Треба говорити тихо, щоб тебе

послухали.

П. Клодель

Акція (від лат. асііо — дія, дозвіл) є завершальним етапом ора­торської дії — виголошенням промови. Як правило, промовці не надто замислюються над цим завершальним актом; здається, що коли вже все на попередніх етапах продумано, підготовлено і підіб­рано, то з озвученням змісту проблем не буде. А даремно. Якраз невдале виголошення промови може звести попередню роботу нані­вець, ніби ілюструючи суть українського прислів'я: «Вміла готувати, та не вміла подавати». Тому п'ятий розділ риторики при­свячений саме цьому завершальному акту риторичної дії— публіч­ному виголошенню промови. Основу цього розділу складають з'я­сування умов спілкування, характеристика оратора й аудиторії, ме­тодичне застереження і прийомотворення, інтонування тексту, пара-лінгвістичний супровід, психологічний тренінг, техніка дихання і техніка мовлення, в тому числі й дикція, тобто все для того, щоб, як радив Цицерон, «достойно» виголосити промову.

На попередньому етапі (мнемоніка) промову зміцнено в пам'я­ті, визначено порядок і послідовність її та «прив'язано» до мож­ливих ситуацій. Тепер треба підготувати себе — оратора, пам'ята­ючи, що трибуна, кафедра чи стіл для виступу — безжальні, про­мовець за ними «оголений» більше, ніж на пляжі'.

Яким би гарним не був голос, але якщо це один і той самий, то він досить швидко втомлює слухачів. Тому не слід безперервно говорити більше 40 хв, а краще — до 20—ЗО хв.

Якщо вже підготовлено все, що треба сказати, то тепер промо­вець мусить застерегти себе від того, чого не треба казати, бо май­стерним вважають оратора, який не тільки скаже, що треба, але й не скаже того, чого не треба говорити. На жаль, іноді трапляється так, що промовець захоплюється живим мовленням, заговорюєть­ся, виходить за межі запланованого, в результаті збільшується ймовірність мовних помилок, прикрих обмовок і просто зайвини.

Перед початком виступу промовця охоплює хвилювання, збен­теження або навіть страх, тому бажано знати напам'ять перші вис­лови, рухи і жести, щоб не розгубитися перед ситуацією. Якщо вони будуть вдалими, то наснажать промовця впевненістю до кінця промови. Помилки на початку виступу, коли промовець хвилюєть­ся, особливо небезпечні, бо не тільки зіпсують настрій оратору, а й можуть відхилити його від теми.

Треба пам'ятати, що хоч на перший погляд і здається нам легким живе побутове мовлення, насправді ж монологічний виступ «вжи­ву» є надзвичайно складним. В ньому задіяні нейролінгвістична, анатомофізіологічна й акустико-артикуляторна системи, тому про­мовець повинен стежити за своїм здоров'ям і не виступати хворим, бо це може позначитися і на якості промови і на здоров'ї промовця.

Поиск по сайту: