Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Особливості



· Мала форсований характер (із 1929 р.)

· Повне одержавлення промисловості, сільського господарства та приватної власності.

· Ліквідація непу

· Остаточне формування командно-адміністративної системи

· Ліквідація безробіття (до 1930 р.)

· Незбалансованість між галузями виробництва, перевага групи промисловості «А»

· Мілітаризація країни

Сталін, на словах підтримавши Рикова, на ділі з 1928 р. став прискорювати темпи. Противників форсованої індустріалізації він звинуватив у «правому ухилі». За задумами Сталіна, щорічний приріст виробництва промислової продукції мав становити 30% (цифра неймовірна за будь-яких умов), а приріст продуктивності праці 110% (!). Планувалося побудувати 2 тисячі промислових підприємств групи «А», в основному — військові об'єкти.

В умовах нелюдського напруження були збудовані гіганти промисловості — Дніпрогес, Туркестано-Сибірська залізниця, Криворіжсталь. Однак темпи, запропоновані Сталіним, все одно досягнуті не були. Крім того, непродумано швидкі темпи будівництва негативно вплинули на якість продукції.

Друга п'ятирічка (1933—1937) була більш збалансованою. Підсумком індустріалізації стало поступове перетворення СРСР на індустріально-аграрну країну, хоча остаточно цей процес завершився у середині 60-х років. СРСР в основному забезпечив машинами все промислове виробництво, вийшов на 2-е місце в світі по розвитку важкої промисловості.

Однак у цей період було підірвано сільське господарство країни, оскільки кошти на індустріалізацію винайшли, повністю пограбувавши село. Ск оротилося вир обництв о легкої й переробної промисловості , посилила ся ізоляція СРСР від світової економіки, знизився життєвий рівень трудящих.

Колективізація. На XV з'їзді ВКП (б) у 1927 р. прийнято рішення про колективізацію сільського господарства. Скориставшись хлібозаготівельною кризою 1928 р., коли селяни відмовилися здавати хліб за низькими державними цінами, Сталін у 1929 р. розпочав суцільну насильницьку колективізацію — перехід від одноосібного до колективного, а по суті — державного, господарства на селі.

Причин проведення колективізації було декілька:

· економічна — для здійснення індустріалізації був потрібен хліб, щоб прогодувати масу працюючих у місті і продати його за кордон для отримання коштів на придбання устаткування й матеріалів. А в такій кількості купити хліб держава — за відсутністю коштів — була неспроможна, тому й вирішили просто його забрати;

· політична — згідно з марксизмом селяни вважалися дрібною буржуазією, якій не місце у соціалістичній державі. Селян треба було перетворити у найманих сільськогосподарських робітників — тобто забрати у них землю і продукти, які вони виробляли.

За темпами колективізації СРСР був поділений на регіони:


· Північний Кавказ і Поволжя мали бути колективізовані до весни 1932 року;

· Україна і Білорусія — до весни 1933 року;

· решта території СРСР — до весни 1935 року.

Реально більшість селян було об'єднано в колгоспи до 1933 року, а на 1940 р. колективізовані 96,9% селянських дворів. Головним методом здійснення цього процесу став терор проти селянства. Особливо нещадно боролися проти заможних селян — «куркулів», які вперто не бажали йти у колгоспи. «Розкуркулено» 15% селянських господарств, хоча куркулів, за офіційною статистикою, налічувалося не більш 4%. Трагічні результати колективізації — повна дезорганізація сільськогосподарського виробництва, його хронічне відставання, скорочення поголів'я худоби у 2 — 2,2 рази, голодомор 1932—1933 років, від якого тільки в Україні загинули від 3,5 до 5 млн. чоловік.

Культурна революція. Корінним переворотом у духовному розвитку суспільства, здійсненим в СССР у 20-30-і рр. XX в., складовою частиною соціалістичних перетворень стала так звана «культурна революція». Теорія культурної революції була розроблена В. И. Леніним, проте здійснювалися головні її кроки вже в сталінський період. «Револлюція» була спрямована на зміну соціального складу післяреволюційної інтелігенції та розрив з традиціями дореволюційної культурної спадщини через ідеологізацію культури. На передній план висувалося завдання створення так званої «пролетарської культури», заснованої на марксистсько-класовій ідеології, «комуністичному вихованні», масовості культури.

