 |
|
|
Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника |
Особливості читання творів різних жанрів ⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 8
Виразне читання — мистецтво синтетичне і складне. Синтетичність і складність його залежить від дійсності, що лягла в основу твору, а також від змісту і форми її змалювання. Це значить, і від жанру твору, оскільки художня дійсність знаходить своє відбиття і в різних жанрах.
У читанки для початкових класів входять різні жанри: оповідання, казки, вірші, банки, малі фольклорні жанри (приказки, прислів'я, загадки), а також твори, близькі до художніх — науково-популярні або ділові статті.
Всякий літературний твір має свої особливості, які визначають специфіку читання. Тим більше ця особливість існує між окремими жанрами. Тому, закономірно, існує і певна різниця в читанні творів різних жанрів1.
В усіх випадках твір треба глибоко проаналізувати, оживити перед внутрішнім зором всі картини й образи, розкрити й осмислити експресивність. (Див. розділ «Підготовка до уроку читання», стор. 94). У першому випадку, порівняно з іншими, читець має деякі полегшення: експресивність твору він передає тільки з позиції одного автора. Так, наприклад, з тим почуттям болю в душі, що й в автора, читець веде розповідь про убогість удовиної хатини; страждання вдови-поденниці та її діточок, які живуть у ній («Удовина хата», 2,47). З почуттям ніжності і щирості розповідає про дівчинку Улянку, про те, як вона милується красою природи рідного їй лісу. («У лісі», 3,4).
У другому випадку читання дещо ускладнюється, оскільки експресивність треба передавати відповідно до кожної особи співрозмовників. Це значить, відтворити тісний зв'язок між ними, а через індивідуальні риси їх мови передати настрої, почуття й переживання кожного. Зримість співрозмовників слухачі мають сприйняти «не тільки за змістом, а й за звуковими особливостями1».
Проте ні в якому разі не театралізувати діалогу, тобто не перевтілюватись в образи співрозмовників, як це закономірно роблять актори театру, не грати їх, а тільки на основі інтонаційних ознак їх мовлення (тональних, динамічних І темпоральних показників) подавати їх індивідуальності.
У третьому випадку читець закономірно бере на себе весь світ думок, почуттів, переживань і автора і дійових осіб. Дуже важливо тут уміти переходити від образу розповідача до дійових осіб, їх індивідуальностей. Для цього треба вміло користуватися всіма засобами виразності, особливо інтонаційними й іншими логічними й емоційними засобами виливу на читача.
Свої особливості читання має оповідь.
«Оповідь — своєрідна манера розгортання подій і змалювання образів у художньому творі від першої особи»1. На відміну від розповіді, в оповіді письменник висвітлює певні події й образи не від себе, а від оповідача: «Синичка;) (1,42), «Червона квітка» (1,164), «У лісі» (2, 28), «Кулемет» (2,142), «Булочка» (3,8), «Новорічний подарунок» (3,155) та інші,
Щоб правильно прочитати оповідь, необхідно глибоко охарактеризувати образ оповідача: його вік, стать, характер, симпатії, антипатії, обставини, в яких він перебуває, і особливо його ставлення до тих подій і людей, про яких він (вона) оповідає. Проаналізувавши, наприклад, твір«У лісі» (2,28), ми бачимо оповідача — людину, пристрасно закохану восінню лісову природу. Оповідач безпосередньо перебуває в лісі ізахоплено, схвильовано оповідає про те, що його милує, чарує. І хочневідомо, хто цей оповідач, завдання читця зрозуміле: ставши на йогомісце, передати слухачам схвильовану розповідь, захват, милування красоюприроди в лісі восени. В оповідь може входити розгорнутий діалог: «Шматок пирога» (2, 51),«Кулемет» (2, 142). У таких випадках читець, ставши на місце оповідача,«знижує характерність мови дійових осіб за рахунок зростанняхарактерності мови оповідача»8. Відтворювати індивідуальні риси мовидійових осіб настільки, наскільки це робиться в розповіді, немаєпотреби. Завдання читця не індивідуалізувати їх, а оповідати з яскравовираженим ставленням до них: їх думок, намірів, настроїв, вчинків,переживань тощо. Таким чином, для експресії оповіді першорядне значеннямає мова оповідача, другорядне — мова дійових осіб; для експресіїрозповіді мова авторська і мова дійових осіб мають однаково важливезначення. До завдань читання оповідання в будь-якій формі викладу додамотакі зауваження: 1. Відносно сталий темп твору повинен бути непоспішний, поміркований, розрахований на вік молодшого школяра; 2. Впроцесі читання доцільно після кожного епізоду, частини робити триваліпаузи. Це дасть можливість дітям краще осмислити, пережити прочитане іпідготуватися до слухання наступного епізоду чи частини.
 Поиск по сайту: |