Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Лексичної системи мови



 

Літературна мова, крім загальновживаної сфери, має численні підмови, кожна з яких використовується лише в певній сфері суспільного життя. До мікросистем, які вводять у загальнолітературну мову нові поняття та їхні термінологічні назви, належить наукова термінологія.

Слово термін в українській мові поширюється у ХVІІІ столітті. У спеціальних монографічних дослідженнях терміни визначаються як номінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови. В енциклопедії «Українська мова», за визначенням Л.О.Симоненко, термін визначається як слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо [328, с. 629]. На думку Т.І.Панько, І.М.Кочан, Г.П.Мацюк, термін – це особливий тип слова, яке зіставляється з поняттям і вступає в системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему – термінологію [250]. На думку В.Даниленко, термін – слово або словосполучення спеціальної сфери вживання, яке є найменуванням спеціального поняття і вимагає дефініції [68]. Термін – це особливий тип слова, яке зіставляється з поняттям і вступає в системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему – термінологію. Термін – елемент термінологічної системи, яка є органічним складником загальнолітературної мови. Термін – це слово або словосполучення спеціальної сфери вживання, яке є найменуванням спеціального поняття і вимагає дефініції.

Терміни існують у науковій мові у двох сферах: на рівні фіксації (словники, енциклопедії, термінологічні стандарти) і на рівні функціювання (наукова література, підручники, посібники, ділові документи, частково науково-популярна література).

Розрізняють два основних генетичних різновиди термінів [68; 333]:

1. Слова, взяті в термінологію як готові лексичні одиниці

– загальнолітературні слова (сонце, вода, море, дерево, трава), які в термінології відрізняються обсягом семантики, інформації, типом значення; у загальному лексичному значенні їм відповідає близьке значення – предметне, денотативне значення; у термінології вони співвідносяться з науковим поняттям і мають сигніфікативне значення;

– слова загальнолітературної мови, що увійшли в термінологію внаслідок семантичного переосмислення; це призводить до ускладнення семантичної структури терміна (пам’ять машини);

– діалектні слова як відображення промислових, професійних назв, пов’язаних з певною територією (тундра, сопка);

– терміни-запозичення.

2. Слова, утворені як спеціальні назви. Термінологічний словотвір опирається на засоби словотвору загальнолітературної мови, але має свої особливості:

– посилення спеціалізації для вираження конкретних термінологічних значень (ома – для назви новоутворень в медицині, ема –для назви одиниць структури в лінгвістиці, он – для назви синтетичних матеріалів у хімії);

– закріплення певних моделей за певними категоріями понять у межах галузевої термінології (іменник + суфікс ит = назва матеріалу іприт, ферозит);

– створення термінологічного словотвірного фонду;

– використання міжнародного фонду з морфем греко-латинського походження (метр, макро, граф, графія, лог, логія, анти, супер, моно, аеро); вони не викликають асоціацій, не називають поняття мотивовано, а мають стандартизовані значення; їх перевага полягає у тому, що вони структурно необмежені у своїх словотвірних можливостях.

Виділяють три структурні типи термінів [68; 333]:

1. Терміни-слова: терміни-однослови (газ, лак, літак); похідні терміни (газовий, лакування, летовище); терміни-композити (газопровід); абревіатури (ДНК, УДК, ББК);

2. Терміни-словосполучення:

– вільні, де кожен компонент – термін і кожен може вступати у двобічний зв’язок (квантова хімія, віртуальний процес);

– невільні, в яких компоненти взяті окремо можуть не бути термінами (білий вірш, червона лінія);

– фразеологізми (роза вітрів, великий німий).

3. Слово-символ, яке використовується поряд із словесними знаками; символами можуть бути літери, цифри, графічні знаки (уран-235).

Терміни належать до таких лексико-семантичних категорій: назви процесів, предметів, явищ, ознак, властивостей, осіб, наук. Кожній із них властиві спеціалізовані форманти, наприклад, для творення термінів на позначення процесів використовують суфікс -ння, на позначення властивостей – суфікс -ість.

