Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Органи державного регулювання корпоративного сектора.



1. Національна Комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) утворена Указом Президента України №446/95 від 12.06.1995 з метою комплексного правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

НКЦПФР є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України. До системи органу входять Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи.

Утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Основними завданнями НКЦПФР є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; 2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; 3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування; 4) захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень; 5) сприяння розвитку ринку цінних паперів; 6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

2. Антимонопольний комітет.

Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі здійснюється у наступних випадках:

- створення суб'єкта господарювання двома та більше засновниками (учасниками), якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг цих засновників за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн. дол. США за офіційним валютним курсом;

- створення суб'єкта господарювання двома та більше засновниками (учасниками), які діють на певному товарному ринку, якщо хоч один з них займає монопольне становище на ринку або загальна частка засновників на цьому ринку перевищує 35%;

- вступ одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, якщо сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг цих засновників за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну 12 млн. дол. США за офіційним валютним курсом, або хоч один з них займає монопольне становище на ринку або загальна частка засновників на цьому ринку перевищує 35%;

- злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого, якщо хоч один з них займає монопольне становище на ринку або загальна частка засновників на цьому ринку перевищує 35%.

2.3.2. Управління рухом акцій на первинних і вторинних ринках

Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів. Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється емітентом самостійно або через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг. Андеррайтери консультують емітентів і допомагають їм за певну винагороду здійснити розміщення цінних паперів на ринку.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. В Україні перша фондова біржа була створена в 1862 р. в Києві, яка припинила свою діяльність у 1930 р. В незалежній Україні перша фондова біржа була створена в 1991 р. (Українська фондова біржа). На даний час в Україні працюють 8 бірж у Києві та 2 у Дніпропетровську.

Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариств (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, та провадить свою діяльність відповідно до Цивільного кодексу України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення юридичних осіб. Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

З метою здійснення державного контролю національною комісією з цінних паперів та фондового ринку призначаються державні представники на фондових біржах.

У корпоративному управлінні рухом акцій його суб'єктів насамперед хвилює надійність паперів і підтримка їх належної ліквідності. Тому значна частина менеджерів звертається за допомогою до фахівців фондових бірж.

Рух акціонерного фіктивного капіталу здійснюється не тільки на фондових біржах. Значна частина акцій купується на позабіржових фондових ринках. Такі ринки в економічній літературі отримали назву «дилерські», «паралельні», «вуличні». На таких ринках здійснюється первинне розміщення акцій, у тому числі підприємств, що приватизуються. Як правило, ринки позабіржової торгівлі створюються і функціонують у системі «прибіржової» торгівлі, і розвиток їх технічної бази надає їм рис організованої фондової торгівлі.

 

2.4. Управління державними корпоративними правами

 

2.4.1. ДКП як об’єкт корпоративного управління: поняття,

джерела походження, вплив на діяльність АТ

 

Управління державним корпоративним сектором в Україні можна поділити на три блоки:

1. Створення нормативно-правової бази функціону­вання економіки.

2. Пряме управління державними підприємствами.

3. Управління певною державною часткою статутного фон­ду господарських товариств.

Держава може набувати корпоративних прав внаслідок:

· корпоратизації (перетворення в акціонерні товариства) дер­жавних, орендних підприємств та інших підприємств з державною часткою власності в статутному фонді (майні);

· придбання корпоративних прав вже існуючих господарських організацій;

· заснування (співзаснування) нових господарських організацій.

Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади та уповноваженими особами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Статтею 168 ГК України). Центральні органи виконавчої влади та уповноважені особи:

· здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації;

· ведуть реєстр державних корпоративних прав;

· проводять оцінку державних корпоративних прав;

· здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Правомочності з управління корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади у разі, якщо:

· держава має сто відсотків часток (акцій) в статутному фонді господарської організації;

· суб’єкт господарювання, відносно якого здійснюються корпоративні права держави, приймає участь у державних та регіональних програмах, які фінансуються з Державного бюджету України;

· не відбувся конкурс щодо призначення уповноваженої особи у зв’язку із відсутністю претендента, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;

· у інших випадках, передбачених законом.

