Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Науковий стиль.





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

НАУКОВИЙ СТИЛЬ

Науковий стиль і його термінологія почали складатися ще в давній книжній українській мові частково за зразками і під впли­вом грецької і латинської мов, які викладалися тоді в усіх вищих школах України. З них перекладалися наукові книги, тому що ла­тина була мовою наук усієї Європи. Почасти науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спе­ціалізації вжитку їх і термінологізації значень. Свідченням цього є наукові книги-монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди, що готувалися і видавалися українськими вче­ними в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні за часів російського панування, постійні заборони царського уряду викладати і друкувати книги україн­ською мовою негативно позначилися на розвитку наукового сти­лю. Науковий стиль нової української мови почав формуватися з середини XIX ст. спочатку як науково-популярний стиль.

Журнал «Основа» та заснована у 1868 р. «Просвіта» були єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. Вони видавали статті й брошури, по­радники, календарі з народногосподарської, природодослідної тематики. В 1873 р. у Львові з ініціативи Михайла Драгома- нова організовується «Літературне товариство ім. Т. Г. Шевчен­ка», основною метою якого був розвиток науки, освіти, культу­ри. У 1893 р. воно реорганізувалося в «Наукове товариство іме­ні Т. Г. Шевченка» і мало історико-філософську, філологічну та математико-природничу секції.

Товариство видало чимало матеріалів з історії, фольклорис­тики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. У ньому українською мовою видавали наукові записки, збірники, мате­ріали, періодичні видання (часописи, вісники) та монографіч­ні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. Розвитку наукового стилю сприяли такі видатні українські вчені, як 1. Франко,

М. Драгоманов, К. Михальчук, С. Подолинський,

І. Верхратський, А. Кримський, М. Сумцов, В. Гнатюк та ін.

На кінець XIX ст. уже були вироблені загальнонаукова, гу­манітарна й фахові термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, ге- неза, принцип, проблема, процес, абсолютизм, автономія, методологія, об'єкт, об'єктивний, опозиція, орган, організація, позитивізм, полеміка, політична економія, інституції, кооперація, солідарність, продуктивні сили, пропаганда, ритміка, епідемія, діагностика, аналітичний, раціональний, симетричний та ін.1

У 1921 р. при Академії наук України організовано Інститут української наукової мови, основним завданням якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знань і впровадження української мови у всі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що утвердився в СРСР уже на кі­нець 20-х років, жорстоко обірвав ці починання. І хоча терміно­логічні комісії Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні намага­лися інтенсивно працювати, але особливого попиту на україн­ську термінологію не було, бо українська мова витіснялася ро­сійською з управління, науки, виробництва, школи.

З прийняттям Закону про мови в УРСР, яким за українською мовою визнано її державний статус в Україні, з утвердженням незалежної Української держави почався процес оздоровлення наукової термінології, визначення специфіки та шляхів збага­чення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного

'Див. докладніше: Жовтобрюх М. А. Мова української преси. — К., 1963; Мова української періодичної преси. — К., 1970.

розвитку наук питомо українськими термінами і терміносполу- ченнями. Слід пам'ятати, що жодна мова не має суто своїх тер- міносистем, без запозичень. Природа наукового стилю така, що він більш або менш інтенсивно, але завжди запозичує як лексичні терміни інших мов. По-сучасному його можна назва­ти інтерактивним.

Сфера використання наукового стилю мови — наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, на­вчання.

Головне призначення наукового стилю — систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати до­сліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифіка­цій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятій­ність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, уза­гальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення при­чиново-наслідкових відношень, висновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі терміно­логічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загаль­новживана лексика, безсуб'єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, бага­тозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Наукові тексти мають типові композиції жанрів. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має чітко організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але «правильної» будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені, наприклад: Дано дві сторони і кут, протилежний одній з них. Знайди інші два кути і третю сторону (З підручника).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (моно­графія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науко­во-популярний (виклад наукових даних для нефахівців — кни­ги, статті у неспеціальних журналах); науково-навчальний (під­ручники, лекції, бесіди тощо).

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів і жанрів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональну сим­воліку, універсальні загальнонаукові терміни. Науково-попу- лярний підстиль використовує й елементи художнього мовлен­ня (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача. Науково-навчальний характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю ви­кладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Основне призначення власне наукового підстилю — об'єкти­вувати наукові відомості і кінцеві результати аналітико-синте- тичної переробки даних, основна функція — пояснювати нау­кову ідею. Основними жанрами власне наукового стилю є мо­нографія, стаття, наукова доповідь, аналітичний звіт. У межах власне наукового підстилю можна виділити науково-інфор­мативний з жанрами: реферат, огляд, анотація, резюме — та науково-довідковий (довідники, словники, каталоги).

Монографія — це одноосібно написана книга, в якій зібра­но, систематизовано й узагальнено матеріал та результати ве­ликого наукового дослідження або об'єднано однією темою кілька досліджень. Монографію пишуть, коли зібрано й опра­цьовано велику кількість фактичного матеріалу, одержано пе­реконливі висновки, а її автор має свою наукову гіпотезу чи концепцію вирішення значної наукової проблеми. У монографії обов'язково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова література. Стиль викладу — об'єктивований (безсуб'єктив- ний), логічний, точний і чіткий.

Стаття — це невеликого розміру надрукована в часописі або збірнику наукова робота, присвячена певній проблемі, пи­танню і розрахована на фахівців, які розв'язують цю проблему. Статті бувають повідомлювальні (про нові результати), оглядові, аналітичні (підсумки), дискусійні (про спірні питання).

Реферат — це короткий виклад великого дослідження (на­приклад, автореферат — виклад основного змісту дисертації) або кількох праць з якоїсь наукової проблеми. В рефераті має бути стисло, але точно відображено основний теоретичний зміст реферованої роботи та довідковий апарат (власні публі­кації, список наукової літератури).

Дисертація — власне науково завершене дослідження, яким відкрито новий напрям у науці, започатковано досі невідомий підхід чи вирішено складну проблему, досліджено ще невідоме або розв'язано низку завдань, що забезпечать наступний по­ступ у цій проблемі чи галузі. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом цього дослі­дження. Наприклад: мовні формули — актуальність теми до­слідження зумовлюється...; наукова новизна роботи полягає...; аналіз дає підстави зробити висновок, що... — продовжуються і підтверджуються мовними конструкціями, що містять конкрет­ний зміст дослідження.

У вступі дисертації обґрунтовується вибір теми, розкриваєть­ся актуальність дослідження, мета й завдання, наукова новиз­на, теоретичне і практичне значення, апробація і структура роботи. Основна частина дисертації складається з розділів, перший з яких, як правило, є теоретичним або присвячений історії питання, в інших викладається оригінальне авторське дослідження, його основні теоретичні положення. Жанр дисер­тації передбачає у композиційно-мовних формах виклад логіч­ного механізму доказів: теза, доказ (аргумент і спосіб доказу — ствердження або заперечення). Теза — це думка або положен­ня (в дисертації може бути гіпотеза), яку ще треба довести і підтвердити, проілюструвати. Докази — це також думки або положення, які або не потребують доведення (аксіоми), або вже доведені, перевірені іншими дослідниками, тому дисертант мо­же на них послатися. Спосіб доведення — це пошук шляхів логіч­ного зв'язку і його форм між тезою і доказом. Це, власне, і має бути серцевиною дослідження. Саме тут можуть бути одержані нові його результати. Спростування — це логічний прийом доказу неістинності тези. Факти можуть не підтвердити систе­му доказів, суперечити висунутому положенню.

При доведенні дотримуються законів логіки (тотожності, заперечення, виключення третього, достатньої підстави) та ме­тодів (індуктивного, дедуктивного, аналогійного, концентрич­ного, контрастного тощо).

Цінність роботи виявиться у висновках при підведенні під­сумків. Список джерел та наукової літератури засвідчить, з одно­го боку, об'єктивність і достовірність дослідження, а з іншого, рівень наукової обізнаності автора у проблемі і галузі.

Науково-навчальний підстиль має два основні жанри (види літератури): підручники і навчальні посібники.

У текстотворенні підручника та навчального посібника є спільне і відмінне. До спільних ознак слід віднести: науковість; об'єктивність викладеного матеріалу; відповідність його на­вчальній програмі; наступність і перспективність у процесі роз­гортання навчального курсу; доступність подачі матеріалу, спрямована на активізацію мислення учнів, студентів; поступо­ве і послідовне введення термінологічної лексики; суворе дотри­мання норм української літературної мови; культура й естети­ка мовлення автора та ілюстрацій.

Розрізнення мовних жанрів підручника і навчального посіб­ника стосується способів подачі матеріалу і мовного викладу.

Підручник подає весь обов'язковий зміст навчального курсу. Навчальний посібник може розглядати не всі розділи, теми, проблеми, а ті, що, на думку автора, потребують особливої ува­ги, або подавати матеріал ширше. Посібник може давати крім основних або й без них додаткові відомості, тому що він може бути вільнішим, емоційнішим, суб'єктивно-авторським. Часто навчальний посібник є першою спробою підручника і в наступ­них виданнях переростає в нього.


 

 

 

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.