Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Документознавчих термінології





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Генетична характеристика.Українська термінологія сформована переважно на національній лексичній основі. Разом з тим, вона постійно поповнювалася шляхом прямих і непрямих лексичних запозичень з генетично споріднених і неспоріднених мов, що зумовлювалося економічними, політичними, культурними зв'язками носіїв.

За походженням терміни умовно можна поділити на три типи:

1. Питомі українські терміни, що утворилися на основі власних словотворчих засобів:

а) слова, успадковані ще від індоєвропейської мовної єдності (мати, робота, корова, яблуко, сім'я);

б) слова, успадковані від спільнослов'янської мови; вони становлять ядро словникового складу сучасної української мови, обіймають найважливіші галузі життя і діяльності суспільства і є результатом тривалої пізнавальної роботи людей (земля, голова, рука, око, трава, овес, плуг, жити);

в) слова, успадковані від давньоруської мови (VІІ-ХІІ ст.) і які є в білоруській і російській мовах (ківш, коромисло, сизий, сорок);

г) словниковий склад періоду самостійного розвитку (з ХІІІ-ХV ст.) і яких немає в білоруській і російській мовах (лелека, цап, багаття, мрія, січень, жовтень, хист). У цей період багато нових слів творилося від спільних для східнослов'янських коренів, але іншими словотворчими засобами: вис – височина, височінь; роб – робити, виріб; рух – рухомість, рушійний; друг – дружній, дружина.

2. Терміни - запозичення з інших національних мов: англійської: текст, бестселер, дайджест, фільм;французької: журнал, фасет, буклет, альбом, абонемент, вітрина, фонд, бюлетень, фронтиспіс, депозитарій;німецької: формуляр, форзац, шрифт, лясе, фоліант, штемпель;італійської: газета, лібрето, сценарій;польської: аркуш, предмет;арабської: альманах, шифрта ін.

3. Терміни, утворені на основі греко-латинських елементів: бібліотека, бібліографія, картотека, фонотека, фільмотека.

Серед запозичень, за В.С.Гриньовим [60, с.116-117], виділяються такі різновиди:

1. Оригінальні запозичення:

а) лексичні запозичення, при яких запозичується матеріальна форма слова з його змістом: кадр, буклет, увраж, гравюра, детектив, сценарій;

б) запозичення матеріальної форми слова з наповненням його новим змістом:абонемент, індекс;

в) морфемні запозичення, при яких використовуються кореневі і дериваційні морфеми для утворення нових слів: бібліо + тека, бібліо + графія, бібліо + бус, карто + тека, мікро + фільм, фільмо + тека, перфо + карта, авто+ граф.Найбільшою продуктивністю в українській термінології відзначаються греко-латинські терміноелементи: авто-, мікро-, фото-, полі–та ін. За дослідженнями І.М.Кочан, в українській мові є понад 200 міжнародних терміноелементів, які уживаються у препозиції (авіа-: авіабаза; біо-: біоцитоз; відео-: відеотека; гіпер-: гіпертекст). Подвійну властивість, тобто вживаються у пре- і постпозиції, мають близько 50 терміноелементів (арх.-….-арх: архонт…ієрарх, монарх; метр(о)…..метр(ія): метроном, метрологія, бібліометрія). У сучасних словниках зафіксовано понад 1560 слів із постпозиційними компонентами (-дром: космодром; -навт: аргонавт) [ 149, с. 57, 351, 461].

2. Кальки:

а) словотвірне калькування, при якому запозичається структура іншомовної лексичної одиниці і утворюється нове слово за допомогою відповідних українських словотворчих засобів: книгозбірня-бібліотека, життєпис- біографія, книгознавство-бібліологія(заст.); первотвір - оригінал, прилюдність - публічність, тайнопис - криптографія, манускрипт - рукопис;

б) семантичне калькування, при якому національне слово набуває нового значення відповідно до семантики іншомовного слова: мережа (бібліотечна) - Bibliotheksnets (нім.),reseau des bibliothèques(фр.); вицвітання (документа) - discoloration(англ.);

в) калькування стійкого словосполучення: вільний доступ до фондів бібліотеки - open acсess to library collections(англ.), libre acсess aux fonds d'une bibliotheque(фр.); індивідуальна робота з читачем - Іndividuelle Arbeit mit dem Leser (нім.), individual work wilh the reader(англ.), travail individuel avec le lecteur (фр.). Калькування стійких словосполучень є одним із найпродуктивніших способів утворення стандартизованих термінів.

3. Змішане запозичення, при якому один із словотворчих компонентів слова запозичається, а інший існує в українській мові: поін­фо­­рм+ування, бібліотеко+знавство, картко+тримач, комплект+уван­ня, машино+пис, метро+полиця, мікро+видання, мікро+носій, моно+видання, раритет+ність, фондо+сховище.

Проникнення іншомовних компонентів у терміносистему викликане тим, що національна загальновживана лексика не може відбивати всі здобутки людського досвіду у пізнанні навколишнього світу. Економічний і духовний розвиток суспільства призводив до появи великої кількості різних за походженням слів для позначення нових понять. Аналіз сучасних галузевих терміносистем дає підстави констатувати, що близько 40% у них становлять слова, запозичені з інших мов.

Запозичення іншомовних слів властиві для української наукової термінології різних галузей знань.

