Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

НАВКОЛО СВІТУ ЗА ВІСІМДЕСЯТ ДНІВ 12 страница





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Однак Філеас Фоґґ жодним словом не дорікнув йому. Залишаючи пристань, звідки відходили пакетботи трансатлантичних ліній, він тільки сказав своїм супутникам:

- Ходімо. Взавтра щось вирішимо.

Містер Фоґґ, місіс Ауда, Фікс і Паспарту переправилися через Гудзон на невеликому пароплаві й сіли у фіакр, що доставив їх у готель «Сент-Ніколас» на Бродвеї. Там вони винайняли кілька номерів і переночували.

Філеасові Фоґґу, який завжди міцно спав, ця ніч здалася доволі короткою, а для місіс Ауди та її супутників, котрим хвилювання не давало заснути, навпаки - безкінечно довгою. Настало 12 грудня. Від сьомої години ранку 12 грудня до восьмої години сорока п’яти хвилин вечора 21 грудня залишалося дев’ять діб, тринадцять годин і сорок п’ять хвилин. Якби Філеас Фоґґ відплив напередодні на «Китаї» - одному з найшвидших трансатлантичних пароплавів компанії «Кунардлайн», - він прибув би до Ліверпуля, а потім до Лондона вчасно!

Містер Фоґґ вийшов із готелю, наказавши своєму слузі чекати його і попередити місіс Ауду, щоб вона будь-якої миті була зібрана для від’їзду.

Він подався на берег Гудзону й серед суден, що стояли на пристані, старанно шукав готові до відплиття. На багатьох кораблях уже підняли прапори, і з ранковим припливом вони збиралися вийти в море: з величезного чудового Нью-Йоркського порту щодня в усі кінці світу вирушають багато десятків кораблів; але здебільшого це були вітрильні судна, і вони не годилися для містера Фоґґа.

Остання спроба нашого джентльмена загрожувала зазнати невдачі, як раптом він помітив судно, що стояло на якорі перед Бетері, за один кабельтов[28] від берега. Це був торговельний ґвинтовий пароплав витонченої форми, з його труби валував густий дим, що вказувало на скоре відплиття судна.

Філеас Фоґґ найняв човна, сів у нього і за кілька змахів весел опинився біля трапа «Генрієтти», пароплава із залізним корпусом, але дерев’яними надбудовами.

Капітан «Генрієтти» був на облавку. Філеас Фоґґ піднявся на палубу й попросив викликати його. Той не змусив на себе чекати.

Це був чоловік років п’ятдесяти, справжній морський вовк, як видно, сварливий і не вельми приємний у спілкуванні. Вирячені очі зеленавого кольору, руде волосся, кремезна фігура - він нічим не скидався на людину з вищого світу.

- Ви капітан? - запитав містер Фоґґ.

- Так, я.

- Я - Філеас Фоґґ із Лондона.

- А я - Ендрю Спіді з Кардіфа.

- Ви незабаром відпливаєте?..

- За годину.

- І прямуєте?..

- У Бордо.

- Який у вас вантаж?

- Саме каміння в трюмі. Ніякого вантажу. Іду з баластом.

- У вас є пасажири?

- Немає пасажирів. Ніколи не буде пасажирів. Громіздкий галасливий товар.

- Чи добре йде ваше судно?

- Одинадцять-дванадцять вузлів. «Генрієтта» - знаменитий корабель.

- Чи згодні ви перевезти мене в Ліверпуль? Мене і ще трьох людей.

- У Ліверпуль? А чого не в Китай?

- Я сказав: у Ліверпуль.

- Ні!

- Не хочете?

- Ні. Я збираюся в Бордо, і я піду в Бордо.

- Ні за які гроші?

- Ні за які гроші.

Капітан вимовив це тоном, що не терпить заперечень.

- Але власники «Генрієтти»... - почав був Філеас Фоґґ.

- Власники - це я, - відповів капітан. - Судно належить мені.

- Тоді я його зафрахтую[29].

- Ні!

- Я купую його.

- Ні!

Філеас Фоґґ і бровою не ворухнув. Однак його становище було серйозне. Нью-Йорк - це не Гонконг, а капітан «Генрієтти» - на власник «Танкадери». Дотепер гроші нашого джентльмена долали всі перешкоди. Цього разу вони виявилися безсилі.

