Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Складання «біполярного» світу після війни. Створення ООН.



Зміни у світі внаслідок Другої світової війни. Прямим наслідком Другої світової війни стала нова розстановка сил у світовій політиці і поляризація міжнародних відносин. Італія, Німеччина, Японія та їхні союзники були окуповані військами держав антигітлерівської коаліції і в них знищені фашистські режими. Відтепер у світі домінували інтереси держав-переможниць, насамперед США, СРСР, Великої Британії та Франції, взаємовідносини між якими й визначали повоєнні реалії як у Європі, так і в усьому світі. Традиційне європейське протистояння між Англією і Францією з одного боку та Німеччиною з іншого, що було характерним для кінця ХІХ — першої половини ХХ століття припинилось. Виникло нове геополітичне протистояння між США і країнами Західної Європи, з одного боку, та СРСР і країнами Східної Європи, з іншого. Фактично вся друга половина ХХ століття (з деяким покращенням в середині 70-х років) характеризується істориками як «холодна війна» між різними суспільно-політичними системами — капіталізмом і соціалізмом, що розділили Європу та світ в цілому і намагалися розширити зони свого впливу.

Якщо в першій половині ХХ століття економічним центром світу була Західна Європа, то після Другої світової війни економічними центрами світу стали США, Західна Європа і незабаром Японія. З учасників війни практично лише одна країна — Сполучені Штати Америки — значно зміцніла свій промислово-економічний потенціал, вийшовши із війни фінансово-економічним лідером світу.

Нюрнберзький та Токійський судові процеси над військовими злочинцями. Згідно з рішеннями Потсдамської конференції одним з першочергових своїх завдань союзники вважали знищення нацистської ідеології та покарання воєнних злочинців. З листопада 1945 р. по жовтень 1946 р. в Нюрнберзі (Західна Німеччина) проходив Міжнародний судовий процес над 24 головними нацистськими військовими злочинцями — сподвижниками Гітлера. Їх було звинувачено в злочинах проти миру — плануванні, підготовці і розв'язанні Другої світової війни, військових злочинах — вбивствах, катуваннях, вивезенні в рабство цивільного населення і військовополонених, злочинах проти людства — масових вбивствах і винищенні населення. Міжнародний військовий трибунал визнав злочинними імперський кабінет міністрів, керівний склад нацистської партії, загони СС, СД і СА, гестапо, генеральний штаб і командування німецькими збройними силами. 12 підсудним винесли смертний вирок через повішання (10 страчено, 1 покінчив життя самогубством, одного злочинця так і не знайдено), 3 виправдано, 1 визнаний психічно хворим, решта засуджені до різних строків ув'язнення. Рішення Нюрнберзького процесу виходили за рамки звичайного покарання злочинців: у всьому світі ці рішення сприймалися як справедливий та історично важливий вирок людства нацизму як злочинній ідеології та практиці, відродження якого не припустиме у майбутньому.


3 травня 1946 по листопад 1948 року в Токіо проходив Міжнародний трибунал над японськими військовими злочинцями. Всі 25 підсудних були визнані винними — 7 було страчено, решта засудженні до різних строків ув'язнення.

Створення ООН. Ідея створення й основні принципи діяльності міжнародної організації, яка б виступала інструментом розв'язання конфліктів у повоєнному світі і сприяла б міжнародному співробітництву, обговорювалася союзниками ще під час війни. Це відбувалося на конференції в м. Думбартон-Окс (США) у 1944 р., а рішення про утворення такої організації було прийняте на Ялтинській конференції глав держав антигітлерівської коаліції у 1945 році. Установча конференція по створенню Організації Об'єднаних Націй проходила в м. Сан-Франциско (США) з 25 квітня по 26 червня 1945 року. Офіційна дата створення ООН — 24 жовтня 1945 року. У цей день набув чинності її статут, підписаний 50 державами-засновниками (у тому числі й УРСР). Сталін бажав, щоб в ООН увійшли усі радянські республіки, оскільки це дало б йому при голосуванні не один, а 15 голосів. Однак західні держави погодилися на участь поряд з СРСР тільки радянських України і Білорусії, як республік, що найбільше постраждали від фашистської навали.

Мета діяльності ООН — забезпечення і підтримка миру у всьому світі. Вищі органи ООН — Генеральна Асамблея, яка збирається на сесію один раз на рік для затвердження бюджету, прийняття нових членів, обрання Економічної і Соціальної рад, Міжнародного суду, Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем ООН, і постійно діюча Рада Безпеки. До Ради Безпеки входять 15 країн (в час заснування та перші роки діяльності — 11 країн) — 5 постійних членів (Велика Британія, Китай, СРСР (з 1991 року Росія), США, Франція), і 6 непостійних, що обираються на дворічний термін. Рада Безпеки має право накладати на агресора санкції, вводити блокаду, в крайніх випадках — застосовувати силу. Рішення чинні тільки при одностайному голосуванні, що часто паралізувало діяльність ООН через протистояння СРСР і США та деяких інших великих держав. Останні прагнули використати так зване «право вето» для посилення власних міжнародних позицій. Серед важливих документів, схвалених Генеральною Асамблею ООН, резолюція про засудження пропаганди війни (1947). До їх числа належить також — «Загальна декларація прав людини», прийнята 10 грудня 1948 року. Вона містить перелік основних прав і свобод людини. Пізніше прийняті Конвенція про права дитини (1989), міжнародні пакти про політичні, соціально-економічні і культурні права та інші документи міжнародного значення. ООН брала і бере активну участь у врегулюванні міжнародних конфліктів — у В'єтнамі, Кореї, на Близьком у Сході, в Сомалі, Намібії, Камбоджі, Югославії.