У інших випадках управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи.

2.4.2. Уповноважені органи з управління ДКП

 

В Україні не існує окремого органу, який здійснював би уп­равління державним корпоративним сектором (державними акціонерними компаніями, державними корпоративним права­ми тощо). Ці функції здійснюють майже всі органи виконавчої влади. Однак основи такого управління закладаються на рівні Кабінету Міністрів України та інших уповноважених ним органів, Фонду державного майна України і в його складі департа­менту з управління державними корпоративними правами, Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, інших подібних організацій. Сюди належать також юридичні та фізичні особи, які здійснюють функції з управлін­ня акціями (паями, частками), що належать державі у майні господарських товариств (уповноважені особи).

Досить широкі повноваження має Фонд державного майна України, який управляє майном державних підприємств, які з метою приватизації перетворюються в господарські товариства, та державним майном, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації та корпоратизації, а також цілісними майновими комплексами, переданими в оренду.

Щодо об'єктів державної власності, які перебувають у його управлінні, Фонд державного майна:

· здійснює повноваження власника державного майна в про­цесі приватизації, в тому числі повноваження з управління державними корпоративними правами (після ліквідації Агентства з управління державними корпоративними правами);

· змінює організаційну форму ДП у процесі приватизації;

· приймає рішення щодо подальшого використання держав­ного майна, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств;

· виступає орендодавцем майна, яке перебуває у державній власності;

· забезпечує захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ на території України та за її межами;

· вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо закріплення пакета акцій у державній власності;

· виступає від імені держави засновником господарських товариств, у тому числі спільних підприємств.

Державне регулювання корпоративного сектора також здійснюється шляхом проведення податкової політики.

 


2.5. Управління корпоративним капіталом

 

2.5.1. Поняття і структура корпоративного капіталу, шляхи його формування

Капітал товаристваформується за рахунок внесків учасників. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти; кошти, одержані в кредит та під заставу; векселі; майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації; та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом. Тобто внесками можуть бути матеріальні і нематеріальні цінності, які можуть відображатись у бухгалтерському обліку на балансі товариства.

При створенні товариства виникає капітал, який є власністю не окремих акціонерів, а товариства. Будівлі, споруди, обладнання, гудвіл та інші цінності не є власністю окремого акціонера. Це означає, що учасники мають у товаристві свої корпоративні права, але воно (товариство) є суб'єктом господарських відносин. Акціонер може отримати частку власності АТ тільки у разі його ліквідації, після розрахунків з кредиторами.

Для того, щоб забезпечити безризиковість діяльності АТ, з метою покриття різних видатків, які можуть несподівано виникнути, в АТ створюється резервний капітал (РК) у розмірі не менше ніж 15 % статутного капіталу товариства шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру РК розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 % суми чистого прибутку товариства за рік. Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Законами можуть бути додатково передбачені також інші напрями використання резервного капіталу.

Реалізація корпоративних прав здійснюється шляхом голосування акціями. Світова наука вважаєкласичним контрольним пакетом акцій50% плюс 1 акція. Водночас є багато прикладів, коли контрольний пакет становив меншу частку (іноді навіть 7-9%) за умови широкої дифузії власності на акції (велика кількість дрібних акціонерів, які не можуть реально здійснювати свої управлінські функції). Згідно із законом України «Про акціонерні товариства» контрольний пакет акцій - пакет із більше ніж 50 % простих акцій АТ; Стаття 68 цього ж закону: 10 і більше % простих акцій товариства - значний пакет акцій.

2.5.2. Статутний капітал АТ

Статутний капітал - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарчого відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні і оборотні) кошти.

Особливістю статутного капіталу також є те, що він складається з паїв (часток) учасників. В акціонерному товаристві такі частки представлені у вигляді акцій.

Капітал уже зареєстрованого АТ не є незмінним, товариство кожний день вступає у різні відносини з партнерами - споживачами продукції, постачальниками. Через нього проходять матеріальні та фінансові потоки і при цьому активи підприємства весь час змінюються. Тому поняття «статутний фонд» для економістів є лише тією величиною, яка показує стартові умови, з яких починало діяти АТ.

Зміна статутного капіталупередбачається статтями 15 та 16 Закону України «Про акціонерні товариства».

Пункт 5 статті 15: Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків не допускається.

 

2.5.3. Поняття фіктивного та реального капіталу

 

Існують різні підходи до визначення капіталу корпорації, іноді його називають «реальний капітал», іноді - «власний капітал». Капітал, який представлений цінними паперами акціонерного товариства досить давно отримав назву «фіктивного» капіталу.

Реальний, або власний, капітал, як правило, відрізняється від статутного капіталу і включає статутний фонд, резервний фонд, капіталізований прибуток, інші надходження.

Акціонерний капітал утворюється з внесків акціонерів шляхом придбання ними цінних паперів - акцій. У зв'язку з особливостями утворення акціонерний капітал існує в двох вимірах: у формі засобів виробництва, залучених на підприємстві, і у формі цінних паперів - акцій та облігацій.

Реальний капітал - це той, що функціонує у виробництві.

Завдяки здатності приносити доход їх власникам акції та облігації сприймаються як капітал. Але це капітал не дійсний, а фіктивний. Отже, фіктивний капітал - це сума всіх акцій та облігацій даного суспільства.

 

2.6. Корпоративні цінні папери

 

Акціонерним товариствам дозволяється емісія акцій та облігацій. АТ може здійснювати емісію акцій тільки за рішенням загальних зборів. Товариство може здійснювати розміщення інших цінних паперів, крім акцій, за рішенням наглядової ради, якщо інше не передбачено його статутом.

Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються АТ, включаючи право на отримання частини його прибутку у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення АТ, і законодавством про інститути спільного інвестування.

Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права.

Прості акції товариства не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Акціонерне товариство може здійснювати емісію акцій тільки
за рішенням загальних зборів. Рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 відсотків вартості активів товариства, приймається загальними зборами акціонерів.

Акціонерне товариство здійснює розміщення або продаж кожної акції, яку воно викупило, за ціною, не нижчою за її ринкову вартість, що затверджується наглядовою радою, крім випадків:

- розміщення акцій під час заснування товариства;

- розміщення акцій під час злиття, приєднання, поділу, виділу товариства.

Акціонерне товариство не має права розміщувати акції за ціною, нижчою за їх номінальну вартість.

Акції існують виключно в бездокументарній формі.

Акції публічного акціонерного товариства можуть купуватися та продаватися на фондовій біржі. Публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру включення акцій до біржового списку хоча б однієї фондової біржі.

Акції приватного АТ не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Акціонерне товариство не має права приймати в заставу власні ЦП. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.

Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації можуть існувати виключно в бездокументарній формі. Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника.

 

2.7. Організаційний та економічний механізм управління АТ

2.7.1. Загальні організаційні засади корпоративного управління

 

Особливістю, що відрізняє АТ від інших видів господарських товариств, є випуск цінних паперів.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) розміщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства (стаття 9 пункту 5 З-ну України «Про АТ»).

У разі заснування акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій.

Можна вважати, що корпоративне управлінняздійснюється уже на стадії прийняття рішення про випуск акцій.

Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновими правами, нематеріальними активами, що мають грошову оцінку. Оплата вартості акцій не може здійснюватися за ціною, нижчою від їх номінальної вартості.

Кожний засновник акціонерного товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі несплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається не заснованим. До оплати 50 відсотків статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням.

АТ починає діяльність після проведення загальних зборіві видачі засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Товариство не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення загальних зборів публікує в офіційному друкованому органі повідомлення про їх проведення. Публічне АТ додатково надсилає повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний фондовій біржі, на якій це товариство пройшло процедуру лістингу, а також не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення загальних зборів розміщує на власній веб-сторінці інформацію:

1) повне найменування та місцезнаходження товариства;

2) дата, час та місце (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери) проведення загальних зборів;

3) час початку і закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах;

4) дата складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах;

5) перелік питань, що виносяться на голосування;

6) порядок ознайомлення акціонерів з матеріалами, з якими вони можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів.

Загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менш як 60 відсотків голосуючих акцій.

Органи управління АТ.

Структура корпоративного управління в Україні набула певного розвитку і має визначену законодавством регуляторну базу. Схема структури управління АТ в Україні є в цілому така сама, як і в інших країнах світу. Вона більшою мірою має риси «німецької» системи корпоративного управління, оскільки передбачає наявність окремих органів з наглядовими функціями: загальні збори акціонерів; наглядова рада та ін.

Тобто загальна внутрішня структура управління корпорацією в Україні виглядає так: в основі управлінської структури є загальні збори учасників; на період між зборами вибираються (призначаються) виконавчі органи; за виконавчими органами наглядає спостережна (наглядова) рада, а фінансовий контроль здійснює ревізійна комісія (незалежний аудитор).

Зовнішні контрольні функції здійснюють державні органи: фінансові, аудиторські, податкові), а також громадський контроль.

1. Роль загальних зборів в управлінні корпорацією.

Загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. АТ зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори), які проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими(Ст. 32. Закону України «Про АТ»).

Реалізація управлінських функцій акціонером здійснюється голосуванням на загальних зборах. Також акціонер може обиратися у виборчі органи товариства і здійснювати свої повноваження.

Одним із важливих положень українського законодавства є те, що голосування на установчих та загальних зборах проводиться за принципом: «Одна акція – один голос» (а не пакетом акцій, як це було до 1997 р.)

В Україні законодавством визначено, що в загальних зборах мають право брати участь: (Ст. 34 ЗУ «Про АТ») усі акціонери незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є; з правом дорадчого голосу – члени виконавчих органів, які не є акціонерами (представники трудового колективу, профспілки та ін.)

2. Роль і функції наглядової ради (Розділ 8, ст. 51 ЗУ «Про АТ»).

Наглядова рада представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність Правління. В АТ, яке налічує понад 10 акціонерів, створення ради є обов'язковим. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

Основні питання, які належать до компетенції наглядової ради (стаття 52), вирішуються у кожному конкретному випадку окремо.

Найчастіше у практиці українського корпоративного управління виділяють такі функції:

1. Визначає форми контролю за діяльністю виконавчого органу.

2. Здійснює контроль за діяльністю правління щодо виконання рішень загальних зборів і стратегії розвитку корпорації.

3. Іноді наглядова рада перебирає на себе реальні функції управління і тоді як голова правління залишається формальним керівником, рішення приймає голова наглядової ради. У такому разі наглядова рада здійснює функції оперативного управління підприємством.

3. Функції виконавчих органів в АТ.

Здійснюють оперативний менеджмент та виконують рішення зборів у поточній діяльності. В Україні виконавчим органом АТ є Правління (рада директорів) або інший орган, передбачений статутом. З 2004 року діє норма щодо колегіальності, або одноособовості виконавчого органу в АТ (розділ 9, ст. 58 ЗУ «Про АТ»).

Членом виконавчого органу акціонерного товариства може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної комісії цього товариства.

До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Конкретні повноваження і обов'язки Правління є надзвичайно важливим розділом статуту та внутрішньо корпоративних документів кожного АТ.

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і наглядовій раді. Кількісний склад Правління залежить від масштабів АТ, обсягів виробництва, окреслених вищими органами завдань. В Україні найчастіше Правління складається з 3-7 осіб, хоча буває й інший кількісний склад.

Як правило, Правління є колегіальним органом (хоча не виключене одноособове), що приймає рішення голосуванням, але його роботою керує голова Правління, який призначається, або обирається відповідно до статуту АТ. Голова Правління має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства.

4. Ревізійні органи (Розділ 14, ст. 73. Аудиторська перевіркаст. 75).