Зрештою, треба конче знайти спосіб переправитися через Атлантичний океан на судні, інакше довелося б летіти на повітряній кулі, що було небезпечно та й взагалі нездійсненно.

Проте містерові Фоґґу, здається, спало на думку щось інше, і він сказав капітанові:

- Гаразд, чи згодні ви доставити мене в Бордо?

- Ні, навіть якщо ви заплатите двісті доларів!

- Я пропоную вам дві тисячі.

- З кожного?

- З кожного.

- І вас четверо?

- Четверо.

Капітан Спіді узявся терти собі чоло з такою силою, ніби хотів здерти з нього шкіру. Одержати вісім тисяч доларів, не ухиляючись від свого маршруту! Заради цього вартувало відкинути вбік свою відразу до вантажу, що йменується пасажирами. Втім, пасажири по дві тисячі доларів уже не пасажири, а дорогоцінний товар.

- Я відпливаю о дев’ятій годині, - коротко сказав капітан Спіді, - і якщо ви й ваші супутники...

- О дев’ятій годині ми будемо на судні, - настільки ж лаконічно відповів Філеас Фоґґ.

Була восьма година тридцять хвилин ранку. Залишивши «Генрієтту», містер Фоґґ вийшов на берег, найняв карету й повернувся в готель, щоб забрати місіс Ауду, Паспарту й невідлучного Фікса, якому він люб’язно запропонував поїхати разом із ними. Все це було зроблено зі спокоєм, який наш джентльмен не втрачав ні на мить.

До моменту відплиття «Генрієтти» всі четверо пасажирів були на облавку.

Коли Паспарту довідався, у яку копійчину виллється їм цей останній переїзд, у нього прохопилося протяжливе «о-о-о!» - і цим було все сказано!

Детектив Фікс вирішив, що Англійському банкові не виплутатися з цієї справи без значних збитків. Справді, до кінця подорожі, за умови, що Філеас Фоґґ не викине ще кілька пачок асигнацій у море, мішок із банкнотами мав полегшати більш як на сім тисяч фунтів стерлінґів.

 

 

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ,

де Філеас Фоґґ виявляється на висоті

 

За годину «Генрієтта» пройшла повз плавучий маяк, що вказує вхід у Гудзон, обігнула мис Санді-Гук і вийшла у відкрите море. Удень вона минула Лонґ-Айленд і швидко помчала на схід.

Наступного дня, 13 грудня, опівдні на місток піднявся чоловік, щоб визначити координати судна. Читач, напевно, вважає, що то був капітан Спіді. Зовсім ні! Це був Філеас Фоґґ, есквайр.

Що ж до капітана Спіді, то він замкнувся на ключ у своїй каюті й несамовито лютував. Втім, його оскаженіння цілком можна було виправдати.

Усе сталося дуже просто. Філеас Фоґґ хотів їхати в Ліверпуль, капітан не хотів його туди везти. Тоді Філеас Фоґґ погодився пливти до Бордо, але за тридцять годин свого перебування на кораблі він так уміло застосував банківські білети, що весь екіпаж - матроси й кочегари, - команда, відверто кажучи, вельми ненадійна, адже погано ладнала з капітаном, - пристав на бік нашого джентльмена. Ось чому Філеас Фоґґ керував із містка замість Ендрю Спіді; ось чому Ендрю Спіді сидів під замком у своїй каюті й, нарешті, ось чому «Генрієтта» ішла на Ліверпуль. З того, як Філеас Фоґґ вів корабель, було видно, що колись він був моряком.

Чим це закінчилося, читач довідається згодом. Поки ж місіс Ауда дуже непокоїлася, хоча й не давала взнаки. Фікс спочатку зовсім розгубився. Паспарту ж ця пригода видалася просто дивовижною.

Капітан Спіді заявив, що «Генрієтта» робить від одинадцяти до дванадцяти вузлів; і справді, її середня швидкість була саме такою.

