Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ПРОСТОРУ ПІСЛЯ 1991 року



1. СРСР у період повоєнної «сталінщини» (1945 —1953 рр.)

Періодизація історії СРСР у повоєнний період. Радянський Союз57 в повоєнний період залишався:

· за політичним режимом — тоталітарною державою (хоча лідери правлячої комуністичної партії проголошували СРСР «найдемократичнішою країною у світі»);

· за державним устроєм — радянською імперією (формально СРСР являв собою «рівноправну федерацію», до якої входило 15 республік, які, навіть, мали право на вихід з СРСР);

· за формою правління — «радянською республікою» (форма правління, що існувала лише в СРСР);

· економіка — адміністративно-командна (по-суті — неринкова)

Правлячою партію була комуністична (після 1952 р. стала називатися КПРС; до цього — ВКП (б)). Тра диційно історію країни в другій половині XX ст. історики поділяють на періоди, в залежності від лідера

країни:

· 1945—1953 рр. — повоєнна «сталінщина»;

· 1953—1964 рр. — хрущовська «відлига»;

· 1964—1985 рр. — брежнєвський «застій» (хоча протягом 1982—1985 рр. після смерті Л. Брежнєва в СРСР змінилися два керівники — Ю. Андропов (1982-1984) і К. Черненко (1984-1985), — проте великих змін не відбулося);

· 1985—1991 рр. — горбачовська «перебудова»” і розпад СРСР. Тотальне панування державної економіки та однопартійної системи привели країну в глухий кут наприкінці 80-х

років. Радянське керівництво не змогло вирішити основні проблеми, які само перед собою і ставили — побудувати комуністичне суспільство, досягнути вищого порівняно з розвинутими країнами рівня життя, вирішити всі економічні, політичні та соціальні проблеми, які накопичувалися і старанно приховувалися владою. Тому протягом 1988—1991 рр. країна розпалася.

На просторах колишнього СРСР виникло 15 незалежних держав, визнаних світом:

· Молдавія (романомовна держава Східної Європи);

· Естонія, Латвія, Литва (республіки Балтії, в часи існування СРСР — радянська Прибалтика);

· Білорусь, Україна Росія (східнослов’янські держави Східної Європи);

· Грузія, Вірменія, Азербайджан (держави північного Кавказу та Закавказзя);

· Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан (країни Центральної Азії, в радянський період — Середня Азія).

З них на 2008 р. 13 держав — всі колишні республіки СРСР крім республіка Балтії — є членами міждержавного об’єднання під назвою Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Декілька утворень проголосили незалежність, проте світом не визнані: Придністровська Молдавська республіка (ПМР; лівий берег річки Дністер, територія між Україною та Молдавією), Абхазія та Південна Осетія (входять до складу Грузії), Нагірний Карабах (входить до складу Азербайджану), Чеченська республіка Ічкерія (у складі Росії).

Суспільно-політичне життя. Політичним лідером СРСР залишався Й. Сталін, популярність якого внаслідок перемоги країни у війні не мала меж і переростала в обожнення58. Перемога у Другій світовій війні призвела до зміни міжнародного становища СРСР, який вийшов з війни у якості наддержави — держави з величезним військовим потенціалом, армією, яка володіє ядерною зброєю. Реальна влада належала особисто Сталіну та Політбюро ЦК КПРС. На містах всі сфери життя контролювалися партійними комітетами та органам и безпеки (НКДБ-НКВС, пізніше МДБ, КДБ).

Народи СРСР сподівалися на більш вільне й заможне життя, але надії на пом’якшення режиму не виправдалися. Робітники сподівались, що будуть скасовані жорсткі передвоєнні закони, які тягли за собою кримінальну

57 Формально утворився 30 грудня 1922 р., розпався у грудні 1991 р. після угоди у Біловезькій пущі лідерів України, Росії та Білорусії (8 грудня 1991 р.) та добровільної відставки першого і останнього Президента СРСР М. Горбачова (25 грудня 1991 р.).

