Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Нові правила про друк



Перші спроби дістати дозвіл на видання українських часописів. Тижневик ,,Рідний Край".

Нові правила про друк було оголошено 24 листопада 1905 р. Зараз же по різних містах роблено спроби дістати формальний дозвіл н& видавання українських часописів. Але влада спочатку відкидала ці прохання. Так, напр., не було дано дозволу на видання щоденника „Вільне Слово" у Києві, потім „Нове Життя", що мало

виходити за редакцією С. Єфремова, далі – „Праця" за редакцією Дятлова та інші. Щойно з 24.XII у Полтаві починає виходити другий український часопис п. н. „Рідний Край". Був це політично-еконо-мічний і літературний тижневик, який привітали українські кола із захопленням. Відбивав він настрої і думки української радикально!' інтелігенції. У своїй програмовій статті він заявив:... „виходимо на широкий світ, щоб укупі з народом боротися за кращу долю для всіх трудящих, покривджених, обідраних, щоб визволити людей наших і цілий наш милий край з неволі"...

Ініціятором і першим головним редактором-видавцем „Рідного Краю" був популярний у Полтаві український діяч М. Дмитрієв. Співредактором – Панас Рудченко (відомий письменник Панас Мирний), який і редаґував, головно, літеретурно-художню частину часопису. Другим редактором (він же і секретар) був Гр. Коваленко. Серед співробітників – О. Пчілка (Хр. Алчевська), О. Коваленко, I. Нечуй-Левицький, Дм. Дорошенко та інші.

Зч. 16 за 1907 р. видання „Рідного Краю" було адміністрацією заборонено. М. Дмітрієву довелося зазнати чимало неприємностей. Причиною переслідування був, зокрема, виступ його на суді в ролі оборонця селян, що брали участь у революційних подіях 1905 р.

3 20.Х. 1907 р. видання перенесено було до Києва, де и виходив цей часопис до 31. VII. 1910 р. за ведениям О. Пчілки (О. Косачевої). По перенесению видання до Києва перший його редактор-видавець М. Дмитрієв брав якнайактивнішу участь до самої трагічної смерти, тобто до 6.VII. 1908 р., коли він, рятуючи дівчину. що потопала, утонув у ріці Пелі біля містечка Яресок.

Перший український щоденний орган під Росією ,,Громадська Думка".

У зв'язку з оповіщенням нових правил друку Е. Чикаленко подав до київського губернатора заяву про проект видання з 1.1.1906 р. української щоденної газети п. н. „Громадське Слово". Разом з тим було випрацьовано і оповіщено друком і програму газети. Ознайомившись з програмою, цензура повідомила губернатора, що з таким напрямком видання газети дозволити не можна. Губернатор повідомив Е. Чикаленка, що „на підставі п. б. ст. 4 від VII. Височайше затвердження правил про періодичні видання йому, Чикаленкові, не можна видати свідоцтва на видання згаданих (,,Громадського Слово" і „Нове Життя". А. Ж.) органів друку, те, що з оголошення добродія Чикаленка, яке знаходиться в моїй канцелярії... видно, між іншим, що видання ці домагатимуться переміни існуючого державного ладу Росії, утворення автономних країв на окраїнах держави і перебудування її на федеративних осн­овах, а також домагатимуться переходу всієї землі у власність на­роду, які вчинки забороняються карним законом"...

Треба було здобувати новий дозвіл і подбати и про запасовий дозвіл. В. Леонтович (родич Семиренка) подав заяву на газету п. н. „Громадська Думка", а Б. Грінченко на „Раду". Приблизно за 2 тижні В. Леонтович дістав дозвіл. А 31 грудня вже появилося ч. 1 щоденної української газети „Громадська Думка".

Щодо програми, то в головному залишилася вона такою ж, як було прийнято для „Громадського Слова", але на цей раз її вже не публіковано. Видавцями були Е. Чикаленко, В. Семиренко та В. Леонтович. На редактора запрошений був Ф. Матушевський, а на секретаря В. Козловський. До редакційного комітету ввійшли: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, В. Дурдиковський, М. Грінченкова (М. Загірна). До співробітництва запрошено було низку осіб, що визначилися вже на літературному полі. Були тут поети, письменники, наукові сили з різних кінців України. Але, як в редакції, так і серед всіх співробітників, майже не було підготованих журна-лістичних працівників, а тим більш ще в щоденному органі. „Єдиний між нами чоловік, котрого можна було вважати за справжнього журналіста – каже в спогадах Е. Чикаленко – був С. Єфремов". Другою людиною, якій завдячували існування газети з цього по-гляду, був фактичний редактор Ф. Матушевський (пізніш посол У.Н.Р. в Греції).

„Якби не Ф. Матушевський, то ми напевно не змогли б видавати газети: по совісти треба сказати. шо він сам її тоді виніс на своїх плечах". Так визначає місце Ф. Матушевського в першій українській щоденній газеті Е. Чикаленко.

„Коли наша преса матиме будуччину, пише в спогадах Е. Чикаленко, вона розів'ється так як у людей, то ім'я Ф. П. Матушевського повинно нею величатися на вічні времена, як нашого першого мученика преси, який не шкодував свого здоровля, можна сказати, свого життя, для її існування... У мене нема такого хисту, щоб змалювати заслуги цього чоловіка перед нашою газетою".

Решта співробітників щойно починала журналістичну кар'єру і дехто з них вибився пізніше на доброго журналіста.Крім щоденних вісток, дописів (К. Лоського, М. Лозинського, О. Маковея та інших), а також телеграм та бібліографічних заміток, містила „Громадська Думка" значку кількість статтей популярно-наукового характеру. Між ними в першу чергу статті проф. М. Грушевського і зокрема його огляд поступу української політичної і громадської думки за минуле XIX ст. Далі низка статтей Б. Грінченка на теми української історії, української території і людности та зокрема -- „Якої нам треба школи", що як окрема брошура пізніш набрала широкої популярности. Ту ж саму справу порушено було ним в статті п. н. „Народні вчителі і вкраїнська школа" та інші.

Низка статтей В. Доманицького мали історичний, громадський і літературний характер.

Зі статтей історично-літеретурного характеру були тут такі, як замітки до нового видання Шевченкового „Кобзаря", або „Святе Письмо українською мовою" (підпис – В.), де подано історично-літературний огляд перекладів від другої половини XVI ст. Тут же статті на теми журналістичні, як: огляд української преси в Росії, або дві статті В. Доманицького про „Український Вестник" (Петербург).

У відділі красного письменства появилися тут поезії В. Сивенького (В. Самійленка), Хр. Алчевської, М. Чернявського та ін. 3 прози – В. Винниченка, Б. Грінченка, П. Капельгородського, Е. Чикаленка та інших.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.