Це його обов’язок, і він його виконає. У всякому разі, йому стала в пригоді щаслива обставина: біля Фоґґа немає Паспарту, а після Фіксових зізнань було дуже важливо, щоб слуга і хазяїн більше ніколи не зустрілися.

Філеас Фоґґ теж думав про свого помічника, про його таємниче зникнення. Перебравши всі можливості, він дійшов висновку, що бідолашний парубчина внаслідок якогось непорозуміння в останню хвилину, мабуть, сів на «Карнатик». Такої самої думки була й місіс Ауда. Вона щиро переймалася долею цього чесного слуги, якому вона була дуже вдячна. Можна було сподіватися на зустріч із Паспарту в Йокогамі, і, якщо «Карнатик» доправить його туди, про це буде легко дізнатися.

На десяту годину вечора вітер посвіжів. Можливо, обачливіше було б узяти один риф, та лоцман, пильно оглянувши небо, вирішив залишити вітрила, як є. Втім, «Танкадера», що мала велике занурення, зберігала стійкість, ідучи під напнутими вітрилами, які в разі бурі можна було швидко згорнути.

Опівночі Філеас Фоґґ і місіс Ауда спустилися в каюту. Фікс уже був там і лежав на одному з ліжок. Лоцман і матроси всю ніч залишалися на палубі.

Уранці 8 листопада до сходу сонця шхуна вже пройшла понад сто миль. Лаг показував середню швидкість від восьми до дев’яти миль за годину. На «Танкадері» поставили всі вітрила, і при рівному бічному вітрі вона розвивала максимальну швидкість. Якщо вітер не змінить свого напрямку, судну всміхатиметься фортуна.

Протягом усього дня «Танкадера» істотно не відхилялася від берега і течії, що сприяло її курсу. Вона пливла за п’ять миль від землі, що залишалася в неї по лівому борту, і часом, коли розсіювався туман, було видно нерівні обриси берега. Вітер дув із суходолу, тож море було не таким бурхливим - сприятлива обставина для шхуни, адже судна малого тоннажу найбільше потерпають від хвиль, які зменшують швидкість, чи, як кажуть моряки, «вбивають» її.

До полудня вітер трохи ослаб і подув із північного сходу. Лоцман наказав поставити топсель, але за дві години змушений був прибрати його - вітер знову посилився.

На щастя, містер Фоґґ і його молода супутниця виявилися нечутливими до морської хвороби і з апетитом наминали консерви з корабельними сухарями. Фікса також покликали розділити з ними трапезу. Він прийняв це запрошення попри своє внутрішнє невдоволення, адже добре знав, що шлунок, як і корабель, треба завантажувати баластом. Подорожувати та ще й харчуватися за кошт цього чоловіка було не в його правилах; однак він трохи поїв.

По закінченні сніданку Фікс відчув себе зобов’язаним відвести містера Фоґґа вбік і сказати:

- Пане...

Це слово палило йому губи, він ледве стримував себе, щоб не схопити цього «пана» за барки!

- Пане, - продовжував він, - ви були настільки люб’язні, що запропонували мені місце на цьому судні. Хоча мої кошти не дозволяють мені жити з таким розмахом, як ви, однак я хотів би заплатити свою частку...

- Облишмо розмову про це, пане, - відповів містер Фоґґ.

- Але я хотів би...

- Ні, пане, - повторив Фоґґ категоричним тоном. - Це входить до загальних витрат!

Фікс поклонився й замовк. Відтак пройшов на ніс шхуни і за весь день більше не вимовив ні слова.

Судно швидко мчало вперед. Джон Бенсбі сподівався на успіх. Кілька разів він повторював містерові Фоґґу, що вони вчасно прибудуть до Шанхаю. Джентльмен коротко відповідав, що він на це й сподівається. Весь екіпаж маленької шхуни наполегливо працював. Премія надихала цих сміливих людей. Як результат - усі снасті натягнуті, як слід, вітрила поставлені добре, повороти кермового плавні, а всі маневри здійснювалися з такою ретельністю, ніби шхуна брала участь у перегонах Королівського яхт-клубу.

