Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Концепція





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Закони є базовими для одного чи двох-трьох етапів ідеомовлен­нєвого циклу, і вони є базовими у відповідних розділах класичної риторики. Наприклад, концептуальний закон є базовим для пер­шого етапу ідеомовленнєвого циклу і відповідно першого розділу риторики — інвенції. Дотримання цього закону означає, що всім етапам підготовчої роботи до виступу мають передувати задум, ідея і створення концепції для реалізації цієї ідеї. Важливість цього за­кону в тому, що він підкреслює на початковому етапі пріоритет думки над дією, привчає мовця прораховувати свої наступні дії і підпорядкувати їх майбутній меті — реалізації ідеї. Проте на по­чатковому етапі до мети — реалізації ідеї — ще далеко, тому кон­цептуальний закон потребує створення концепції, яка б проклала мисленно-мовленнєву «стежку» до мети.

Якщо людина дотримується концептуального закону, то він при­вчає її до організованого мислення, спрямовує до мети обміркова­ною дорогою, а не манівцями, убезпечує від необдуманих вчинків, від хаотичних дій і суєти. Людина привчається мислити не розсія­но (одночасно про все потроху і зразу), а концептуально, тобто зібрано і зосереджено в одному напрямі на одній думці послідов­но за її частинами: концептус (лат. сопсеріиа — думка, поняття; від сопсіріо — збираю, задумую).

Концептуальний закон є основним для першого етапу ідеомов-леннєвого циклу і відповідно першого розділу риторики — інвенції, тому потребує ширшого висвітлення.

Концепція (від лат. сопсерііо — сприйняття) визначається як система поглядів, розуміння певних явищ, процесів, набір доказів при побудові наукової теорії'.

Г. М. Сагач визначає концепцію з позиції риторики дуже загаль­но: «...концепція — це система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі. Таке розуміння концепції найбільше відпо­відає її функціональному призначенню — бути першоосновою мисленно-мовленнєвої діяльності»2. Це визначення е навіть більш загальним, ніж подане вище словникове. Воно може стосуватися всіх наук, бо знання завжди є першоосновою мисленно-мовленнє­вої діяльності у всіх сферах. Однак стосовно риторики потрібне таке визначення концепції, яке б відображало специфіку риторики як динамічно-процесуальної і перспективної науки. Концепція як система знань про предмет, виражена у стислій, короткій формі, не має маркера риторики. Для риторики важливою є не тільки си­стема знань, а весь ідеомовленнєвий цикл донесення їх до слу­хачів і переконання їх в істинності цих знань. В риториці сам про­цес частіше важливіший, ніж предмет промови. Отже, в риторич­них концепціях мають бути не тільки концепти системи знань, а й концепти системи дій (ідеомовленнєвого циклу), породження й кодування тексту та розкодування й розуміння його.

Вироблення концепції є важливим етапом не тільки в ораторстві, а й у всіх сферах наукової та професійної діяльності. Воно потребує усвідомленої послідовності таких дій:

1. Обрання предмета розмови і вироблення свого бачення його. Це те, що для обговорення, дослідження нині називаємо вибором теми. Тут важливим є своє і чуже бачення предмета, з якого можна поповнити своє, а також попередні знання, життєвий і професійний досвід, суспільний запит на тему тощо. Промовець намагається якомога більше дізнатися про предмет, але слід пам'ятати застере­ження про те, що запозичені знання не повинні заступати власні, своє бачення і своє «я», треба видобувати щось із себе, представ­ляючи свою мовну особистість. Давні філософи вважали, що знан­ня — це камінь для п'єдесталу, на якому вивищується особистість, але вони можуть стати й купою каміння, що поховає під собою особистість. Прагнути слід до першого варіанта.

Мотивом вибору предмета викладу у риториці завжди був су­спільний, груповий чи індивідуальний інтерес. У латинській мові слово іпіегезяе означало «бути всередині», «мати важливе значен­ня». Те, що цікаве, а отже, важливе для оратора, він намагався до­нести до публіки, і навпаки, шукав для себе інтересне серед того, чим цікавиться публіка.