За дев’ять днів, тобто з 12 по 21 грудня, «Генрієтта» могла досягти берегів Англії, якщо лишень... І тут, як завжди, виникало безліч усіляких «якщо»: якщо море буде відносно спокійним, якщо вітер не зміниться, якщо не зламається судно, - «Генрієтта» зможе подолати три тисячі миль, які відокремлюють Нью-Йорк від Ліверпуля. Щоправда, історія з «Генрієттою» разом зі справою про викрадення банківських білетів могла завести нашого джентльмена трохи далі, ніж він прагнув.

Перші дні плавання минали в чудових умовах. Море було доволі спокійним; вітер постійно дув на північний схід. Поставили вітрила, і «Генрієтта» йшла, як справжнє трансатлантичне судно.

Паспарту був у захваті. Останній подвиг містера Фоґґа, на наслідки якого француз заплющував очі, викликав у нього захоплення. Ніколи досі екіпаж не бачив такої жвавої і веселої людини. Він по-дружньому теревенив із матросами і дивував їх своїми цирковими фокусами, кидав їм дотепні компліменти і пригощав найкращими напоями. На його думку, вони несли службу, як джентльмени, а кочегари підтримували вогонь у топках, як герої. Його добрий гумор передавався всім. Паспарту забув минуле, всі невдачі й небезпеки. Він думав тільки про близьку мету й кипів од нетерпіння, як підігріта котлами «Генрієтта». Часто француз походжав навколо Фікса і багатозначно позирав на нього, але мовчав, бо між колишніми друзями вже не було тієї близькості, що раніше.

А Фікс, чесно кажучи, нічого вже не розумів. Захоплення «Генрієтти», підкуп екіпажу, Фоґґ, що керує кораблем, ніби справдешній моряк, - усе це його приголомшило. Він не знав, що й думати! Хоча зрештою, джентльмен, що почав із крадіжки п’ятдесятьох п’яти тисяч фунтів стерлінґів, цілком міг скінчити викраденням судна. І Фікс, природно, дійшов висновку, що «Генрієтта» під проводом Фоґґа іде зовсім не в Ліверпуль, а кудись в інше місце, де злодій, обернувшись на пірата, почуватиметься в безпеці! Треба зізнатися, що таке припущення було цілком правдоподібним, і детектив почав серйозно шкодувати, що вляпався у цю справу.

Капітан Спіді продовжував шаленіти у своїй каюті, і Паспарту, якому було доручено його годувати, попри всю свою силу робив це дуже обережно. Містер Фоґґ ніби забув про капітанове існування.

Тринадцятого «Генрієтта» оминула Ньюфаундлендську банку. Перехід цієї частини океану дуже важкий. Тут, особливо взимку, часто бувають тумани і шквали. Ще напередодні барометр різко впав, віщуючи близьку зміну погоди. І справді, за ніч температура знизилася: стало холодніше і подув південно-східний вітер.

Це було серйозною перешкодою. Містер Фоґґ, аби не змінювати курс, наказав прибрати вітрила і додати пари. Однак через неспокійне море судно сповільнило рух. Високі хвилі розбивалися об його форштевень. Почалася сильна кільова хитавиця, що також зменшувала швидкість. Вітер холоднішав і загрожував перетворитись на ураган. Ставало очевидним, що «Генрієтта» незабаром не зможе витримати натиску хвиль. А втеча від бурі обіцяла всілякі негаразди.

Обличчя Паспарту темніло одночасно з небом. Два дні він переживав смертельне занепокоєння. Та Філеас Фоґґ був сміливим моряком, знав, як боротися зі стихією, і йшов уперед, не зменшуючи пари. Коли «Генрієтта» не могла здолати хвилі, вона йшла крізь неї й проходила, хоча палубу й заливало водою. Іноді під натиском водяних гір, що піднімали корму судна, ґвинт виринав над водою, і його лопаті скажено оберталися в повітрі, - але, попри все, судно рухалося вперед.

На щастя, вітер не досяг небезпечної сили. То був не ураган, що мчить зі швидкістю дев’яносто миль за годину, а просто дуже свіжий вітер, та, на жаль, він наполегливо дув із південного сходу і не дозволяв поставити вітрила. А їхня допомога була б дуже доречна!