Головна функція ревізійної комісії полягає у здійсненні контролю за фінансово-господарською діяльністю Правління АТ.

До складу ревізійної комісії мають входити тільки акціонери цього АТ. Членами ревізійної комісії не можуть бути члени наглядової ради, Правління, інші посадові особи.

Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад (в середньому 3 особи) затверджуються загальними зборами акціонерів.

Перевірки фінансово-господарської діяльності Правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, наглядової ради, з власної ініціативи або на вимогу акціонерів. Періодичність перевірок може бути чітко визначена в статуті, і тоді комісія виконує цю вимогу, незважаючи на те, чи були такі доручення з боку органів управління.

Як правило, ревізійна комісія доповідає про результати перевірок загальним зборам АТ. Для підвищення ролі ревізійної комісії її членам надана можливість брати участь у засіданнях Правління з правом дорадчого голосу.

Аудиторська перевіркаяк обов'язкова встановлена Цивільним кодексом України для публічних АТ. Такі товариства повинні для перевірки та підтвердження правильності річної фінансової звітності щорічно залучати аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками. Ауди­торська перевірка на вимогу акціонера (акціонерів), який є власником більше ніж 10 відсотків акцій товариства, може проводитися не частіше двох разів на календарний рік. Витрати, пов'язані з проведенням перевірки, покладаються на акціонера (акціонерів), на вимогу якого проводилася перевірка. Загальні збори акціонерів можуть ухвалити рішення про відшкодування витрат акціонера (акціонерів) на таку перевірку.

Особливості організаційної структури управління в товариствах з обмеженою відповідальністю.

Вищим органом ТОВ є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі. Однією з важливих характерних рис управління в ТОВ порівняно з АТ є те, що тут вимагається одностайність щодо прийняття важливих рішень:

- визначення планів підприємства; - затвердження звітів;

- виключення учаснику з товариства; - внесення змін до статуту.

З інших питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Будь-хто з учасників товариства з обмеженою відповідальністю вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Збори скликаються не рідше двох разів на рік. Учасники товариства, які мають у сукупності не менше як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів (ст. 61 ЗУ «Про господарські товариства»).

Виконавчим органом ТОВ має бути дирекція (колегіальний орган) або директор (одноособовий орган). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також особи, які не є учасниками товариства (ст. 62 ЗУ «Про господарські товариства»).

Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія, що створюється загальними зборами учасників з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менш як три особи. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

 

2.7.2. Внутрішньокорпоративна система управління

Внутрішня система управління являє собою систему заходів і відповідних приписів як законодавчо обов'язкових норм, так і специфічних, які мають форму певних документів (положень). Значна частина корпорацій застосовує ряд розроблених положень, що регламентують ті чи інші напрями управління. Отже, внутрішньокорпоративна структура управління базується на ряді пов'язаних між собою положень, які стосуються тих чи інших відносини учасників і різних сторін господарського життя.

На практиці внутрішньокорпоративна структура управління є традиційною: збори – рада АТ – виконавчий орган. Проте функції та компетенція цих органів визначаються шляхом розробки і затвердження ряду офіційних положень, які мають юридичну силу всередині фірми. Таких положень може бути небагато - до 50, а може бути й більше – до 100. Є корпорації, які користуються лише обов'язковими установчими документами – статутом і установчим договором.

Принципи побудови внутрішньокорпоративної системи управління залежать від таких чинників:

- розмір АТ, масштаби завдань;

- урегульованість відносин власності (ступінь впливу акціонерів-власників на підприємстві);

- фінансово-економічний стан корпорації (у кризовій ситуації формування системи внутрішньо корпоративного управління є не актуальним);

- особливості психологічного стану акціонерів, їх обізнаності зі специфікою діяльності і необхідності побудови під них ефективної управлінської системи.

Внутрішньокорпоративні положення розробляються виконавчими органами корпорації або консультативними органами на замовлення, а затверджуються різними органами управління.

