Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Господарське товариство.



 


Міністерство освіти і науки

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

 

Екзаменаційний білет № 21

з дисципліни «Корпоративне управління»

1 завдання – дайте розширену відповідь на теоретичне питання (оцінюється в 20 балів)

Японська модель корпоративного управління

Корпорації Японії - це самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, до структури яких входять фінансові установи (банки, страхові, трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства, що складають повний спектр галузей господарства. Широке використання корпораціями залучених коштів - одна з причин японських економічних досягнень. Тому обов'язково членом корпорації, її стрижнем є головний банк, що контролює велику мережу філій і дочірніх банків. Практично кожна японська корпорація має тісні відносини зі своїм ключовим банком. Банк надає корпоративним клієнтам кредити й послуги з випуску облігацій та акцій, веденню розрахункових рахунків і консалтингові послуги.

Ключовий банк і кейрецу - це два різних, але таких, що доповнюють один одного, елементів японської моделі.

Кейрецу – групи корпорацій, які спільно володіють позиковими коштами та власним капіталом.

Головною ознакою системи корпоративного управління в Японії є ставлення до власності як до колективного (інституціонального), а не як до приватного володіння. Головним стимулом у японський економіці є моральні та соціальні аспекти, такі, як суспільне визнання, ступінь впливу на уряд та громадськість, позитивний імідж та патріотизм корпорації.

Для японської моделі корпоративного управління характерна особлива роль держави. З 30-х рр. ХХ ст. японський уряд проводив активну економічну політику, спрямовану на надання допомоги корпораціям. Ця політика припускає офіційне й неофіційне представництво уряду в Раді корпорації у випадках, коли акціонерне товариство перебуває у скрутному становищі.

Основні учасники японської моделі:

- головний банк (основний внутрішній акціонер);

- пов'язана з компанією (афілійована) компанія або кейрецу (ще один внутрішній акціонер);

- правління;

- уряд.

Рада директорів японських корпорацій практично повністю складається із внутрішніх учасників, тобто виконавчих директорів, керівників великих відділів компанії й правління. Якщо обсяг прибутку зменшується впродовж тривалого періоду, основний банк і члени кейрецу можуть звільнити від займаної посади директорів і призначити своїх кандидатів. Інше звичне для Японії явище - призначення відставних чиновників різних міністерств і відомств до складу ради директорів корпорацій.

У японській моделі склад ради директорів залежить від фінансового стану компанії. У раді рідко зустрічаються представники незалежних акціонерів, чисельність, як правило, більше, ніж у США, Великобританії або Німеччині.

Вимоги до розкриття інформації в Японії досить суворі, але, по суті, такі, як в Америці. Корпорації повинні надавати: фінансову інформацію, дані про структуру капіталу; довідку про колишню діяльність призначуваних директорів (у т.ч. імена, займані посади, відносини з компанією, володіння акціями компанії); розмір зарплати, виплачуваної виконавчим директорам, а також відомості про виплату винагороди кожному з п'яти найбільш високооплачуваних керівників (їхні імена повинні бути зазначені); дані про всіх акціонерів, що володіють понад 5% акціонерного капіталу; відомості про можливість злиття або реорганізації, передбачувані зміни і доповнення у статуті, а також імена осіб або компаній, запрошуваних для аудиторської перевірки.

Процедура розкриття інформації в Японії має ряд істотних відмінностей. Фінансова інформація надається кожні півроку, а в США - кожний квартал. У Японії повідомляється сума сукупної винагороди керуючим і директорам, а в США кожній особі. Те саме стосується й списку великих власників: у Японії це десять найбільших акціонерів, у той час як у США - всі акціонери, що володіють пакетами більше 5%. Крім того, існують розбіжності між японськими й американськими стандартами фінансової звітності.

 

2 завдання – дайте розширену відповідь на теоретичне питання (оцінюється в 20 балів)

Особливості прийняття управлінських рішень в корпораціях.

Управлінське рішення - заключний етап процесу управління. Управлінське рішення розглядається як процес розроблення та реалізації раціонального варіанту вирішення проблеми або задачі, а також як фіксований управлінський акт. Рішення є основною формою і специфічним продуктом управлінської праці.