Шістнадцятого грудня минуло сімдесят п’ять днів від моменту від’їзду з Лондона. Загалом, «Генрієтта» поки що не надто спізнювалася, й особливо тривожитися не випадало. Найважчий відрізок шляху був позаду, і залишалося пройти ще трохи більше половини всієї відстані. Влітку можна було б ручатися за успіх, однак узимку все залежало від примх погоди. Паспарту не висловлював своєї думки. У глибині душі він сподівався, що як не захоче служити вітер, то можна сподіватися на пару.

Цього ж дня на палубу вийшов механік, розшукав містера Фоґґа і став із ним щось жваво обговорювати.

Невідомо чому, - імовірно, через передчуття, - француза охопила незрозуміла тривога. Він охоче віддав би одне вухо, щоб почути другим розмову на містку. Все-таки йому вдалося розібрати кілька слів, і серед них - питання містера Фоґґа:

- Ви впевнені у своїх словах?

- Упевнений, пане, - відповів механік. - Не забувайте, що від виходу в море працюють усі котли: на дорогу від Нью-Йорка до Бордо тихим ходом запасів вугілля вистачило б, але для переходу на всіх парах від Нью-Йорка до Ліверпуля його замало.

- Я подумаю, - відповів містер Фоґґ.

Паспарту все збагнув. Його охопило смертельна паніка. Закінчувалося вугілля!

«Ну, - подумав він, - якщо мій хазяїн упорається і з цим, то він просто велика людина!»

Зіштовхнувшись із Фіксом, він не міг стриматися, аби не втаємничити його у справи.

- То ви вважаєте, - мовив крізь зуби детектив, - що ми йдемо в Ліверпуль?!

- Хай вам біс! Куди ж іще!

- Недоумок! - процідив поліцейський інспектор і відійшов, знизуючи плечима.

Паспарту хотів був добряче відплатити за цю характеристику. Однак подумавши, що бідолашний Фікс, імовірно, дуже засмучений через свою невдачу, що ця безґлузда кругосвітня гонитва дуже зачепила його самолюбство, парубок вирішив пробачити образу.

На що ж сподівався Філеас Фоґґ? Важко здогадатися. Однак здається, цей флегматичний джентльмен прийняв якесь рішення, бо того самого вечора покликав механіка і сказав йому:

- Підтримуйте вогонь і йдіть на всіх парах, доки вистачить запасів пального.

За кілька хвилин із труб «Генрієтти» завалували густі пелехи диму.

Судно йшло на всіх парах, та через два дні, вісімнадцятого числа, механік оголосив, що вугілля залишилося менше ніж на добу.

- Не зменшувати вогню! - наказав містер Фоґґ. - Навпаки, збільшити тиск пари.

Близько полудня, визначивши широту й довготу судна, містер Фоґґ покликав Паспарту і велів йому привести капітана Спіді. Слуга вислухав цей наказ із таким виглядом, ніби йому доручили спустити з ланцюга тигра, і, йдучи з містка, пробурчав:

- Ох і сказиться ж він!

Справді, за кілька хвилин у веремії криків і прокльонів у рубку влетіла бомба. Цією бомбою був капітан Спіді. Бомба явно готова була вибухнути.

- Де ми?! - з порога загорланив капітан, захлинаючись люттю. Складалося враження, що доброго капітана зараз ухопить апоплексичний удар. - Де ми?! - повторив він, багряний од гніву.

- За сімсот сімдесят миль від Ліверпуля, - відповів містер Фоґґ із непорушним спокоєм.

- Пірат! - прохрипів Ендрю Спіді.

- Я наказав покликати вас, пане...

- Морський розбійник!

- ...щоб просити вас продати мені корабель, - продовжував Філеас Фоґґ.

- Ні! Тисяча чортів, ні!

- Річ у тім, що я змушений буду спалити його.

- Спалити мій корабель?!

- Так, принаймні дерев’яні частини, тому що в нас не вистачає пального.

- Спалити мій корабель! - заволав капітан Спіді, втративши здатність до чіткої мови. - Корабель вартістю п’ятдесят тисяч доларів!

- Ось вам шістдесят тисяч, - відповів Філеас, простягаючи капітанові пачку банківських білетів.

