Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Окупаційний режим та Рух Опору в країнах Європи та Азії.



Нацистський «новий порядок» у Європі. Голокост. Фашисти встановили в Європі на окупованих територіях так званий новий порядок, який насправді був режимом терору і насильства, особливо у країнах Східної Європи. Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини воюючих держав.

Основні риси «нового порядку»:

· пограбування національного багатства окупованих країн — вивозилися сировина, товари, устаткування, культурні цінності, навіть чорнозем (з України); людей відправляли на примусові роботи до Німеччини (остарбайтери): протягом 1941 — 1944 рр. тільки з Радянського Союзу до третього рейху було вивезено близько 5 млн. юнаків і дівчат, майже половина яких була з України;

· масове знищення населення на Схді Європи: розстріли, руйнація (спалення) цілих сіл й населених пунктів (наприклад, в одній Україні повністю або частково окупантами було знищено 714 міст, 28 тис. сіл і вбито понад 5 млн. мирного населення та військовополонених; повністю знищені фашистами населені пункти і мешканці с. Лідіце у Чехословаччині, Орадур у Франції), концентраційні табори, яких тільки у Німеччині було близько 30 і через які

53 Першою було англо-французька коаліція 1939 р., що виникла у зв’язку з нападом Німеччини на СРСР. Див. Політична історія України. XX ст.: У 6 т. / Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. — К.: Генеза, 2002—2003. — Т. 4. — С. 11.


пройшли 18 млн. європейців, з них понад 11 млн. — загинули. Найбільш відомі концтабори — Дахау, Бухенвальд (Німеччина), Майданек, Освенцим (Польща): лише в двох останніх «таборах смерті» було знищено 5,5 млн. чоловік, переважна більшість яких була з СРСР;

· адміністративний поділ окупованих територій на свій розсуд: Австрію і Люксембург було включено до складу Рейху, Чехословаччину було поділено на «Протекторат Богемія та Моравія» і «незалежну Словаччину»; Закарпаття було окуповане Угорщиною; розчленовано на три зони окупації — німецьку, італійську і болгарську Югославію і Грецію; Прибалтика і частина Білорусії об'єднані в рейхскомісаріат «Остланд»; більша частина України відійшла до рейхскомісаріату «Україна»; на території Польщі утворено генерал-губернаторство; у деяких європейських державах (Данія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Словаччина) окупанти поставили до влади маріонеткові уряди тощо.

В особливому становищі опинилася Франція, де у «вільній» зоні існував уряд, що співпрацював з Німеччиною. Трохи інакше діяли японці: перед вторгненням у країну вони підшуковували серед місцевої інтелігенції, національної буржуазії людей, яких схиляли на свій бік облудними гаслами про «визволення народів Азії від білих колонізаторів» і спиралися на них у своїй практичній діяльності, уникаючи таким чином «відкритої» окупації.

Насильство на окупованих землях здійснювалося Німеччиною за допомогою спецслужб — гестапо, військ СС, Служби безпеки (СД) та допоміжної адміністрації з числа місцевих мешканців (колаборантів). Це насильство було піднесено до рангу національної політики і прославлялося як величезний здобуток арійської раси. Повному винищенню підлягали душевнохворі, цигани і особливо євреї. Твердження, що війна Німеччини проти європейських народів була передусім «хрестовим походом» фюрера проти євреїв, не є безпідставним. Про безрозсудну ненависть Гітлера до євреїв свідчить його книжка «Моя боротьба», в якій він стверджує, що «російський більшовизм є лише нова, властива ХХ століттю спроба євреїв досягти світового панування» і закликає до знищення цього страшного ворога Німеччини. Виконуючи наказ фюрера, фашистами за роки нацистського панування в Європі було фізично знищено понад 6 млн. євреїв, в тому числі близько 1 млн. осіб єврейської національності — в Україні (Голокост). Всьому світу відомий злочин окупантів у Києві, де у вересні 1941 р. в Бабиному Яру було вбито понад 195 тис. чоловік, в основному євреїв.