58 Цікаво, що за життя Сталіна 9 травня — День Перемоги був звичайним робочим днем. Як вірно підмітив колишній радянський розвідник (родом з України) В. Суворов (В. Резун), Сталін, мабуть, не вважав цей день своєю перемогою. Бажаючи захопити всю Європу і встановити комуністичний порядок у всьому світі, він отримав лише невеликий «шматок» Східної Європи.


відповідальність за 20-хвилинне запізнення. Селяни мріяли про покращення свого життя. Надії на звільнення, на можливість повернутись додому плекало багато в’язнів ГУЛАГу. У країні різко зросла безпритульність. Серйозною проблемою стала кримінальна злочинність, тим більше, що на руках залишилось багато зброї.

Вибори до Верховної Ради СРСР, Верховних Рад союзних республік та місцевих рад у 1946 р. проходили, як і раніше, на безальтернативній основі — у виборчих бюлетенях існувала лише одна кандидатура, яка представляла «непорушний блок комуністів і безпартійних». Явка виборців була майже стовідсотковою, а вибори «одностайними». До того ж обрані народом органи державної влади та місцевого самоврядування не мали реальних владних повноважень, оскільки всім життя в країні керували партійні органи.

Відразу після закінчення війни почалась демобілізація збройних сил, які налічували на той час більше 11 млн. солдат та офіцерів. Крім того, на батьківщину поверталась значна кількість репатріантів (за роки війни у Німеччину було вивезено на примусові роботи 2,8 млн. чол., потрапило в полон 4 млн. чол.). Усім їм, а також колишнім військовополоненим, довелось пройти через сталінську репресивну машину перевірок «на благонадійність» (з 800 тис. полонених, які повернулись на батьківщину, половина потрапила до ГУЛАГу).

Боячись західноєвропейського демократичного впливу на суспільство, особливо через радянських воїнів-визволителів, котрі своїми очами бачили краще життя за кордоном, сталінське керівництво розпочало нову хвилю репресій, які були спрямовані:

· проти народів СРСР. Широкомасштабні депортації охопили населення Західної України, де продовжувалася боротьба УПА, Прибалтики (антирадянську боротьбу там продовжували «Лісові брати»); після війни вислано до Сибіру і Середньої Азії чеченців, інгушів, інші народи Кавказу. Загалом за наказом «великого вождя» з місць постійного проживання було переселено близько 15 народів;

· проти друкованих органів і діячів культури. З літа 1946 р. розпочалася ідеологічна кампанія під керівництвом секретаря ЦК КПРС А. Жданова, що отримала пізніше назву «ждановщина». Критиці були піддані журнали «Ленинград», «Звезда», «Вітчизна», літератори А. Ахматова, М. Зощенко, О. Фадєєв, композитори С. Прокоф'єв, А. Хачатурян, В. Мураделі, Л. Шостакович, режисер С. Ейзенштейн. Не обійшла «жановщина» й Укра їну — тут тра диційно звинуватили в « українськ ом у буржуазному націоналізмі» М. Рильського, В. Сосюр у, О. Вишню, Ю. Яновського, композитора М. Данькевича та письменника і кінорежисера О. Довженка;

· проти партійного та державного апарату, військових. Так у ході «Ленінградської справи» (1949 р.), наприклад, було заарештовано й репресовано 2 тис. комуністів і членів їх сімей, страчено високопоставлених партійних й державних діячів О. Кузнєцова, М. Вознесенського та деяких ін. Маршала К. Рокоссовського відправили у Польщу на посаду міністра національної оборони ПНР, заарештовано маршала авіації О. Новікова, проти Г. Жукова готувався судовий процес.

Були заборонені дослідження у кібернетиці і генетиці. Ці дві науки проголошені «буржуазними лженауками», переслідувалися провідні вчені. Натомість вихвалялися «здобутки» лжевченого «народного академіка» Трофима Лисенко, який доводив, що рослини можна «виховати», створивши відповідні умови, намагався створити багатоколоскову пшеницю та робив інші безглузді досліди. «Лисенківщина» на довгі року запанувала в біології СРСР.

