Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Розгалуження української првси під Росією



Побіч органів суспільно-політичного та літературно-наукового характеру виникають по революції 1905 р. органи, що ставлять спеціяльні завдання, зв'язані з вимогами і потребами суспільства. Відбувається розгалуження української преси. Виникають органи: мистецькі, педагогічні, дитячі. З'являється орган українського студентства. Виходять часописи: господарські, природознавчі, кооперативні, медично-санітарні і врешті сатирично-гумористичні.

3 січня 1913 р. за редакцією О. Корольчука починає в Києві виходити місячник, присвячений українському мистецтву п. н. „Сяйво".

Про виникнення цього часопису розповідає в „Бібліографічних Вістях" його ініціятор П. К.(овжун).

„Починаючи приблизив з 1911 р. я був тісно зв'язаний з А. Терниченком... В розмові я часто скаржився, що немає жодного журналу, який хоча б трохи висвітлював українське мистецтво.

„Організуйте свій журнал" – порадив А. Терниченко, і після того думка ця глибоко запала мені в голову... і в мене виникла думка творити щось подібне до тодішнього російського журналу „Сонце Росии". Я навіть хотів назвати той новий журнал – „Сонце України" та з різних міркувань... назвав його „Сяйво". Багато старих українських громадян дивилося на це, як на утопію... Але було багато теж старих українських діячів, які і підтримували мою думку і обіцяли допомогти... Серед таких найбільше чуло поставилися Іван Матв. Стешенко, Микола Федот. Біляшевський, Микола Вітал. Лисенко та почасти Микола Карп. Садовський, який переконав О. Корольчука взяти на своє ім'я дозвіл у губернатора на видання журналу „Сяйво". Сам я не мав права взяти дозволу, бо не мав літ... і я міг бути тільки адміністратором. „А гроші ж у вас є на видання? – запитав мене О. Корольчук.

„Знайдуться – відповів я... Я запрошував всі культурні українські сили, що були поза Киевом, до участи в журналі і всі вони згодилися, а лише Ів. Франко не тільки згодився, а надіслав і матеріяли для друку; решта ж згодом запитала, по скільки ми будемо платити за їхню працю, але як такої „моди" ми не думали і не мали змоги вводити в журнал, то і творів їх не одержали. Минуло кілька місяців і О. Корольчук одержав дозвіл на видання журналу... Думка була видати перше число в кінці грудня 1912р. з датою 1-го січня 1913 р. М. Лисенко пообіцяв дати даремно для цього числа 2 сторінки ориґінальних, ніде не друкованих, нот, але, на жаль, перше число довелося присвятити М. Лисенкові, який не діждав бачити першого на Україні мистецького журналу. Журнал так і вийшов в грудні... і на багатьох зробив велике вражіння.

„Після виходу Ч. 1 фактичним редактором журналу став Ів. Стешенко... і громадянство вже не так скептично ставиться до „Сяйва"; починає як не писати, то давати хоч поради".

У вересні 1910 р. появляється у Києві і перший на українських землях під Росією педагогічний український журнал п. н. „Світло". Одним з ініціяторів і душею журналу та його першим редактором був народній учитель, автор „Коротко!' граматики для школи" Гр. Шерстюк, а по його смерті (24.X. 1911 р.) видавцем і відповідальним редактором стала його дружина Любов Шерстюкова, яка і довела журнал до 1914 р.

За ввесь час видання вийшло 36 чисел (по 9 чисел річно), в яких вміщено низку статтей педагогічно-методичного і національно-публіцистичного характеру, а відділ „3 біжучого життя" зібрав найповніші дані про становище освіти в Україні.

Серед співробітників були: X. Алчевська, Никифор Григоріїв (Г. Наш), Д. Дорошенко, С. Єфремов, Мод. Левицький, I. Липа, В. Прокопович, С. Русова, Ю. Слюсаренко, I. Сташенко, С. Черка-сенко, С. Шелухин та інші.