Під егідою ООН створені і діють різні спеціалізовані організації: ЮНЕСКО — Організація з питань освіти, науки і культури, ВОЗ — Всесвітня організація охорони здоров'я, МОП — Міжнародна організація праці, ФАО — Продовольча і сільськогосподарська організація, ЮНІСЕФ — Дитячий фонд ООН та ін. На порозі ХХІ ст. перед світовим співтовариством висуваються важливі завдання удосконалення системи гарантування миру, правового врегулювання конфліктів, швидкого реагування на кризові ситуації, розв'язання глобальних економічних, екологічних, гуманітарних та інших проблем людства. І хоча на сьогодні багато країн піддають критиці неефективність роботи ООН, а особливо її перевантажений управлінсько-бюрократичний апарат, роль цієї універсальної міжнародної організації, яка об'єднує 189 країн-членів, як світового арбітра та інструмента миру і міжнародного співробітництва зростає.

Паризький та Сан-Франциський мирні договори. Важливим завданням створеної за рішенням Потсдамської конференції Ради міністрів закордонних справ держав-переможців була підготовка мирних договорів з переможеними країнами. Після досить тривалої роботи, під час якої виявилися два підходи до мирного врегулювання в Європі, що репрезентували Радянський Союз, з одного боку, та США і Велика Британія, з іншого, на Паризькій мирній конференції 10 лютого 1947 року країнами антигітлерівської коаліції були підписані мирні договори з колишніми союзницями Німеччини — Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією. У конференції брала участь 21 країна. Румунія і Фінляндія сплачували по 300 млн. доларів репарації, остання передавала СРСР область Петсамо (Печенга), військово-морську базу Порккала-Удд у Фінській затоці в оренду на 50 років. Підтверджувалася передача Румунією СРСР Бессарабії і Північної Буковини. Угорщина сплачувала репарації в сумі 200 млн. доларів. Італія втратила колонії, її кордони частково змінювалися на користь Франції і Югославії, а Трієст перетворений на вільну територію (в 1954 році за італо-югославською угодою він був поділений між ними). Переможеним країнам заборонялося виробляти атомну і хімічну зброю, вони зобов'язувались забезпечити своїм громадянам основні права і свободи, заборонити відродження фашистських організацій і покарати військових злочинців.

8 вересня 1951 р. на міжнародній конференції в Сан-Франциско 48 держав підписали мирний договір з Японією. Тут ще більше проявилися суперечності між колишніми союзниками — державами антигітлерівської коаліції та їх різні підходи щодо питань мирного врегулювання на Далекому Сході: делегації СРСР, Польщі і Чехословаччини відмовилися поставити свої підписи під мирним договором з Японією, а чимало держав навіть не були запрошені на цю конференцію або відмовилися від участі в ній.

Формування військово-політичних блоків. Отже час, коли партнери по антигітлерівській коаліції разом воювали проти фашизму в Другій світовій війні й мирно співробітничали після розгрому Німеччини і Японії, досить швидко закінчився. Це досить суперечливе та вимушене (прагматичне) співробітництво змінилося в кінці 40-х рр. ХХ ст. гострим протистоянням. Незабаром це протистояння, особливо між СРСР і США через взаємну недовіру і непримиренність позицій обох супердержав та їх намагання якомога більше розширити зони свого впливу у світі, загострилося і набрало форм військово-політичних блоків.

4 квітня 1949 року з ініціативи США у Вашингтоні була утворена Організація Північноатлантичного Договору — військово-політичний блок НАТО, до якого увійшли 12 капіталістичних держав: Бельгія, Велика Британія, Данія,


Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Канада та США. Пізніше до блоку приєдналися Греція, Іспанія, Туреччина, ФРН. Мета його створення — взаємна військова допомога в разі нападу на країни-члени блоку, протистояння Радянському Союзу та стримування комунізму.

Крім НАТО, за ініціативою США, у 50—70-х рр. XX ст. існували й інші воєнно-політичні блоки: АНЗЮС — Австралія, Нова Зеландія, США; СЕАТО — США, Велика Британія, Франція, Нова Зеландія, Таїланд, Філіппіни, Пакистан; СЕНТО — Велика Британія, Туреччина, Ірак, Пакистан. З 1955 по 1959 р. до блоку входив Іран; АНЗЮК — Австралія, Велика Британія, Малайзія, Нова Зеландія, Сінгапур.

У відповідь на об’єднання капіталістичних країн з ініціативи СРСР у травні 1955 року було створено військово-політичний блок соціалістичних держав — Організація Варшавського Договору (ОВД), до якої увійшли Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина, які, згідно з договорами про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, утворили Об'єднане командування збройними силами країн-учасниць. КНР надіслала до Варшави — місця підписання угоди — свого спостерігача. Мета створення блоку — захист країн соціалізму від агресії країн-членів НАТО. Однак СРСР використовував його і для контролю над своїми східноєвропейськими сателітами, зокрема для придушення антикомуністичних виступів в Угорщині у 1956 і Чехословаччині у 1968 роках. Так завершилося складання біполярної системи міжнародних відносин, тобто утв орилися два потужні світові центри сили, які значною мірою визначали напрями розвитку більшості кра їн у повоєнний період.

1. Охарактеризуйте причини та характер Другої світової війни? 2. Дайте характеристику бойовим діям СРСР та Німеччини у 1939—1941 рр. 3. Опишіть процес утворення антигітлерівської коаліції. 4. Яке воєнно-стратегічне значення мав розгром німецьких військ під Сталінградом і Курськом? 5. Охарактеризуйте нацистський «новий порядок» у Європі. 6. Коли закінчилася Друга світова війна, які її результати й наслідки. 7. Які зміни відбулися у міжнародній обстановці після Другої світової війни?




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.