Загальними зборами затверджуються:

- Положення про загальні збори;

- Положення про раду акціонерного товариства;

- Положення про Правління;

- Положення про ревізійну комісію;

- Положення про збільшення (зменшення) статутного фонду;

- Положення про відповідальність посадових осіб перед акціонерним товариством і акціонерами;

- Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Рада товариства приймає положення:

- «Про оплату праці членів Правління»;

- «Про цінні папери товариства»;

- «Про інтелектуальну власність у товариства»;

- «Про комерційну таємницю» та ін.

Правління товариства приймає положення:

- «Про внутрішній трудовий розпорядок»;

- «Про персонал»;

- «Про відділи корпорації» та ін.

2.7.3. Регулювання основних організаційно-економічних відносин

 

Організаційно-економічні відносини основних учасників корпорацій більш-менш чітко регламентуються законодавчими положеннями і в окремих випадках внутрішньокорпоративними документами.

Іноді АТ розробляють окремі положення про порядок роботи з акціонерами, які стосуються організаційних аспектів. Як правило, такі положення містять пункти про ознайомлення акціонерів з інформацією або документами товариства.

Українська нормативно-правова база визначає, що емітент зобов'язаний не менш як один раз на рік інформувати громадськість про свій стан і результати діяльності у формі річного звіту. У річному звіті мають бути такі дані про емітента:

1) інформація про результати господарювання за попередній рік;

2) підтверджені аудитором річний баланс та довідка про фінансовий стан;

3) основні відомості про додатково випущені цінні папери;

4) обґрунтування змін у персональному складі посадових осіб.

Крім того емітент зобов'язаний надіслати фондовій біржі та НКЦПФР, а також опублікувати в офіційному друкованому органі інформацію про зміни, що відбулися в його господарській діяльності й впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу за ними.

Економічні аспекти відносин (наприклад про особливості отримання акціонерами дивідендів, про фонди товариства, умови оплати акцій, облігацій та ін.) розглядаються у «Положенні про цінні папери товариства». Важливою регламентацією економічних відносин в АТ є способи набуття контрольного пакету акцій і купівлі значних пакетів акцій, які дають змогу голосувати за відповідні економічні рішення. В Положенні закладаються вимоги до закупівлі пакетів, зокрема контрольного пакету акцій.

Для захисту дрібних акціонерів в управлінні акціонерним капіталом традиційно застосовувався такий напрям, як голосування за дорученням. Це означає, що певна кількість дрібних акціонерів можуть визначати посередника, який від їх імені буде управляти їх об'єднаними акціями.

Важливим моментом є регулювання антиконкурентної діяльності всередині самої корпорації. Для цього приймають документи про заборону конкурентної діяльності в АТ із занесенням до них певних вимог. Наприклад, члени керівних органів АТ не мають право без погодження ради товариства або загальних зборів бути членами Правління або управлінцями, які несуть персональну відповідальність в іншому господарському товаристві, крім тих, які створені цією корпорацією.

Конкурентними діями щодо АТ можуть вважатися:

- навмисне поширення свідомо неправдивих відомостей, що можуть задати шкоди діловій репутації АТ та його майновим інтересам;

- закупівля структурними підрозділами, дочірніми та залежними підприємствами АТ сировини і матеріалів за завищеними і реалізація продукції за заниженими цінами, якщо ця продукція є профільною для АТ;

- розголошення комерційної таємниці, яку можуть використати конкуренти на шкоду АТ;

- неправомірне збирання інформації, що містить комерційну таємницю АТ;

- використання товарних знаків АТ підприємствами, у яких особа – член персоналу АТ має частку власності, або перебуває у трудових відносинах;

- схилення до розриву договорів з АТ.

У Положенні має бути визначена відповідальність за порушення пунктів положення.

Заохочення і відповідальність менеджерів.

Учасниками відносин у корпорації виступають не тільки акціонери, а й менеджери. Тому ці відносини також регламентуються внутрішньо­корпоративними документами.

Загальні принципи діяльності членів Правління викладено у «Положенні про Правління», «Про персонал» та інших документах.

