Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Основні події німецько-радянської (Великої Вітчизняної) війни (1941-1945 рр.).



НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА) (22 червня 19418 травня 1945 р.)

Країни-агресори: Німеччина, Румунія, Угорщина, Італія СРСР
22 червня 1941 р. — 19 листопада 1942 р. 19 листопада 1942 р. — друга половина 1944 р. Друга половина 1944 р. — 8 травня 1945 р.
Початок війни: від нападу Німеччини на СРСР до контрнаступу Червоної Армії під Сталінградом Корінний перелом в ході війни: від контрнаступу Червоної Армії під Сталінградом до визволення території СРСР Завершення війни: від визволення території СРСР до перемоги над нацистською Німеччиною
       

План «Барбаросса». Напад Німеччини на СРСР. Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті. Після розгрому французької й англійської армій улітку 1940 р. та невдалої для СРСР фінської кампанії взимку 1939 — 1940 рр. Гітлер, з дотриманням максимальної секретності, почав готуватися до “Східного походу” проти СРСР.

22 червня 1941 р. згідно з директивою Гітлера №1 “план «Барбаросса»”, підписаний фюрером 18 грудня 1940 р. німецькі війська пішли в наступ на СРСР — почалася Велика Вітчизняна (німецько-радянська) війна, яка тривала до травня 1945 року. “Війна проти Росії, — відверто говорилося в інструктивному додатку до цього плану, — один із найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це стародавня битва германців проти слов'янства, захист європейської культури від московитсько-азіатського нашестя, оборона проти єврейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю”.

За планом “Барбаросса” передбачався вихід німецьких військ на лінію Архангельськ-Астрахань, розгром основних сил СРСР до листопада 1941 р. (до початку холодів). Гітлер напав на Росію не тому, що вона являла для нього певну перешкоду, а повністю недооцінивши її. Він вважав, що розбити буде надзвичайно легко, оскільки різні німецькі аналітики давали на поразку Росії від 10 днів до, максимум, 3 місяців. Восени 1941 р., в час найбільшого наступу на СРСР, військове виробництво в Німеччині, за наказом Гітлера було скорочено на 40%! Фюрер вважав, що достатньо і тієї зброї, що була. Крім того, враховуючи досвід французької кампанії, коли німецькі такни заправлялися у французьких бензоколонок, Гітлер не попіклувався про підвіз пального для танків. Це був ще один промах нацистського лідера — він не врахував, що на території СРСР бензоколонок не існувало.

Німеччина виставила проти СРСР 182 дивізії і 20 бригад, у складі яких було понад 5 млн. солдатів й офіцерів, 47,2 тис. гармат і мінометів, 4,4 тис. танків і стільки ж літаків, що наступали трьома напрямками:

· «Північ» (на Ленінград) — командувач фельдмаршал В. Леєб (2 повітряні армії, 3 танкові групи і 1-й повітряний флот);

· «Центр» (найсильніша група армій — на Мінськ і Москву) — фельдмаршал Ф. Бок (дві польові армії, дві танкові групи, 2-й повітряний флот);

· «Південь» (на Київ) фельдмаршал Г. Рундштедт (три армії, одна танкова група, 4-й повітряний флот). Перший удар прийняли на себе радянські війська, зосереджені поблизу кордону: 186 дивізій, що нараховували

понад 3 млн. чоловік, 39,4 тис. гармат і мінометів, 11 тис. танків і понад 9 тис. літаків (останні на 80% були застарілих моделей). Війська розподілялися на чотири округи:

· Ленінградський військовий округ (Північний фронт) генерал М. Попов (3 армії, у тому числі 4 танкові та 2 механізовані дивізії);

· Прибалтійський військовий округ (Північно-Західний фронт) — генерал Ф. Кузнєцов (3 армії, у т. ч. 4 танкові і 2 моторизовані дивізії);

· Західний військовий округ (Західний фронт) — генерал Д. П авлов (3 армії, у т. ч. 23 танкові і 6 моторизованих дивізій);

· Київський особливий військовий округ (Південно-Західний фр онт на чолі з генералом М. Кирпоносом і Південний фронт на чолі з генералом Тюленєвим — 5 армій, у т. ч. 20 танкових і 10 моторизованих дивізій). Було створено Ставку Верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним, начальником Генштабу був Г. Жуков.