Це магічним чином вплинуло на Ендрю Спіді. Жоден американець не може байдужо дивитися на шістдесят тисяч доларів. Капітан умить забув свій гнів, ув’язнення й ненависть, якою горів до Філеаса Фоґґа. Судну було вже двадцять років. Тож таку угоду треба було вважати знахідкою!.. Бомба вже не могла вибухнути - Філеас Фоґґ вирвав із неї ґніт.

- А залізний корпус нехай залишиться мені... - сказав капітан, значно м’якшим тоном.

- Так, корпус і машина. Згодні?

- Згодний.

І Ендрю Спіді вирвав пачку банкнот із рук Філеаса Фоґґа, перелічив їх і запхнув до кишені.

Під час цієї сцени Паспарту весь сполотнів. Фікса ледь не вхопив удар. Витрачено близько двадцяти тисяч фунтів, а цей Фоґґ ще віддає власникові судна корпус і машину, тобто майже все, що є вартісного в судні! Щоправда, викрадена з банку сума становила п’ятдесят п’ять тисяч фунтів!..

- Не дивуйтеся, - сказав містер Фоґґ Ендрю Спіді, коли той сховав гроші. - Я втрачу двадцять тисяч фунтів стерлінґів, якщо не прибуду до Лондона двадцять першого грудня о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора. А через те, що в Нью-Йорку я спізнився на пакетбот, і ви відмовилися везти мене в Ліверпуль...

- І дуже добре зробив, п’ятдесят тисяч чортів! - вигукнув Ендрю Спіді. - Бо я заробив принаймні сорок тисяч доларів! - Потім він спокійніше додав: - Знаєте що, капітане...

- Фоґґ.

- Безперечно, капітане Фоґґ, у вас є щось від янкі!

Після цих слів, які він уважав компліментом, Ендрю Спіді хотів був вийти, але Філеас Фоґґ зупинив його:

- То тепер корабель належить мені?

- Звичайно, - від кіля до клотиків, але, ясна річ, тільки «дерево»!

- Гаразд. Накажіть розібрати всі внутрішні перегородки і топіть ними.

Можна собі уявити, скільки знадобилося сухого дерева, аби підтримувати достатній тиск пари. Цього дня рубка, каюти, нижня палуба - усе пішло в паленище.

Наступного дня, 19 грудня, спалили рангоут[30] і його запасні частини. Знесли щогли й розрубали їх сокирами. Екіпаж працював із неймовірним завзяттям. Паспарту рубав, різав, пиляв - словом, трудився за десятьох. Здавалося, руйнівний дух пронісся над кораблем.

Назавтра вранці, 20 грудня, фальшборт[31] і всі надводні частини судна, а також більшу частину палуби було спалено. «Генрієтту» так обкарнали, що та скидалась на плавучий понтон.

Того дня стало видно ірландський берег і маяк Фастенет.

Однак о десятій годині вечора судно було лише на траверсі Квінстауна. Щоб прибути в Лондон, у розпорядженні Філеаса Фоґґа залишалося всього двадцять чотири години. За цей час, навіть ідучи на максимальній швидкості, «Генрієтта» могла досягнути лише Ліверпуля. А у відважного джентльмена вже не було чим підтримувати пари!

- Мені вас справді шкода, пане, - сказав капітан Спіді, який перейнявся планами містера Фоґґа. - Все проти вас! Ми ще тільки у Квінстауні.

- А! - зауважив містер Фоґґ. - То це його вогні?

- Так.

- Можемо ми ввійти в гавань?

- Не раніше, ніж за три години: тільки під час припливу.

- Що ж, почекаємо, - спокійно відповів містер Фоґґ. Дивлячись на його обличчя, не можна було сказати, що він має намір почати останню битву з ворожою долею!

Квінстаун - невеликий порт на ірландському узбережжі, де трансатлантичні пароплави вивантажують пошту зі Сполучених Штатів. Звідти кур’єрськими потягами її доправляють у Дублін, а потім на швидкоплавних кораблях перевозять у Ліверпуль, таким чином на дванадцять годин випереджаючи найшвидші пакетботи океанських компаній.

Ось ці дванадцять годин, що їх у такий спосіб викроює американська пошта, хотів виграти й Філеас Фоґґ. Замість того щоб прибути на «Генрієтті» у Ліверпуль наступного дня ввечері, він мав намір потрапити туди опівдні а, отже, приїхати в Лондон до восьмої години сорока п’яти хвилин вечора.

Близько першої ночі під час припливу «Генрієтта» увійшла в порт Квінстаун, і Філеас Фоґґ міцно потис руку капітана Спіді, що залишився на своєму обдертому судні, яке, однак, коштувало щонайбільше половину тієї суми, яку він за нього вже отримав.

Пасажири висадилися на берег. У цю хвилину Фікс пережив найсильніше бажання заарештувати містера Фоґґа. Проте він цього не зробив! Чому? Яка боротьба точилася в ньому? Чи змінилася його думка про містера Фоґґа? Чи зрозумів він, нарешті, що помилявся? Так чи інак, але Фікс не попрощався з нашим джентльменом. Разом із ним, місіс Аудою і Паспарту, який ще не встиг перевести дух, він о пів на другу ночі сів у Квінстауні в потяг, на світанку прибув у Дублін і одразу ж пересів разом з усіма на один із поштових пароплавів. Справжній сталевий таран був оснащений такою потужною машиною, що міг нехтувати хвилями і прорізував їх наскрізь.

Об одинадцятій сорок 21 грудня Філеас Фоґґ був на Ліверпульській набережній. Він перебував усього за шість годин від Лондона.

Несподівано до нього підійшов Фікс, поклав йому руку на плече і пред’явив свої повноваження.

- Ви - пан Філеас Фоґґ?

- Так, пане.

- Іменем королеви вас заарештовано.

 

 

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ,

у якому Паспарту має можливість зле пожартувати

 

Філеас Фоґґ сидів у в’язниці. Його замкнули у поліцейському відділку при ліверпульській митниці, де він повинен був заночувати, очікуючи на переведення в Лондон.

У момент арешту Паспарту хотів кинутися на детектива, але його стримали полісмени. Місіс Ауда, яка нічого не знала, була приголомшена брутальністю і нічого не могла збагнути. Паспарту пояснив їй, у чому річ. Містера Фоґґа, цього порядного і хороброго джентльмена, якому вона завдячувала своїм життям, арештували як злодія! Жінка протестувала проти такого припущення, вона обурювалася, плакала, розуміючи, що ніяк не може допомогти своєму рятівникові.

Що ж до Фікса, то він заарештував нашого джентльмена, бо цього вимагав його обов’язок - байдуже, винен той чи ні. Правосуддя розбереться.

Жахливий здогад спав тоді на думку Паспарту: що саме він винен у тому, що сталося! Справді, навіщо він приховав від містера Фоґґа всю цю історію? Чому, довідавшись, хто такий Фікс і яку мету він переслідує, не попередив свого пана? Знаючи про це заздалегідь, Філеас Фоґґ зумів би надати Фіксові докази своєї невинуватості; він тоді б точно не возив за свій рахунок цього клятого детектива, першим клопотом якого було заарештувати містера Фоґґа, тільки-но вони ступлять на землю Сполученого Королівства. Міркуючи про свою безтурботність і необачність, бідолашний глибоко картав себе. Він плакав, на нього жаль було дивитися. Він ладен був розбити собі голову!

Попри холоднечу, місіс Ауда й Паспарту залишилися біля входу до митниці. Ні він, ні вона не хотіли йти звідти, не побачивши містера Фоґґа ще раз.

А наш джентльмен остаточно і безповоротно збанкрутував, і це сталося тієї миті, коли він уже майже досяг мети! Цей арешт занапастив його. Прибувши в Ліверпуль об одинадцятій сорок 21 грудня, він ще мав у своєму розпорядженні дев’ять годин п’ять хвилин, адже повинен був з’явитися в Реформ-клубі о восьмій сорок п’ять, - до Лондона всього шість годин ходу!

Якби хто зумів зараз проникнути до митниці, то побачив би містера Фоґґа, що заціпеніло сидів на дерев’яній лаві, як завше спокійний і незворушний. Не можна стверджувати, що він примирився з долею, та навіть цей останній її удар не міг його схвилювати, принаймні зовні. Можливо, всередині в нього нуртувала лють. Тоді рано чи пізно вона мала прорватися назовні. Нам це невідомо. Однак Філеас Фоґґ був, як завжди, спокійний і чекав... Чого? Чи жевріла в його душі бодай якась надія? Чи вірив він ще в успіх, коли за ним зачинилися в’язничні двері?