Ініціятори вірили, що часопис об'єднає національно свідоме вчительство навколо інтересів національного виховання і не помилилися.

Вступаючи в третій рік видання, редакція вже писала:

,,Ми не самотні... Український народній вчитель, в руках якого доля рідної освіти, думає однаково з нами, прагне того, чого і ми, не зважаючи на які утиски і кари..."

Але и не тільки серед учительства здобув журнал популярність.

Впродовж свого існування здобув він її и серед широких кіл українського суспільства.

Ще перед виходом „Світла", а саме 1906 р., за редакцією Олени Пчілки почав виходити місячник для дітей старшого і молодшого віку п. н. „Молода Україна", що користувався глибокою симпатією як дітей, так і їх батьків.

Виникає і орган українського студентства. Крім рукописного „Громадянина", що його видають студенти Політехнічного Інституту в Петербурзі (появилося двое чисел) за редакцією Е. Нероновича, у квітні 1913 р. там же починає виходити часопис п. н.

„Український Студент". Був це орган всього українського студенства за редакцією згаданого вже Е. Нероновича. Ставив він своїм зав-данням: „дати активних, бадьорих, свідомих і освічених робітників на громадській ниві".

3 осени 1914 р. мав він стати періодичним органом. На перешкоді цьому стала перша світова війна.

Тоді ж заходами фельдшерського Т-ва в Полтаві за редакцією Коваленка появляється вісник гігієни, санітарії і природознавства п. н. „Життє і Знание" (з 1914 р. „Життя і Знания").

Появляються такі господарські часописи, як: „Рілля" у Києві та „Українське бджільництво" в Петербурзі, а потім у Києві, за редакцією Е. Архипенка.

Року 1911 часопис „Рілля" відзначений був на сільсько-господарських виставках у Ромні срібною медалею і в Галичині золотою.

Цікаву згадку присвячує цьому часопису та його редакторові А. Терниченкові А. Н.(іковський).

Відвідавши редакцію часопису, так описує умови, в яких прова-дилася праця:

„Вся редакція, контора, експедиція журналу, а також і помешкання редактора містились в одній маленькій кімнатці з единим вікном... Уявіть собі кімнату, забиту пачками журналу так, що і повернутись ніде; в кімнаті один невеличкий столик, вкритий газетою, лише один стілець і скромне студентське ліжко, ввесь простір під яким теж забито пачками ,,Ріллі". У цій обстанові сидів з вимазаними у клейстер руками блідий від утоми редактор-видавець журналу і бандеролював свій журнал...

„Коли ми вийшли від Терниченка, то в мене від цього побачення було вражіння, наче б я побував у келії аскета...

„Треба було мати залізну волю, щоб без ніяких засобів до життя, без ніякої чужої матеріяльної допомоги, без ніякого власного досвіду і досвіду попередників і навіть більше – без видимого співчуття з боку громадянства, розпочинати видання журналу, що мав нести в українську масу зерна сільсько-господарських знань... і в цьому находити моральну нагороду за свою працю, бож матеріяльної и не могло бути від 700 передплатників напочатку і навіть 2000 у 1914 році".

У січні 1913 р. виходить ,,Наша Кооперация" – часопис, що його породило саме життя. За короткий час свого існування, бо протримався лише до початку війни 1914р., виховав він цілу школу українських кооператорів.

Тоді ж почав виходити „Муравейник-Комашня". За війни матеріяли українською мовою тут було заборонено містити, а навіть наказано було назву часопису друкувати лише по-російськи („Муравейник").

Врешті гумористичні часописи. Першим з них був „Шершень", що почав виходити у Києві з 6-го січня 1906 р., як сатирично-гумористичний тижневик за редакцією В. Лозинського. Перше число було конфісковано. Протримався півроку. Ще коротший вік був часопису „Хрін", якого вийшло одно число з 13.IV. 1908 р. за ре­дакцією П. Богацького зі змістом, присвяченим Третій Державній Думі, та інше.

 




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.