До вечора лоцман за лагом визначив, що від Гонконга шхуна пройшла двісті двадцять миль, і Філеас Фоґґ міг сподіватися, що після прибуття у Йокогаму йому не доведеться записувати у свій маршрут жодної хвилини запізнення. Таким чином, серйозна невдача, що вперше спіткала його після від’їзду з Лондона, не мала завадити його планам.

Над ранок «Танкадера» пройшла протоку Фо-К’єн, що відокремлює великий острів Формозу від китайського берега, і перетнула тропік Рака. Море в цій протоці дуже небезпечне: тут багато нуртовищ, утворених зустрічними течіями. Шхуну сильно хитало. Короткі хвилі перепиняли їй шлях. На палубі було важко стояти.

Удень вітер посилився. На небі з’явилися провісники шторму. До того ж барометр пророкував швидку зміну погоди; його добовий хід був неправильний, і ртуть вередливо коливалася в трубці. На південному сході море здіймалося довгими хвилями, від яких «віяло бурею». Напередодні сонце зайшло в червоному тумані, що висів над хвилями океану.

Лоцман довго розглядав похмуре небо й цідив крізь зуби щось нерозбірливе. Опинившись поруч зі своїм пасажиром, він тихо запитав:

- Вашій милості можна все говорити?

- Все, - відповів Філеас Фоґґ.

- Нас очікує шторм.

- Звідки він насувається: з півночі чи з півдня? - спокійно запитав містер Фоґґ.

- З півдня. Гляньте, який тайфун збирається!

- Що ж! Тайфун із півдня наш попутник, - відповів містер Фоґґ.

- Якщо ви так на це дивитеся, мені нічого більше додати, - зауважив лоцман.

Передчуття не обдурили Джона Бенсбі. За іншої, більш ранньої пори року, тайфун, як висловився один відомий метеоролог, пронісся б усього лише яскравим водоспадом електричних розрядів, але в дні осіннього рівнодення можна було сподіватися жорстокої бурі.

Лоцман заздалегідь вжив усіх запобіжних заходів. Він наказав прибрати всі вітрила і спустити реї на палубу. Також опустили стеньги. Люки наглухо задраїли, щоб жодна крапля води не могла потрапити в трюм судна. На щоглі зоставили одне трикутне вітрило з товстого полотна, щоб утримувати шхуну в попутному вітрі. Залишалося тільки чекати.

Джон Бенсбі запропонував своїм пасажирам спуститися в каюту, але сидіти в тісному приміщенні, майже позбавленому свіжого повітря, було неприємно.

Містер Фоґґ, місіс Ауда, навіть Фікс не погодилися зійти з палуби.

Близько восьмої години сильний шквал зі зливою налетіли на шхуну. «Танкадеру», немов пір’їнку, підхопив скажений вітер, силу якого неможливо точно передати. Порівняти його швидкість із чотирикратною швидкістю локомотива, що жене на всіх парах, - лише наблизитися до істини.

Протягом усього дня страшенні хвилі гнали судно на північ, зберігаючи, на щастя, високу швидкість. Разів із двадцять на нього могли обрушитися гори води, що здіймалися за його кормою. Та спритний поворот стерна, за яким стояв сам лоцман, щоразу рятував корабель від катастрофи. Часом пасажирів із голови до ніг обливало хвилею, проте вони переносили це з філософським спокоєм. Фікс, звичайно, бурчав, але мужня Ауда, не відриваючи погляду від Філеаса Фоґґа, чия холоднокровність надихала її, виявляла себе гідною його супутницею, не звертаючи уваги на пориви вітру, що налітав з обох бортів. Що ж до містера Фоґґа, то можна було подумати, ніби тайфун теж входив у його обрахунки.

Досі «Танкадера» впевнено йшла на північ, але надвечір вітер повернув на три румби й подув із північного заходу. Шхуну, що йшла тепер бортом до хвилі, страшенно трясло. Море билося об неї з такою силою, що можна було б побоюватися за її цілість, якби всі частини судна не були так міцно підігнані.