У наукових джерелах виділяють такі ознаки терміна: однозначність (термін має тенденцію до однозначності [68]; термін однозначний в межах певної терміносистеми [250; 307]); точність, байдужість до контексту [307]; стилістична нейтральність [307]; системність [68; 250; 329]; наявність у терміна чіткої дефініції [68; 186; 250; 307; 329]; лаконічність [68; 186; 250; 307; 329]; у терміна не повинно бути синонімів, омонімів в межах однієї терміносистеми [68;329]; значення терміна дорівнює поняттю в обсязі пізнаного [329].

В енциклопедії «Українська мова» визначаються такі ознаки терміна, як системність; наявність дефініції; тенденція до однозначності в межах свого термінологічного поля, тобто термінології певної галузі; стилістична нейтральність; точність семантики, висока інформативність [328, с. 629].

Термін належить до загальної лексичної системи мови, до стилістично нейтральної лексики. Стильова ознака термінів – емоційно-експресивна нейтральність – зумовлена їх належністю до називання реалій інтелектуально організованої діяльності. Належність термінологічної лексики до наукового стилю, певним чином до офіційно-ділового стилю вносить обмеження у використання спеціалізованих засобів термінотворення, що знаходить свій вияв у системності на лінгвістичному рівні. Нейтральними вважаються ті терміни, які не виявляють буквального значення або не викликають ніяких асоціацій. Метафора і метонімія як засоби творення термінів зумовлюють образність термінів. Однак образність сама по собі не сприймається через досить тривале використання слова у контексті наукової термінології: експресивність характерна для термінів лише на початкових етапах розвитку певної термінології. З часом, коли термін стає широковживаним, його метафорична або метонімічна яскравість втрачається, оскільки на перший план висувається логічна схема або взаємозв’язок певних наукових понять.

Системність терміна реалізується на двох рівнях – логічному (наявність ієрархічних семантичних зв’язків між поняттями) і лінгвістичному (використання спеціалізованих словотвірних засобів для творення термінів, що належать до певної категорії) [329].

У теорії термінології актуальною є проблема оптимальної довжини терміна, оскільки в сучасних терміносистемах 70% складають терміни-словосполучення [333]. Вимоги до терміна – точність і лаконічність – взаємно суперечливі. Точність терміна досягається максимальною відповідністю значення терміна сутності наукового поняття. Таким чином багатокомпонентні терміни мають змогу якнайточніше окреслити всі основні ознаки поняття, однак вони створюють складності у функціонуванні, від них неможливо утворити похідні терміни. Лаконічні терміни, позначаючи лише найсуттєвіші ознаки, не забезпечують точності, але мають здатність до деривації. Виділяють три способи творення коротких термінів:

1. Лексичне скорочення шляхом:

– скорочення слова у словосполученні, залишаючи слово, що виражає родову ознаку (переоблік фонду – переоблік);

– заміни словосполучення одним словом-терміном, яке є похідним від одного із компонентів повного варіанта (багатотомне видання – багатотомник, вкладний аркуш – вкладень).

2. Скорочення засобами словотвору, коли короткий варіант терміна утворюється за допомогою морфологічного словотвору шляхом поєднання афіксальних морфем з кореневою частиною слова:

– за допомогою афіксів (-ач розділова картка – розділювач);

– основоскладання (поєднання усіченої основи прикметника з цілим словом-іменником стародавній друк – стародрук).

3. Скорочення засобами символіки. На відміну від абревіатури тут перша літера не відповідає першій букві скороченого слова: електронна зона – п-зона.

Короткий варіант терміна є рівноправним за значенням, але скороченою мовною конструкцією назви одного і того ж поняття.

Із стихійно сформованих сукупностей термінів, які позначають історично сфоровані поняття спеціальних сфер людських знань або діяльності творяться галузеві термінології. Кожен термін у конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення.