Культурна революція передбачала ліквідацію неграмотності, створення соціалістичної системи народної освіти, формування нової, «соціалістичної» інтелігенції, перебудову побуту, розвиток науки, літератури, мистецтва під партійним контролем. У результаті здійснення культурної революції СРСР були досягнуті значні успіхи: за переписом 1939 г. грамотність населення сягнула 70 %; чисельність радянської інтелігенції досягла 14 млн. чоловік. Проте над культурою та її діячами був встановлений тотальний комуністичний контроль, а в Україні це призвело до масового знищення діячів культури.

Суспільно-політична обстановка у 20-30-х роках. Масовий терор. Характер комуністичного режиму. На 1929 р. Й. Сталін фактично став одноосібним правителем СРСР — встановлена тоталітарна диктатура.

Виборні органи влади існували, але вони не мали ніякого впливу в країні, всі партії і організації, крім комуністичної, були заборонені, суспільне життя опинилося під державним контролем.

Причини встановлення тоталітарного режиму — відсутність традицій демократії, низький рівень політичної культури населення. Основним методом встановлення і підтримки режиму був постійний терор проти всіх груп і верств населення, який масово охопив країну наприкінці 20-х років.

«Стара» інтелігенція, яка вижила у 20-ті роки, майже вся була знищена в ході сфабрикованих процесів — «шахтинської справи» (1928), процесами над «Промпартією», «Спілкою Визволення України» (1930) тощо. Найбільш активна і працелюбна частина селянства знищена в ході колективізації. У містах уведено у дію закон, за яким робітник за найменший проступок звільнявся з роботи, лишався картки споживача з подальшим виселенням його з квартири, запроваджено паспортну систему.

В другій половині 30-х років розстріляно верхівку Червоної Армії — з п'яти маршалів залишився один. Тільки у Київському військовому окрузі репресовано більше 40 тисяч військових. Кадрів не вистачало, і багатьма полками командували лейтенанти.

Для спрощення процесу «судочинства» створювалися позасудові органи — «трійки» (секретар райкому партії, голова райвиконкому, начальник обласного ДПУ), що наділялися судовими повноваженнями. «Днем народження» більшовицької табірної системи можна вважати 13 жовтня 1923 р., коли постановою РНК СРСР було організовано Соловецький табір примусової праці особливого призначення. Відтак радянська мережа концтаборів невпинно розширювалася, були відновлені каторга, смертна кара. Мало що змінила й блюзнірська постанова Політбюро ЦК ВКП (б) від 1929 р., згідно з якою концтабори надалі іменувалися лише «виправно-трудовими таборами». Сумнозвісна абревіатура (скорочення) «ГУЛаг» (яскраво описаний О. Солженіциним «Архіпелаг ГУЛаг») з'явилася 9 листопада 1930 р., коли було запроваджено штат Головного управління таборами ОДПУ (російською — «Главное управление лагерей ОГПУ» — «ГУЛаг ОГПУ»).

Приводом до посилення репресій стало вбивство у 1934 р. першого секретаря Ленінградського обкому і міськкому ВКП (б) С. Кірова.

Пік репресій припадає на 1937 — 1938 роки. Ці два роки дістали виразну назву — Великий терор (очевидно, на відміну від інших років, оскільки, хоча і в менших масштабах, але державний терор був повсякденною реальністю у більшовицькій Росії, а згодом і в СРСР).

В результаті Великого терору 1937 — 1938 рр. постраждало від 5 до 7 млн. осіб, з яких близько одного мільйона бул о страчено за судовими та позасудовими вироками , решта ж опинилися у радянських таборах, де абсолютна більшість цих «засуджен их» за фальсифікованими обвинуваченнями також загинула внаслідок нелю дськ их умов існування вже в перший рік відбування «міри соціального покарання». Сталінські репресії фактично ліквідували еліту суспільства, підірвали обороноспроможність країни.

Одночасно з цими подіями, паралельно і «незалежно» від них, у 1936 р., була прийнята так звана сталінська Конституція (Основний Закон СРСР) (один з головних авторів тексту — М. Бухарін), що за формою була однією з найдемократичніших у світі. Втім, влада ніколи не зважала на її положення. Інакше, як знущанням з громадян своєї держави, такі дії назвати неможливо.

Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.