До ночі буря лише посилилася. Насувалася темрява, а з темнотою шторм дужчає. Джон Бенсбі стривожився. Він подумав, чи не час пристати до берега, і порадився про це зі своїми матросами.

Потім він підійшов до Філеаса Фоґґа і сказав:

- Мені здається, ваша милосте, ми правильно вчинимо, якщо зайдемо в один із ближніх портів.

- Я такої самої думки, - відповів містер Фоґґ.

- Он як! - вимовив лоцман. - Але в який?

- Я знаю лише один порт, - спокійно відповів Філеас Фоґґ.

- І він називається?..

- Шанхай.

Лоцман спершу не зрозумів цієї відповіді, що свідчила про незламну наполегливість і рішучість. Потім він вигукнув:

- Ну що ж, гаразд! Ваша милість має рацію. У Шанхай!

І «Танкадера» незмінно тримала курс на північ.

То була справді жахлива ніч! Тільки дивом маленька шхуна не перевернулася. Двічі її накривало водою, і якби не міцні найтови, усе змило б з палуби. Місіс Ауда почувалася вкрай виснаженою, але жодного разу не поскаржилась. Кілька разів містер Фоґґ кидався до неї, щоб захистити її від лютих хвиль.

Настав день. Буря все ще вирувала. Але вітер удруге змінив напрямок і тепер дув із південного сходу. Ця зміна сприяла «Танкадері», що знову рушила вперед бурхливим морем, де зіштовхувалися зустрічні хвилі. Якби судно не було таке міцне, ці хвилі розбили б його одним ударом.

Час від часу серед пелехів туману зринав берег, та не було видно жодного судна. Лише «Танкадера» боролася з морем.

До полудня з’явилися перші ознаки послаблення, до заходу сонця вони стали явними.

Буря вщухла так само раптово, як і почалася. Знесилені пасажири могли, нарешті, попоїсти і трохи відпочити.

Ніч минула відносно спокійно. Лоцман знову поставив вітрила, взявши на них два рифи. Шхуна набрала значної швидкості. На світанку наступного дня, 11 листопада, Джон Бенсбі, визначивши положення судна, заявив, що до Шанхая лишилося менше ста миль.

Але ці сто миль треба було пройти за один день! До вечора містер Фоґґ мусив прибути в Шанхай, якщо він не хоче спізнитися до відходу пакетбота на Йокогаму. Коли б не буря, через яку згаяно кілька годин, шхуна була б уже за тридцять миль від порту.

Вітер помітно стихав, і з ним, на щастя, стихало й хвилювання. На шхуні напнули вітрила. Топсель, клівер, контрфок - усе штовхало судно вперед; море пінилося під його форштевнем.

До полудня «Танкадера» була за сорок п’ять миль від Шанхая. Залишалося шість годин до відходу пароплава на Йокогаму.

На облавку почалося хвилювання. Усі прагнули будь-що прибути вчасно. Усі - крім, звичайно, Філеаса Фоґґа - відчували, як їхні серця тривожно калатають. Маленькій шхуні треба було зберегти швидкість не менше дев’яти миль за годину, а вітер дедалі слабшав! Це був нестійкий бриз, примхливі пориви якого налітали звідкись ізбоку. Варто було їм припинитися, і море одразу ж угамовувалося.

Однак судно було таке легке, високі вітрила з тонкого полотна так добре тримали вітер, що «Танкадера» до шостої години вечора була вже за десять миль від гирла річки, на якій стоїть Шанхай: саме місто стояло приблизно за дванадцять миль угору за течією.

О сьомій годині до Шанхая залишалося три милі. Страшний проклін зірвався з вуст лоцмана... Премія двісті фунтів стерлінґів, вочевидь, вислизала з його рук. Він подивився на містера Фоґґа. Той залишався спокійним, хоча на кін було поставлено всі його гроші...

У цю мить удалині замаячив довгий чорний силует, увінчаний хмарою диму. То був американський пакетбот, що відходив із порту в призначений час.

- Дідько! - крикнув Джон Бенсбі, у розпачі випускаючи з рук стерно.

- Сигнал! - спокійно наказав Філеас Фоґґ.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.