З метою об’єднання суспільства навколо поглядів правлячої верхівки КПРС, сталінський режим використовував і такий перевірений засіб, як створення образів внутрішнього і зовнішнього ворогів. Після війни усі сили репресивного й пропагандистського апаратів режиму були спрямовані, зокрема, на виявлення внутрішніх «ворогів» соціалізму та залякування громадян загрозою з боку США та інших «імперіалістичних акул», чим виправдовувалися також величезні кошти і ресурси, що йшли на зміцнення ВПК.

Повоєнні роки в СРСР були також відзначені посиленням насаджуваного владою великодержавного російського шовінізму, що ґрунтувався, зокрема, на висловлюванні Сталіна про те, що перемогу у війні здобув «великий російський народ». До найбільш яскравих виявів цього ганебного явища можна зарахувати:

· відкриті прояви антисемітизму: «справу лікарів» (січень 1953 р.), які лікували хворого вождя, і яких він боявся, як організаторів можливого отруєння; звинувачення у «космополітизмі» — відсутності радянського патріотизму — діячів культури (у цьому «витку» боротьби загинули відомі діячі єврейської культури: актор і режисер С. Міхоелс, поет П. Маркіш);

· гоніння проти мов, культур, традицій українського, білоруського, молдавського та прибалтійських народів, звинувачення їхніх кращих представників у ворожому радянському суспільству «націоналізмі»; історія народів СРСР зводилася до боротьби за «возз'єднання з братнім російським народом»59;

· подання російської історії як загальносоюзної, переслідування учених, які займалися національною історією, трактування колоніальних загарбань Росії як позитивних і прогресивних. Колишня слава Росії стала для Сталіна одним з доказів на користь спадкоємності його режиму по відношенню до Російської імперії. Проголошувалось скрізь і всюди, що в економіці і політиці, філософії і науці саме російська думка має «всесвітньо-історичне значення». Російський народ, за словами Сталіна, «заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила Радянського Союзу серед усіх народів нашої країни». Російський народ проголошувався як найбільш передовий за рівнем культури та економічного розвитку;

· кампанію, спрямовану на фальсифікацію історії науки — для кожного західного відкриття знаходили росіянина, що нібито висунув таку ідею раніше;

59 Трохи пізніше, вже після смерті Сталіна, у 1954 р. було офіційно проголошено, що Б. Хмельницький вів війну за «возз’єднання з братнім російським народом». До речі, до сьогодні всі російські шкільні та вузівські підручники, популярні видання (включаючи мережу Інтернет), навіть більшість фахових видань з історії і далі просторікують в цьому ж напрямку.


В економічній науці все було підпорядковано пропаганді праці Сталіна «Економічні проблеми соціалізму в СРСР», в якій він, зокрема, напав на тих економістів, які мали свою, особливу думку щодо проблем товарного обороту, товарно-грошових відносин. Сталін звинуватив їх у науковому невігластві, у нерозумінні, що товарний оборот несумісний з перспективою переходу до комунізму. Історія як наука перебувала під повним і безроздільним впливом «Короткого курсу історії ВКП (б)» і покликана була виправдати існуючий порядок.

Наприкінці війни з політичних розрахунків сталінський режим пішов на певне збільшення атрибутів державності союзних республік, де зокрема, були утворені наркомати оборони та закордонних справ, що допомогло СРСР зміцнити свої позиції в ООН. Сталін, бажаючи отримати 15 голосів в ООН, отримав-таки 3 голоси в цій впливовій міжнародній організації внаслідок обрання України та Білорусії членами-засновницями цієї організації60. Але вже у 1946 р. республіканські наркомати оборони були ліквідовані.

У 1952 р. було проведено ХІХ з’їзд правлячої партії. ВКП(б) дістала нову назву — Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС). Замість Політбюро створювалась Президія у складі 37 чол., збільшувалась кількість секретарів ЦК з 5 до 10 чол., було вдвічі розширено склад ЦК партії (до 232 чол.). Таким чином, Сталін хотів урівноважити вплив «старої гвардії» «молодою», якою було легше управляти.