Термінологія – це сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки і техніки, що вживаються у сфері професійного спілкування [68].

Термінологія – це стихійно сформована сукупність термінів, які позначають історично сформовані поняття спеціальної сфери людських знань або діяльності. Термінологія, в основному, використовується у функціональному плані в науковій літературі, якій притаманна строгість, логічність, послідовність, доказовість викладу і яка оперує науковими поняттями.

Термінові термінологія відповідає два поняття:

– сукупність термінів однієї галузі знань, що відображає сукупність понять цієї галузі;

– загальна сукупність термінів усіх галузей знань.

Термінологією також називають науку про терміни, хоча в спеціальних монографічних дослідженнях функціонує синонім – термінознавство[250].

Термінологія не охоплює професійну лексику, оскільки між ними існують суттєві відмінності. Термін – це офіційне, часто стандартизоване найменування наукового поняття, це спеціальна лексика сучасної науки і техніки. Професіоналізми – напівофіційна лексика, часто архаїчна лексика старих ремесел і спеціальних занять. Професіоналізмам властива функціонально-стильова обмеженість та наявність емоційно-експресивних конотацій.

Термінологія – сукупність термінів, що входять в певну термінологічну систему. Терміносистема – впорядкована сукупність термінів, які адекватно відтворюють систему понять спеціальної сфери людських знань або діяльності. Кожна терміносистема відображає термінологічний і поняттєвий апарат, ієрархічну систему понять конкретної науки.

Галузеві термінологічні системи взаємодіють, нерідко мають частину спільного термінологічного фонду. Вони містять терміни, уніфіковані на міжгалузевому рівні на основі термінологічних стандартів. Ізольованих терміносистем не існує.

Термін номенклатура (з лат. розпис імен) з’явилося у французькій мові в ХVІ ст. Поштовхом для введення цього слова в науковий обіг стала класифікація рослин К.Лінея, який використовував його у значенні “система назв, що мають зовнішню схожість”. У ХVІІІ ст., після впорядкування хімічної номенклатури Лавуазьє значення слова номенклатура розширилося, позначаючи не тільки систему назв, але й систему понять, тобто стало дублетом термінології. У ХІХ ст. англійський вчений Уевель визначив номенклатуру як сукупність назв видів чи елементів. У цьому ж значенні використовував його І.Верхратський.

Сьогодні під номенклатурою розуміють:

– сукупність номенів, тобто назв;

– сукупність умовних символів, графічних позначок, що складаються з цифр та букв;

– сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині.

Термінологія пов’язана з системою понять певної науки, а номенклатура етикує її об’єкти і може бути виражена будь-яким умовним позначення (буквами, цифрами, словами). У визначенні сутності терміна на першому плані – співвідношення терміна і поняття, оскільки будь-яка наука являє собою чітку систему взаємопов’язаних між собою понять. Поняття, назване словом, відображає об’єктивну істину. Слово в системі – термін, слово як позначення предмета – номен.

Термінологія перебуває в органічному зв'язку із загальнолітературною мовою на генетичному, лексико-семантичному, морфолого-синтаксичному рівнях.

Розбудова теорії самостійного формування національної мови з ХІ-ХІІ ст. передбачає дослідження закономірностей та специфічних рис розвитку національної наукової термінології як невід’ємної частини лексичного складу мови на всіх рівнях мовної структури.