Перші явища запозичення іншомовних слів в українську наукову термінологію сягають періоду християнізації східних слов'ян, розвитку старослов’янської літературної мови, яка сформувалася у ІХ ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Вона використовувалася східними слов’янами як літературна мова. На неї перекладалися церковно-богословські книги, написані грецькою мовою, створювалися оригінальні праці. Їй притаманна певна літературна організованість, існування назв абстрактних понять, яких не було в говорах давньоруської мови: здравствуй – здоров’я, глава – голова, млечний путь – молоко, єдиний, єдність, учитель, глашатай, трудящий, гординя, соратник, просвітитель, християнин, чернець, владика, боголюбець, священник, настоятель, церковник. Важливим шляхом проникнення запозичень були численні переклади, вживання чужомовних слів у богословській, суспільно-політичній, культурній сферах.

Україна-Русь прийняла християнство у 988 році від грекомовної Візантії, звідки потрапили на українські землі і перші святі книги. Тому одними із перших письмово засвідчених запозичень з грецької мови були сакральні терміни: апостол, ангел, демон, вівтар, ідол, євангеліє, піп, ладан, панахида, патріарх, митрополит, монах, архієрей, архімандрит. Із грецької в українську мову увійшла значна частина медичних та природничих термінів: анемія, атеросклероз, бактерія, біологія, мікроб; терміни астрономії та географії: астероїд, Арктика, галактика, клімат; терміни математики та фізики: гіпотенуза, катет, теорема; терміни мовознавства та літературознавства: афоризм, метафора, морфема, парадигма; суспільно-політичні терміни: автономія, анархія, економія, політика, утопія, хартія; технічні терміни: корабель, парус; хімічна номенклатура: азот, барій, бром, калій, йод; біологічна і зоологічна номенклатура: кедр, кипарис, лавр, мак, м’ята, кит.У фізичній термінології існують:

а) грецизми, які увійшли в українську мову майже без змін своєї морфологічної будови: атом, газ, енергія, кристал, оптика, планета, уран, фаза;

б) складні терміни, утворені шляхом поєднання двох і більше грецьких основ; серед них назви приладів, пристроїв, інструментів: -метр (барометр, анемометр, гігрометр, гідрометр, термометр); -граф (барограф, бібліограф); -скоп (бароскоп, мікроскоп, термоскоп, гігроскоп); -фон (мікрофон, телефон);назви фізичних наук та їхніх розділів: гідростатика, термодинаміка, електрокінетика, електростатика.До найбільш продуктивних грецьких терміноелементів належать: аеро-, мікро-, -фоб, -філ, фото-, теле-, термо-, хроно-, анти-, -ман, мон-, полі-.

Перші латинські запозичення з’являються в українській мові в ХІ ст. через грецьке посередництво (коляда, кесар). У ХІV-ХVІ ст. в українську мову проникає більшість латинізмів через польське та німецьке посередництво. Латинська мова як мова науки в середні віки продукувала терміни в численні галузі знань: в медицину, біологію (інфекція, туберкульоз, фурункула, ангіна, вена); в мовознавство (абревіація, суфікс, дериват, інфінітив, лінгвіст, префікс, суфікс, флексія); в техніку (апарат, дедукція, локатор, станція, трансляція, мотор, формула, резистор, транзистор); в філософію, суспільні науки (консул, революція, республіка, конституція, циркуляр, агітація, делегат, оратор, клас); в юриспруденцію (адвокат, нотаріус, юстиція); в освіту (лекція, конспект, студент, декан); в мистецтво (гумор, декламація). У фізичній термінології існують:

а) латинізми, які увійшли в українську мову майже без змін своєї морфологічної будови (втратили закінчення –us, -um): елемент, квадрат, корона, лінія, машина, спектр, фігура;

б) терміни, утворені за допомогою латинських морфем; серед них значну групу становлять терміни на позначення дій та процесів (аберація – відхилення, абсорбція – поглинання, дистиляція – очищення, дифузія – розтікання); приладів, пристроїв, механізмів (акумулятор, мотор, регулятор, рефрактор);

в) складні терміни, утворені з латинських терміноелементів (інтерференція, люмінесценція).

Терміни тюркського походження – давні, увійшли в українську мову в ХІІ-ХVІІ ст. шляхом усного спілкування. Навала монголо-татарських орд спричинила наслідування організації військової справи, ведення бойових дій, появу в мові русичів слів тюркського походження на позначення запозичених у монголів видів зброї та захисного спорядження воїнів (бахтерець, юшман, куяк, зерцало, колон тар, аркан, кинджал). Серед запозичених тюркських термінів – назви їжі, питва (гарбуз, шашлик, балик, ізюм, кавун, кумис); назви одягу, посуду, будівель (башлик, каблук, таз, казан, чарка, сарай, ярлик); терміни тваринництва (каракуль, табун, отара, чабан, батіг); економічні терміни (базар, казна, безмін).

Перші запозичення з німецької мови в українській з'явилися в ХІІ-ХІІІ ст. Заснування німецькими колоністами ремісничих цехів в Україні в ХІV ст., а папірень – з ХVІ ст., опанування українцями ремесел, поширення виробів сприяло засвоєнню українською мовою німецьких слів як через польське посередництво, так і безпосередньо. Із німецької мови прийшли слова на позначення понять військової справи (солдат, штаб, гауптвахта, офіцер, фланг, юнкер), ремесел, виробництва (майстер, верстат, кран, цех, штукатур, шахта, штангельциркуль, штатив), торгівлі (вексель, касир, бухгалтер), управління (штат, поштамт), медицини (бинт, фельдшер, шприц), мистецтва (арфа, флейта), одягу, їжі, предметів побуту (галстук, кітель, ширма, бутерброд, футляр), ігри (танець, фант, кеглі). До прямих запозичень з німецької мови належить багато українських слів, які без достатніх підстав вважалися переданими через мову-посередника: гак, граблі, крам, крамар, кушнір, лантух, майстер, папір, цвях, шарварок, ярмарок.