Елементом, що регулює становище менеджера, його функції, повноваження та відповідальність, є контракт з посадовою особою. В багатьох фірмах розробляється «Положення про укладання контрактів з посадовими особами».

 

2.8. Регулювання фінансової діяльності корпорацій

 

2.8.1. Внутрішньокорпоративне регулювання руху акціонерного капіталу

 

Внутрішньокорпоративна система управління господарською діяльністю передбачає чітку організацію використання трудових та матеріальних ресурсів, що відображається у відповідних документах, які регулюють поведінку робітників, посадових осіб: «Положення про персонал», «Кодекс поведінки працівника», «Правила внутрішнього трудового розпорядку».

Для чіткої організації використання прибутків у корпораціях розробляють положення «Про порядок розподілу прибутку».Воно є загальним і може конкретизуватися положеннями про участь персоналу в прибутках корпорації, про дивіденди, про оплату праці та ін.

Сплата дивідендів, як форма розподілу прибутку, регулюється окремим положенням «Про виплату дивідендів». В цьому положенні визначаються: загальні положення; джерела виплати дивідендів; особливості розрахунків дивідендів; розподіл фонду дивідендів; особливості нарахування та розподілу дивідендів за привілейованими акціями і облігаціями; оподаткування дивідендів.

Для підвищення ролі найманих працівників часто формується фонд участі персоналу у прибутках відповідно до умов колективного договору і правил, передбачених чинним законодавством та внутрішніми документами АТ. Такий фонд формується за рахунок чистого прибутку, іноді за рахунок внесків самого АТ і працівників, які беруть участь у розподілі прибутку. Сума акумульованих коштів розподіляються між персоналом пропорційно до заробітної плати.

Методом регулювання оплати праці в корпораціях є розробка і затвердження єдиного для корпорації положення «Про оплату праці».Воно встановлює єдиний порядок витрати коштів на оплату праці усіх працівників АТ.

2.8.2. Фонди акціонерного товариства

Обов'язковими є статутний та резервний фонди.

Формування інших (необов'язкових) фондів, які дають АТ змогу оптимально функціонувати, залежить від вимог податкового законодавства, уподобань фінансових менеджерів корпорації. Найчастіше у положеннях АТ зафіксовано формування фондів:

- розвитку виробництва. Джерела формування: відрахування з прибутку, який залишається в розпорядженні АТ, виручка від реалізації майна, амортизаційні відрахування. Напрями використання: фінансування витрат з технічного переозброєння, реконструкції та розширення виробництва, приросту оборотних коштів, фінансування витрат на підготовку та освоєння нових та модернізацію видів продукції, прогресивних технологічних процесів, виготовлення дослідних зразків, погашення наданих довгострокових кредитів банків, здійснення природоохоронних заходів, фінансування інших виробничих потреб.

- соціального розвитку. Джерела: відрахування з прибутку, виручка від реалізації майна, ін. Напрями використання: будівництво житлових будинків, дитячих закладів, премії та подарунки до свят, ювілеїв, матеріальна допомога на поховання, оплата додатково наданих за рішенням загальних зборів відпусток працівникам, в тому числі жінкам, що виховують дітей, одноразова допомога ветеранам праці, вартість путівок на лікування, екскурсії.

- заохочення. Джерела: відрахування з прибутку, який залишається у розпорядженні АТ, за нормативом, встановленим у відсотках до нього, загальними зборами акціонерів. Напрями: всі індивідуальні заохочувальні виплати членам трудового колективу, крім тих, які згідно з чинним законодавством нараховуються та сплачуються за рахунок собівартості.

- оплати праці органам управління та контролю. Джерела: чистий прибуток АТ. Розмір фонду визначається загальними зборами акціонерів. Напрями: оплата праці членам Правління (крім голови Правління), членам ради АТ та голові ревізійної комісії, оплата послуг незалежного аудитора.

- сплати дивідендів, накопичення коштів для викупу власних акцій. Джерела: чистий прибуток за нормативом, встановленим загальними зборами; ділиться на частини: виплата дивідендів за привілейованими акціями, за простими акціями, для виплати обов'язкових відсотків за облігаціями.