Причини поразок радянських військ. Перевага німецької армії була невелика, а в танках і літаках перевагу мав СРСР, щоправда, в якісному відношенні його техніка поступалася ворожій. Війна почалася для СРСР невдало: до осені 1942 р. Червона армія постійно зазнавала поразок (крім контрнаступу під Москвою).

Причини невдач:

· воєнно-стратегічні: неготовність СРСР до ведення оборонної війни; зосередження радянських військ на напрямку Південно-Західного фронту, тоді як основні сили німців були зосереджені в групі «Центр», спрямованій на Москву, відсутність у радянських військ вагомого бойового досвіду; некомпетентність Сталіна у воєнних питаннях (затягнення вирішення питання про переозброєння та реорганізацію армії тощо), репресії в Червоній Армії


напередодні війни (було усунуто з постів чи репресовано понад 40 тис. чол. командного складу), що привело до значного зниження професійного рівня військових командирів;

· політичні: тяжкі зовнішньополітичні прорахунки радянського керівництва і особисто Сталіна; безпідставна їхня довіра до радянсько-німецькому договору про ненапад і злочинне нехтування даними титанічної роботи радянської розвідки; невиправданий розрахунок радянського керівництва на те, що Гітлер спочатку розгромить Британію, а СРСР за цей час встигне підготуватися до війни; внаслідок усього цього Радянський Союз був втягнутий у світову війну за найнесприятливіших умов; внутрішньополітичні помилки Сталіна у передвоєнний час полягали, зокрема, у створенні воєнно-промислової бази поблизу західних кордонів, яку згодом вдалося використати лише частково;

· соціально-політичні: масові репресії авторитарно-тиранічного режиму Сталіна серед населення у 20—30-ті роки, які не припинилися і з початком війни; голодомор в Україні 1932—1933 рр. перевага в армії призовників із сільської місцевості, на юність яких припала колективізація. Вони просто не бажали воювати за Сталіна — і в перший період війни масово здавалися в полон. З загальної кількості радянських військовополонених 5,7 млн. чол. на 1941 р. припало 3,3 мільйони49.

У результаті всього цього, німецькі війська у червні 1941 р. просувалися територією СРСР із швидкістю 120— 130 км на день. 28 червня 1941 р. вони захопили Мінськ. У липні — вересні під Смоленськом гітлерівські війська на короткий час було призупинено. Саме тут була використана зброя нового типу — ракетні установки «Катюша».

Загалом у перші місяці війни німецька армія влаштувала на території СРСР три грандіозні «котли», коли в оточення потрапила велика кількість радянських військ — у Прибалтиці, Білорусії та в Україні. У липні — вересні

1941 р. точилися важкі бої за Київ: тут в оточення потрапив Південно-Західний фронт, загинули шість радянських армій, понад 600 тис. бійців опинилися у полоні. Щоправда, оборонні дії Червоної армії дали можливість перевести на воєнні рейки народне господарство. У східні райони СРСР було евакуйовано до 1500 підприємств, сформовано народне ополчення.

Битва за Москву. Поразки радянських військ у 1942 p. У грудні 1941 р. ворог дійшов до Москви. Тут гітлерівці зазнали своєї першої поразки. 5 грудня 1941 р. розпочався контрнаступ радянських військ, ворог був відкинутий від столиці на 100 — 250 км. Видатний радянський полководець Г. Жуков назвав битву під Москвою «найвідповідальнішим моментом війни».

У липні 1942 р., після невдалого контрнаступу радянських військ, німцями було остаточно захоплено Крим. Головний удар влітку 1942 р. було нанесено на Кавказ з метою виходу до бакинської нафти. У середині літа німці підійшли до Сталінграда — стратегічного пункту на Волзі, де, на думку Гітлера, мала бути вирішена доля війни.

Сталінградська битва, її наслідки та значення. Влітку 1942 р. німецькі війська розпочали широкомасштабну операцію на півдні СРСР. До серпня їм вдалося дійти до Волги, а з вересня бої йшли вже у самому Сталінграді.