Значну роль у процесі мовних запозичень має характер міждержавних відносин. Із другої половини ХVІІІ ст. триває активне поширення французьких термінів в європейських мовах – німецькій, англійській, російській. Це явище зумовлене тим, що наприкінці ХVІІІ ст. прогресивний на той час суспільний лад Франції сприяє інтенсивному товарообміну. В Англії, навпаки, у 1785 р. з метою запобігання відтоку науково-технічної інформації було видано закон, за яким заборонялося експортувати за кордон машини, а англійським фахівцям – переселятися в інші країни. Це пояснює високий рівень засвоєння французьких термінів та обмежений приплив англіцизмів в європейські мови у цей період. Французький вплив був настільки сильним, що для позначення нових винаходів, зроблених в Англії та Америці, надавалася перевага французьким термінам над англійськими. Про вплив французької мови на розвиток мови науки свідчить аналіз поширення французьких термінів у німецькій термінології. У цей період у Німеччині тільки закладалися основи машинобудування і верстатобудування. Науково-технічне обґрунтування машин та їх деталей, яке зробили французькі вчені, сприяло проникненню французьких термінів у німецьку технічну термінологію. Німецькі фахівці, розробляючи механіку машин під впливом французьких дослідників, переймали романські терміни у значній кількості. Однак, якщо німецькі механіки у цей час будували машини за зразком англійських, то вони давали їм свої, німецькомовні найменування шляхом калькування англійських слів та словосполучень.

Із французької мови українська запозичила слова, які функціонують в суспільно-політичному житті (парламент, демонстрація, ідеаліст, політика, прем'єр), в мистецтві (жанр, сюжет, водевіль, мотив, рояль, афіша, амплуа, ансамбль, увертюра, п'єса, сюїта), в техніці (екіпаж, ресора, монтаж, шасі, карбюратор, кабіна, фара, зонд), у військовій справі (гарнізон, міна, атака, батарея, кавалерія, авіатор, лейтенант, армія, арсенал, десант, парашут), в назвах одягу, предметів, приміщень (костюм, пальто, жабо, жакет, бюро, кабінет, пенсне).

У ХVІІ-ХVІІІ ст. з голландської мови в українську було запозичено терміни мореплавства, суднобудування (гавань, боцман, лоція, шкіпер, руль, каюта, пеленг). З італійської мови було запозичено терміни музичні (алегро, адажіо, арія, соло, піаніно, бас, бандура, опера, сопрано), фінансові (брутто, нетто), архітектурні, суднобудівні (арка, гондола). Незначна кількість термінів запозичена з іспанської (армада, сигара), португальської (кобра, каста), румунської (бринза), угорської (гусари, гуляш, чардаш), арабської (алкоголь, алгоритм, алгебра, гарем, шифр, цифра).

Англійська термінологія поширювала свій вплив на інші мови, починаючи з ХІХ ст., однак особливого піднесення процес запозичення англіцизмів набув після Другої світової війни. Протягом останніх десятиліть завдяки потужному розвитку науки та високих технологій в економічно розвинених країнах на основі англійської мови виникають нові терміни, які стають міжнародними. У сучасних умовах англійська мова є аналогом латини у XVІII ст., тому процес інтернаціоналізації науково-технічної термінології на англомовній основі є природним. Українська науково-технічна термінологія зараз перебуває під потужним впливом англійської мови, особливо у сфері економіки та менеджменту, в нових галузях високотехнологічних наук, які динамічно розвиваються: комп’ютерна техніка, інформатика, радіоелектроніка, фізика конденсованого стану тощо.

З англійської мови українська запозичила терміни комп'ютерної техніки та інформаційних технологій (комп'ютер, сканер, принтер, процесор, байт, біт, дисплей, Інтернет, файл), техніки (трамвай, блюмінг, танк, тунель, комбайн), економіки (маркетинг, менеджмент, лізинг, демпінг), політики (мітинг, лідер, клуб), мореплавства (катер, док, шхуна, яхта, мічман), спорту (футбол, хокей, старт, фініш, аут, тайм), назви одягу, їжі (макінтош, світер, джемпер, френч, плед, біфштекс, ром).

Сьогодні українська наукова думка, приєднуючись до інтеграційних процесів, перебуває під потужним англомовним термінологічним впливом. На жаль, іноді відбувається механічне та недоцільне запозичення словесної форми разом з відповідним поняттям, входячи, як раніше в російське, так тепер в англомовне поле залежності. Оптимізувати співвідношення національних та запозичних термінів, усунути невиправдані запозичені лексеми дає можливість кодифікація та стандартизація галузевої термінології. Так, у «Фінансовому словнику» (автори А.Г.Загородній, Г.Л.Вознюк) активно використовувався питомий український термінологічний фонд, до багатьох термінів іншомовного походження добиралися їхні українські еквіваленти: ліз-бек – зворотний лізинг, квазігроші – регіональні гроші, сертифікат депозитний – сертифікат ощадний, акція плюральна – акція багатоголоса, ремітент – перший векселетримач, перевірка камеральна – перевірка попередня, індосамент – передавальний напис.У словнику відтворено українські відповідники навіть до усталених термінів-росіянізмів: неустойка – забезпека, недоїмка – недоплата, надбавка – надвишок, дорогоцінне каміння – коштовне каміння.

Генетичне походження термінології однієї із найдавніших сфер наукової, освітньої, пізнавальної діяльності людства – документно-комунікаційної діяльності – засвідчує широкий спектр генетичних джерел поповнення української наукової термінології.

Серед іншомовних документознавчих термінів найвагомішу частку становлять запозичення з класичних - старогрецької та латинської мов. В українську мову вони потрапляли переважно через посередництво польської та російської мов.

До одних із перших запозичень з грецької мови через посередництво латинської і, можливо, польської мов був термін бібліотека (biblionкнига+ thēkēсховище), яким у Давній Греції називали посудину для зберігання книг. За свідченням Е.М. Іссерлін [108, с.60], термін бібліотекавперше був використаний у перекладі Біблії 1499 р.: " състроящи библиотека, събра от стран книгы".У XVII ст. в ряді "Алфавітів" знову з'являється термін бібліотека: библиотека - дом книжний, книгохранилня, библиотека - двор печатных книг, библиотека - книжныи дом.Поширеність уже в XVII ст. терміна бібліотеказасвідчує включення його в один із тогочасних "Азбуковників", де вказується його переклад (тлумачення): библиотека - книжный дом[341, с. 36]. У цьому самому джерелі міститься і тлумачення інших запозичених книгознавчих термінів: кодекс, каллиграф, комментариис, каталогов собрание.Однак, у шести самостійних перекладах XVII ст. польської книги Симона Старовольського "Двір турецького султана" [108, с.60] слово библиотека перекладається різними термінами-композитами та термінами-словосполученнями, одним із компонентів яких є слово книга: книжница, книгохранителница, книгохранилница, сложение книжное, книг сокровище, книгоположница, книг хранителница.В інших пам'ятках трапляються деякі із цих слів: в олтаре книгохранительницы; в соборнем книжници про­ло­­­жити; в своей книгохранительницы положиша[350, с. 1395-1396].

У XIV-XVII ст. в українську мову латинізми проникають здебільшого через польське та німецьке посередництво. Одним із перших таких запозичень є термін раистр(п.rejestrвідлат.regestraсписки, перелік), вживання якого зафіксовано "Словником староукраїнської мови XIV-XV ст.".

Давні іншомовні запозичення: аркуш(п.arkusz),предмет(п. przedmiot), таблиця(п. tablicaвід лат.tabla)- із розвитком у XX ст. теорії систематизації та каталогізації друкованих творів стали базою для створення термінів-словосполучень: титульний аркуш, предметна рубрика, авторські таблиці, таблиці класифікації, таблиці визначників та термінів-однословів, утворених за допомогою українських словотворчих формантів: аркушат, предметизація, предметизатор.

З кінця XVII-XVIII ст. до останнього часу роль посередника у поповненні української термінології запозиченнями з класичних мов виконувала російська мова. З активізацією різних форм мовних контактів (переклади наукової літератури, форми масової комунікації: періодичні видання, радіо, телебачення, двомовність фахівців) в українську мову потраплять міжнародні терміни. Серед грецизмів виділяються терміни на позначення видів видань, носіїв інформації: антологія, апокриф, енциклопедія, палеотип, хрестоматія, каталог, дискета;наукових дисциплін, галузей діяльності: бібліографія, біобібліографія, бібліологія(заст.), палеографія, папірологія, бібліопсихологія, поліграфія;матеріалів:пергамент;людей та їх професій, імен: бібліограф, систематизатор, псевдонім;жанрів: автобіографія, хроніка; композиційних частин творів: пролог, епілог.Латинізми представлені такими тематичними групами, як назви видів видань: алігат, дезидерат, документ, інкунабула, календар, кодекс, манускрипт, папірус, патент, проспект, публікація, том, факсиміле;назв закладів: архів, скрипторій; елементів оформлення книги та ознак, набутих в результаті їх використання: екслібрис, суперекслібрис, маргіналія, номер, орнамент; назв каталогізаційних понять: індекс, рубрика, специфікація;назв понять інформаційного пошуку: аскриптор, дескриптор.

Незважаючи на втрату латиною панівного становища в науці, розширення контактів із західноєвропейськими країнами в галузі науки, освіти, культури, грецька і латинська мови зберігають статус важливого джерела поповнення наукової термінології. Наприклад, термін тезаурус(гр. thēsaurosзапас) вперше був вжитий у 1852 р. доктором П.М. Роджетом (Великобританія) на позначення поняття "зворотний словник" (групування слів відповідно до понять). У 50-х роках XX ст. в США, у 80-х роках у нашій країні з розвитком інформатики в науковий обіг було введено термін інформаційно-пошуковий тезаурус(словник для індексування документів та запитів), який формується на основі виділення лексичних одиниць, номінованих дескрипторами(лат.descriptorописувати),аскрипторами(лат. ascriptorне описувати).

Лексикон Е. Славинецького засвідчує функціювання в XVII столітті не тільки греко-латинських запозичень (календар, мапа краеписцевъ, папѣрня, папѣръ, паргамѣнъ), але й появу нового історичного джерела - німецької мови: друкарня, друкарь, друкую,(нім. drücken).Під впливом німецької термінології відбувалося граматико-словотвірне оформлення українських термінів, що сьогодні не сприймаються як запозичення: палітурка, палітурення, палітурник, палітурний (майстерня, мистецтво) - від нім. polieren(полірувати, шліфувати), Polierer.Про ранній характер та інтенсивність поширення запозичень з німецької мови свідчить не тільки їх здатність до деривації, але й обмежене функціювання синонімів - запозичень з польської мови, наприклад: палітурник - інтролігатор[316, с. 79].

Зародження книгодрукування в Німеччині у 40-х роках XV ст., заснування німецькими колоністами ремісничих цехів в Україні (з XIV ст.), зокрема папірень (з XVI ст.), освоєння ремесел, поширення виробів сприяло засвоєнню українською мовою німецьких слів, як через польське посередництво, так і безпосередньо [416]. Найбільш ранні безпосередні запозичення німецьких термінів пов'язані з поширенням книгодрукування. У багатьох джерелах тривалий час стверджувалося, що започаткування слов’янського, а отже й українського книгодрукування пов'язано з діяльністю Швайпольта Фіоля, який видав перші українські друковані книги кирилицею у Кракові [240]. Вважалося, що запозиченння з німецької мови друкарських термінів було зумовлені співпрацею німецького друкаря Швайпольта Фіоля з українськими складачами у Кракові під час видання перших кириличних книжок - Октоїха і Часослова (1491 р.), які були оформлені за зразком західноукраїнських рукописів та набрані (післямова) за тогочасним українським правописом [240, с. 31]. На думку І. Огієнка, "...там, де Фіоль не був зв'язаний традиційним церковно-слов'янським текстом, там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови" [240, с.41].

Проте Ш.Фіоль не був засновником першої української друкарні, що друкувала книги кирилицею, тим більше, в Кракові. Орест Мацюк стверджує, що “друкарем книги у Кракові” Ш.Фіоля вперше титулують у документі від 4 грудня 1491 р., а в усіх попередніх документах він згаданий як “гантяр”, “краківський громадянин”, “вибійник” тощо. Приписаний Ш.Фіоль був до ювелірного цеху, займався рудодобувною справою. У 1483 р. провадив справи з конюшнями і меблями. Звідси зрозуміло, що до 1492 р. Ш.Фіоль не займався видавничою справою, і в Кракові не було кириличного книгодрукування [365].

Науковими дослідженнями встановлено, що першими надрукованими українськими книжками є Октоїх, Часослов, Тріодь постна, Тріодь цвітна та Псалтир, які побачили світ у друкарні Грушівського монастиря святого Архангела Михайла, що розміщувався на землях Карпатської Руси-України і де навчався друкарству сам Іван Федорович, або Іван син Федора із Патковець, про що свідчить запис в метриці Краківського університету [227; 365]. Українською наукою доведено, що всі стародруки, які приписують Ш.Фіолю, насправді надруковані в Грушівській друкарні, а вихідні дані із вклеєними аркушами в Октоїхи і Часослови є краківською підробкою.

Українські вчені І.Огієнко, М.Марченко, Г.Сургай, П.Плющ, О.Губко, О.Мацюк, М.Кубанська-Попова, М.Савка, А.Запаско, А.Кралицький, Є.Сабо, Ю.Жаткович, О.Орос науковими дослідженнями довели, що друкування книжок в Україні було вже в другій половині XV ст. Видатний український релігійний діяч і вчений, один із найвизначніших дослідників українського друкарства Іван Огієнко вважав, що українське книгодрукування – велична частка української культури. Він переконливо довів, що друкарство в Україну прийшло не зі Сходу – Росії, а з Заходу, до того ж задовго до виходу в Москві 1564 р. першої датованої друкованої книги – Апостола. Він же одним із перших звернув увагу України і світу на ту руйнівну силу, яка упродовж століть спрямовувалася із імперських столиць – Санкт-Петербурга і Москви – на знищення українського друкарства та української культури загалом [240].

Зародження українського друкарства згідно з радянською історіографією протягом тривалого часу пов’язувалося із діяльністю І.Федорова, який прибув через Білорусь в Україну, до Львова, заснував там друкарню і в 1574 р. видав Апостол та Буквар [107; 117]. Не применшуючи ролі і значення І.Федорова в розвитку книговидавничої справи, його, однак, слід вважати не засновником українського книгодрукування, а фундатором постійного друкарства на українських землях.

Існує низка історичних, архівних документів, результатів пошуків вітчизняних та зарубіжних учених, які доводять про існування дофедорівського періоду книгодрукування в Україні. Так, авторитетний у західному світі вчений, польський дослідник Є.Бандтке у багатомній праці “Історія друкарень у Королівстві Польському і Великому Князівстві Литовському, і в краях закордонних, де польські справи творилися” (Краків, 1826 ) присвятив окремий розділ аналізу зародження і розвитку книгодрукування у Львові. Проведені дослідження дозволили йому зробити висновок, що І.Федоров не заклав, а обновив тут друкарню руську року 1573.

Д. Зубрицький в праці “Історичне дослідження слов’янського кириличного книгодрукування в Галіції” (Львів, 1836) на підтвердження своєї думки про друкування книг у Галичині до І.Федорова, посилається на післямову до львівського Апостола. Як підкреслює Д.Зубрицький, сам московський друкар визнавав існування тут друкарства і тих “боговибраних мужів”, які проклали шлях уже до нього. На користь твердження про існування руської друкарні у Львові Д.Зубрицький викладає такий аргумент, як поширеність Львівської і Перемишльської дієцезії – понад 4000 церков, які потребували богослужебної книги (у Кракові друкарня існувала в 1491 р., у Вільно – в 1525 р.).

У 1968 р. у науково-інформаційному бюлетені при Раді міністрів УРСР “Архіви України” було опубліковано статтю “Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова?” львівського науковця О. Мацюка. У ній вперше оприлюднено віднайдені в Центральному державному історичному архіві у Львові два документи, які однозначно вказують на існування у Львові друкарні ще в 1460 р., тобто за 112 років до прибуття туди І.Федорова (1572 р.). Перший з них (написаний 23 липня 1791 р.) – звернення монахів Львівського василіанського монастиря св. Онуфрія до фіскальної колегії з проханням вжити заходів для повернення ставропігійським братством друкарні, яка належала монастиреві від 1460 р. У документі пояснюється, що цю друкарню монастиреві подарував у 1460 р. львівський громадянин Степан Дропан для матеріальної підтримки священників. У пояснювальній записці провізорів ставропігійського братства доводиться, що друкарня, заснована львівським міщанином українцем Степаном Дропаном, цілком на законних підставах є власністю братства [227; 365].

Проаналізувавши ці та інші документи з львівських архівів, О.Мацюк вважає існування друкарні у Львові, починаючи з 1460 р. незаперечним фактом, а Степана Дропана – фундатором українського друкарства.

Другий документ – інвентар книг Словітського монастиря, що неподалік Львова, датований 1826 р. В інвентарі зафіксовано наявні в бібліотеці монастиря книги, серед яких шість видань, надрукованих у 1511, 1527, 1540, 1542, 1546, 1566 рр. тогочасною українською мовою. Цей документ свідчить про існування українського друкарства у Львові, Києві, Почаєві задовго до прибуття І.Федорова до Львова.

Переконливим також є напис на надмогильній плиті І.Федорова в перекладі І.Крип’якевича: “Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих” [240].

Таким чином, давні друкарські терміни є наслідком безпосереднього впливу і поширення технології друку книг, народженої на німецькомовному грунті, безпосередніх тривалих професійних контактів українських і німецьких друкарів, починаючи з середини XV ст.

Німецька мова і надалі була джерелом запозичення термінів на позначення назв предметів, процесів книгодрукування, елементів оформлення книги: абзац, верстання, кант, каптал, курсив, ледерин, лясе, штемпель, штрих, фоліант, форзац, шпальта, шрифт.

Запозичені з німецької мови у XV-XVII столітті загальновживані слова, ремісничі терміни через посередництво польської мови у ХХ столітті стали складовими компонентами бібліотечних та книготорговельних термінів-словосполучень: шлях(нім. Zchlach,п.szlak)- шлях книги, шлях читацької вимоги, шлях інформаційного запиту; ярмарок(нім. Jarmarkt,п. jarmark) - книжковий ярмарок; квиток(нім. Quttung,п. kwit, kwitek) - читацький квиток; шафа(нім. Schaff) - книжкова шафа, каталогова шафа; шухляда(нім.Zchuflade,п.szuflada) - каталогова шухляда.

Німецька мова стала посередником у поширенні слів та компонентів латинської та інших романських мов: раритет(нім.Rarität від лат. raritas рідкість), формат (нім. Format, фр. formatвід лат. formaвигляд),формуляр(нім.Formularвід лат. formulaформа),фортитул(нім.vorперед + лат. titulus напис, заголовок), цитата(нім.Zitatвід лат. citoпроголошую),шмуцтитул(нім. Schmutzбруд + лат. titulus заголовок); французької: плакат(нім.Plakatвід фр. placardоголошення), прейскурант(нім.Preisціна + фр. courantпоточний); італійської: штамп(нім.Stampfeвід іт.stampaпечатка, друк).

Розширення впливу західноєвропейської наукової думки сприяло поповненню національної наукової мови запозиченнями з французької мови, яка була і продуцентом, і посередником при виробленні національних засобів для передачі спеціальних документознавчих понять: фонд(лат.fondusоснова), репертуар, жанр (літератури),мотив(читання),стаж(бібліотечний), фасет (в класифікації двокрапкою), бар'єр(мовний, інформаційний), банк (даних), режим(світловий). Серед них виділяються групи термінів для позначення видів видань, документів: дублет, журнал, кадр, касета, буклет, афіша, анкета, бланк, блокнот, брошура, преса, паспорт, увраж, альбом, бюлетень (лат. bulla документ з печаткою), репортаж(англ.reportповідомляти); жанрів літератури, мистецтва, літературних течій: ескіз, естамп, офорт, гравюра, мемуари(лат. memoriaпам'ять), сатира(лат. satiгaблюдо),символізм(гр. symbolonзнак); назв друкарських матеріалів, елементів книги: макет, купюра, контур, віньєтка, гриф, паспарту, резюме, ретуш, манжет (книги), коленкор, тираж, тире, фронтиспіс (лат. frontisлоб+ aspicereдивитися), філігрань(іт.filigrana);назв форм роботи: прем'єра(книги),профіль(комплектування), салон (літературний); назв людей, їх професій, тимчасових занять: гравер, букініст, адресат, адресант, абонент, партнер, хронікер, стажист,назв підрозділів бібліотеки, приміщень, їх оформлення: абонемент, бюро, гардероб, кабіна, кабінет, інтер'єр, депозитарій(лат. depositumріч,віддана на схов); назв пристроїв, знарядь праці, бібліотечної техніки: компостер, вітрина, етикетка, прес-пап'є, транспортер(лат. transportoпереношу).

У другій половині XX століття розпочалося активне поповнення термінології інформатики термінами англійської мови, які входять в терміносистему разом з поняттям: байт, біт, блок, інтерфейс, маркер, курсор(лат. cursusбіг), пакет(даних), файлта ін. Запозичення з англійської позначають види документів: бестселер, стандарт, фільм, дайджест, експрес-інформація, репринт, препринт, слайд, тест; жанри літератури: детектив; процеси: диспетчеризація;предмети,бібліотечна техніка: картка, сейф, стендта ін. Запозичення з англійської мови виступають компонентами термінів-композитів з греко-латинськими основами: діафільм, картотека, мікрокарта, мікрофільм, мікрофільмотека, фільмотека, фотокартка, унітерм-карта, перфокартата ін.

Певна частина стандартизованих українських термінів утворена шляхом калькування з німецької, англійської, французької мов з використанням міжнародних греко-латинських основ, семантично ідентичних національних компонентів в українських та іншомовних термінах-словосполученнях: каталогізація(укр.), каталогизация(рос.), Katalogisierung(нім.), cataloguing(англ.), catalogage(фр.); міжбібліотечний книгообмін(укр.), межбиблиотечный книгообмен(рос.), Schriftenaustausch(нім.), Interlibrary book exchange(англ.), echange interbibliothequess (фр.); ретроспективний бібліографічний покажчик (укр), ретроспективный библиографический указатель (рос.), retrospektives bibliographisches Verzeichnis (нім.), retrospective bibliographic index (англ.),index bibliographique rétrospectif(фр.).

Поодинокі терміни на позначення документознавчих понять запозичені в українську терміносистему з італійської мови: газета, лібрето, трафарет, сценарій; голландської: лоція; давньоскандинавської: ярус;санскриту:ведичний(література); тюркської: сургучевий (печатка), ярлик. Через посередництво італійської мови запозичені латинізми - абревіатура, абревіація, меморіал (книга-меморіал, меморіальне видання), мініатюра.

Через посередництво європейських мов в українську терміносистему увійшли слова арабського походження: альманах(нім.Almanach,ісп.almanaqueвід ар.al-manahкалендар),цифра(п.cyfra,нім.Ziffer,лат.cifraвід ар. sifrнуль), шифр(фр.chiffreцифравід ар.sifrнуль); давньоєврейського: ювілей, ювілейне видання(нім. Jubiläum, лат.iubilaeus,від дєвр.jôbêlбаранячий ріг).

Статистичний аналіз лексичного складу термінології бібліотечної справи засвідчує домінування питомо української лексики водночас із високим рівнем наявності термінів іншомовного походження. Однак із виділених 38 найпродуктивніших стрижневих слів, що є основою термінів-словосполучень, 18 україномовних (видання, покажчик, список, посібник, визначник, роздільник, огляд, книга, примірник)і 20 іншомовних, серед яких переважають міжнародні (бібліографія, бібліотека, документ, картотека, інформація, література, фондтощо). Названа кількість українських стрижневих слів вживається у 587 термінах-словосполученнях, іншомовних - у 622.

Виявлено незначну перевагу вживання українських прикметників над іншомовними і за кількістю слів, і за частотністю їх вживання у термінах-словосполученнях. У досліджуваних 1423 термінах-сло­во­­спо­лу­чен­нях одним із компонентів є 501 прикметник власномовного поход­жен­ня, у 1402 термінах - 482 прикметники, утворених від запозичених слів за словотвірними моделями української мови.

Формування і функціювання української документознавчої термінології у період зростання наукових і міжмовних інтеграційних процесів, в історично-політичних умовах, не завжди сприятливих для розвитку україномовного середовища, зумовило наявність значної кількості іншомовних елементів в УДТ.

Лексико-граматична характеристика. Основу сучасної УДТ становлять терміни-однослови: документ, книга, картотека, які є базою для створення різних типів лексико-граматичної структури терміносистеми: похідних термінів - каталог, каталожний, каталогізація, каталогізувати, каталогізатор; термінів-композитів - книгообмін, літопис, метрополиця, першоджерело, бібліотекознавство, часопис, фондосховище; абревіатур - СК, АК, ББК, УДК;термінів-словосполучень - книжково-журнальний фонд, класифікаційне ділення, тематична предметна рубрика, таблиці типових ділень.

Граматичне ядро УДТ складають іменники (60%), інші частини мови представлені у такій пропорції: прикметники (28%), дієслова (7%), дієприкметники (5%), які позначають категорії предметів, явищ, процесів, якостей та властивостей.

За характером позначуваного поняття терміни-іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви. Іменники з конкретним значенням позначають: предмети, їх сукупність - примірник, вітрина, дайджест, дезидерат, документ, фонд, закладка, вимога, інкунабула, картотека, каталог, наличка, палітурка;графічні знаки - запис, опис, ілюстрація, індекс, маргіналія, пагінація, номер;людей - читач, користувач, бібліотекар, бібліограф, редактор, відвідувач, систематизатор, каталогізатор, книгоноша, першодрукар.

До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять: якостей, властивостей - новизна, дискретність, періодичність, динамічність, збереженість, єдність;процесів, дій, їх результатів - читання, відображення, предметизація, документообіг, доступ, добір, книгопостачання, збереження, звірення, злиття, комплектування, приймання, поширення, формування; явищ - інформація, жанр, зона, інверсія, культура, хронологія; показників, одиниць виміру - читаність, обертаність, читальність, відвідуваність, назва, примірник, відвідування, метрополиця.

Ряд іменників є стрижневими компонентами термінів-словосполучень. До найбільш вживаних у словосполученнях належать такі питомі українські слова: виставка(11 термінів), ділення(11),назва(24), заголовок(11),видання(134),книга(24),огляд(35),опис(26),визначник(11), посібник(43),роздільник(17), пошук(14),розміщення(21),словник(36),список(41),покажчик(76),примірник(20),мова(22); іншомовні - абонемент(11 термінів), автоматизація (7), аналіз(19), бібліографія(32), бібліотека(43),документ(57),журнал(16),індекс(17), інформація(19),картотека(56),картка(33),каталог(70),класифікація(22),аркуш(28),література(31),план(20),рубрика(13),система(46),таблиці(16),фонд(66).

Дієслова у функції терміна виступають як семантично еквівалентний засіб відтворення того самого поняття, що й віддієслівні іменники, але дієслово звужує обсяг поняття до конкретного процесу, явища: номер, нумерація - нумерувати, нумерування; каталог, каталогізація - каталогізувати, каталогізування; інформація - інформувати, інформування; редактор - редагувати, редагування; допис - дописувати, дописування(дублета). Однак у ряді випадків існує суттєва відмінність між обсягом семантики термінів-іменників і похідних від них дієслів: комплект(сукупність томів (номерів) певного видання) і комплектування (фонду).

Документознавча термінологія охоплює іменники і дієслова,що стали термінами суто в даній галузі (ділення, визначник, брошура, книга, раритет, каталог, читач, монографія, формуляр, реферування, анотувати),та терміни, утворені шляхом переосмислення загальновживаних слів, вторинної номінації: смак(читацький),вечір(тематичний), шум(пошуковий).

Родо-видові відношення між предметами, явищами і поняттями визначаються іменниками і прикметниками. Носіями родової ознаки виступають іменники, видової - прикметники. Якісні, відносні та присвійні прикметники у поєднанні з іменниками відіграють у термінах-словосполученнях уточнювальну функцію: широкий комплекс, вузький комплекс(предметних рубрик); абетковий каталог, систематичний каталог; Кеттерів знак, читацький попит, абонентний номер. За значеннями прикметники поділяються на тематичні групи, з-поміж яких суттєво переважають назви ознак предметів за призначенням, функціями та іншими особливостями: допоміжний, додатковий, основний, вибірковий, бібліотекознавчий, іменний, книгообмінний, поличковий, науково-допоміжний, повний, виставковий, рукописний, прикнижковий, службовий, читацький тощо. Ця тенденція найменування ознак предметів за допомогою власномовних прикметників, посилюється прикметниками іншомовного походження, які вказують на функцію, класифікаційні ознаки, призначення: анотований, публічний, рекомендаційний, класифікаційний, кумулятивний, копіювальний, комбінований, інформаційний, пасивний, пермутаційний, предметний, тематичний, технічний тощо.

Прикметниками також характеризуються ознаки кольору, розміру, зовнішніх особливостей предмета, що сприймаються зором: лівобічний, правобічний, верхній, нижній, вузький, широкий, внутрішній, зовнішній, золотий(метафора), компактний, мініатюрний, дефектний, форматний; назви ознак за різними вимірами, часовими ознаками предметів: однокартковий, здвоєний, тризначний, багатоаспектний, єдиний, щотижневий, річний, первинний, вторинний, періодичний, нумераційний, сумарний, хронологічний;назви ознак предметів за просторовими ознаками стосовно інших предметів: місцевий, віддалений, пересувний, рухомий, регіональний, вертикальний, паралельний, ярусний;ознаки предметів за фізичними властивостями, що сприймаються органами дотику, слуху: озвучений, усний, звуковий, аудіовізуальний, лінгафонний; назви ознак предметів за належністю їх до установи, організації: міський, галузевий, міжвідомчий, академічний, бібліотечний, колективний, абонементний, парламентський, кафедральний; назви ознак предметів за матеріалом: глиняний, дерев'яний, лубковий, берестяний, скляний, водяний, паперовий, картонний, металевий.

У термінах-словосполученнях переважають українські прикметники - книжковий(у 58 термінах), читацький(42),допоміжний(25),видавничий(23), міжнародний, галузевий(по 21), основний, державний(по 20) та багато інших. Серед прикметників іншомовного походження високий рівень використання мають такі, як інформаційний(35 термінів), архівний(30), авторський(28),каталоговий(20), літературний(25), тематичний(27), а також алфавітний, інвентарний, класифікаційний, спеціальний, технічний, хронологічний, титульний. До цієї групи прикметників належать два найвживаніших: бібліотечний - входить до 160 термінів-словосполучень і бібліографічний -до 141 терміна-словосполучення.

Якісні ознаки понять, що передають дію або стан, видові ознаки - дія в розвитку, у здійсненні, результат виконаної дії передається активними та пасивними дієприкметниками: виданий, ілюстрований, повернений, маловикористовуваний, замовлений, заставлений, вибраний.

В УДТ прислівники та числівники як самостійні слова не представлені. Однак окремі терміни-композити утворені поєднанням іменників та прикметників з прислівниками: загальнодоступність, загальнополітичний; внутрішньогазетний, внутрішньокнижковий, внутрішньополичковий; довговічність, різнорідність, шви­д­­кодія; малотиражний; післямашинний; з числівниками: тризначний, двобічний, двозначний, двотижневик, двомовний, першоджерело, першодрук. Єдиний термін-словосполучення, що містить порядковий числівник як самостійне слово, - бібліографія другого ступеня(син. бібліографія бібліографії).

Загальна знакова система бібліотечної термінології охоплює і немовний тип термінів. До немовних засобів відносимо знаки, графічні символи, які відтворюють поняття, але "поняття особливі, не пов'язані з реальними речами" [307, с. 71]. Серед символічних засобів вираження спеціальних понять або їх відношень виділяються загальнонаукові символи типу математичних, розділових знаків і символи, що наповнюються конкретним змістом винятково у бібліотечно-бібліографічній справі:

 

. - крапка і тире
. Крапка
, Кома
; крапка з комою
: двокрапка,
/ навскісна риска
// дві навскісні риски
( ) круглі дужки
[ ] квадратні дужки
+ знак плюс
= знак рівності

 

Особливість графічних символів полягає в абсолютній умовності, штучній прийнятості. Однак, обов'язковість їх використання для позначення чітко визначених понять, розміщення їх у певному місці (послідовності) класифікаційного індексу, бібліографічного опису прирівнює їх до термінів.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.