Логічний наголос, емоційна функція наголошених слів

Логічний наголос — це знаходження в реченні (тексті) найголовніших (ключових) слів, найбільш важливих для передачі висловленої думки. Логічний наголос відтворюється різними способами: з уповільненою вимовою слова, підвищенням чи пониженням голосу, вимовленням його пошепки і т. п.

Є наголос для всього тексту — це логічний центр (найголовніші, ключові слова у тексті). Він визначається залежно від головної думки тексту. Може вміщувати одне слово, одне речення, кілька слів, що розкривають задум автора. Вони можуть позначатися пунктиром (слабкіші), однією лінією та двома (найважливіші слова). Визначення логічних наголосів у реченні відбувається через аналіз (смисловий) змісту. Нерідко логічний центр для тексту збігається з логічним наголосом у реченні, в синтагмі (збігаються слова).

У віршах діти завжди роблять наголос на останньому слові рядка. При цьому губиться головна думка. Треба вчити робити наголос залежно від головної думки вірша.

Відсутність належної уваги до логічного наголосу призводить до того, що головна думка вірша залишається незрозумілою для дітей.

Вчитель має добре володіти логічним читанням. Якщо перший раз текст читає він сам, то за допомогою голосу показує логічний центр в тексті, логічні наголоси в реченні. Однак потрібно вчити школярів знаходити такі слова через смисловий аналіз.

У методиці виразного читання відомі різні способи знаходження логічних наголосів. Так, учитель бере речення з навчального тексту: Над ставком стоїть плакуча верба (В. Сухомлинський. «Верба — мов дівчина золотокоса»). Ставить можливі запитання до нього. — Що стоїть над ставком? Де стоїть плакуча верба? За цими питаннями можна визначити головні за смислом слова в даному реченні. Щоб впевнитись у правильності висновку, звертаємо увагу на наступне в тексті речення:Вона схилила свої зелені віти.

Формуванню навичок виділяти логічний наголос в реченні сприяє читання одного і того ж речення з наголосом на різних словах:

Бабусині руки почали ліпити голуба.
Бабусині рукипочали ліпити голуба.
Бабусині руки почали ліпитиголуба.
Бабусині руки почали ліпити голуба.
(В. Сухомлинський. «Чорні руки»).

Корисні також вправи у читанні питальних речень в залежності з відповіддю: Дзюрчить струмок попід сніжок. — Так, дзюрчить. Дзюрчить струмок попід сніжок. — Так, попід сніжок.
(М. Підгірянка. «Гай взимку»).

Розстановка логічних наголосів потребує вдумливого аналізу тексту. Однак відомий і ряд правил постановки логічного наголосу: завжди виділяється підмет у простому реченні; іменник у родовому відмінку в поєднанні з іншими іменниками — Це наказ мами. Це маминаказ; іменник, що стоїть після прикметника — Повертаються з далекого вирію стомлені птахи; прикметник (або кілька прикметників), що стоїть після іменника — На мені кора та біленька, на мені листя та широке, на мені гілля та високе. Логічно виділяється слово, в якому виражена суть питання (А ти хто?). Перелік у всіх випадках вимагає на кожному слові самостійного наголосу (Запахли в рідному садуряст, рум'янок, п'ятиперстень). Логічний наголос найчастіше ставиться на іменниках та інколи на дієсловах, коли вони несуть основне смислове навантаження: Сердега в клітці рветься, б'ється...Логічно виділяються слова, якими позначено порівняння:як море, біле поле снігом покотилось... Займенники та прикметники найчастіше не виділяються, за винятком випадків зіставлення: Осіннє небо не таке блакитне, як влітку, а сірувате. При об'єднанні авторських слів з прямою мовою логічний наголос зберігається на головному слові прямої мови: Ну, спасибівам, — подякувала мати.

Всі ці правила постановки логічного наголосу відносяться як до прози, так і до віршів. Учитель керується ними під час розробки партитури логічного читання тексту, деякі з них може повідомляти дітям.

Поиск по сайту: