Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Засоби комп’ютерної комунікації





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Для того. щоб успішно продавати, мало запропонувати товар за привабливою ціною через розгалужену збутову мережу. Необхідно, використовуючи відповідні засоби стимулювання попиту, досягнути того, щоб розпізнавальні якості товару стали відомі цільовій групі покупців. Отже, умовою ефективності маркетингової стратегії є розроблення програми комунікації з двома взаємопов’язаними цілями: «зробити відомим» і «зробити привабливим». Така програма має використовувати різні канали комунікації: тор­говий персонал, рекламу, стимулювання попиту і зв’язки з громадськістю. Нижче буде розглянуто, як для успішного вирішення цієї проблеми можна використати комп’ютерні комунікації.

Роль і місце електронних комунікацій у маркетингу

На сучасному висококонкурентному ринку можливість доступу до актуальної інформації стає все важливішим компонентом успіху у бізнесі. Застаріла інформація – це непотрібна інформація. Тому ті компанії, які навчились отримувати доступ до актуальної інформації, необхідної для прийняття рішень, та інтелектуально використовувати ці дані (наприклад, для обслуговування своїх покупців, удосконалення внутрішніх процесів або скорочення циклу розроблення продукції), мають значну перевагу над іншими.

У маркетингових інформаційних системах комунікаційні операції спрямовані на вирішення двох найважливіших завдань.

По-перше, комунікаційна технологія з метою створення належних умов для спільної діяльності співробітників організації має забезпечити циркулювання між ними інформаційних потоків.

По-друге, для ефективного узгодження попиту і пропозиції між учасниками процесу обміну ця технологія має забезпечити циркулювання інформаційних потоків, спрямованих на доведення до відома суб’єктів ринку позиції, на яку претендує фірма або марка товару.

Якщо перші потоки інформації є досить традиційними для будь-якої інформаційної системи, то другі характерні саме для маркетингової інформаційної системи. Ці інформаційні потоки (сукупність сигналів) ідуть від фірми на адресу різних аудиторій, у тому числі на адресу клієнтів, збувальників, постачальників, акціонерів, органів управління, а також власного персоналу. Саме сукупність таких сигналів і називають маркетинговою комунікацією.

З погляду контролю за станом і змінами, які відбуваються у зовнішньому середовищі, інформаційна маркетингова система у рамках своєї основної діяльності зі збирання та оброблення інформації, що надходить із зовнішнього та внутрішнього середовища, повинна ретельно обробляти і систематизувати ініційовані впливом маркетингової комунікації сигнали.

Будь-яка комунікація передбачає обмін сигналами між передавачем і приймачем з використанням системи кодування–деко­дування для запису та інтерпретації сигналів. Цей процес можна описати з допомогою таких елементів:

- передавача (окрема особа або організація), який є джерелом інформації;

- кодування, що являє собою процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми і т. ін.;

- повідомлення, яке є сукупністю символів, які передаються передавачем;

- каналів передавання, за допомогою яких сигнал передається від передавача до приймача;

- декодування – процесу, за допомогою якого приймач тлумачить символи, які надійшли від передавача;

- приймача, під яким розуміється цільова аудиторія;

- відгуку, який є реакцією приймача на отримання повідомлення;

- зворотного зв’язку – частини відгуку приймача, яка надходить до передавача.

Розподіл процесу комунікації на ці вісім елементів дає змогу виявити ключові умови ефективної маркетингової комунікації, серед яких заслуговують на особливу увагу такі:

- цілі комунікації. Передавач повинен чітко розуміти, на яку саме аудиторію варто розраховувати і відгук якого типу йому потрібно отримати;

- підготовка повідомлення. Необхідно враховувати поперед­ній дос­від користувачів товару і процедуру декодування повідомлення, якої дотримується цільова аудиторія;

- планування каналів. Передавач повинен передавати своє повідомлення каналами, які ефективно доводять його до цільової аудиторії;

- ефективність повідомлення. Передавач повинен за сигналами зворотного зв’язку оцінювати відгук цільової аудиторії на передане повідомлення.

Ці умови ефективності визначають сукупність рішень, які входять у будь-яку програму маркетингової комунікації.

Для «традиційних» засобів масової інформації, до яких належать телебачення, радіо, газети, журнали, а також пряма поштова реклама та усна реклама, характерна односпрямована комунікаційна модель. У рамках цієї моделі фірма передає інформаційний зміст користувачеві, застосовуючи деяке комунікаційне середовище. Але зворотний зв’язок між користувачем і фірмою має досить обмежений характер. Тому в межах цієї традиційної моделі клієнт займає досить пасивну позицію, оскільки його свобода вибору зведена до мінімуму можливих дій, таких, наприклад, як заповнення і відправлення поштою вкладеного у журнал купона.