В умовах зростання інтересу до походження української мови питання про її генезис є наріжним каменем у встановленні самобутності і давності історії національної мови. На кожному історичному етапі питання походження східнослов’янських народів та їхніх мов тлумачилося по-різному залежно від наявного фактичного матеріалу, ідеологічних позицій дослідників. На думку визначних українських мовознавців ХІХ - першої половини ХХ ст. П.Житецького, О.Потебні, О.Огієнка, українська мова за часів Київської Русі вже існувала. А.Кримський обгрунтував своє твердження про те, що українська мова ХІ ст. “стоїть посеред східного слов’янства цілком уже відокремлена” на вислідах дослідження величезного мовного багатства [161]. У Давній Русі існували дві форми усної мови (усне народне діалектне мовлення та усно-літературні койне, тобто спільні діалекти для багатьох верств населення) і дві писемно-літературні мови – давньоруська і церковнослов’янська. Поступово, зокрема за митрополита-письменника Іларіона києворуська писемна мова витіснила церковнослов’янську майже з усіх сфер життя, крім церковної (богослужбових книг та церковних відправ), і стала державною мовою Київської Русі [29, с.97].

Теорію про завершення формування української мови на межі ХІ-ХІІ ст. розвивають сучасні вчені Ю. Шевелев, О.Горбач, Г. Півторак [53; 258]. Грунтуючись на найновіших досягненнях історичних та філологічних наук, вони доводять безпідставність доктрини про єдину давньоруську народність та єдину давньоруську мову, з якої, нібито, значно пізніше, в ХІV-ХV ст., розвинулися українська, білоруська та російська мови.

Вплив наукової термінології на формування національної мови виявляється у розширенні термінологічної лексики української мови за рахунок слів, пов’язаних з новими видами розумової і практичної діяльності, у взаємодії з лексичною системою живої, розмовної мови, у категоріальній диференціації лексем (належності до різних категорій – назв процесів, предметів, явищ, осіб, закладів), в утворенні на базі розрізнених термінів перших системних утворень.

Прототермінологія дисциплін документно-комунікаційного циклу була вагомим чинником формування лексичного складу української мови, оскільки вона органічно пов’язана з розвитком писемності, функціонально-стильовою диференціацією текстів, проникненням слів живої української мови в твори різних жанрів. Розвиток документознавчої термінологічної лексики української мови зумовлювався процесами розвитку загальнонародних розмовних мов, що формувалися внаслідок діалектних і територіальних взаємних впливів, специфікою розвитку писемно-літературних мов, які творилися в різних умовах і по-різному були пов’язані з живою народною мовою, впливом генетично споріднених і неспоріднених мов.

Термінологія має особливу функцію – функцію назви. Тому вона є самостійним, функціональним різновидом загальнолітературної мови, що традиційно називається мовою науки. До функцій термінології належить:

– гносеологічна функція, що визначає термінологію як засіб пізнання дійсності;

– інформаційно-комунікативна функція, що визначає термінологію як засіб фіксації, зберігання, передавання інформації про результати дослідницької та практичної діяльності.

Термінологія належить до тієї системи, до якої вона входить природним шляхом, тобто до складу наукової лексики. До жодної іншої лексичної системи термінологія належати не може у своїй прямій функції, адже термінами називаються спеціальні поняття, які виникають у сфері наукової діяльності. Належність термінів винятково до мови науки зумовлена не тільки функціонально (виникнення і використання), але й тим, що терміни співвідносні з поняттями. Термінологія розглядається як самостійний об'єкт, бо вона має низку відмінних рис функціонального, структурно-генетичного, лексико-семантичного, морфологічного, словотвірного характеру. Термінологія кваліфікується як основна, найбільш інформативна частина лексичної системи мови науки. А мова науки кваліфікується як самостійний функціональний різновид загальнолітературної мови поряд з іншими різновидами – мовою художньої літератури, розмовною мовою.

Лексика мови науки неоднорідна [68]. До її складу входять три типи лексичних одиниць:

1. Нетермінологічна лексика, яка складає нейтральний шар спеціального тексту. Для неї характерна стилістична однорідність: вона охоплює літературно-книжні, емоційно-нейтральні слова. Це активно вживана лексика, до складу якої не входять архаїзми, історизми, неологізми. Частинно-мовна характеристика: дієслова (обирати, пізнавати, керувати, формувати, повідомляти); віддієслівні іменники (використання, поглиблення, забезпечення, посилення), прикметники (активний, актуальний, глибокий, перспективний, достовірний, істинний, переконливий), прислівники (активно, цілеспрямовано, глибоко). Загальновживана лексика використовується для зв'язку наукових понять, вираження їхніх відношень, тлумачення понять, опису матеріалу експериментів, оцінки літератури.