Рішення - це вибір альтернативи, певною мірою підсумок управління (менеджменту). Воно є результатом міркувань, дій та намірів, висновків, обговорень, постанов тощо, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Управлінське рішення - це плинний у часі емоційний, правовий, вольовий акт щодо вибору одного з багатьох альтернативних варіантів, що здійснюється керівником у межах своїх повноважень.

Іншими словами, під управлінським рішенням розуміють вибір альтернативи; акт, спрямований на розв’язання проблемної ситуації.

Кожне управлінське рішення повинно бути націленим на конкретну проблему, а оптимальним буде таке рішення, яке дасть найбільшу кількість переваг для суб’єкта господарювання.

У поширеному підручнику з менеджменту запропонована така класифікація управлінських рішень:

- за сферою охоплення:

загальні (стосуються всієї організації);

часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем, тощо);

- за тривалістю дії:

перспективні;

поточні;

- за рівнем прийняття:

на вищому рівні управління;

на середньому рівні управління;

на нижчому рівні управління;

- за способами обґрунтування:

інтуїтивні, тобто ті, які базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору.

раціональні, обґрунтовані об’єктивними аналітичними процесами;

- за способом прийняття:

одноособові;

колегіальні (розробляє група фахівців, а приймає відповідна група менеджерів);

колективні (приймаються загальними зборами);

- за терміном дії наслідків:

довгострокові;

середньострокові;

короткострокові.

- за частотою прийняття:

одноразові (випадкові);

повторювані;

- за широтою охоплення:

загальні;

вузькоспеціалізовані;

- за складністю:

прості;

складні;

В корпораціях приймаються всі типи управлінських рішень. Особливістю прийняття рішень в корпораціях виступає те, що більшість із них має прийматись колегіально. Крім того в корпораціях передбачається більш жорсткий контроль за виконанням рішень, оскільки чітко розмежовані функції виконання та контролю між виконавчими органами (виконавчі директори, менеджмент) та тими, що здійснюють функції контролю (наглядова рада, рада директорів, аудиторський комітет).

Зміст рішень, які приймаються, визначається функціональною та цільовою спрямованістю. Функціональний зміст рішень визначається складом функцій управління, а спеціальний - відповідними цільовими діями в межах конкретних функцій або їх комплексу.

Від обґрунтованості та оптимальності рішень залежать результати діяльності корпорації, її престиж, авторитет керівників, морально-психологічний клімат у колективі.

Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку з обставинами:

- зовнішніми - наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперативними підприємствами та організаціями);

- внутрішніми - відхилення від заданих параметрів виробництва або надання послуг, резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників та ін.).

- виникненням «вузьких» місць та виявленням додаткових можливостей тощо.

Методи, що використовуються для прийняття рішень, можна об’єднати у три групи:

що ґрунтуються на якісному аналізі явищ (історичних аналогій, експертних оцінок та ін.);

що поєднують якісний аналіз і кількісні оцінки (необхідною умовою виступає достатність інформаційної бази);

розрахункові (використовуються для прийняття конкретних рішень з удосконалення менеджменту за умови належного інформаційного забезпечення). Такі методи називають кількісні. В основі кількісних методів прийняття рішень лежить науково-практичний підхід, що припускає вибір оптимальних рішень шляхом обробки (за допомогою ПК) великих масивів інформації.

 

3 завдання – дайте визначення поняттям. (за кожну правильну відповідь Ви отримуєте 3 бали).

Корпоративне управління – це система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах норм чинного законодавства.

Облігація – це емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу з виплатою певного доходу або передати йому майно, надати послуги.

Правління – це колегіальний виконавчий орган акціонерного товариства, який обирається на загальних зборах акціонерів і вирішує всі питання щодо поточної діяльності підприємства, окрім питань, які належать до компетенції загальних зборів та спостережної ради.

4 завдання -Дайте відповідь на тестові запитання (за кожну правильну відповідь Ви отримуєте 2 бали.).

1. Який iнструмент пiдписки на акцiї було використано в процесi масової приватизацiї пiдприємств в Українi?

1. Грошовi кошти

2. Вiдкрита пiдписка на фондовiй бiржi




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.