Рух Опору, його політична орієнтація та форми боротьби. Жорстокість фашистського окупаційного режиму викликала масовий рух опору агресорам серед населення поневолених країн. Цей рух набував у різних країнах різних форм та масштабів. Рух Опору — боротьба демократичних сил в окупованих країнах проти загарбників, який можна поділити на два напрямки — національний та комуністичний. Якщо в країнах Західної Європи ці два напрямки у роки війни співпрацювали, то у Центральній та Південно-Східній Європі вони, як правило, водночас боролися з фашизмом і воювали між собою: наприклад, радянські партизанські загони і бійці Червоної армії, з одного боку, та стрільці Української повстанської армії (УПА) в Західній Україні, з другого, Армія Крайова і Армія Людова у Польщі, партизани і четники в Югославії. Це віддаляло час перемоги і принесло тяжкі фізичні й моральні втрати.

Найбільш поширеною формою Руху Опору був партизанський рух. За узагальненими даними54 в СРСР діяло близ ько 1 млн. партиза нів (маються на увазі комуністичні партизанські загони), в Югославії — 500—800 тисяч, Франції — 500 тис., Польщі — 130 тис., Греції — 122 тис., Албанії — 70 тис., Бельгії — 23 тисячі.

Найбільш відомими діячами руху Опору в Європі були: генерал Ш. де Голль у Франції — голова руху «Вільна Франція», який у листопаді 1942 р. уклав договір с французькою компартією про спільні дії в боротьбі з окупантами. Згодом цей політик очолив створений у червні 1943 р. Французький комітет національного визволення, що проголосив себе урядом; Й.-Б. Тіто — під час війни головнокомандувач Народно-визвольної армії Югославії і з 1943 р. голова Національного комітету визволення Югославії, а після війни очолював югославські уряди і державу. Активно боролися з окупантами французькі партизани — макі, четницькі угруповання у Сербії, Чорногорії, Боснії та Герцеговині, гарибальдійські бригади в Італії, Народно-визвольна армія в Греції, партизанські загони й диверсійні групи у Білорусії, Україні, Польщі, Чехословаччині, Бірмі, на Філіппінах. Серйозною силою були рухи Опору в Норвегії, Бельгії, Голландії, де патріоти здійснювали диверсії на судноверфях проти німецьких кораблів, підривали транспортні комунікації тощо.

Рух Опору мав інтернаціональний характер. Особливо це виявилося в підпільних організаціях концтаборів, членами яких були люди різних національностей. Активну участь в партизанських загонах Франції, Італії, Польщі та інших держав Європи брали військовополонені червоноармійці, яким вдалося утекти з концтаборів. Так, героєм Франції став росіянин В. Порик, тут же бився проти фашистів Буковинській курінь Січових Стрільців з України. Сотні радянських партизан були учасниками Словацького національного повстання в серпні 1944 р. тощо.

Патріотичні й антифашистські рухи Опору в різних країнах, повстання пригноблених народів проти окупантів (повстанський рух в Західній Сербії восени 1941 р., Варшавське повстання, збройне повстання в Парижі, антифашистське повстання в Рум унії і Словацьке національне повстання в серпні 1944 р., народне повстання в Болгарії у вересні 1944 р., Празьке повстання в травні 1945 р. та ін.) підривали ворожий тил і відіграли важливу роль у перемозі над фашизмом. Вони багато в чому черпали сили, а у деяких країнах і спиралися на матеріальну підтримку Радянського Союзу. Їх учасники обирали різні форми й методи боротьби з коричневою чумою за свободу і незалежність своїх країн — від масового партизанського руху і створення національно-визвольних армій до підпільних організацій і терористичних замахів на нацистських керівників окупаційних установ (наприклад, у Львові, Празі, Парижі). У русі Опору брали участь люди різних політичних й релігійних поглядів, різних рас і національностей, різних соціальних верств: робітники і селяни, представники заможних (буржуазних) кіл та

54 Ці цифри з’явилися у 60-і рр. XX ст. в СРСР і практично без змін повторюються в пізніших працях.


інтелігенції, діячі церкви і молодь. Багатьом з них випало на долю покласти свої життя на спільний вівтар великої Перемоги над ненависним ворогом.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.