Хай там як, містер Фоґґ дбайливо поклав годинника на стіл і стежив за рухом стрілок. З його вуст не вирвалося жодного слова, однак його погляд був якимсь особливо напруженим.

У всякому разі, становище вкрай жахливе, і для того, хто не міг читати думки Філеаса Фоґґа, воно зводилося до такого:

Якщо Філеас Фоґґ чесна людина - він розорений.

Якщо він злодій - його впіймано.

Чи думав він про порятунок? Чи шукав виходу із в’язниці? Чи збирався тікати? Може й так. Принаймні він чогось раптово підвівся з місця і обійшов кімнату. Але двері були міцно замкнені, вікно надійно заґратоване. Він знову сів, дістав із гаманця свій маршрут і на тому рядку, де стояло: «21 грудня, субота, Ліверпуль», додав: «80-й день, 11 година 40 хвилин ранку».

Після цього він продовжував чекати.

Годинник на будинку митниці пробив першу. Містер Фоґґ помітив, що його годинник поспішав на дві хвилини.

Друга година! Якби він зараз сів у кур’єрський потяг, то в Реформ-клуб міг би ще прибути вчасно. Чоло його трохи спохмурніло...

О другій годині тридцять три хвилини знадвору долинув якийсь галас, рипнули двері, почулися голоси Паспарту й Фікса.

В очах містера Фоґґа сяйнув вогник.

Двері поліцейського посту відчинилися, і він побачив місіс Ауду, Паспарту й детектива.

Фікс засапався, волосся його було розкуйовджене... Він ледь міг говорити!

- Пане, - бурмотів він, - пане... даруйте... нещасливий збіг... Уже три дні як арештовано злодія... ви... вільні!..

Філеас Фоґґ був вільний. Він підійшов до детектива. Пильно поглянувши йому в обличчя, він зробив перший і, ймовірно, останній швидкий рух у своєму житті: відвів обидві руки назад і потім із точністю автомата вдарив кулаком злощасного інспектора.

- Гарний удар, чорт забирай! - вигукнув Паспарту і як справжній француз дозволив собі злий жарт: - Чудовий урок англійського боксу!

Збитий з ніг, Фікс не вимовив жодного слова. Він отримав по заслугах. Містер Фоґґ, місіс Ауда й Паспарту швидко залишили митницю. Вони вскочили в карету й за кілька хвилин були вже на вокзалі.

Філеас Фоґґ запитав про експрес на Лондон... Було сорок хвилин на третю... Експрес на Лондон відійшов тридцять п’ять хвилин тому.

Тоді Філеас Фоґґ замовив спеціальний поїзд.

На станції було кілька паротягів великої потужності, проте за умовами залізничного руху екстрений поїзд не міг відійти раніше третьої години дня.

Рівно о третій годині Філеас Фоґґ, кинувши кілька слів машиністові щодо премії, у товаристві молодої жінки й свого вірного слуги помчав у напрямку Лондона.

За п’ять з половиною годин треба було подолати відстань між Ліверпулем і Лондоном; це було б цілком реально, якби шлях виявився вільний. Але дорогою траплялися вимушені затримки, і коли наш джентльмен прибув на лондонський вокзал, усі столичні годинники показували за десять хвилин дев’яту.

Філеас Фоґґ здійснив подорож навколо світу, але прибув у Лондон на п’ять хвилин пізніше призначеного строку!..

Він програв.

 

 

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ,

у якому Паспарту не змушує двічі повторювати наказ,

відданий йому містером Фоґґом

 

Мешканці вулиці Севіль-роу дуже здивувалися б наступного дня, якби їм сказали, що Філеас Фоґґ повернувся до свого будинку. Двері й вікна були зачинені. Зовні також не було помітних змін.

Справді, вийшовши з вокзалу, Філеас Фоґґ наказав Паспарту закупити харчів і попрямував додому.

