Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Доле, де ти, доле, де ти?



Нема ніякої.

Коли доброї жаль, Боже,

То дайзлої, злої...

(Т. Шевченко)

Під цією ж назвою «епімона» 3. Куньч подає: «те саме, що й ретардація»4.1. Качуровський визначає «ретардацію» як «гальму­вання, затримування розвитку дії в сюжетному, в тому числі й ліро-епічному, творі, яке переважно досягається шляхом дигресій, які належать не до стилістики, а до архітектоніки»5, і проілюстрував рядками з пісні: «Роман косу покидає (тричі), Катерину переймає (двічі)». Традиційно прийнято і епімбну, і ретардацію розглядати в навчальному процесі як види повторів. Можна сподіватися, що наступні наукові дослідження усього загалу мовних тропів і фігур на широкому стильовому тлі функціонування української мови приведуть до створення обґрунтованої класифікації і повного опису всіх видів тропів і фігур.

Тропіка

Традиційні терміни «троп» (гр. Ігоров — зворот) і «фігура» (лат. й§ига — образ, вид) позначають такі мовні явища, які мають між собою спільне і відмінне.

Спільним є те, що ці явища є відхиленням від загальноприйня­тих висловлень, які можна вважати нульовим ступенем, тобто відхи­лення, і є властиво фігуральністю. Стосовно нульового ступеня, який називають нейтральним, і фігури, і тропи не є нейтральними. Вони є суб'єктивно-емоційними, це виражають у змісті, мають кон­кретного автора-мовця і одночасно є аксіологічними, бо містять певну оцінність, заради чого вони, власне, і утворюються. Зреш­тою, і тропи, і фігури — це певне переосмислення з різною мірою зміни семантики. Тому тривалий час терміном «фігури» називали і фігури, і тропи в тому розумінні, що і першим, і другим властива фігуральність (образність).

Розрізняють тропи і фігуриза дивергентними (лат. с^ІVег^епиа — розходження) ознаками:

• тропи—це операція фігураль- • фігури—це операція фігу-ності (відхилення) одного чи ральності цілих групслів;

двох слів (щоправда, на фоні фігури — великі;

контексту); тропи — малі; • фігури — це зміна або спеці-

• тропи — це зміна (перетворен- альна побудова цілих струк-

ня) основного значення одно- тур;

го слова чи словосполучення; • фігури — це перетворення в '• тропи — це зміна значення межах законів синтаксису і

слова за законами логіки, шля- самих законів синтаксису;

хом аналогії; • фігури — це варіації струк-

• тропи — це варіації значень; тур.

З погляду семіотики тропи можна розглядати як .транспозицію знаків, тобто операцію аналогічного типу (за аналогією), при якій одна мовна одиниця займає місце іншої, яка матеріально відсутня, а виявляється лише ідеально — через значення (Ну ти йгерой! — ска­зав я малюку;нахабність —друге щастя [нахабні люди щасливі]).

Про тропи Є. Клюєв фігурально (тобто також тропом) висло­вився так: «...маючи троп, ми маємо одну мовну одиницю (слово чи словосполучення) іпривид іншої мовної одиниці», а для фігур використав троп «привид порядку» (там, де немає смислової впо­рядкованості, наприклад анафора) і «привид безпорядку»' (там, де вона є, наприклад інверсія і т. ін.).

Тропи

У сучасній літературознавчій стилістиці, лексикології назива­ють переважно три тропи:метафору, метонімію і синекдоху, що виникають в результаті семантико-функціонального переносу. До того ж існують пошуки першотропу, тобто одного основного, най­першого, якому б мали підпорядковуватися інші як його різнови­ди, бо вже давно помічено, що вони якось споріднені і взаємопе-рехідні. Цю думку висловив ще в 1910 р. у праці «Символізм» Андрій Бєлий: «...форми зображальності невіддільні одна від одної:

вони переходять одна в одну...; один і той самий процес живопи­сання, переходячи різні фази, постає перед нами то як епітет, тоякпорівняння, то як синекдоха, то як метонімія, то як метафора...»2.

Були і є спроби звести всі тропи до метафори як основного, ви­хідного тропу, до метонімії (Умберто Еко) і навіть до синекдохи («Група т»).

Основними спільними ознаками тропів є їх аналогійний харак­тер і паралогічність, тому що перенос відбувається за аналогією, що е ніби логічною помилкою, але такою, яка відкриває нові риси явища і збагачує читача новими знаннями (глобус капусти, кон-вертики хат — Л. Костенко; жоржини хмар — В. Свідзінський; вечори з Євангелія — Б.-І. Антонич; в 'язали мислі у тугий сніпок — М. Осадчий; вишня колише гілкою світ, сонце снідає росою, вишня пасе солов 'я, метелик білим рукавом утерся — Т. Мельничук).

Здатність мови до тропеїчності робить її багатшою на переносні значення й відтінки, динамічнішою, свіжішою й образнішою.

Метафора

Метафора — це найпоширеніший і найпродуктивніший у рито­риці троп, а тому найвідоміший мовцям і найбільше досліджений мовознавцями.

Намагаючись дістатися до суті метафори, дослідити її природу і механізм такого продуктивного процесу, як метафоризація, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що ле­жить в її основі3 — порівняння, аналогія, тотожність чи подібність.

І те, що кожний дослідник має рацію, бо аналізований ним матеріал дає йому підстави висловити саме таку думку, вже переконує нас у тому, наскільки складним і різноаспектним явищем є метафоризація і наскільки розгалуженою і багатовимірною є метафора як троп. Йосип Мандельштам вважав, що «тільки через метафору розкрива­ється матерія, бо немає буття без порівняння, бо й саме буття — це порівняння»'. Звичайно, поет, мабуть, мав на увазі порівняння в широкому розумінні цього поняття, яке включає в себе і зіставлення.

Порівняння має тричленну структуру: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й ознака, за якою відбувається порівняння: дівчина гар­на, як калина. Метафора відрізняється від порівняння тим, що третій член не названий, він тільки вгадується як «привид», а тому нечіткий, розсіяний. Це залишає великий простір для творчого уявлення слухача (читача) самому «вгадати» ту ознаку, яку він «ба­чить» або «хоче бачити» (дівчина такасвіжа, як калина; дівчина таканіжна, як калина; дівчина такакрасива, як калина).

Метафори класифікуються за двома принципами: традиційним риторичним і лексико-граматичним.

За традиційним риторичним принципом серед метафор виділя­ють такі:

— стерті метафори, або загальномовні, такі, в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. Їх вживають усі мовці, не відчуваючи фігуральності, відхилення. Значення цих метафор стає ніби прямим: ніжка сто­ла, носик чайника, вушко голки, ручка дверей;

—до стертих метафор близькими є фразеологічні метафори, або метафори-формули: пуд солі з'їсти, сіль землі; камінь за душею, наріжний камінь, камінь спотикання; нагріти руки, тягти руку, мати руку, своя рука владика, дати по руках, під гарячу руку, їсти очима тощо;

— різку метафору можна побудувати на протилежному полюсі асоціацій. Ця метафора вражає новизною, несподіваністю і непе-редбачуваністю асоціативного зв'язку. На перший погляд, такого зв'язку ніби немає. Тільки на фоні дискурсу, добре знаючи текст і підтекст, поміркувавши, повіриш у його істинність:

Цейстав поеісплений, осінній, чорний став,




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.