Повоєнна розруха в країні. Відбудова господарства. СРСР, на території якого точилися найзапекліші битви Другої світової війни, зазнав найтяжчих втрат. Людські жертви становили більше 28 млн. чоловік, знищено 1710 міст і селищ, 70 тис. сіл, 32 тис. промислових і 100 тис сільськогосподарських об'єктів. У війні країна втратила майже третину свого національного багатства.

Перед країною та народами СРСР стояло питання про відбудову економіки. Коштів на це не вистачало, оскільки Радянський Союз відмовився від участі у «плані Маршалла».

Ста лі н висунув гасло: з а вер шит и побудов у соціалізмуі почати перехід до комунізму. Він припускав, що для побудови матеріально-технічної бази комунізму достатньо довести виробництво чавуну до 60 млн. т. на рік, сталі -до 60 млн. т., нафти - до 60 млн. т., вугілля до 500 млн. т.

4-й п'ятирічний план (1946—1950) передбачав перш за все відбудову «як до війни» підприємств групи «А» і фінансування за залишковим принципом відбудови об'єктів групи «Б». На відбудову заводів групи «А» було виділено більше 80% коштів державного бюджету. Про фінансування сільського господарства годі й казати — на село виділили лише 7% асигнувань.

Повоєнна відбудова ґрунтувалася на таких основних групах чинників:

· концентрації ресурсів держави;

· примусовому вилученні коштів під час грошової реформи 1947 р. (Заробітна плата залишалась незмінною..);

· використання праці військовополонених (німців, японців) та репарацій з Німеччини, а також в'язнів ГУЛАГу;

· репресіях проти так званих «шкідників» та «саботажників», використанні дармової рабської праці в’язнів та військовополонених (в таборах ГУЛАГу тоді знаходилось 2,5 млн. чоловік, на «спец поселеннях» — 2,7 млн. з числа «неблагонадійних»);

· низькому рівні споживання основної маси трудящих, які «добровільно-примусово» надавали державі щорічні грошові позики. У 1947 р. була проведена конфіскаційна грошова реформа: за банківськими вкладами з 3 до 10 тис. крб. було здійснено зменшення заощаджень на 1/3, а за вкладами понад 10 тис. крб. - 2/3; для тих, хто зберігав гроші поза банками обмін здійснювався 1 до 10. В цьому ж році скасована карткова система. Ці реформи призвели до троєкратного підвищення цін (начебто знущаючись з народів СРСР Сталін, починаючи з 1948 р., регулярно знижував ціни на окремі види товарів на декілька відсотків);

· жорсткій експлуатації селян, що призвело до голоду 1946—1947 років, який тільки в Україні забрав життя близько 1 млн. чоловік. Селяни отримували мізерну зарплата в колгоспі, село фактично не фінансувалося, індивідуальне присадибне господарство колгоспників було обкладено високими податками (податок накладався на худобу, птицю, фруктові дерева, що спричинило занепад підсобного господарства, яке давало до 40% окремих видів продукції). У колгоспників ще з довоєнного часу на руках не було паспортів, фактично вони були справжніми кріпаками. На них не поширювались і соціальні гарантії, які існували у містах: оплата з тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення;

· експлуатації патріотичних почуттів громадян, примусовому «трудовому ентузіазмі» (матеріальне заохочення до праці було практично відсутнє, натомість вихвалялися моральні стимули — вручалися перехідні прапори, вимпели, грамоти тощо, існувала понаднормативна праця — 12-14, інколи 16 годин на добу).

На початку 50-х рр. завдання відбудови економіки завдяки героїчним зусиллям трудящих були в основному вирішені — випуск промислової продукції зріс на 37%, а валова продукція сільського господарства майже досягла рівня 1940 р. Особливо великими темпами розвивалися металургійна, електротехнічна, хімічна промисловість, машинобудування. Величезними новобудовами п’ятирічки були Волго-Донський канал, Куйбишевська ГЕС, Норильський металургійний комбінат та ін., де використовувалася переважно праця гулагівських в’язнів.