 

2.8.3. Антикризове корпоративне управління

 

Система антикризового управління передбачає фінансово-виробниче оздоровлення і розвиток підприємства в оптимальному режимі. Крім того, навіть за усталеного функціонування економіки майже усі підприємства мають здійснювати заходи, спрямовані на запобігання різкому погіршенню економічних показників діяльності підприємства. Тому аналіз має проводитись практично постійно з метою виявлення больових пунктів наступного оперативного втручання.

Антикризове управління в корпораціях має включати систему заходів, спрямованих на вдосконалення руху цінних паперів – акцій, облігацій, ін.

Система антикризового управління відрізняється від загального менеджменту, оскільки вводиться в дію тоді, коли підприємство перебуває в передкризовому або кризовому стані. Кризовий станпідприємства визначається недостатністю власного ліквідного капіталу забезпечити зростаючі боргові зобов'язання, неспроможністю менеджменту вжити заходи для нейтралізації негативних явищ, відсутністю обґрунтованої реструктуризаційної програми.

Антикризове управління – сукупність форм і методів реалізації ряду пов'язаних заходів, які мають загальну логіку, проте розробляються і здійснюються для конкретних підприємств.

Антикризове регулювання здійснюється на рівні державних органів і передбачає формування законодавчо-нормативної бази, а також здійснення антикризових процедур державними органами загальної та спеціальної компетенції (наприклад, Агентством з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій України).

Антикризове управління здійснюється на двох стадіях: до банкрутства підприємства і на стадії банкрутства.

Для аналізу господарської діяльності використовуються показники: обсягу готової продукції; вартість майна; собівартість готової продукції; рентабельність; витрати на виробництво реалізованої продукції; прибуток; середньооблікова чисельність працюючих; середньомісячна заробітна плата та ін.

 

Контрольні запитання

1. Суть і функції корпоративного управління.

2. Об’єкти та суб’єкти корпоративного управління.

3. Структурні елементи корпоративного управління.

4. Управлінські системи корпоративного регулювання (Інсайдер­ська, аутсайдерська).

5. Моделі корпоративного управління.

6. Загальна характеристика господарських товариств.

7. Зовнішня сфера корпоративного управління.

8. Елементи внутрішньої сфери корпоративного управління.

9. Організаційно-правові форми господарських товариств в Україні.

10. Акціонерні товариства: суть і види.

11. Управління створенням акціонерних товариств.

12. Специфічні риси публічних і приватних акціонерних товариств.

13. Засновники, учасники, акціонери як суб’єкти корпоративного управління.

14. Установчі збори як початок формування внутрішньофірмової системи корпоративного управління в акціонерних товариствах.

15. Форми корпоративного капіталу.

16. Державне регулювання корпоративного сектора.

17. Управління державними корпоративними правами.

18. Особливості організаційної структури управління АТ, ТОВ

19. Економічна роль статутного фонду у корпораціях.

20. Способи формування капіталу акціонерного товариства.

21. Суть корпоративних цінних паперів в Україні.

22. Акції, їх види і особливості обігу.

23. Форми державного регулювання ринку цінних паперів.

24. Роль і функції Національної Комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку.

25. Основи управління ЦП на первинному і вторинному ринках.

26. Поняття фондової біржі. Організаційні засади її функціону­ван­ня.

27. Роль фондової біржі та систем позабіржової торгівлі в регу­люванні руху акцій.

28. Суть фінансового посередництва і його функції в системі корпо­ративного управління.

29. Види фінансового посередництва в системі корпоративного уп­рав­ління.

30. Роль і функції ради акціонерного товариства.

31. Виконавчі органи в акціонерних товариствах.

32. Внутрішньокорпоративна система управління в акціонерному товаристві.

33. Заохочення і відповідальність менеджерів у корпораціях.

34. Управління працею і регулювання доходів в корпорації.

35. Основні поняття антикризового управління корпорацій.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.