2. Загальнонаукова лексика об'єднує спеціальні слова, що обслуговують не одну галузь і належать до книжного стилю (система, структура, автоматизація, інформатизація, модель, рівень, прогнозувати, форма, варіант, дискретність). Ці слова співвідносяться з об'єктами, явищами, процесами, властивостями в різних галузях: гіпербола (математика, філологія), депресія (політика, геологія, географія, медицина), редукція (лінгвістика, хімія, біологія). Ці слова часто вживаються в загальнолітературній мові, виражаючи відповідні поняття в широкому значенні: депресія(економіка, медицина, загальновживане значення – занепад, низький рівень). Загальнонаукова термінологія численна і має тенденцію до зростання внаслідок сучасних інтеграційних і диференційних процесів в наукових галузях та їхніх термінологіях, а також проникнення методів одних наук в інші (матемізація наук).

3. Галузева термінологія – це сукупність спеціальних назв понять певної галузі. Кожна терміносистема відображає поняттєвий і термінологічний апарат, систему понять конкретних наук, наукових напрямів, шкіл. Спеціальна термінологія кожної науки об'єднує назви понять різних категорій: предметів, процесів, властивостей, явищ, осіб, наук. Терміни складають головну специфіку лексики мови науки.

Відмінність термінів від лексики загальнолітературної мови виявляється на різних рівнях:

– семантично (терміни номінують тільки спеціальні поняття);

– функціонально (терміни мають не тільки номінативну, але й дефінітивну функцію);

– за сферою поширення (терміни належать до лексичної системи наукової мови);

– структурно-словотвірно (термінологічне словотворення грунтується на засобах загальнолітературної мови, але має і власний словотвірний фонд; у термінології, крім загальномовних словесних знаків, широко використовуються і символи, що виходять за межі вербальних засобів вираження);

– комунікативно (терміни є засобом професійного спілкування);

Взаємодія між загальновживаною і мовою спеціальною (науковою) постійно зростає, що зумовлює актуальність досліджень термінолексики як каркасного словника мови спеціальностей, розвиток теорії термінології, а також з'ясування окремих питань національного термінознавства.

Наукова термінологія – вище породження людської думки. Вона є національною за своїми джерелами, міжнародною за своїм поширенням серед різних народів світу. Саме в термінології закодована історія і культура народу. Сучасна українська термінологія є складовою і невід'ємною частиною лексичної системи мови. Вона сформувалася на власній мовній основі за загальномовними словотвірними моделями і засвоювала все те, що на час її творення виробило людство.

Наукова термінологія не є сталою системою. Вона розвивається і пристосовується до потреб сучасності. Термінологія не постала відразу, а, звичайно, твориться самим життям упродовж віків духовного життя, потребує традицій для свого усталення.

Слово термінологіяузвичаєне як назва системи термінів. Зважаючи на це, доцільно у значенні “наука” використовувати назву термінознавство, що дає змогу уникнути зайвої полісемії. Становлення термінознавства як наукової дисципліни починається з 30-х років ХХ століття. Сучасні термінологічні словники цього слова не фіксують, хоча з'явилося воно ще у 60-х роках минулого століття. Натомість у цьому значенні часто вживається слово термінологія.

Термінознавство – це наука, яка займається загальнотеоретичними питаннями терміна, термінології, номенклатури.

Завдання українського термінознавства полягають у:

– дослідженні історії формування національних термінологічних систем;

– вивчення концептуальних засад термінотворення і терміновживання;

– виявлення основних засад системної організації на рівні номінації;

– з'ясування питання термінологізації і детермінологізації.

Щоб розв'язати ці проблеми необхідно дослідити історію розбудови української наукової мови, вивчити джерела українських природно сформованих терміносистем.