Незважаючи на інтенсивну побудову житла в СРСР після війни, його хронічно не вистачало, рівень життя населення залишався дуже низьким, насамперед через його низьку купівельну спроможність, нестачу продукції легкої та харчової промисловості.

60 В Генеральній Асамблеї ООН при голосування від СРСР зараховували три голоси — Радянський Союз, Радянська Україна (УРСР) та Радянська Білорусія (БРСР). Ці дві республіки отримали честь стати країнами-засновниками ООН, як республіки СРСР, які найбільш постраждали від Другої світової війни.


В економічному відношенні СРСР перетворився на військового монстра — частка воєнно-промислового комплексу (ВПК) у валовому суспільному продукті у 1950 р. сягала понад 60%61. СРСР, використовуючи як власні технічні досягнення, так і здобуту розвідниками документацію, став ядерною країною — у 1949 р. було випробувано першу атомн у бомб у на Сем ипалатинському полігоні в північному Казахстані62. Пізніше таким полігоном стали острови Нова Земля. За роки існування СРСР в країні було зроблено більше 180 ядерних випробувань.

Зовнішня політика Сталіна. Територія СРСР після Другої світової війни дещо розширилася:

· на заході до СРСР увійшла частина німецької Східної Пруссії (м. Кенігсберг з прилеглою територією, нині Калінінград та Калінінградська обл.), фінське м. Петсамо (Печенга), Закарпаття (від Чехословаччини); Сталін також закріпив у складі СРСР території, приєднані 1939-1940 рр.: республіки Прибалтики (Латвія, Литва, Естонія), Північна Буковини і Бессарабії (від Румунії); Східна Галичина та Західна Волинь (від Польщі), частина Фінляндії в районі Ленінграда. Крім того зоною впливу СРСР стала Східна Європа — Польща, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія, Албанія та Югославія (так званий «соціалістичний табір»);

· на сході приєднано Т ув у (Т увинська Народна Республіка , самостійна до 1944 р.), Південний Са ха лі н та чотири острови Курильської гряди (від Японії).

Головними зовнішньополітичними завданнями СРСР після війни стали: розширення сфери радянського впливу у Східній Європі та Азії, нарощування військового потенціалу, протистояння з колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції. Радянський Союз заявив про себе, як про державу, без якої не мало вирішуватися жодне європейське і навіть світового значення питання.

Це мало наступні наслідки для світу: початок «холодної війни» — протистояння між комуністичними та капіталістичними країнами; насадження тоталітарних режимів у Східній Європі та протистояння з Югославією, керівництво якої намагалося побудувати власний варіант соціалізму; посилення впливу СРСР в Азії, на Балканах та у Середземномор'ї; блокаду Західного Берліна; територіальні претензії до Туреччини і допомога грецьким антиурядовим повстанцям; опанування ядерної зброї і розробка водневої ; участь у конфліктах у „гарячих точках” планети (допомога китайським комуністам у їхній збройній боротьбі за владу; участь на боці Північної Кореї у війні 1950—1953 рр. та ін).

Смерть Й. Сталіна і боротьба за владу в середині верхівки компартії. 5 березня 1953 р. після тяжкої хвороби помер Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР, Генералісимус Й. Сталін — один з найбільш зловісних диктаторів в світі. Ще коли диктатор конав, найближче оточення боролося за його місце. Головою уряду офіційно став Г. Маленков, неофіційно новим диктатором готувався стати Л. Берія (голова МВС-МДБ). Проте, за допомоги маршала Г. Жукова, Берія був заарештований і розстріляний, а Першим секретарем ЦК КПРС у вересні 1953 р. став М. Хрущов, на долю якого випало розвінчувати злочини й розгрібати «завали» сталінської тиранії.

У зв’язку з трауром була оголошена амністія, в результаті якої на свободу вийшло багато карних злочинців, що призвело до загострення становища у країні.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.