З розвитком телекомунікацій, супутникових систем зв’язку, ком­п’ютерних технологій цілі та зміст маркетингової комунікації значно змінюються. Ці зміни відбуваються за такими напрямами:

- завдяки інтерактивності нових комунікаційних каналів споживачі мають змогу не лише отримувати інформацію, а й відбирати і замовляти її, а також посилати відповіді. Таким чином відбувається рух у напрямі реклами згідно із запитом;

- нові засоби забезпечують покупцям доступ до величезних банків даних у найрізноманітніших сферах (наприклад, пропозицій товарів, їх порівняльних характеристик, цін та ін.). У результаті фірми з кожним роком мають справу з усе більш поінформованими клієнтами. Отже, реклама стає більш фактографічною, конкретною і вже слугує скоріше помічником покупця, ніж засобом продажу;

- значно вищою стає селективність реклами. Об’єднання можливостей телефону, комп’ютера і телевізора дає змогу спрямовувати індивідуалізовані повідомлення ретельно підібраній аудиторії. Таким чином, розвиток іде у напрямі персоналізованої електрон­ної пошти, яка забезпечує більш високу ефективність рекламної комунікації. У деяких секторах виробництва розвинених країн все ширше застосовуються персоналізовані повідомлення. Наприклад, доступ до центральної бази даних бюро дорожнього руху дає змогу ідентифікувати всіх, хто декілька років тому придбав автомобіль певної моделі і, відповідно, може мати намір у найближчому майбутньому купити нову машину. Всім їм за допомогою прямої розсилки направляються індивідуальні пропозиції;

- розвиток регіонального телебачення також сприяє селективності комунікацій. Поява місцевих каналів полегшує доступ на телебачення торговельних та промислових фірм. Локальне телебачення може легше адаптуватися до особливостей регіональних ринків;

- розширення географічних зон мовлення за допомогою систем супутникового зв’язку посилює наднаціональний характер рекламних кампаній та торгових марок.

Наслідком усіх цих змін стає переадресування технічним засобам комунікації переважної частини функцій, раніше виконуваних торговими посередниками. Правильно адресоване повідомлення, телефон, каталог, доступ до якого значно спрощується завдяки телевізору чи комп’ютеру, дає змогу швидше донести точніші та повніші відомості, аніж розповідь торгового агента. У цьому при­чина швидкого розвитку прямого діалогу між фірмою та ринком.

З розвитком інформаційних технологій контакт з клієнтом перестає бути привілеєм лише продавця і переходить до організації у цілому. Навіть за скорочення торгового персоналу кількість таких контактів збільшуватиметься. Тому важливо, щоб організація була орієнтована на підтримування таких контактів. У зв’язку з інтенсифікацією діалогу між фірмами та суб’єктами ринкових відносин все важливішу роль починають відігравати комунікаційні служби цих фірм, в обов’язки яких входить підтримування зв’язків з громадськістю, ринком, покупцями та споживачами продукції. Комунікаційна служба організації несе відповідальність за своєчасну підготовку і відправлення відповідних матеріалів, їх вигляд й однозначне тлумачення тими, для кого вони призначені. Особливо значне навантаження на комунікаційну службу припадає у тому разі, коли організація дотримується інтерактивного маркетингу і, як наслідок, застосовує інтерактивну рекламу.

Інтерактивна реклама – це персоналізовані рекламні повідомлення, кожне з яких має на меті встановлення діалогу з потен­ційним покупцем шляхом заохочення його відгуку. Цей вид реклами спрямований на вирішення двох завдань:

- створити імідж (сприятливе ставлення, яке у слушну нагоду спонукатиме зробити покупку);

- водночас з вирішенням першого завдання досягти відгуку, який дасть змогу якнайшвидше оцінити ефект повідомлення і створить основу для налагодження комерційних відносин.

Нині саме такий стиль завдяки своєму безпосередньому зв’язку з інтерактивним маркетингом інтенсивно розвивається.

Методи комп’ютерної комунікації

Найефективнішим засобом отримання актуальної інформації на сьогодні є комп’ютерні мережі.

Комп’ютерну мережу можна визначити як сукупність двох або кількох комп’ютерних систем, з’єднаних лініями зв’язку, до складу яких входить спеціальне апаратно-програмне забезпечення для підтримки процесу обміну інформацією.

Об’єднання комп’ютерів у мережу дає змогу за рахунок забезпечення реальної і загальнодоступної інформаційної взаємодії збільшити продуктивність праці людей, які на них працюють. Така взаємодія називається телекомунікацією.

Мета створення будь-якої комп’ютерної мережі – забезпечення доступу до певних ресурсів. Комп’ютери (у сукупності з відповідним програмним забезпеченням), які здійснюють функції обслуговування і розподілення ресурсів системи – дисків, каталогів, файлів, принтерів, модемів та ін., називаються серверами.

Абонентські комп’ютери, з якими користувачі працюють і надсилають запити до серверів з метою отримання доступу до загальних ресурсів, називаються робочими станціями або клієнтами.