Восени 1942 р. напруження в бойових діях на південній ділянці радянсько-німецького фронту досягло апогею. Саме тут вирішувалася доля всієї Другої світової війни і відбулася її найбільша битва — битва за Сталінград. Вона тривала 200 днів і проходила у два етапи. Перший — наступ гітлерівських військ з 17 липня по 18 листопада 1942 року. Безпосередню участь у керівництві героїчною обороною міста брали маршали Г. Жуков і О. Василевський. Другий етап Сталінградської битви розпочався небувалим за силою контрнаступом радянських військ 19 листопада

1942 р. і завершився 2 лютого 1943 року. Згідно з планом операції «Уран» було прорвано оборону противника, створено міцне зовнішнє кільце оточення. До операції було залучено сили Південно-Західного (генерал М. Ватутін), Донського (генерал К. Рокосовський) і Сталінградського (генерал А. Єременко) фронтів. В оточення потрапили 22 німецькі дивізії (330 тис. чоловік) під командуванням фельдмаршала Паулюса. Німці намагалися деблокувати оточення, але цього зробити не вдалося. Після відхилення ультиматуму про здачу в полон до 2 лютого 1943 р. оточені частини були розколоті на дві групи і ліквідовані. Загинули 1,5 млн. німецьких вояків. У Німеччині було оголошено триденний траур.

Не принижуючи талант радянських полководців та героїзм радянських солдатів, необхідно замітити, що на 1943 р., за підрахунками американських військових, бойова ефективність німецьких солдатів перевищувала на 164 % радянських (тобто 100 німецьким солдатам умовно відповідав еквівалент у 264 радянських)50.

Розгром німецьких військ на Орловсько-курській дузі. Починаючи з літа 1942 р. і закінчуючи літом 1943 р. хід війни був ознаменований такими подіями:

· поразкою німецьких, італійських, румунських і угорських військ під Сталінградом і на Курській дузі;

· поразкою італо-німецьких військ під Ель-Аламейном; розгромом японського флоту біля атолу Мідуей;

· важливими змінами на морських комунікаціях в Атлантичному океані, де військово-морські сили США і Великої Британії поступово взяли верх над «вовчими ватагами» фашистських підводних човнів.

Німеччина та її союзники втратили стратегічну ініціативу на всіх фронтах; ця ініціатива поступово перейшла до країн антигітлерівської коаліції; в результаті всього цього відбувся корінний перелом у ході Другої світової війни.

Одна з головних воєнних подій Другої світової війни у 1943 р. — перемога радянських військ в битві під Курськом. За своїми воєнно-політичними результатами і чисельністю сил, що були в ній задіяні з обох боків, ця битва була однією з найбільших за весь час війни. Після переможної Сталінградської битви Червона армія перейшла у загальний наступ, що тривав до березня 1943 року по всьому фронту. Противника було відкинуто на 600 — 700 км. На початок 1943 р. ситуація на радянсько-німецькому фронті відносно стабілізувалася. Німецьке командування стало готувати контрнаступ на Курській дузі (операція «Цитадель») з метою перетворити його на загальний контрнаступ. На фронті довжиною в 500 км було зосереджено 4 млн. чоловік, 13 тис. танків, 69 тис. гармат, 212 тис.

49 Dallin A. German Rule in Russia. — London. — 1957. — P. 427.

50 Політична історія України. XX ст.: У 6 т. / Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. — К.: Генеза, 2002—2003. — Т. 4. — С. 229.


літаків. Німцям протистояли три радянські фронти — Воронезький, Центральний і Резервний. Курська битва точилася з 5 липня до 23 серпня 1943 року. 12 липня відбулася найбільша танкова битва в районі с. Прохорівка. Тут вперше були використані нові німецькі танки «Пантера» і «Тигр», самохідна артилерійська установка «Фердинанд», на які Гітлер покладав великі надії. Однак мужність радянських солдатів, талант полководців, широке застосування кращих на той час у світі радянських танків Т-34 вирішили справу на користь СРСР. Німці втратили 400 танків і понад 10 тис. чол. вбитими. Всього в Курській битві вермахт втратив близько 500 тис. чоловік, 1,5 тис. танків, понад 3,7 тис. літаків, 3 тис. гармат. Наступальна стратегія німецького командування зазнала повного провалу.

