Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Апостол нашої свободи



Я з тих, кого доля не обійшла манівцями, дарувала бути причетним до визначних подій, зустрітися з видатними особами. Щоправда, не бачив живого Леніна — чи він поспішив, чи я не встиг; не вклонився Сталіну, бо той сидів занадто високо. Зате балакав з бабою Ревихою, яка пройшла пішки до Києва, аби помолитися у святинях наших. Щодня був колись при своїй бабуні-пророчиці Ганні, яка прожила 97 літ, а зазнала нашого горя на тисячу років наперед, але жодного разу протягом життя не запла­кала. Я був серед тих, кому стріляли у вічі беркутівці з газових пісто­летів, коли ховали на центральній площі України патріарха Володимира, і тих, хто прощався у зливу на Байковому кладовищі з совістю України — з Олесем Гончаром.

Зібравши розум і совість воєдино, безкомпромісно, боляче, міркую: а • кому сьогодні уособлювати нашу совість? Зваживши всі «за» і «проти», я без вагань віддаю свій голос за Івана Драча.

Чому саме Драч — один із найдостойніших на титул «Совість Украї­ни»? Він — один із небагатьох, які здатні говорити правду, не впадаючи у дрібні чвари, зведення особистих рахунків. Дякуючи людям з діапазоном мислення Драча, ми щасливо вирвалися з імперського ярма, не потра­пили до кривавої пастки, не роздмухали на нашій землі війну, не рубали супротивників лопатами, не стріляли з гармат у власне законодавство.

Відкриваючи у 1996 р. пам'ятник княгині Ользі, Драч не шкодував себе і всіх нині сущих великих: «Ми, тимчасові кияни, прийшли до вічної киянки».

Драч не пнеться на п'єдестал. Його щоденно розривають на шматки:

скажи там, виступи тут, захисти цих, тут Драч — поет, там Драч — полі­тик. За надвантаженням не завжди уздріти непересічної людини, внут- . рішньо зосередженої, по-селянському чистої, вразливої, лише сильнішої за нас духом, пройнятої почуттям високого обов'язку.

Драч спромігся стати оракулом свого часу за будь-яких правителів.

На відкритті пам'ятника Ярославу Мудрому Драч був, як завжди, сам собою, споглядав крізь окуляри, а бачив краще від зрячих, поруч з вищи­ми державними особами почував себе відповідальним лише перед вічністю: «Сьогодні ми освячуємо пам'ятник Ярославу Мудрому, який мудрий тисячу літ. Цей пам'ятник — застереження сьогоденним правите­лям, які мудрі лише при владі».

В інших устах, у присутності Президента держави, це виглядало б за­надто. Але ж це Драч — у нього все узагальнено, задля спільного добра, заради істини — це віщує совість України: або слухай, або згинь.

Заведений на Драча компромат давно не діє, йому не заліпити рота,незапроторити за грати, він — людина планети — звітує лише перед Богом,

власним народом, білими українськими хатами, землею, яка народила його, зростила, яку він ніколи не полишав.

Драч підсвідоме, а ми, його друзі й однодумці, абсолютно реально відчуваємо його генетичну спорідненість із Тарасом Шевченком. Їхня духовна близькість очевидна. Не полишаю мрії зняти фільм про Кобзаря й Драча водночас, зіставити їх у конверсії. Не задля приниження одного й возвеличення іншого. Лише задля одного: якомога виразніше уявити об­раз нашого Пророка, налагодити зв'язок розірваних поколінь, перекона­тися, що нам немає переводу, що всі ми —діти однієї землі, що наші сили невичерпні, що ми боремося й поборемо.

Драч — один з найавторитетніших синів нашого народу. Посланців Божих, апостолів нашої свободи. Є він чи немає його в нашому парла­менті — він завжди там присутній, бо він — один з тих, хто заклав осно­ви нового парламенту. Конституції, основ нашого життя.

Драч неймовірно працьовитий, постійно переповнений ідеями. Він, мов невтомний сівач, сипле зерно, і хоча не завжди в родючу землю, проте не кидає корисні сходи напризволяще, почату справу доводить до кінця, як би не тяжко було.

Така вже доля всіх геніїв і героїв, що вийшли в далеку дорогу з порогу святої української хати — білої, високоморальної, з ясними вікнами до сонця, добра, щасливого життя. ' Р. Синько




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.