Наш джентльмен зі звичною безпристрасністю пережив удар долі. Він банкрут! І все через цього кретина - поліцейського інспектора! Впевнено подолати всю відстань, перебороти тисячу перешкод, не злякатися тисячі небезпек, знайти навіть час для кількох добрих справ - і раптом відступити перед грубою силою, яку не можна було передбачати й перемогти, - це було справді жахливо! Від значної суми, яку він прихопив із собою на початку подорожі, залишалися жалюгідні копійки. Весь його статок становив тепер двадцять тисяч фунтів стерлінґів, що лежали в банку братів Беринґів, але ці гроші він повинен був сплатити своїм колегам по Реформ-клубу. Після таких витрат він не розбагатів би навіть у тому разі, якби виграв парі, та навряд чи він сподівався розбагатіти, позаяк належав до людей, що закладаються лише заради честі; але програне парі зовсім розоряло його. Як-не-як, він прийняв рішення. Наш джентльмен знав, що йому залишається робити.

Одну з кімнат будинку на Севіль-роу надали в розпорядження місіс Ауди. Жінка була в розпачі. За кількома фразами містера Фоґґа вона збагнула, що він обмірковує якийсь недобрий план.

Усі знають, до чого іноді можуть дійти одержимі настирливою ідеєю англійці-мономани[32]. Тому Паспарту крадькома пильно стежив за своїм паном.

Та передусім француз піднявся у свою кімнату й загасив газовий ріжок, що горів вісімдесят днів. У ящику для листів він знайшов рахунок газової компанії і вважав більш ніж своєчасним припинити цю витрату, що стосувалася його особисто.

Минула ніч. Містер Фоґґ ліг спати, але чи заснув він? Місіс Ауда й на мить не заплющила очей. Паспарту, як вірний пес, усю ніч сторожував біля дверей хазяїна.

Наступного ранку містер Фоґґ покликав його і коротко наказав приготувати сніданок для місіс Ауди. Сам він обмежиться чашкою чаю і підсмаженим хлібом. Нехай місіс Ауда дарує за те, що він не вийде до сніданку й до обіду, бо він має намір упорядковувати свої справи. Увечері він просить її приділити йому кілька хвилин для розмови.

Паспарту залишалося тільки виконувати денний розпорядок. Проте він дивився на свого, як завжди, незворушного пана й не міг наважитися вийти з кімнати. В нього було важко на серці. Його мордували докори совісті, бо він більше за всіх звинувачував себе у непоправному лихові. Якби він попередив містера Фоґґа, якби він розкрив Фіксові плани, містер Фоґґ, звичайно, не потяг би за собою детектива в Ліверпуль, і тоді...

Паспарту не міг більше стриматися...

- Пане, пане Фоґґ, прокляніть мене! - закричав він. - Це моя провина, що...

- Я нікого не звинувачую, - спокійно відповів містер Фоґґ. - Ідіть!

Паспарту вийшов із кімнати і попрямував до леді, щоб повідомити їй про наміри свого пана.

- Пані, - сказав він, - сам я нічого не можу вдіяти! Я не маю ніякого впливу на пана Фоґґа. Може, ви...

- Та який я можу мати вплив! - відповідала місіс Ауда. - Містер Фоґґ не з тих людей, що піддаються впливові. Він ніколи не розумів почуття моєї безмежної вдячності. Чи зазирнув він хоч раз у моє серце?.. Друже мій, його не можна залишати ні на мить. Ви кажете, що він висловив бажання поговорити зі мною сьогодні ввечері?

- Так, пані. Очевидно, він має намір подбати про ваше майбутнє в Англії.

- Почекаємо, - мовила жінка й замислилася.

Отже, будинок на Севіль-роу цієї неділі видавався безлюдним; уперше за все своє життя в цьому будинку Філеас Фоґґ не пішов у клуб, коли на парламентській вежі пробило пів на дванадцяту.

І навіщо нашому джентльменові йти до Реформ-клубу? Там його більше ніхто не чекав. Раз він не з’явився в клубі вчора, у фатальну суботу 21 грудня о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора, він програв парі. Йому навіть не треба було йти до свого банкіра, аби взяти в нього двадцять тисяч фунтів стерлінґів для розплати. Його суперники мали підписаний ним чек, і достатньо було пред’явити його, щоб перевести гроші Філеаса Фоґґа на їхній рахунок.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.