Лінгвістична проблематика термінознавства дихотомна (двояка). Вона поділяється на загальнолігвістичну і спеціальну [68; 250; 329; 333].

У сфері загальнолігвістичної проблематики термінознавства виділяються такі основні питання:

– термінознавство як лінгвістична наука про терміни;

– місце термінознавства серед інших лінгвістичних дисциплін;

– методологічні основи вивчення термінів і системи термінів;

– загальнотеоретичні проблеми термінознавства як складової частини проблематики загального мовознавства (фонетика, лексикологія, морфологія, фразеологія, словотвір, синтаксис);

– термінологічні дослідження у сфері лексикологічних і лексикографічних дисциплін;

– завдання міжнародних термінологічних організацій;

– підготовка термінологів-спеціалістів різних галузей фахових знань.

Спеціальна лінгвістична проблематика охоплює дослідження таких проблем термінознавства:

– система термінів та її мікросистеми (визначення наукового поняття термін; система термінів, яка виражає систему понять; місце галузевої терміносистеми у системі усіх наукових термінів; місце підсистеми наукових термінів у лексичній системі мови);

– способи існування термінів у сфері мови і мовлення;

– поширення термінів серед іменників, прикметників, дієслів, прислівників;

– інтернаціональні терміни (місце запозичених термінів у системі національної мови, словотвірна структура запозичених термінів, спеціалізація семантики термінів-запозичень, принципи міжнародної координації у сфері термінів);

– спеціальні терміни і загальновживана лексика (загальновживана лексика як джерело поповнення термінології; структурно-словотвірна система загальновживаної лексики як основа для побудови системи термінів; мікросистема термінів як складова частина лексичного складу мови на лексико-семантичному рівні; вторинна номінація і детермінологізація; вплив термінології на загальновживану лексику);

– лексико-семантична структура термінів (визначення поняття лексичної семантики термінів, процес термінологізації загальновживаних слів, принципи вивчення семантики термінів);

– структурно-словотвірна проблематика (моделі термінотворення; специфіка словотвірної системи термінів: центральні і периферійні словотвірні моделі, ступінь продуктивності словотвірних моделей у різних галузевих терміносистемах, процес стандартизації термінів, процес регуляції словотвірних моделей);

– моделювання термінології (вироблення принципів моделювання термінів різних галузей знань, типів словотвірних моделей);

– нормалізація системи термінів ( поняття норми у системі термінів; нормативна точність, чіткість, короткість, системність термінології; лексична, граматична і словотвірна нормативність; наукові принципи нормалізації та уніфікації системи термінів).

Термінознавство тісно пов'язане з лінгвістикою, логікою, філософією, конкретними галузями знань. Філософська теорія про пізнаваність світу та окремих його сторін доводить, що усе в світі взаємопов'язане і знаходиться у постійному розвитку. Відповідно і терміносистеми повинні відбивати цей взаємозв'язок. Ідею, що терміни необхідно розглядати не як ізольований об'єкт, а як компоненти певної терміносистеми, вперше висловив вчений-термінолог Д.Лотте [186]. Як і будь-які інші системи, терміносистеми – це структурні побудови, де терміни знаходяться між собою у певних зв'язках. Їх специфіка полягає у тому, що ці системи відкриті, динамічні і, за характером, природно-штучні. Системність термінології реалізується на двох рівнях – логічному (наявність ієрархічних семантичних зв'язків між поняттями) і лінгвістичному (використання спеціалізованих морфолого-словотвірних засобів). Логічні і лінгвістичні чинники розвитку термінології є взаємозумовленими, оскільки система термінів виражає систему понять. Логічна проблематика тісно пов'язана з поняттям дефініції терміна, а лінгвістична проблематика – з термінознавством та способами існування терміна на рівнях фіксації наукового пізнання (у термінологічних словниках) і на рівні функціювання (у науковій та навчальній літературі).




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.