Розпочинаючи роботу, кожна робоча станція завантажує в оперативну пам’ять свою копію операційної системи, а в міру, як виникає потреба у вирішенні конкретних завдань, – і копії необхідних прикладних програм. Тому кожна робоча станція може використовуватися як немережевий, локальний комп’ютер. Єдина її відмінність від автономного комп’ютера полягає у тому, що вона може підключитися до мережі й мати доступ не тільки до своїх ресурсів, а й до ресурсів мережі. Для комунікації з мережею робоча станція застосовує спеціальне програмне забезпечення, завдяки якому вона може використовувати цю мережу для відправлення та отримання інформації.

Найвідоміша комп’ютерна мережа – світова комп’ютерна мережа Internet. Її можна визначити як величезну цифрову магістраль – систему, яка пов’язує мільйони комп’ютерів, підключених до тисяч мереж у всьому світі. Ця глобальна «мережа мереж» охоплює численні університетські, урядові та корпоративні мережеві системи, пов’язані високошвидкісними приватними і загальнодоступними мережами, а також містить ряд популярних служб. Наприклад, комп’ютерна глобальна мережа передавання даних RELCOM, що діє на території колишнього СРСР, є офіційно зареєстрованою національною підмережею європейської мережі Eunet – члена світової спілки мереж Internet.

Internet – це загальнодоступна мережа, відкрита для будь-якого користувача, який має модем та інстальоване програмне забезпечення TCP/IP. Вона функціонує, не маючи централізованої організації, яка б керувала або управляла нею, за винятком хіба що Центру мережевої інформації Internet – InterNC (Internet Network Information Center). Але функції останньої обмежуються наданням користувачам Internet інформаційних і реєстраційних послуг. Доступ в Internet через постійне мережеве з’єднання (так званий виділений канал) або комутаційну лінію надається постачальником Internet-послуг (INS-Internet Service Providers) – компанією, яка займається передаванням даних на великі відстані. Нині цілодобовий доступ до Internet мають 35 млн користувачів з 96 країн світу. Оскільки все більше людей звертаються в Internet для комунікацій один з одним та отримання інформації, компанії відкривають все більше нових можливостей для свого бізнесу.

Доступ до такої різноманітної і чисельної інформації Internet забезпечує за допомогою величезної кількості підключених хост-вузлів. Internet дає змогу звертатися до фондів Бібліотеки Конгресу США, стежити за результатами спортивних змагань, дізнаватися про наявність номерів у готелі, контролювати доставку товарів, переглядати останні біржові зведення і купувати різноманітні товари.

Приватна корпоративна мережа, що використовує програмні продукти і технології Internet, називається інтрамережею (або intrаnet). Інтрамережі можуть функціонувати як автономні мережі, до яких не може бути ніякого доступу ззовні, або бути ізольованими від зовнішніх користувачів Internet за допомогою спеціальних засобів мережевого захисту, які допомагають уникнути несанкціонованого потрапляння у корпоративну мережу або виходу з неї пакетів даних. Ці засоби мережевого захисту називаються брандмауерами. Програмне забезпечення брандмауерів визначає, які пакети даних мають повноваження на вхід або вихід з інтрамережі. Звичайно компанії створюють інтрамережі для своїх співробітників, проте повноваження на доступ до них іноді надаються діловим партнерам та іншим групам користувачів.

Коли Internet розширилася, розмір цього файла зріс. Почали виникати значні затримки у процесі реєстрації імен, пошук унікальних імен ускладнився. На надсилання цього файла до всіх зазначених у ньому комп’ютерів витрачалося багато мережевого часу. Постала потреба у розподіленій інтерактивній системі. Створена система отримала назву доменної системи імен (Domen Name System, DNS).

Доменна система імен – це ієрархічно розподілений метод організації простору імен в Internet, який перекладає відповідальність за підмножину імен на різні групи користувачів. Кожен рівень в цій системі називається доменом. Домени відокремлюються один від одного крапками, наприклад: ux.cso.uiuc.edu. www.novell.com

Група літер наприкінці адреси Internet є доменом, який вказує, з яким типом комп’ютера встановлюється зв’язок. Сім доменів, які найчастіше зустрічаються, наведено у табл. 3.

Таблиця 3

Домени, які найчастіше зустрічаються

Домен Використання домена
com Комерційні, підприємницькі організації
edu Освітні заклади (університети, середні школи і т. д.)
gov Державні організації (крім військових)
mil Військові організації (армія, флот і т. д.)
net Системи базової мережі
int Міжнародні організації
org Інші організації та установи

Коли Internet стала міжнародною мережею, виникла потреба надати різним країнам можливість контролю за іменами, які є в їх системах. З цією метою засновано набір дволітерних доменів, які відповідають доменам вищого рівня для цих країн. Загальна кількість кодів країн – 300. Комп’ютерні мережі існують приблизно в 150 з них (код України – ua).

Практичне заняття

План

3. Розгляд питань теми.

4. Обговорення рефератів або доповідей.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.