Вибір предмета зумовлювався наявністю в автора певних знань про принципи і правила систематизації та класифікації об'єктів, тобто про таксономію (гр. Іахіх — порядок, розміщення, побудо­ва + пото5 — закон) як теорію класифікації і систематизації і як саму класифікацію. В таксономії виділений за певним критерієм клас предметів називається таксоном. Якщо такий критерій один, то це одномірна таксономія. Якщо їх кілька, — то багатомірна (на­приклад, тварини: однокопитні — парнокопитні, хижаки — нехи-жаки тощо). Таксономи розміщаються в таксономії за рангами.

Це означає, що предмет можна розглядати дуже вузько (один таксоном) або дуже широко (багато таксономів). Інвенція не реко­мендувала ні першого, ні другого, а радила ораторам для промов конкретизувати поняття або предмет так, щоб наблизити йогодоаудиторії у потрібній їй мірі, інтимізувати, потрапити ним у свідомість слухачів. Для цього в розділі «Інвенція» розроблено стандартні типи мовних ситуацій — топіки, про які йшлося вище.

Інвенція як процес вибору предмета і систематизації його склада­лася з трьох фаз: фази вибору (про що вже йшлося), фази орієнта­ції і фази заглиблення.

Фаза орієнтації починається на емпіричному матеріалі, добутому самим автором на попередньому досвіді (позитивному, негативно­му, нейтральному) і в експерименті або спостереженнях. Проте швидко виявляється, що цього замало, настає перехід до іншої фази.

2. Вибір проблеми або окремих, особливо важливих питань.Нацьому етапі оратор відходить від загальних знань про предмет і зосереджується на якійсь проблемі та заглиблюється в неї. Вибір проблеми залежить від її актуальності і практичного значення, су­спільної ваги та компетентності автора і його наукових, фахових чи політичних інтересів.

У фазі вибору рекомендується працювати з емпіричним та ен­циклопедичним (енциклопедія, тезауруси, довідники, лексикони, монографії, документи) матеріалом, щоб промова чи текст опира­лися на об'єктивний фон. Ця фаза має завершуватися планом.

3. Вивчення стану проблеми в науковій, суспільно-політичній, фаховій чи художній літературі, ознайомлення з чужим досвідом. Тепер проблема постає у багатоманітних зв'язках з іншими про­блемами, у діахронічних і синхронічних зв'язках, тобто у часо-просторових вимірах, у загальному й конкретному, об'єктивному й суб'єктивному, раціональному й емоційному виявах.

Це фаза повного заглиблення в предмет викладу з використан­ням емпіричного, енциклопедичного й компаративного матеріалу. І тут з'ясовується, що емпіричний матеріал може не збігатися з енциклопедичним, бути мало переконливим або його просто не вистачає. Тоді корекція, «наведення мостів» здійснюється за допо­могою компаративного матеріалу (посилань на аналогії, інший матеріал, авторитети, прецеденти, порівняння тощо).

У результаті попередньої аналітичної роботи стає очевидним, який матеріал і в яких пропорціях стане змістом повідомлення, які аспекти його висвітляться, якої позиції дотримується і яку стверджує автор; проступають контури структури повідомлення (план).

4. Критичне осмислення власних напрацювань в обраній проб­лемі і науково-літературних відомостей з неї. В результаті відбу­вається осмислення і переосмислення свого чи чужого досвіду, свій досвід збагачується чужим, обираються вихідні (методологічні) позиції, формуються теоретичні (якщо є потреба) або загальні по­ложення змісту, концепти. Це означає, що концепція виступучидослідження вже є. Вона може бути побудована на законах фор­мальної логіки чи на законах діалектичної логіки або з використан­ням законів і формальної, і діалектичної, але з відповідною доціль- * ністю і поясненнями. При цьому виявиться, що багато чого з того знання, яке було на початковому етапі, є несуттєвим і непотрібним для досягнення саме цієї конкретної мети промови, якась частина знань — неістинними. Але чітко постане в мовомисленні оратора зміст (концепція). Проте концепцію ще треба реалізувати, втілити у матеріал, висвітлити, з нею ще треба дійти до мети. Для цього потрібно врахувати й інші закони.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.