У серпні контрнаступ радянських військ переріс у загальний наступ по всій лінії фронту, започаткувавши масове вигнання фашистів із захоплених ними територій. Допомогу діючій армії надавали партизани, а також населення, яке настраждалось під окупацією. Центральними подіями останніх місяців 1943 р. було форсування Дніпра і звільнення Києва 6 листопада військами 38-ї армії генерала К. Москаленка, що стало кульмінацією битви за всю Україну. У січні 1944 р. було знято 900-денну блокаду Ленінграда.

Наступальні операції Червоної армії. Визволення території СРСР, перенесення воєнних дій у Центральну та Східну Європу. 1944 рік почався на радянсько-німецькому фронті з наступу під Ленінградом, у результаті якого ворог був відкинутий на 220 — 280 км. Загальний наступ на всіх фронтах приніс успіх радянським військам, і до кінця 1944 р. було визволено всю територію СРСР у ході таких бойових операцій:

· Правобережна Україна була визволена після Корсунь-Шевченківської операції (січень — лютий 1944 р.) військ 1-го (командувач генерал М. Ватутін) і 2-го (командувач маршал І. Конєв) Українських фронтів. Ця операція стала однією із найвидатніших воєнних подій по оточенню і знищенню значного групування ворога (німці втратили понад 70 тис. солдат і офіцерів, в т. ч. понад 18 тис. полоненими). Звільнено Житомир, Кіровоград, Рівне, Луцьк, Кривий Ріг. Новий наступ у березні — травні 1944 р. приніс визволення містам південної і південно-західної України — Миколаєву, Одесі, Тернополю, Кам'янцю-Подільському; радянські війська вийшли на кордон з Румунією;

· у квітні — травні 1944 р. силами військ 4-го Українського фронту (командувач маршал Ф. Толбухін), Окремої Приморської армії (командувач генерал А. Єрьоменко) і Чорноморського флоту (командувач адмірал Ф. Октябрський) була проведена Кримська операція і визволено Крим. Німці втратили близько 100 тис. чоловік, в т. ч. понад 60 тис. полоненими;

· у ході операції «Багратіон» (червень — серпень 1944 р.), що почалася водночас з відкриттям Другого фронту в Європі, було визволено Білорусію; радянські війська вийшли на кордон з Німеччиною;

· у липні — серпні визволено Карелію, Червона Армія вийшла на кордон з Фінляндією, з якою у вересні було підписане перемир'я;

· Закарпатська Україна визволена у ході Східно-Карпатської операції (вересень — жовтень 1944 р.) військами 1-го (командувач І. Конєв) і 4-го (командувач генерал І. Петров) Українських фронтів. На 28 жовтня 1944 р. вся територія України очищена від ворога. В цілому, битва за визволення України тривала 680 діб і складалася з 11 стратегічних і 23 фронтових операцій;

· була проведена Яссько-Кишинівська операція військ 2-го (командувач маршал Р. Малиновський) і 3-го (ком анд увач Ф. Толбухін) Українських фронтів, що вза ємоді яли з Чорном ор ським флот ом і Дуна йської воєн но ю флотилією. В ході цієї операції було повністю знищено групу армій «Південна Україна» та 22 німецько-фашистських дивізії. У серпні 1944 р. було визволено Молдавію;

· у серпні 1944 р. було звільнено Прибалтику. Отже, перемоги Радянської армії у 1944 р. привели не лише до визволення від фашистських окупантів всієї

території СРСР та його багатостраждального населення, але й до розгрому головних угруповань ворога. Ці перемоги сприяли успішним діям союзників по антигітлерівській коаліції. Фашистська Німеччина, у свою чергу, практично лишилася майже усіх своїх союзників. Фронт війни наблизився до її кордонів, а у Східній Прусії перетнув їх. З середини 1944 р. почалося визволення радянськими військами народів Європи.

Щоправда народи СРСР заплатили велику ціну за перемогу. У 1944 р. співвідношення радянсько-німецьких втрат на Східному фронті становило 3,89 до 151. Ці перемоги буди досягнуті не лише за допомогою вдалого командування, а завдяки “гарматному м’ясу” — мільйонам радянських людей.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.